Життєві історії

Сергій привіз наречену Ірину жити в село. Там йому залишилася у спадщину хата його бабусі. Молоді освоїлася, обжилися, завели хазяйство… Аж тут раптом до Сергія в гості приїхала з міста його сестра Олена. З собою вона взяла своїх трьох дітей. – А я тут теж раніше жила! – сказала Олена брату. – До бабусі приїжджала колись. А зараз я вирішила на морі відпочити! Вам діток залишу мабуть у селі. – А хто ж за ними стежитиме?! – здивувався Сергій. – Ми на роботі… Раптом почувся якийсь галас. Сергій визирнув у вікно і застиг від побаченого

Сергій привіз свою наречену в село, де він раніше жив. Там йому залишилася у спадщину хата його бабусі.

– Вибирай, Іринко, тут житимемо або в місто поїдемо винаймати квартиру! – сказав він коханій.

Вибір був невеликий. У місті в Сергія нічого не було, жив він у сестри Олени в маленькій кімнатці разом зі старшим племінником.

Сестра завжди була незадоволена присутністю брата.

Раз на місяць, коли Сергій віддавав їй зарплату за те, що в неї живе, вона була навіть ще у настрої, а решту ж часу чіплялася через дрібниці.

До того ж на Сергія було покладено чимало обов’язків.

Кожні вихідні треба було витрусити килими, ковдри, погуляти з племінниками, а їх було троє, рік, три і шість років.

Чоловік сестри в цей час або навчався в іншому місті, або гуляв із друзями.

Іноді він просто їхав до батьків відпочити від родини.

Ірина про це знала.

Знала, що Сергій, маючи хорошу роботу й зарплату, грошей мав дуже мало. Усе сестрі.

А коли вони почали зустрічатися, і він став собі залишати на витрати, сестра мало не виставила його.
Довелося відпрацьовувати два тижні перед звільненням з роботи.

Сестра всі нерви витріпала братові, а заразом і його нареченій.

Зручний брат був для Олени – гроші, прибирання, допомога з дітьми.

Тиждень вона побурчала, а наступного, коли Сергій відмовився віддавати їй зарплату, просто виставила.

Сергій прийшов з речами до Ірини в її кімнатку в гуртожитку…

…Велике село зустріло їх добре. Хоч і не було там родичів, але Сергій знав багатьох. Дитинство, яке він проводив у бабусі, не пройшло даремно.

Мати Сергія жила теж жила у селі, але в іншій області. А батьки Ірини ще далі. Допомоги чекати не було звідки.

Молоді люди тихо розписалися і почали обживатися. Ірина влаштувалася в місцевий дитсадок, Сергій на тартак.

Сусідська бабуся віддала їм козу, сама вже не могла доглядати.

Коза дісталася зовсім задарма, якщо не брати до уваги півлітра молока в день для бабусі. Потім були кури й овечки.

Зарплата була не таке й велика. Допомагало своє господарство й невеликі замовлення – Ірина шила на замовлення. Жили непогано.

У них уже був трирічний синочок Миколка. Ірина вийшла на роботу після декрету. Найважчі роки були позаду…

…І тут сестра Сергія Олена раптом вирішила приїхати в гості.

А вона ж так жодного разу після від’їзду брата його не бачила.

Діти вже підросли. Чоловік із нею не поїхав, як завжди, вирішив відпочити у своїх батьків.

– А я тут теж раніше жила! – сказала вона. – До бабусі приїжджала.

– Недовго ти тут побула, – відповів Сергій. – Після першого тижня без батьків галас піднімала. За тобою одразу й приїжджали. А я усі канікули тут був…

– А що тут робити?! Нудьга. Я й зараз вирішила на морі відпочити!

– Ну, море ти з дитинства любиш. Батьки тільки тебе й брали.

– Я на море поїду братику, а вам діток залишу мабуть в селі!

– А хто ж за ними стежитиме? – здивувався Сергій. – Ми на роботі. Мене кілька днів іноді не буває.

– У вас же ж село, що з ними станеться?! Самі доглянуть один одного!

– Залишайся сама й доглядай. Ірина точно не погодиться.

– А чого ти її питати, ти ж мій брат? Скажеш дружині і все.

– А твій чоловік чимось займається, чи з тобою поїде?

– Ні. Вдома нехай сидить. Він від нас відпочиває.

– Ви все життя одне від одного відпочиваєте…

…Поки брат із сестрою розмовляли, діти Олени лізли скрізь.

Раптом з вулиці почувся якийсь галас. Сергій визирнув у вікно і застиг від побаченого.

Виявилося, що діти випустили порося, і те почало за ними бігати по всьому городу.

Сергій ледве повернув його назад. Грядки були витоптані. Наступною була коза з козенятами. З половиною капусти довелося попрощатися.

Сергій сварився, Ірина переживала. А діти знову пішли на вулицю.

– Вони ж діти, а у вас село! Ну, граються з кізками, що з цього?!

– У нас трирічна дитина цього не робить!

– Ще встигне.

– Він знає, що так не можна.

З вулиці знову почувся галас. Діти полізли дивитись на курей.

Дуже красиві курочки різних порід, несуть такі красиві різнокольорові яйця.

Півень кинувся до них, як тільки вони відчинили двері.

– Та що у вас за село таке! Зовсім за хазяйством не дивитеся!

– Півень не винен. Ти дітям скажи, щоб не лізли нікуди.

– Нехай твоя дружина бере відпустку і стежить за дітьми. Не дай Боже з ними щось трапиться, поки мене не буде!

– Це вони ще до собачки не підходили. А у сусідів є бик, дуже злий. Вранці й увечері корови повз проходять. Що ще? Собачки гуляють самі. У других сусідів гуси, вони бойовитіші за нашого півня. У темряві взагалі не раджу виходити з дому.

– Ти спеціально мені це кажеш?

– Попереджаю.

У цей час старшого сина Олени привів сусід. Виявляється, той вирішив подиміти за гаражем.

– З якби що сталося? Навколо сухе все, дощів уже місяць не було, – казав той. – Ви хто взагалі такі?

– Ні, сестричко. Мені такі проблеми не потрібні. Сама бачиш. Бери їх із собою на море, тільки дивися, щоб вони акул не налякали.

– Та ви всі тут дивні, все село! А я ж тобі допомагала, жив у мене!

– Жив тільки рік, просто вибору не було. Але я тоді тобі віддавав усю зарплату, та й решту ти пам’ятаєш.

– Ми їдемо. Я везу вас до бабці з татом, – сказала вона дітям.

– Ми не хочемо! Ми хочемо з тобою!

– Ні!

Вранці гості поїхали. А Сергій з Іриною ще довго згадували цей візит нахабної сестри…

Вам також має сподобатись...

– Мамо, мене у відрядження відправляють на два місяці. Залишишся з Олежиком? – голос доньки здався Ірині Миколаївні надто схвильованим. – Звичайно, залишусь, – відповіла мама. – Які проблеми, Катю? Він не такий вже і маленький. – У тому й річ, що не маленький. З малечею простіше. А тут… Не уявляю, як ти з ним впораєшся, – пояснила донька. – Не хвилюйся, все буде добре. Приводь його завтра, – сказала мама і закінчила виклик. Наступного дня Катя привела сина до матері, попрощалася і поїхала у відрядження. Але жінка навіть уявити не могла, що буде чекати на неї після повернення

Жанна з чоловіком та дітьми поверталися з відпочинку. Сім’я була вже на півдорозі додому. – Може заїдемо до моїх батьків? Тут всього двадцять кілометрів, – раптом запропонував Славко. – Ні! – раптом вигукнула Жанна. – Я просто обіцяв, що ми заїдемо, – продовжив просити чоловік. – Та й діти з бабусею та дідусем побачилися б! – Ні! – продовжила стояти на своєму Жанна. – Ти забув, як твоя мама прийняла мене та дітей минулого разу?! – Ти про що? Що зробила моя мама? – Славко здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Олег Андрійович сидів на дивані й дивився телевізор. Його дружина Лідія Михайлівна теж була у кімнаті і прасувала одяг. Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері. Раз, другий, третій… – Господи, та кому там вже не терпиться?! – Олег Андрійович скочив з дивана і пішов у коридор. Лідія Михайлівна поставила праску й прислухалася… Чоловік відкрив двері. На порозі стояла його дочка Настя, зять і внучка… – Ви що знову до нас прийшли?! – невдоволено запитав Олег Андрійович. Він прочинив ширше двері. Олег Андрійович запитливо дивився на дочку із зятем, не знаючи, що робити далі

Марія одягла красиву сукню, зробила зачіску та легкий макіяж. Аякже ж!? Сьогодні у неї побачення. Вона йшла на побачення, хвилюючись, – вперше за кілька років самотності мала зустрітися з чоловіком. І ось Марія вже майже прийшла на місце зустрічі. Ще здалеку помітила чоловічу постать із букетом. На душі розлилося тепло. – Молодець, прийшов не з порожніми руками, – подумала жінка. Марія наблизилася ще ближче, чоловік помахав рукою. Вона придивилася до нього і застигла від несподіванки, а потім голосно розсміялася так, що аж перехожі оберталися