Життєві історії

Оля сиділа на кухні і сумно дивилася у вікно. Пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила хрещена Ніна. – Привіт, чим займаєшся? – одразу запитала вона. – Ой, тітко Ніна … – Оля раптом схлипнула, несподівано для себе самої. Треба ж, сиділа-сиділа одна, могла наплакатися вдосталь, а ні! – З Толіком посварилися. Дуже посварилися! – Чому? – щиро здивувалася хрещена. Оля тяжко зітхнула. – Я йому дещо сказала! – відповіла вона. – Що сказала? – не зрозуміла Ніна. І Оля все розповіла своїй хрещеній. Жінка вислухала похресницю і застигла від почутого

– Ти мене не кохаєш!

Фраза вирвалася сама, начебто випадково. Сказавши її, Оля відразу замовкла, але було пізно. Чоловік насупився. Ось зараз він промовчить і піде, гримнувши дверима. І буде ображатися ще кілька днів, як звичайно після подібних сцен. Потім, звичайно, подружжя помириться, але тиждень вже буде зіпсований безповоротно.

Анатолій вийшов із кімнати, навмисне голосно гримнувши дверима. Оля зітхнула і підійшла до вікна, бездумно дивлячись на вулицю і дорікала собі за балакучість! Ну, це ж треба було сказати таке! Хто її просив?..

Ні, привід, звичайно, був. Толік знову забув про їхню річницю. І коли Оля стала спочатку натяками, а потім прямо з’ясовувати, де вони відсвяткують триріччя спільного життя, Толік навіть не одразу зрозумів, про що вона говоре.

«Забув», – відразу зрозуміла Оля. Знову забув! У попередні два рази було так само.

Слово за слово, і подружжя посварилося. Оля пригадала Толіку всі його «промахи» – як рідко він каже їй заповітні слова, як забуває про важливі дати, як майже ніколи не дарує квіти…

Кульмінацією стала фраза, кинута Олею в образі. І ось зараз вона сидить у кімнаті одна, та, мабуть, і в квартирі, бо після їх сварок Толік зазвичай іде кудись – посидіти з друзями в кафе, поплакатися в «чоловічу жилетку» про те, як його образила дружина, мабуть .

Того, що чоловік їй зраджує, Оля не переживала – Толік жодного разу не дав приводу запідозрити себе в чомусь. Але, звичайно, і ці сварки теж були далекі від ідеалу спільного життя.

За сумними думками Оля не одразу помітила, що на дивані вібрує телефон. Вона підхопила апарат – ага, хрещена!

З тіткою Ніною Оля спілкувалася часто і близько, любила її як другу маму, ділилася всіма своїми переживаннями. І ось зараз хрещена начебто щось відчула – зателефонувала саме в той самий момент, коли дівчині були потрібна підтримка.

– Привіт, малеча, – навіть дорослу Олю тітка Ніна продовжувала називати цим кумедним дитячим прізвиськом. – Як справи?

– Ой, тітко Ніна … – Оля раптом схлипнула, несподівано для себе самої. Треба ж, сиділа-сиділа одна, могла наплакатися вдосталь, а ні! – З Толіком посварилися!

– Чому? – щиро здивувалася хрещена.

– Та він про нашу річницю забув! – обтираючи сльози, пробурмотіла Оля. – Знову! Ось щоразу таке!

– Ага, ага, ну треба ж! – Співчутливо відповіла хресна. – Слухай, а давай я заїду? Поговоримо. Він же, мабуть, знову побіг в шинок цей свій?

– Ну так, – Оля хихикнула. Хресна вміла смішно обізвати будь-яку дивну і сумну ситуацію.

– Тоді через годинку буду.

***

До приїзду хресної Оля встигла привести себе в порядок, вмитися, переодягнутися і навіть по-швидкому напекти пиріжків із слоєного тіста із повидлом з готового тіста. Щоправда, очі все одно залишалися червоними, ну нічого, не на виставку ж іти.

Хресна людина своя, близька, і Ася любила її саме за те, що перед нею можна бути собою, не вдавати і розповідати все відверто.

Тітка Ніна увійшла до квартири, обдавши хрещеницю ароматом солодкуватих парфумів. Чмокнула в щоку, обняла та вручила коробку цукерок.

– До чаю, – пояснила. – А чим так смачно пахне?

– Пиріжки, – Оля посунула хресній капці і побігла ставити чайник.

Трохи пізніше на кухні, віддавши належне свіжим пиріжкам, чаю та цукеркам, тітка Ніна прибрала порожню чашку і уважно подивилася на Олю.

– Ну, давай, розказуй.

Оля тяжко зітхнула. Ну так, не заради пиріжків і чаю ж хрещена приїхала через півміста.

– Я сказала йому, що він мене не любить, – буркнула вона. І сама раптом відчула, як безглуздо та смішно звучать її слова.

Брови тітки Ніни підвелися:

– А він образився, ага. Оля, а ти так думаєш? Ну що не любить.

– Не знаю, – Оля похмуріла.

З одного боку, коли не люблять – разом не живуть, заміж не беруть. З іншого боку – може так бути, що кохання пройшло? Любовний човен не витримав хвиль побуту – так, здається, кажуть.

– Давай поміркуємо, – запропонувала хресна. – Він забув про вашу річницю, га?

– Ага, – Оля відчула, як сльози знову підступають до очей. – Постійно забуває, про всі наші спільні свята!

– Може, у нього просто пам’ять на дати погана? – примружилася тітка Ніна.

– Так, звичайно, – буркнула Оля. – Вже мами своєї день народження пам’ятає добре, і день народження всіх друзів – теж.

– Добре, – не стала сперечатися хрещена. – А тут, отже, забуває. І тобі прикро.

– Та ще й як! – підкинулася Оля. – І квіти не дарує майже ніколи! І не каже, що любить! Тіто Ніна, ну хіба люблячі чоловіки так поводяться? Та вони на руках своїх жінок носять! Троянди щодня та…

– Хто тобі це сказав? – хитро посміхнулася хрещена.

Оля осіклася. Хто?

– Ну, здається, десь читала… – невпевнено відповіла вона. – Або подружки говорили…

– Ага, – продовжувала посміхатися тітка Ніна. – Книжкове кохання, значить. І фантазії. А давай пригадаємо, що Толік тобі робить? Давай, швидко, перше, що на думку спадає?

– Посуд миє! – вигукнула Оля. – Я це ненавиджу, і він знає. А ще…

Спогади полилися потоком. Про те, як тільки у вихідні клопочеться по господарству, лагодить, чистить, майструє. Як слухає прохання Олі кудись її відвезти і завжди підвозить. Як вислуховує її нарікання вечорами після важкого дня на роботі. Як хвалить її рукоділля…

– Ну, дівчинко, – простягла хресна, коли потік слів вичерпався. – Що я можу сказати? Тільки те, що в тебе – чоловік золотий. І любить він тебе безмірно. Просто висловлює це не так, як тобі хотілося б.

– В сенсі? – не зрозуміла Оля.

– Є різні способи сказати про свої почуття, – пояснила хрещена. – Хтось висловлює це словами, хтось – подарунками, а хтось – вчинками та турботою. Толік вважає за краще дбати, а ти хочеш красивих слів і жестів.

– Ну, і що ж мені тепер робити? – Оля досі не до кінця розуміла.

– Прийняти, – спокійно резюмувала тітка Ніна. – І пам’ятати, що він тебе любить та цінує. Навчитися бачити в його вчинках вираз цього самого кохання. І ще – нагадувати йому про те, чого ти чекаєш, і в той же час вчитися говорити йому про своє кохання на його «мові». Турботою та увагою.

Оля замислилась. Лунало незвично. Але водночас хрещена начебто була в усьому права.

– Сварка нічого не дасть, ти ж розумієш. А усвідомлення – дасть. Є одна хороша фраза – якщо людина любить тебе не так, як тобі хочеться, це не означає, що вона не любить тебе всією своєю душею. А ще, малеча, не забувай, що розмови недооцінюють. Не переживай говорити про свої бажання. Він почує рано чи пізно. Тільки говори не в образі, а просто так, коли все добре. Без претензій. Чоловіки інші, але Толік тебе точно кохає. Впевнена, він буде радий зробити тебе трішки щасливішою.

– Ти маєш рацію, дякую тобі велике! – Усміхнулася Оля. – Сподіваюся, він повернеться.

– Куди він подінеться? Тут його домівка, його дружина, його життя. Повернеться!

У цей момент вони почули, як відчиняються вхідні двері. Анатолій прийшов додому. Він все ще виглядав роздратованим, але приніс дружині букет її улюблених троянд. Все-таки річниця весілля.

Вам також має сподобатись...

Наталя йшла по вулиці до свого будинку. Вона була в декреті і чекала на появу доньки. Від її коханого Миколи не було жодних звісток… Лише один раз його друг Петро приніс Наталі гроші, сказав, що це від Миколи. Наталя не повірила, але гроші взяла. – Бог йому суддя! – вирішила Наталя. – Він сам зробив свій вибір! Вже підходячи додому, вона раптом помітила якогось чоловіка. Той стояв біля під’їзду з коробкою в руках і озирався на всі боки… Наталя підійшла ближче, придивилась до того мужика й застигла від побаченого

-Такими чоловіками, як ти, дівчата крутять, як хочуть! – казала Іванові мати. – Одна тебе вже залишила, а в цієї Олени ти робиш все, що попросять! – Мамо, а що такого, що я допомагаю своїй дівчині робити ремонт? – дивувався Іван. Та якось він прийшов до Олени раніше. Ще з порога він почув якісь голоси. Іван зайшов на кухню й застиг. – Мама була права, – тільки й подумав він

Олена прокинулася рано, чоловіка вдома вже не було. Жінка швидко приготувала сніданок, нагодувала сина, відправила в школу, а сама поспішила на роботу. Додому Олена повернулася ближче вечора. – Привіт Ілля, а де тато? – запитала вона у сина, зрозумівши, що чоловіка вдома ще немає. – Не знаю. Я як повернувся його не було, – відповів син. Олена зателефонувала до Івана, але він не відповідав. – Та що ж це таке! – захвилювалася жінка. Але за декілька годин, на мобільнику висвітився номер Івана. Олена взяла слухавку і застигла від почутого 

Оля приїхала до рідного міста. Вчора зателефонувала сестра по батькові, і сказала, що мачухи скоро не стане і вона хоче побачити Олю. – Навіщо я їй знадобилася? – не розуміла Оля. Ольга переступила поріг, колись рідної квартири. Мачуха лежала із заплющеними очима. – Мамо, вона приїхала, – звернулася до мачухи її дочка. – Думаєш, прощення буду просити? Не дочекаєшся. Ось-ось мене не стане, а твій батько доручив мені одну справу, яку я так і не виконала. Ось цю скриньку батько тобі передав! – мачуха передала Олі якусь шкатулку. Ольга взяла її, відкрила і застигла від побаченого