Оксана вже спала, коли пролунав дзвінок телефону. Крізь сон промайнула думка:
– Хто ж це серед ночі?
А потім хвилювання: чи не сталося що у батьків.
Але в слухавці почувся голос Рити:
– Оксанко, це я… Уявляєш, ми знову посварилися з Миколою. І я пішла від нього.
– Слухай, а ти знаєш котра зараз година? – запитала сонним голосом Оксана, – я взагалі-то сплю. І так, уже перша година ночі.
– Оксанко, але я пішла в нікуди, і ближче тебе в мене тут нікого немає, я вже йду до тебе, гаразд?! – Рита плакала і перейшла на шепіт, – ой як темно і лячно…
Оксана вже вставала й накидала халат. Вона поставила чайник і нарізала ковбасу на бутерброди, бо знала особливість подруги: Рита швидше заспокоювалася, якщо поїсть і виговориться, поки Оксана стелить їй постіль.
Оксана відчинила двері майже одночасно з подругою, яка підіймалася сходами й тихо плакала.
– Ну і що цього разу? – зітхаючи, запитала Оксана, – ти купила без його дозволу нову сукню? Чи чергові брязкальця?
Рита витріщила очі і перестала шморгати носом.
– Звідки ти знаєш?! Він дзвонив сюди? Він розповів?
– Ніхто крім тебе сюди не дзвонив, а сюжет вашої драми не важко передбачити, завжди одне й те саме, – з докором відповіла Оксана.
– І що? Я мушу терпіти? – розлютилася Рита.
– А хіба загальний бюджет, це погано? – запитала Оксана. – Невже ти не можеш звикнути обговорювати майбутні покупки? Сама не працюєш, згадай! Він твій чоловік, хоч ви ще й не розписані, і має право знати, куди ти витратила гроші.
– Ти захищаєш його? Цього скупердяя? А ще подруга! – очі Рити засяяли гнівом.
– Я розумію, що не повинна втручатися у ваші справи, але оскільки ти щоразу приходиш до мене, то можу я висловитись? – Оксана підсунула тарілку з бутербродами подрузі, – ти ж хочеш за нього заміж?
– Ну, так… – Рита почала смачно жувати й сумно слухати повчання Оксани.
– Май тоді совість. Чоловік гарує, гроші заробляє, любить тебе, а ти навіть не працюєш. Ну, зменш свої потреби, не будь такою марнотратною…
– Це я марнотрата?! Он, Маринка і Світлана із салонів не вилазять, купують собі все, що подобається, на масажі, в басейн.
– Стій, стій… – зупинила її Оксана, – там у них чоловіки старші, бізнесмени, їх забезпечують і ще невідомо, а швидше за все відомо, скільки вони протримаються біля них. А в тебе звичайний хлопець, старається, а ти уявила, що він багатій, спустись з неба на землю і перестань лізти йому в душу і тріщати нерви.
Рита мовчала, доїдала частування і дивилася на подругу. Потім стала перед дзеркалом у коридорі і погладив себе по стегнах, запитала:
– І де він ще таку красу знайде? І коли ж я його навчу цінувати, що я поряд?
– Слухай, давай лягати спати. Тобі б Миколу провчити, а мені рано працювати. Бідолашний мужик, і як він тебе терпить? Постійні відходи, потім приходи, – відповіла Оксана.
– Зате після приходу він знову лагідний і все мені дозволяє на знак примирення. Розумієш? – усміхнулася Рита, – жінка повинна вміти впливати на чоловіка і добиватися свого… Це ціла наука…
– Дограєшся ти, якось він може і не пустити тебе назад. Навіть у янгола терпіння закінчується… – Оксана лягала в ліжко.
– Та куди він дінеться? – відповіла Рита, – дівчина з такими даними як у мене, йому і не снилася. Він має бути щасливим, що я живу з ним.
– Однак він і заміж тебе не кличе, – шепотіла, засинаючи Оксана.
– Бо боїться, що відмовлю… але я доб’юся свого. Ось побачиш, попросить вибачення і заміж кликатиме, – впевнено відповіла Рита, – але тобі не зрозуміти, ти вічно одна і не розумієшся на чоловічій психології…
Рита позіхнула і відвернулася до стіни, а Оксана вже спала.
…Тиждень Рита жила в подруги. Вона чекала на дзвінки з вибаченнями, але Микола не дзвонив, мабуть цього разу вона дуже зачепила його самолюбство, назвавши в сварці скупим.
Оксана поверталася додому після роботи і з роздратуванням вислуховувала докори на адресу Миколи.
Рита знаходила все нові аргументи своєї правоти та порядності, нахвалюючи свою красу та винятковість.
Однак мовчання співмешканця її починало хвилювати, а самій зателефонувати їй бракувало сміливості.
Якось Оксана виходила після роботи зі свого офісу та побачила Миколу.
– Ти? – вона пряма зустрілася з ним обличчям.
Микола завів її у найближче кафе, щоб поговорити.
– І коли ви перестанете до мене бігати? – запитала Оксана першою. – Вона серед ночі будить, виговорюється, ображається на мене, коли сварюся… Ти приходиш дізнатися про неї …
– Їй більше бігати нема куди. Батьки в селі та й мати не слухатиме її. А ти мене підтримуєш, значить? – Микола дивився на Оксану, вкотре дякуючи їй подумки.
– Так а толку… – Оксана з сумом подивилася на хлопця, – хіба я вам суддя чи помічник? Це ваші особисті справи, і мені, чесно кажучи, набридло бути посередником у ваших суперечках… І якщо я живу одна, то це не означає, що до мене можна зʼявлятися щоразу серед ночі й вимагати співчуття… Мені шкода вас обох. Але ти старший, Микольцю, вирішуйте свої сімейні проблеми самі… Тобі я це можу сказати, а Рита звика до мене бігати, як я її не пущу?
Микола уважно дивився на Оксану.
– Ти маєш рацію, я винен перед тобою. Вже не вперше Рита дістає тебе ночами, вимагає співчуття, підтримки. І я звик, що вона після сварок у тебе. Мені спокійно, а ти її годуєш, вислуховуєш, заспокоюєш, розуму вчиш… І вона повертається.
– Чесно сказати, я втомилася, – погодилася Оксана, – і зараз вона чекає на мене, мені пора, треба в магазин і готувати вечерю. І за що це мені?
– Ходімо, я підвезу тебе, і продуктів купимо, – Микола встав слідом за дівчиною і вони пішли до машини.
У магазині Оксана набрала трохи продуктів, але Микола щедро додав ще й фруктів, цукерок і торт.
– Навіщо стільки? –засоромилася дівчина, – нам не з’їсти, не треба витрачати зайвого. Я отримую непогану зарплату, не бідуємо.
– Вона тобі не рідна сестра, щоб її годувати тижнями, – відповів Микола, – він узяв ще букет квітів і вручив Оксані, – це тобі. Вибач за незручності.
…Оксана зайшла у квартиру з великими пакетами, здивувавши Риту.
– А квіти з якого приводу? – Рита взяла букет і понюхала троянди.
Оксана розповіла про зустріч із Миколою.
– Ага! Я ж казала, що треба ще почекати! – переможно сказала Рита. – Забігав із букетами! Але чому ж він сюди не прийшов? Переживає? Чи що?
– Рито цей букет не тобі, – раптом сказала Оксана.
Рита застигла від несподіваної здогадки.
– Букет подарований мені. За незручності, – Оксана взяла квіти у подруги і теж понюхала їх, і поставила у вазу, яка давно не бачила квітів.
– Що?! – Рита оторопіло дивилася на Оксану, що вивантажувала купу продуктів із пакетів.
– Так, це все він купив. І сам до дверей доніс, – відповіла Оксана.
– А чому не зайшов? – Рита почервоніла від обурення, – за які такі незручності тобі квіти? Чи ти сама це вигадала? – вона підбігла до вікна і встигла помітити машину Миколи, яка віддалялася по дорозі від будинку.
– А чому ти думаєш, що я недостойна квітів і уваги чоловіка? – Оксана стала перед дзеркалом і так само, як Рита, погладила себе по стегнах, – і я гарна, і можу подобатися…
– Ах он воно що! За моєю спиною, значить! Скористалася становищем! А я, наївна! Душу їй розкриваю, все розповідаю, прошу допомоги! Підступна! – як небудь натягнувши пальто і схопивши сумку, Рита вибігла з квартири, гримнувши дверима.
Оксана дивилася у вікно, витираючи сльози.
– Ну що ж… і добре. Гумору не зрозуміла! Ревнива. Але, може, розумнішою станеш, і перестанеш бігати від мужика. Миколка добрий, вкотре пробачить. Нічого тут у мене сидіти… – вона зітхнула і сіла пити чай, але ковтнувши кілька разів, відсунула кухоль і розплакалася.
…Два тижні не було чуток від Рити.
Але серце підказувало Оксані, що все у подруги зрослося цього разу. Помирилися закохані, і добре…
Але яке ж було здивування, коли вона зустріла Миколу одного вечора біля свого офісу.
Він стояв із квітами і попросив провести Оксану додому.
– Ну, ходімо… – зітхнула дівчина, зрозумівши, що драма парочки не закінчилася.
Вони завернули до кафе. Микола запропонував повечеряти, але Оксана погодилася лише на чашку кави.
– Ну що у вас там знову? – запитала вона, вдивляючись в обличчя Миколи, – чесно кажучи, я б не хотіла більше брати участь у цьому… Так що прошу мене пробачити…
– Тобі й не доведеться більше, – відповів Микола, – це ти пробач мені. Стільки діставала тебе Рита.
– Ну, вона моя подруга. Була… Здається, що вона образилася на твої квіти, ревнива, а я не стала її переконувати. Як безглуздо все вийшло… – сказала тихим голосом Оксана.
– І зовсім не безглуздо. Правильно все. Квіти для тебе, і якщо ти дозволиш, я тобі даруватиму квіти ще, багато квітів… Тільки не відмовляйся, будь ласка… – Микола з ніжністю дивився на Оксану.
Вона, нічого не розуміючи, дивилася на нього, чекаючи на подальші пояснення. А коли з його очей зрозуміла, що він залицяється до неї, то скочила і мало не впустивши стілець, поквапилась з кафе на вулицю.
– Оксано, ти куди? Моя машина за рогом, я довезу тебе, – Микола ледве встиг наздогнати її, – дай мені сказати. Я маю тільки сказати. Ми розлучилися з Ритою остаточно. Ти мала рацію, треба було нарешті вирішувати. Кохання минуло, залишилися лише одні претензії. А це не життя, і я не хочу більше такого і бути вкотре кинутим.
Він тримав її за руку і знову віддав їй квіти, які вона залишила, тікаючи з кафе.
– Ви розлучилися. Але чому ж я? – Оксана дивилася в очі Миколі, все ще сумніваючись у його словах.
– Тому що ти найкраща. А решту я потім тобі скажу. Дай мені час… – він обережно потис її руку, – трохи часу…
– І як я дивитимуся в очі Риті? – прошепотіла Оксана.
– Я все беру на себе, – відповів Микола, – ти мені подобаєшся, Оксанко. Ти справжня, непідробна, ніжна та мила…
– Ти не спеціально зараз залицяєшся до мене, щоб викликати ревнощі Рити? – Оксана майже плакала.
– Дай мені час довести тобі… – Микола відкрив дверцята машини.
Вони приїхали до її будинку і він провів дівчину до під’їзду.
– Я маю подумати, не можу так одразу, – вона повернулася і пішла, не сказавши більше ні слова.
А Микола щодня проводжав її додому після работи і завжди дарував свіжі квіти.
За тиждень Оксана погодилася на справжнє побачення. Вони ходили в кафе на вечерю, гуляли нічним містом і розлучаючись біля будинку, Оксана відчула, що магнітом тягне її до цього хлопця, але, стримавши себе, вона посміхнулася і зникла в під’їзді.
Лише за кілька днів Микола цілував її після чергового побачення, а дівчина танула в його руках, не в силах приховати своєї ніжної слабкості.
Через місяць Оксана та Микола одружилися.
Кохання засяяло так швидко і несподівано для обох, що пара не бажала невизначеності. Вони відчайдушно хотіли бути разом.
Для Оксани було тільки дивовижним, що не з’являлася більше Рита, не влаштовувала сварливих і сльозливих сцен.
Тільки пізніше від знайомих вона дізналася, що Рита поїхала у інше місто, змусивши Миколу дати їй деяку суму грошей як відступні при їхній розлуці. Там вона знайшла собі нового залицяльника, який оцінив її молодість та красу.
Микола та Оксана були щасливі. Їхня закоханість не проходила і з роками. Микола насолоджувався спокоєм і затишком у будинку, не міг нахвалитися своєю господинькою, яка чудово готувала і була скромною та дбайливою, до того ж нізащо не хотіла йти зі своєї роботи.
Вона стала домогосподаркою лише після народження сина.
Оксана відчувала себе найщасливішою дружиною. Чоловік дбав про неї, купував вбрання, і вона стала ще привабливішою і розквітла, наче квітка в добрих і коханих руках.
