Про кохання

Валя дуже закохалася в однокурсника Сергія. Батькам Валя не говорила про своє свавільне рішення кілька місяців. Уявляла вона, як мама засмутиться, дізнавшись про те, що дочка живе цивільним шлюбом з однокурсником. Але чутки дійшли й до них. – Так, мамо, – опустила погляд Валя. – Ми так вирішили, тому що любимо один одного. – Ох, поспішаєш ти… – відповіла мама. – Коли кохають, тоді в ЗАГС ідуть. І живуть законним шлюбом. Валя почервоніла від досади. Сергій ніколи не говорив про одруження, і дівчина переживала з цього приводу. А потім сталося найгірше

На подвір’ї було чимало дітлахів. Але особливою дружбою вирізнялися двоє: чотирирічний Володя і дівчинка Валя – другокласниця.

Різниця у віці у них була чотири роки, і Валя наче гралася в дочки-матері з хлопчиком. Тільки й чулося:

– Володя! Іди обідати! Я суп зварила!

На дзвінкий голосок сусідки Володя їхав триколісним велосипедом на «обід», де в старій консервній баночці була налита вода з калюжі і Валя акуратно помішувала в ній листочки лопуха.

Володя слухняно сідав на пеньок біля сараю, і господиня пригощала його таким супом.

– От би вдома він у мене так на кухню біг, а то нічого не їсть толком, – усміхалася бабуся Володі. – Ех, сиротиночка ти моя…

Бабуся виховувала хлопчика з раннього дитинства. Дочка її, яка народила рано, і так і не вийшла заміж, поїхала на заробітки за кордон.

– Он ним Валечка як керує, а він і радий, – сміялися сусідки, спостерігаючи за грою дітей. – Ось виростуть і приручить вона до себе хлопця. З дитинства прихильність найсильніша.

– І добре б… – говорила бабуся. – Я ж не вічна, а моя дочка, коли ще одумається…

Час минав, Валя закінчила школу, різниця у віці почала позначатися на дружбі з Володею.

Вони вже давно не гралися разом, Володя, виходячи на подвір’я з сумом дивився на вікна Валі і чекав, коли вона вийде надвір. Але дівчина вже мала шанувальників зі старших класів – високих і спортивних хлопців. А Володя, як і раніше худенький, білий, за звичкою питав Валю, яка проходила повз:

– Гуляти вийдеш?

Бабуся намагалася подружити онука з іншими дітьми. Володя спілкувався з однокласниками, ходив із ними в кіно і навіть записався на секцію баскетболу, щоб підрости швидше від стрибків та фізичного навантаження.

Але справжньої і такої теплої дружби, як з Валею, у нього ні з ким так і не було.

А Валя вступила в інститут і випурхнула у самостійне життя. Вона була ініціативною в їхній студентській групі на курсі, добре вчилася і підробляла вечорами в кафе, щоб не сидіти на шиї в батьків.

Дівчина стала гарнішою. Біляві кучеряві локони і великі сірі очі привертали увагу юнаків. Вони навперебій намагалися призначити Валі побачення, але горда й успішна студентка не поспішала з вибором. Їй подобалося бути в центрі уваги, вона була душею колективу, і не хотіла поки що приділяти свій особистий час комусь одному.

Однак, на третьому курсі Валя закохалася в Сергія, який прийшов до них на курс. Він перевівся до їхнього інституту з іншого міста і одразу став загальним улюбленцем. Гарний, спортсмен, він став завидним нареченим для всіх дівчат.

Багато студенток хотіли б з ним дружити, але він звернув увагу на активну Валентину, їхній роман закрутився так бурхливо, що за кілька місяців вони вже винаймали разом маленьку квартиру недалеко від інституту.

Батькам Валя не говорила про своє свавільне рішення кілька місяців. Уявляла вона, як мама засмутиться, дізнавшись про те, що дочка живе цивільним шлюбом із однокурсником. Але чутки долетіли і до них.

– Так, мамо, – опустила погляд Валя. – Ми так вирішили, тому що любимо один одного…

– Ох, поспішаєш ти… – відповіла мама. – Коли кохають, тоді в ЗАГС ідуть. І живуть законним шлюбом. Ви вже повнолітні.

– Ось саме так, повнолітні, – підтвердила Валя і почервоніла від досади.

Сергій ніколи не говорив про одруження, і дівчина переживала з цього приводу.

Минув рік, і особисте життя Валі пішло наперекіс. Сергій, як і раніше оточений увагою жінок, почав задивлятися на інших дівчат.

Валя ревнувала, мучилася, пробачала йому флірт із однокурсницями і плакала нишком.

А потім сталося найгірше…

Сергій закохався в Жанну, молоду викладачку їхнього інституту. Валя зрозуміла, що їхньому із Сергієм спільному життю настав кінець.

– Вибач мені, Валю, ти гарна, мила, розумниця, але… – Сергій, не закінчивши фразу, вийшов з валізою із їхньої квартири.

Валя повільно сіла в крісло й заплакала від образи. Того ж тижня вона подала заяву про переведення на заочне відділення і поїхала до себе додому.

– Ну, ось, і закінчилося моє щастя, мамо… – плакала вона на плечі матері.

– Нічого, ти тільки довчися. Професію треба отримати, а там і життя налагодиться, – мама гладила Валю по плечах і стримувала сльози. – Перший млинець нанівець.

Валя почала працювати в бібліотеці, у вихідні вона виходила на двір з книгою і читала, гріючись на весняному сонечку. Поруч незмінно сидів Володя. Він витягнувся, тому почав здаватися ще худорлявішим.

Володя був щасливий, що Валя повернулася. Його шкільні товариші вже вступили в інститути, технікуми, а він, закінчивши курси водіння, працював на хлібокомбінаті.

– І що тебе на свіжий хлібчик потягло? – сміялася Валя. – Не інакше погладшати вирішив таким чином?

– Ага, – підтакував Володя. – Там у бабусі знайомі, мене одразу й взяли. Та мені залишилося всього пів року попрацювати і піду на службу.

Володя сміявся.

– Валю, ти заміж не поспішай виходити… – почав було він. – Я ось повернуся зі служби, то зовсім іншим стану. Ось побачиш…

– Що? – сміялася Валя. – І ти туди ж! Залицяльник мені теж знайшовся… Володьку, та ти мені, як брат рідний. До того ж я вже раз прогадала. Тепер не знаю, коли відійду… Ох вже ці мені красені. Та я й сама недолуга.

– Не кажи так, – серйозно сказав Володя. – Ти сама не знаєш яка ти…

Він почервонів, низько нахилив голову і прошепотів:

– Найкраща у світі… Ось так.

Він встав і пішов до під’їзду, не в змозі впоратися з хвилюванням, що охопило його. Перше зізнання йому здавалося безглуздим, недостатньо переконливим і ніби між іншим сказаним. А для Валі він готовий був сказати багато чого і найкращими поетичними рядками великих поетів, якими вона так зачитувалася.

Валя, яка раніше ледве стримувала сміх, раптом стала сумною. В очах блиснули сльози. Вона дивилася вслід Володі, який ішов, і жалість упереміж з ніжністю охопила її серце.

Вона знала доброту цього хлопця, його ставлення до себе і тепер розуміла його почуття. Та все-таки вона була вражена його багаторічною до неї вірністю та постійністю. Незважаючи на її промахи, відчуженість та сміх.

Восени Володька пішов на службу. Валя проводжала його разом із усіма сусідами. Вони останні місяці так само сиділи разом на лавці, іноді гуляли в парку з собачкою Валі…

Володька більше нічого не говорив, але виразні і благаючі його погляди були промовистішими за будь-які слова.

Валя так само не думала про нього серйозно. Різниця у віці здавалася їй величезною. Тим більше, з урахуванням її особистого любовного досвіду.

Але Володя почав писати їй. Спочатку нерішуче, як і його зізнання в коханні, а потім майже щоденно, докладно, ледь не з віршами про кохання.

– Ну, що там наш воїн пише? – усміхалася мама Валі.

– Все те ж… І на що він розраховує, дурненький? – дивувалася дівчина. – Навіщо я йому здалася? От упертий. І немає ревнощів навіть до мого минулого…

– Дурненька у нас тут тільки ти… – відповіла їй мати. – Такий хлопець любить. Стільки років. А ти носа вернеш. Щастя свого не бачиш.

– Мамо! Він надто молодий для мене!

– Це проходить, доню, і дуже швидко. Різниця зараз тільки помітна, і то не дуже. А з віком ці цифри не такі значущі. Головне – любов та вірність.

Після слів матері Валя замислилась. Вона не хотіла ображати Володьку і тому почала відповідати на його повідомлення.

У листуванні Валя відкрила для себе багато чого. Володя був начитаний. Він добре відгукувався про товаришів і часом навіть весело, з гумором описував свій побут у віршах, чим вразив Валю, любительку поезії.

Багато листів були цілком віршовані. Валя тільки могла дивуватися таланту Володі та його натхненню.

– Звідки в тебе стільки часу, щоб писати вірші за такої завантаженості? – питала Валя, а він відповідав:

– Сплю і бачу нашу зустріч. А сили беруться від тебе.

Володя повернувся зі служби мужнім, зміцнілим і засмаглим. Валя бачила його перетворення на фото, але під час зустрічі здивувалася ще більше. Вона подала йому обидві руки:

– Ну, здрастуй… Слава Богу, що ти вдома.

Очі Володі іскрилися. Не в силі приховувати радості, він підхопив Валю на руки і притиснув до себе.

Від несподіванки Валя ахнула. Але Володя уже кружляв її по кімнаті і цілував в губи, маківку, шию…

– Що ти, що ти… Ну, хіба так можна? – заспокоювала його Валя, збентежена таким натиском.

Вона виправджувала його за двері.

– Іди, йди, до бабусі, бо вона образиться. А потім прийдеш до мене. Що ти відразу сюди… Так не робиться. Вона ж чекає на тебе.

– А ти чекала? – не заспокоювався Володя, беручи з підлоги сумку.

– Чекала, звичайно, як не чекати… – зніяковіло сказала Валя. – Давай, спочатку з бабусею посидь, а потім і ми наговоримося…

Але Володя знову прилип поцілунком до Валі, міцно утримуючи її у своїх обіймах. Потім він вийшов у коридор, і Валя зачинила двері. Вона стояла в коридорі і заспокоювала серцебиття. Валя зробила крок у кімнату і сіла в крісло.

– Що це було? Як же ж так? Як же ж добре… – думала Валя.

Валя заплющила очі і зітхнула.

– Невже я закохана? Знову закохана! І це – Володя! Той самий. Свій, рідний, звичайний. Який хоче бути поруч… Який любить…

Весілля зіграли вже через півтора місяці. Володя наполягав і не хотів чекати. Бабуся його була щаслива не менше.

– Авжеж, онучечку. Своя, вона і є своя. Ми її змалку знаємо. Хороша дівка. Щастя вам, любі. Господи, невже я до правнуків доживу?

Через рік бабуся сиділа у дворі з правнучкою. А молода пара зовсім не відрізнялася по віку.

Невисока Валя, і мужній високий Володя ходили всюди, тримаючись за руку.

І багато років здавалося, що вони тільки-но одружилися…

Вам також має сподобатись...

Олег лежав на дивані і дивився телевізор. У кімнату швидко зайшла його дружина Ольга. – Олег, давай поговоримо! – раптом сказала вона. – Ну, що ще? – чоловік знехотя відвернувся від телевізора і з подивом глянув на дружину. -Та вимкни ти його, нарешті! – Ольга натиснула кнопку на пульті. – Ну що таке? – здивувався Олег. – Тобі зовсім зайнятися нема чим? – Олег, – жінка сіла на стільчик. – Так більше продовжуватись не може! Олег застиг від здивування

Галина Іванівна з валізою та рюкзаком зібралася на дачу. Син підвіз її до самої хати, допоміг занести речі й поїхав… Жінка взялася за прибирання. Треба було протерти меблі й підлогу від пилу, вимити вікна, підв’язати дерева й кущі. Увечері в гості прийшов її сусід Дмитро Юрійович. Він був з повними руками смаколиків – полуничним варенням, медом і млинцями! Вони накрили стіл, обговорили плани на сезон, посміялися, згадуючи минуле. – Слухай, Галю, – раптом сказав сусід. – У мене є для тебе одна пропозиція… Жінка здивовано глянула на нього, не розуміючи, що відбувається

– Олю, а давай-но на нашу дачу зʼїздимо? – запропонував своїй доньці Анатолій Борисович. – Сто років там не були! Позасмагаємо собі біля річки, я порибалю… Та й будиночок заразом перевіримо, що там і як. – Та ну! – відповіла Оля невдоволено. – Зараз усі туди їдуть, кінець сезону… – Поїдемо електричкою, – сказав батько. – Швидше доберемося. Збирайся! Вирушили вони зранку. Оля явно нудьгувала. І тут раптом вона застигла, дивлячись кудись в кінець вагона. Анатолій Борисович теж глянув туди, і раптом побачив якогось хлопця, який сидів із дівчиною. Чоловік придивився до парочки й очам своїм не повірив

Дмитро зробив собі бутерброд з ковбасою і тільки-но сів за стіл, коли на порозі зʼявилась його сестра Ірина. – Слухай, Дмитре, ти якийсь дивний останнім часом, – почала вона з порога. – Ти закохався, чи що? Давай, розповідай! Дмитро зітхнув і розповів Ірині, що закохався в свою подругу Тетяну… – Порадь, що мені робити! – вигукнув він. – Я навіть не знаю, з чого почати! Я прямо ніяковію перед нею. – Все зрозуміло! – сказала сестра. – Є в мене перевірений варіант. Ми підемо разом на вечірку, – сказала Ірина. – Як разом? Навіщо? – Дмитро не розумів, що відбувається