Життєві історії

Микола був нас роботі, як раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати. – Дивно, – подумав чоловік. Мати ніколи не дзвонила до нього посеред робочого дня… – Миколо! – вигукнула в слухавку Ганна Павлівна. – Я їду у відпустку! Ти зі своєю дружиною маєте приглянути за моєю дачею. – Знову?! – здивувався Микола. – Подзвони ввечері, мамо, то й поговоримо… – Ввечері твоя дружина буде вдома і, напевно, відмовить, – сказала мати. – Ти ж усе робиш за її вказівкою! Подивися за господарством! Ключі у сусідки… Ганна Павлівна поклала слухавку. А коли вона приїхала, її на дачі чекав несподіваний сюрприз

Микола був нас роботі, як раптом пролунав дзвінок його телефону.

Дзвонила мати.

– Дивно, – подумав чоловік.

Мати ніколи не дзвонила до нього серед робочого дня…

– Миколо! – вигукнула вона в слухавку. – Я їду у відпустку на місяць!

– Гарно відпочити, мамо! – сказав чоловік. – В мене тут нарада на роботі. Так що вибач, бувай…

– Ні, не бувай! – сказала жінка. – Ти зі своєю дружиною маєте приглянути за моєю дачею.

– Знову?! – здивувався Микола. – Подзвони ввечері, мамо, то й поговоримо…

– Ввечері твоя дружина буде вдома і, напевно, відмовить. Ти ж усе робиш за її вказівкою!

– Мамо, це не так! На мене тут як би люди чекають…

– Подивися за господарством! Все, як завжди. Там треба терміново все прополоти! Ключі у сусідки…

Ганна Павлівна поклала слухавку. Раніше жінка завжди їздила відпочивати до сестри. Жодних проблем не виникало.

Але раптом вона вирішила купити дачу. Себто хатину в селі. Ну, а як бути з відпочинком в улюбленої сестри, як же ж її будиночок біля моря?

Вирішено було залишати дачу на старшого сина, який жив недалеко. Дружина в нього все вміє: наварить, закрутки зробить. Добре, що сільську взяв.

От нехай і справляються. Ось і вихід.

Ганна Павлівна сама все одно не вміла переробляти овочі. Тільки варення варила, і воно виходило не завжди добре. То забродить, то зацукриться…

…– Людо, я вдома! Мама не дзвонила тобі?

– Твоя, чи моя?

– Моя. Вони їдуть на відпочинок. Все як завжди. Дача на нас лишається.

– Ти ж уявляєш скільки там роботи?! Полити, зібрати, закрутити, зварити. Ти погодився?!

– Ні. Але вона не залишила нам вибору. Другий рік така підстава.

– Третій вже! Що робити будемо? Як завжди заготовляти їм соління, варення, компоти? А потім Мариночка, сестра твоя, буде собі все возити. Їй же ж треба, у неї діти навчаються, скрізь треба з собою покласти.

А нам і так добре, наші вже виросли, а ми обійдемося. Навіщо вона купила цю дачу? Жили без неї спокійно.

– Треба зателефонувати до Марини. Нехай сама все робить на дачі…

– І що? Вона скаже, що їй нічого не треба! Як було того року. А потім мати їй все віддасть. З нашою сіллю, цукром, приправами. Мама, напевно, знову нічого не купила.

– А ми все собі заберемо!

– Сварки від мами хочеш, чи як?

– Мені вже байдуже. Нам звісно стільки не треба, але…

– Ага. А мамі скажемо, що був неврожайний рік.

– Та за все й одразу! Посуха, потім град, сарана. Що ще там буває? Мороз. Ні мороз не підійде…

– Їж. Годі нам говорити про сумне. Завтра все вирішимо…

…Ранок на дачі почався зі скарг сусідки.

– Ви тільки подивіться на її грядки! Це ж просто неймовірно! Краще б посадила квіти. Бур’яни вищі за моркву. Того року вона наймала полоть місцевих гульвіс, а цього пошкодувала грошей. А теплицю бачили? Огірки та помідори поруч. Огірки всі помідори закрили, обвилися довкола!

– Тут і не підступитись…

– От я й говорю. Господиня з неї ніяка. Запустила все. Може і врятуєте, але роботи ж тут… Я навіть не бралася б…

– У мене вже огірки пішли, у вас теж. Тільки помідорів не видно. Вам може Катю покликати, вона моркву одразу прополе, тільки це буде дорожче. Дуже вже високі бур’яни…

– Катю ми знаємо. Подумаємо…


– А навіщо ми цього року так старалися? Нам урожай не потрібний, дача теж. Це ж Маринка її напоумила купити. Зберемо огірки, полуницю й додому. Полити ще треба у теплиці. Через тиждень приїдемо…

Раптом пролунав дзвінок телефону.

– Мамо, ви добралися?! Добре. Де ми? На дачі. Ні. Якщо Марині треба, то хай сама їде. Ні, ми їй нічого не повеземо. Огірків дуже мало. Напевно, цього року і не буде нічого. Щось усі пожовтіли вже. Помідори? А де вони? А ми не знайшли. Шукаємо. Полуниця? Тут птахи налетіли, все поїли, і смородини немає. Ось і сусідка сказала, що нічого не залишили. Морква? Так, пропололи. Але в тебе тільки одна. Напевно, дуже велика буде. Так, тільки одна. Напевно, насіння було неякісне. Марині достатньо, а нам не треба…

Микола розмовляв з матір’ю, а сусідка Олена Олегівна й Люда аж згиналися від сміху.

– А я їй підтверджу про птахів, – тихо прошепотіла Олена і знову засміялася.


Урожаю майже не було, але для мами його і взагалі не існувало. Смородина вродила. Огірки були і навіть знайшлися якісь помідори. Моркву Люда прополола, залишивши в центрі одну єдину. Якщо Микола сказав одна, значить одна, а не дві. Всі заготівлі вони забрали з собою, залишивши до приїзду господині дві банки з огірками та купу кабачків…


– Людмило! – свекруха зателефонувала одразу після приїзду. – Я не зрозуміла! А де огірки й помідори?

– Вони ще ростуть, там у теплиці трохи є.

– Де банки?! Чому лежать кабачки?! Чому ти не зробила ікру?!

– Так моркви ж немає. Вашу єдину морквину мені шкода, та й мало… Цибуля у вас теж дрібна, якась комаха на неї пішла…

– А де компоти, де варення?!

– Так птахи ж поїли всі ягоди. Запитайте у сусідки. Щось іще хотіли?

– Ще не знаю! Подзвоню!

…Але свекруха більше не дзвонила. Навесні вона продала дачу – награлася.

Навіщо робити те, чого не вмієш і не хочеш?

Вам також має сподобатись...

Владислав дивився телевізор коли додому повернулася дружина. Яна одразу зайшла в кімнату до чоловіка. – Привіт, ну як справи? – уїдливо сказала жінка. – Привіт. Та нічого, ось з роботи прийшов, відпочиваю, – не зрозумів іронії Влад. – А я у твоєї мами в гостях була, – сказала Яна. – І знаєш, Галина Петрівна мені стільки всього розповіла. – Ти про що? – не зрозумів чоловік. – А я тобі зараза покажу, – Яна дістала телефон, відкрила на ньому якесь фото і показала його чоловіку. – Як ти поясниш ось це? Владислав глянув на фото, яке показала дружина і застиг від побаченого

Максим повернувся з роботи додому. В коридорі його зустріла засмучена дружина. – Щось сталося? – запитав він у Яни. – Це ти мені скажи! – вигукнула дружина. – Ти про що? – не зрозумів Максим. – Кого ти приводив у нашу квартиру за моєї відсутності? – поставивши руки в боки, ображено запитала Яна. – Нікого, – збентежено запереживав чоловік. – Тоді що це? – Яна взяла чоловіка за руку і повела на кухню. Максим з Яною зайшли на кухню, чоловік глянув на стіл і застиг від побаченого

Сергій привіз наречену Ірину жити в село. Там йому залишилася у спадщину хата його бабусі. Молоді освоїлася, обжилися, завели хазяйство… Аж тут раптом до Сергія в гості приїхала з міста його сестра Олена. З собою вона взяла своїх трьох дітей. – А я тут теж раніше жила! – сказала Олена брату. – До бабусі приїжджала колись. А зараз я вирішила на морі відпочити! Вам діток залишу мабуть у селі. – А хто ж за ними стежитиме?! – здивувався Сергій. – Ми на роботі… Раптом почувся якийсь галас. Сергій визирнув у вікно і застиг від побаченого

Михайло поїхав на роботу рано. Його дружина Ліда теж встала раненько. Вона вийшла на подвірʼя. Їй треба було висадити багаторічні квіти, які вона вчора купила… Поки Ліда прикидала, що й куди висадити, біля воріт зʼявилася якась незнайома жінка. – Здрастуйте, – привіталась та. – Доброго дня, – відповіла Ліда. Вона вже знала майже усіх сусідів, але цю жінку бачила вперше. – Вибачте, мені треба з Мишком поговорити, – раптом сказала незнайомка. – А Мишко на роботі, і буде тільки увечері, – здивовано відповіла Ліда. – А що ви хотіли і хто ви така? Ліда не розуміла, що відбувається