Життєві історії

Микола був нас роботі, як раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати. – Дивно, – подумав чоловік. Мати ніколи не дзвонила до нього посеред робочого дня… – Миколо! – вигукнула в слухавку Ганна Павлівна. – Я їду у відпустку! Ти зі своєю дружиною маєте приглянути за моєю дачею. – Знову?! – здивувався Микола. – Подзвони ввечері, мамо, то й поговоримо… – Ввечері твоя дружина буде вдома і, напевно, відмовить, – сказала мати. – Ти ж усе робиш за її вказівкою! Подивися за господарством! Ключі у сусідки… Ганна Павлівна поклала слухавку. А коли вона приїхала, її на дачі чекав несподіваний сюрприз

Микола був нас роботі, як раптом пролунав дзвінок його телефону.

Дзвонила мати.

– Дивно, – подумав чоловік.

Мати ніколи не дзвонила до нього серед робочого дня…

– Миколо! – вигукнула вона в слухавку. – Я їду у відпустку на місяць!

– Гарно відпочити, мамо! – сказав чоловік. – В мене тут нарада на роботі. Так що вибач, бувай…

– Ні, не бувай! – сказала жінка. – Ти зі своєю дружиною маєте приглянути за моєю дачею.

– Знову?! – здивувався Микола. – Подзвони ввечері, мамо, то й поговоримо…

– Ввечері твоя дружина буде вдома і, напевно, відмовить. Ти ж усе робиш за її вказівкою!

– Мамо, це не так! На мене тут як би люди чекають…

– Подивися за господарством! Все, як завжди. Там треба терміново все прополоти! Ключі у сусідки…

Ганна Павлівна поклала слухавку. Раніше жінка завжди їздила відпочивати до сестри. Жодних проблем не виникало.

Але раптом вона вирішила купити дачу. Себто хатину в селі. Ну, а як бути з відпочинком в улюбленої сестри, як же ж її будиночок біля моря?

Вирішено було залишати дачу на старшого сина, який жив недалеко. Дружина в нього все вміє: наварить, закрутки зробить. Добре, що сільську взяв.

От нехай і справляються. Ось і вихід.

Ганна Павлівна сама все одно не вміла переробляти овочі. Тільки варення варила, і воно виходило не завжди добре. То забродить, то зацукриться…

…– Людо, я вдома! Мама не дзвонила тобі?

– Твоя, чи моя?

– Моя. Вони їдуть на відпочинок. Все як завжди. Дача на нас лишається.

– Ти ж уявляєш скільки там роботи?! Полити, зібрати, закрутити, зварити. Ти погодився?!

– Ні. Але вона не залишила нам вибору. Другий рік така підстава.

– Третій вже! Що робити будемо? Як завжди заготовляти їм соління, варення, компоти? А потім Мариночка, сестра твоя, буде собі все возити. Їй же ж треба, у неї діти навчаються, скрізь треба з собою покласти.

А нам і так добре, наші вже виросли, а ми обійдемося. Навіщо вона купила цю дачу? Жили без неї спокійно.

– Треба зателефонувати до Марини. Нехай сама все робить на дачі…

– І що? Вона скаже, що їй нічого не треба! Як було того року. А потім мати їй все віддасть. З нашою сіллю, цукром, приправами. Мама, напевно, знову нічого не купила.

– А ми все собі заберемо!

– Сварки від мами хочеш, чи як?

– Мені вже байдуже. Нам звісно стільки не треба, але…

– Ага. А мамі скажемо, що був неврожайний рік.

– Та за все й одразу! Посуха, потім град, сарана. Що ще там буває? Мороз. Ні мороз не підійде…

– Їж. Годі нам говорити про сумне. Завтра все вирішимо…

…Ранок на дачі почався зі скарг сусідки.

– Ви тільки подивіться на її грядки! Це ж просто неймовірно! Краще б посадила квіти. Бур’яни вищі за моркву. Того року вона наймала полоть місцевих гульвіс, а цього пошкодувала грошей. А теплицю бачили? Огірки та помідори поруч. Огірки всі помідори закрили, обвилися довкола!

– Тут і не підступитись…

– От я й говорю. Господиня з неї ніяка. Запустила все. Може і врятуєте, але роботи ж тут… Я навіть не бралася б…

– У мене вже огірки пішли, у вас теж. Тільки помідорів не видно. Вам може Катю покликати, вона моркву одразу прополе, тільки це буде дорожче. Дуже вже високі бур’яни…

– Катю ми знаємо. Подумаємо…


– А навіщо ми цього року так старалися? Нам урожай не потрібний, дача теж. Це ж Маринка її напоумила купити. Зберемо огірки, полуницю й додому. Полити ще треба у теплиці. Через тиждень приїдемо…

Раптом пролунав дзвінок телефону.

– Мамо, ви добралися?! Добре. Де ми? На дачі. Ні. Якщо Марині треба, то хай сама їде. Ні, ми їй нічого не повеземо. Огірків дуже мало. Напевно, цього року і не буде нічого. Щось усі пожовтіли вже. Помідори? А де вони? А ми не знайшли. Шукаємо. Полуниця? Тут птахи налетіли, все поїли, і смородини немає. Ось і сусідка сказала, що нічого не залишили. Морква? Так, пропололи. Але в тебе тільки одна. Напевно, дуже велика буде. Так, тільки одна. Напевно, насіння було неякісне. Марині достатньо, а нам не треба…

Микола розмовляв з матір’ю, а сусідка Олена Олегівна й Люда аж згиналися від сміху.

– А я їй підтверджу про птахів, – тихо прошепотіла Олена і знову засміялася.


Урожаю майже не було, але для мами його і взагалі не існувало. Смородина вродила. Огірки були і навіть знайшлися якісь помідори. Моркву Люда прополола, залишивши в центрі одну єдину. Якщо Микола сказав одна, значить одна, а не дві. Всі заготівлі вони забрали з собою, залишивши до приїзду господині дві банки з огірками та купу кабачків…


– Людмило! – свекруха зателефонувала одразу після приїзду. – Я не зрозуміла! А де огірки й помідори?

– Вони ще ростуть, там у теплиці трохи є.

– Де банки?! Чому лежать кабачки?! Чому ти не зробила ікру?!

– Так моркви ж немає. Вашу єдину морквину мені шкода, та й мало… Цибуля у вас теж дрібна, якась комаха на неї пішла…

– А де компоти, де варення?!

– Так птахи ж поїли всі ягоди. Запитайте у сусідки. Щось іще хотіли?

– Ще не знаю! Подзвоню!

…Але свекруха більше не дзвонила. Навесні вона продала дачу – награлася.

Навіщо робити те, чого не вмієш і не хочеш?

Вам також має сподобатись...

Аліса бігала по квартирі і намагалася знайти свій паспорт, який несподівано знадобився їй на роботі. – Та що ж це таке! Куди я могла його засунути? – пробурчала вона, залізаючи на стілець і нишпорячи рукою по верху шафи. – Хоча тут він навряд чи буде, – розчаровано додала жінка і раптом намацала якусь папку. Аліса легенько потягла її на себе, і вже за кілька хвилин у руках опинилися якісь документи. – А це ще що таке? – здивувалася вона, швидко переглянула документи і… застигла на місці від побаченого

Лариса приїхала до своєї подруги у гості, постукала у двері. Тетяна довго не відкривала, а коли відкрила то Лариса побачила, що подруга дуже засмучена. – Щось сталося? – захвилювалася Лариса. – Та так…спогади наринули, – усміхнулася Тетяна. – Заходь, будемо чай пити. Лариса з Тетяною зайшли на кухню. Раптом Лариса побачила на столі купу фотографій, які Тетяна розглядала до приходу подруги. Погляд Лариси зупинився на одному з фото, жінка придивилася до нього і застигла на місці. – Цього не може бути! – тільки й подумала вона

Марія з чоловіком прийшли до сестри у гості, щоб нарешті побачити свою маленьку племінницю. – Привіт, а ми до вас у гості! – усміхнулася Марія, коли Оля відкрила двері. – Заходьте, – усміхнулася у відповідь сестра. Марія одразу кинулася до малечі. Намилувавшись племінницею, жінка несподівано згадала про подарунок. – Кирило! – гукнула вона до чоловіка. – Ми ж про подарунок забули! Принеси його з машини. Чоловік швидко вийшов з квартири, повернувся за хвилину. – Вийди подивися, що ми племінниці подарували, – сказала Марія до сестри. Оля вийшла в коридор, глянула на подарунок і застигла від побаченого

Ольга повернулася додому, зайшла у свій під’їзд. – Так, треба поштову скриньку перевірити, – згадала вона. Жінка вигорнула вміст поштової скриньки і попрямувала до своєї квартири. – Привіт. Щось ти сьогодні пізно, – в коридорі зустрів її чоловік. – На роботі затримали, – відповіла Оля, сіла на пуф і почала перебирати численні квитанції. – Олег, тут тобі лист! – Лист? – здивувався чоловік. – Від кого? Ольга передала лист чоловіку. Олег взяв його, відкрив, прочитав і…застиг від прочитаного