Життєві історії

Марія пекла на кухні булочки з корицею. Її чоловік Сашко теж був вдома і крутився біля неї. Сьогодні його колишня дружина Жанна якраз мала привести до них на вихідні сина Ігоря. Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері. – Це мабуть Жанна нарешті прийшла! – сказав Сашко й побіг у коридор. Він відкрив двері. На порозі стояли Жанна з сином Ігорем. В руках жінка тримала якусь спортивну сумку. Сашко глянув, що в Жанни за спиною й застиг від здивування

Марія з Сашком жили у шлюбі вже два роки. Для кожного це був другий шлюб. Єва, чотирирічна донька Марії жила з ними. А на восьмирічного сина Ігоря Сашко платив аліменти.

З першою дружиною він розлучився ще до знайомства з Марією. Виною усьому виявилося квартирне питання, якщо це можна так назвати.

У подружжя було по квартирі, батьки постаралися ще до весілля.

Жанна відразу після весілля стала наполягати продати квартиру Сашка і купити машину, а заразом і в її квартирі зробити ремонт.

Сашко ж запропонував її просто здавати в оренду, а гроші збирати.

Але Жанна тупала ніжками, галасувала, влаштовувала сварки. Сашко вже хотів подати на розлучення, але виявилося, що дружина вагітна.

Сварки списали на її стан, але після народження сина все подвоїлося.

До Жанни приєдналася теща. Треба дитину возити до лікарні, потім буде садок, школа, гуртки.

Машина не потрібна, а просто необхідна. Так, у Жанни є права, батьки постаралися одразу після школи.

– А ось машину не постаралися доньці купити, – сказав Сашко на її претензії.

– А ти чоловік, забезпечуй, і так у готовій квартирі живеш.

– У мене й своя є.

– Ось і йди у свою! Або машина або розлучення.

Олександр зібрав речі й пішов до батьків. У квартирі поки що були квартиранти. Пізніше він почав жити один.

Жанна подала на розлучення та аліменти, але завжди вимагала ще й додаткових грошей. Від спілкування із сином Сашко ніколи не відмовлявся. Вони мали чудові стосунки.

Першими познайомились діти. Вони гуляли з бабусями. Єва з маминою мамою, а Ігор із матір’ю Олександра. Випадкові зустрічі відбувалися все частіше. А одного разу діти познайомили й батьків.

– Цю дівчинку звуть Єва, ми з нею дружимо, – якось сказав Ігор на прогулянці батькові. – Я піду до неї, а ти посидь поки що з її мамою. Бабусі завжди сидять і розмовляють. А ми пограємось.

– Ти мене дивуєш. Гратимешся з цією маленькою дівчинкою?

– Так.

Марія й Сашко познайомилися. Вони мали багато спільних інтересів. Тільки от у Єви тата не було, він втік після народження дівчинки.


Марія пекла на кухні булочки з корицею. Сашко теж був вдома і крутився біля неї. Жанна якраз мала привести до них на вихідні Ігоря.

Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері.

– Це мабуть Жанна нарешті прийшла! – сказав Сашко й побіг у коридор.

Він відкрив двері. На порозі стояли Жанна з сином. В руках вона тримала спортивну сумку.

Сашко глянув, що в неї за спиною й застиг від здивування.

Там стояла величезна валіза на коліщатках.

– А речей тобі навіщо стільки? – здивовано запитав Сашко.

– А я їду. Ти своє життя влаштував, настав час тобі взятися і за виховання сина. Вважай, що найвідповідальніші моменти: пелюшки, памперси, безсонні ночі, пройдені. Тобі залишаються справжнісінькі дрібниці!

– І куди ти їдеш?

– До майбутнього чоловіка. Ми знайшли один одного по інтернету, а місяць тому він зробив мені пропозицію. Я переїжджаю до нього. Дитина йому не потрібна. Він із тих, хто не любить дітей.

А ти знаєш, мені навіть краще. Не треба народжувати і псувати фігуру.

До того ж у мене є Ігор, буде кому на старості води подати. Ось портфель, вам навіть школу міняти не доведеться.

І ще, не подавай на аліменти. Нехай все залишиться як є. Бо ж я мушу на щось жити.

– Ти про що?

– Ти платитимеш аліменти на Ігоря, а я їх отримуватиму.

– Як ти так можеш?! Я від сина не відмовляюся, але що ти за матір така. Ти житимеш на його гроші, а він буде в нас. Добре придумала.

– А мені поки що жити нема на що. Ось продам квартиру, тоді й заживу.

– Квартиру? Там Ігор прописаний.

– Тому тобі треба прописати його до себе. А можливо і частку виділити.

– Матір року! Інакше й не скажеш. Не буду я тобі заважати. Квартира твоя, роби як вважаєш за потрібне.

Ігор тим часом роздягнувся і подався на кухню. Він привітався з Марією, налив у склянку води і пішов назад у коридор. Марія навіть опамʼятатись не встигла, як звідти почувся галас Жанни. Виявляється склянка води призначалася їй…

Вона стояла і витирала обличчя руками, розмазуючи туш. Ігор стояв за спиною батька. Він давно зрозумів, що матері не потрібен. Вона вдома на нього зовсім не звертала уваги, а тільки розмовляла зі своїм новим знайомим.

– От же ж! – все галасувала Жанна. – Як я тепер піду?

– Не далеко й іти. Отримала свою склянку води? Це ти його виховувала.

– Спробуй тепер ти перевиховати! Ох і сімейка!

– Речі зібрані, можеш бути вільна.

– Ти що йому нічого не скажеш навіть?!

– Досить тут і твого концерту.

Ігор та Єва вже сиділи за столом і їли свої улюблені булочки з корицею.

– Маріє, ти не проти? Так вийшло, ти все чула…

– Ні. Вони як брат і сестра. Ти глянь на них. Та й не винна дитина.

– У нас тепер буде двоє дітей.

– Троє.

– Троє? Троє! Коли ти хотіла мені сказати?

– Я тільки сьогодні тест зробила. Хотіла тобі ввечері сказати.

– Як ти себе почуваєш?

– Добре. Напевно, знову буде дівчинка. Хочеться зʼїсти солодких булочок. Така в мене прикмета. У мене з Євою було так само.

– Ось кому треба говорити сьогодні спасибі за булочки.

Діти весело сміялися ще не розуміючи, що скоро у них буде молодша сестричка.


Час ішов. У сім’ї все було просто чудово. Сашко та Марія для великої родини взяли велику квартиру в кредит. Свої дошлюбні квартири вони почали здавати в оренду. Олександр подав на аліменти. Звичайно йому довелося наслухатися багато від колишньої дружини

Вона все ж таки продала свою квартиру. Після цього Сашко подав позов щодо батьківських прав, щоб вона до сина не мала в майбутньому претензій…

…Жанна з’явилася рівно за дванадцять років. Ігор уже вчився в інституті. Виявилося, що вона була вже вдруге заміжня. Повернулася до матері. Знайшла сина, але він не схотів спілкуватися. Тоді вона прийшла до Олександра.

– Ігор не став зі мною розмовляти! Виховали синочка, бачити мене не хоче!

– Має право. Ти вже йому не мати.

– Має… Йому вже двадцять.

– Ти ще пам’ятаєш скільки.

– Пам’ятаю. Аліменти йому давно не потрібні, хай сам заробляє.

– А ти це про що? Ти хіба йому багато платила? Ти маєш борг за всі ці роки.

– І де я їх візьму? Відмовтеся.

– А що тобі це дасть? Ти мала виховувати дитину? Мала. Але ти вибрала не його. Борг? А він буде. Ти будеш усе життя йому винна. Склянку води в старості ти вже отримала.

– У мене, крім нього, немає дітей.

– У тебе їх взагалі немає.


– Мамо, а сьогодні якесь свято? – спитала Єва.

– Чому?

– А у нас булочки з корицею.

– Ігор дівчину приведе знайомитись. Сказав, що вона їх любить.

Через пів року було весілля Ігоря, старшого сина Олександра та Марії. Жанна дізналася про урочистості лише з фото в інтернеті.

Ось тобі й склянку води на старості отримала…

Вам також має сподобатись...

Валерій повертався додому раніше. Він поспішав до своєї коханої дружини Оксани й синочка Дмитрика. Ще здалеку він побачив їх на дитячому майданчику. – Так, я пам’ятаю, що ти мені казав! – раптом почув Валерій роздратований голос дружини, яка розмовляла з кимось по телефону. – Але ж не можна ось так від нас відмовитися?! Валерій зупинився, спостерігаючи за Оксаною, яка сиділа на лавці. – Так, Сашко! – раптом вигукнула Оксана. – Так і є! – Оксано, все нормально? – підійшов Валерій до дружини. Та здригнулася від несподіванки і різко скинула дзвінок. – Господи, як же ж ти мені набрид! – раптом сказала дружина. Валерій побілів від таких слів

Людмила готувала вечерю, коли на кухню зайшов чоловік. – Люда, а у мене до тебе серйозна розмова, – сказав Віктор. – Я тебе слухаю, – відповіла Людмила, продовжуючи, кришити овочі на салат. – Ти памʼятаєш, яка у нас важлива подія наступного тижня? – поцікавився чоловік. – Ти про свій день народження? – перепитала жінка. – Так, – кивнув Віктор. – Звісно я памʼятаю, – додала Людмила. – Чудово! Тоді тобі варто ознайомитися з ось цим! – усміхнувся Віктор, дістав з кишені акуратно складений листок і поклав його на стіл. – Що це? – здивувалася Люда, підійшла до столу, взяла листок, розгорнула його і…ахнула від побаченого

Василь прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем й увімкнув світло у коридорі. – Юлю, Вірочко, я вже вдома! – гукнув він дружину і доньку. – Я тут зайшов по дорозі в магазин, купив продуктів, смачненького… – Василю, нам треба поговорити, – раптом зупинила його Юля, яка вийшла з кімнати. – Ходімо на кухню, Вірочка спить… Василь здивовано пішов за дружиною. – Ну, говори, що сталося? – сказав він Юлі. – Сталося дещо незвичайне, – якось дивно промовила дружина. – Ось дививсь сам… Юля простягнула чоловікові якийсь аркуш паперу. Василь швидко прочитав, що там написано і оторопів від несподіванки

Віра ще спала, коли у двері подзвонили. Жінка подивилася на будильник – сьома ранку. – Може, сусіди? Чи сталося щось? – крутилось у неї в голові, поки вона квапливо одягала халат і йшла до дверей. Дзвінок повторився. Віра відкрила і побачила на порозі свою тітку Люду. – Щось сталося? – здивовано запитала Віра. – Віро, а ти, що, спала? – похитала головою тітка Люда. – Я до тебе у справі! – У якій ще справі?- не зрозуміла Віра. Тітка Люда зайшла в коридор, сіла на пуф і все розповіла племінниці. Віра вислухала її і застигла від почутого