Наталя з Дмитром шість років жили у шлюбі, і весь цей час мріяли про народження дитини, тільки чомусь не виходило. Спеціалісти озвучували різні версії, розводили руками та пропонували різні методи. Тільки вони не приносили результатів і після тривалих роздумів подружжя зважилося на штучне. Довелося витратити багато нервів та грошей, оскільки процедура не принесла результату з першого разу. Зате їх щастю не було межі, коли спеціаліст сказав довгоочікувану новину.
– Давай поки що нічого не будемо нікому розповідати, – просила Наталка. – Нехай пройде трохи часу, переконаємося, що все гаразд і потім правду розповімо.
– Як скажеш, – не міг натішитися новини чоловік.
Розповіли вони батькам лише через кілька місяців, коли почали з’являтися перші зовнішні ознаки вагітності та приховувати все далі здавалося безглуздо. Але при цьому подружжя зробило неприпустиму помилку, посвятивши родичів у подробиці щасливих змін.
– Як це зробили штучне? – не розуміла мати Дмитра.
– Природним шляхом не виходило і ми звернулися до спеціалістів, які нам допомогли, – не мала бажання вдаватися до подробиць Наталка.
– Тобто ви спробували обманути природу та Бога, віддали багато грошей і тепер радієте цьому? – не могла прийняти новину Віра Степанівна.
– Мамо, ну ти б ще згадала про плоску землю, – не витримав Дмитро. – Нічого дивного у нашому рішенні та вчинку немає, зараз до таких процедур вдається безліч пар із проблемами.
Віра Степанівна спантеличилася, насторожилася і почала докладно вивчати це питання. Вона вважала себе жінкою віруючою та списувала відсутність онуків на волю небес. А тепер виявлялося, що син і невістка спробували втрутитися і не послухатися, що здавалося великим гріхом. Віра Степанівна тепер не могла спокійно спати і жити, вона себе накручувала і всім розповідала історію своєї сім’ї як негативний приклад. В результаті новини швидко поширилися і незабаром усі родичі та сусіди знали історію подружжя.
– Може і правильно ви вирішили, що зробили штучне, – говорила жвава сусідка Христина, яка прийшла в гості до Наталки. – Усе запланували, розрахували та під контролем спеціалістів зробили.
– Не дуже розумію, чому ми маємо зараз обговорювати цю тему? – намагалася не переживати Наталка. – Ми ж не настільки близькі і я ніколи не втручалася у твоє особисте життя.
– А що тут втручатися, – посміхалася Христина. – У мене ось двоє дітей та чоловік, якого постійно немає вдома. А ви з Дмитром все прорахували, гроші зібрали, кар’єру збудували і тепер готові стати батьками.
Наталя не розуміла два моменти: чому вона має виправдовуватися за свої вчинки та обговорювати такі моменти із практично сторонніми людьми. Не стрималася і висловила свекрусі невдоволення щодо її довгого язика.
– А що я такого дивного зробила? – не розуміла Віра Степанівна. – Самі ж сказали, що зараз до таких методів вдається велика кількість пар.
– Але ми не збиралися нікого посвячувати в деталі свого життя, – переживала Наталка. – Навіщо ви перетворюєте мою вагітність на шоу?
– Спочатку ви розповідаєте про швидке народження онука, створеного фактично у лабораторії, і просите розуміння, а тепер вже претензії посипалися, – обурювалася Віра Степанівна. – Я просто чесно розповідаю людям про майбутнє поповнення.
– Навіщо і кому потрібна ця чесність? – не розуміла Наталя.
– Ну, ще невідомо, що за дитина буде, а так відразу буде зрозуміло, чому з ним щось не так, – спокійно відповіла Віра Степанівна.
Наталя наполегливо не розуміла, чому з її малюком щось має бути не так. Вона в черговий раз запасалася терпінням і намагалася пояснити свекрусі, що її онук нічим не відрізнятиметься від інших дітей. Віра Степанівна слухала, і ні слову невістки не вірила, вважаючи їхній вчинок не розумним з непередбачуваними наслідками. Про це вона багато наслухалася від «експертів» у дворі, з якими часто вечорами на лавці обговорювала останні плітки.
– Загалом незрозуміло, куди котиться цей світ, – казала сусідка з другого поверху.
– І не кажи, – підтримувала її сусідка з п’ятого поверху. – А ще бачила в шоу, що багато дамочок зараз самі не хочуть народжувати і знаходять сурогатних матерів.
Віра Степанівна здогадувалася, що всі натяки зводяться до історії її сім’ї і мовчала. Вона навіть не подумала про те, що сама винна в ситуації, що склалася, і її можна було уникнути за умови розумної поведінки і стриманості, які жінці зовсім не були характерні. Вона себе накручувала, чоловікові, синові з невісткою настрій псувала дивною поведінкою і ставленням до онука, що ще не народився.
– Це ж дитину навіть хрестити не можна буде? – Висловилася вона якось за сімейним обідом.
– Чому? – не розумів Дмитро. – У принципі ми поки що це питання не обговорювали і хрещених батьків не обирали, але плануємо зробити це відразу після народження малюка.
– І що, церква прийме дитину? – продовжувала генерувати нісенітниці Віра Степанівна. – Наскільки я знаю, такі історії не вітаються.
– Наша дитина звичайнісінька і нічим не відрізняється від мільйонів дітей у всьому світі, – остаточно втратила терпіння Наталя. – Якщо ви так сильно переживаєте про реакцію церкви та про думку оточуючих людей, можете не брати участь у житті онука. Тільки я нікому не дозволю ставитися до мого малюка, так, як це робите ви!
– Я розумію, в тебе зараз перепади настрою, але не потрібно ображатися на правду, – не розуміла обурення Віра Степанівна. – Поживемо, побачимо і потім вирішимо, що до чого.
– Мій терпець остаточно закінчився, тому ноги моєї більше не буде в цьому будинку за такого відношення, – сказала Наталя і в сльозах вирушила на вихід.
– Може, даремно ти так з невісткою? – цікавився потім Микола. – Наша справа мала, вони самі вирішили, і тепер житимуть з цим далі.
– Такі рішення часто продиктовані не світлим розумом, – журилася Віра Степанівна. – Багато історій існує, і взагалі, я поки що й сама не розумію, як ставиться до ситуації. Ось народиться дитина, зростатиме, ми переконаємося, що з нею все добре, потім і приймемо.
– А якщо не все буде гаразд? – не розумів чоловік. – Все одно наче наш онук.
– От саме, «начебто», – бурчала Віра Степанівна.
На виписку з пологового будинку Наталії з новонародженим Михайликом прийшли всі близькі родичі, крім батьків Діми. Вони вигадали відмовку, обіцяючи заїхати потім, але й пізніше приїжджати не поспішали.
– Раз таке діло, я своє слово дотримаю, і ноги моєї в домі твоєї рідні не буде, – сказала Наталя чоловікові. – Тільки й вони тут небажані гості, тож у нашого сина є лише бабуся та дідусь з мого боку.
Дмитру було вадко від поведінки батьків, але й дружину він чудово розумів. Мати надто сильно залежала від чужої думки, і не відрізнялася розсудливістю, а батько взагалі ніколи їй не суперечив. Вони зважилися на знайомство з онуком лише через півроку, переконавшись, що він не відрізнятиметься від звичайних дітей і просто росте, їсть, спить і періодично плаче. Лише Наталя рідню на поріг не пустила, не бажаючи робити сина предметом для подальших обговорень із родичами чи сусідами. Діма намагався пом’якшити дружину, тільки не виходило, вона була сильно ображена на його матір.
– Виросте Михайлик, сам прийматиме рішення, нехай потім і думає, чи готовий спілкуватися з твоїми родичами, – сказала вона тоді. – Я не дозволю твоїй матері пліткувати і нерви нам псувати.
Віра Степанівна не розуміла позицію невістки, адже вона нічого дивного не зробила і просто переживала, що вони наважилися на такий вчинок.
