– Оля, Михайло, друг мій найкращий, покликав на день народження на природу. Шашлики там, і таке інше…
– Гаразд, – знизала Оля плечима, думаючи, яку сукню їй надіти сьогодні ввечері. Вони з подругами хотіли до кафе сходити. Влітку взагалі постійно хочеться кудись вибиратись.
– Ти не зрозуміла… Я хотів піти з тобою.
Оля відклала сукню і з усмішкою подивилася на Михайла.
Зустрічалися вони лише три місяці. Спільних друзів не було, познайомилися вона на сайті знайомств. Олі було нудно, ось вона й вирішила зареєструватись. Навіть ні на що не розраховувала.
А через два дні їй написав Михайло. Спочатку він здався Олі надто простим, таким ось сільським хлопцем. Але вони продовжили спілкуватися, і якось поступово Олі він став подобатися. А коли вони зустрілися, дівчина зрозуміла, що її перша думка була помилковою.
Так, Михайло одягався простенько, не запарювався щодо стилю та моди. Та й розваги у нього були простими, мистецтво, театри та інші високі речі його не надто вабили.
Але він був розумний, начитаний. З ним було весело та цікаво. А ще він здавався дуже добрим та вихованим хлопцем. І Оля дала йому шанс.
І за ці три місяці вона жодного разу про це не пошкодувала. Вони навіть ніколи не сварилися.
Але з друзями один одного були не знайомі. Точніше, знайомі, але дуже поверхово. Якось Оля посиділа разом з Михайлом та парою його друзів у барі, і одного разу він бачив її подруг. Але жодних спільних тусовок не було. Якось їм і не треба, ніби це було.
А тут день народження.
– Власне, я й не проти, – відповіла вона. – А це буде зручно? Ну, мене там ніхто не знає, я нікого не знаю.
– Ось і познайомитеся, – посміхнувся Михайло. – Тоді я говорю, що ми будемо удвох?
– Добре.
Оля повернулася до вибору сукні, але усмішка так і просилася на обличчя. Начебто настав новий етап у їхніх відносинах, який говорив про те, що все серйозно.
Взагалі Оля відрізнялася від Михайла. Вона якраз любила вбиратися, дуже добре доглядала за собою. Загалом була дуже привабливою дівчиною. Але Михайла вона переробити не прагнула. Якщо раптом він просив поради у виборі одягу чи стрижки, вона допомагала. Але своє бачення не нав’язувала. Адже вона покохала його не за зовнішній вигляд, а за душу, якби це банально не звучало.
І, природно, перед друзями хлопця та їхніми дівчатами і дружинами Олі хотілося виглядати добре.
На природу вона одягла гарний сарафан і взула босоніжки. Нанесла макіяж, зробила легку зачіску.
Коли Михайло побачив її, навіть дар мови втратив.
– Ти дуже гарно виглядаєш. Наче ми не на шашлики їдемо, а на вручення якоїсь премії!
– Облиш, – засміялася вона. – Просто я вмію підібрати вбрання, щоб усе поєднувалося. Та й не забуваю його доповнити грамотними аксесуарами.
– Це й видно, – посміхнувся він.
Сам же Михайло був у спортивних шортах та простій білій футболці, бо на природу і не збирався вбиратися.
Приїхали вони, коли майже всі зібралися. Привітали іменинника, подарували подарунок. Потім Михайло представив усім Олю і почали святкувати.
Оля відразу відчула, що вона не сподобалася місцевим дівчатам. Дивилися вони на неї косо, ніби шепотілися в неї за спиною. Хоча Оля намагалася бути доброзичливою, хотіла з усіма поспілкуватись.
А все було досить просто: решта не були такими ошатними, як Оля. Більшість були без натяку на макіяж, у старому, зручному одязі (природа ж, як не як). У когось на ногах були пошарпані кеди, у когось капці. Волосся було зібране в хвіст.
І цим дівчатам дуже не подобалося, що на такий простий захід хтось вирішив виділитись. І не доведеш, що Оля не хотіла привертати до себе увагу. Що вона завжди одягається стильно, наносить макіяж та робить зачіску. Просто тому, що звикла, тому що їй подобається так. І що вона не засуджує тих, хто не морочиться з тим, як виглядати. Справа кожного…
Ще й чоловіки підкидали дров у багаття. Декілька людей зробили Олі компліменти, під ненависний погляд їхніх дівчат і дружин.
Оля намагалася якось реабілітуватися, хоч і не розуміла, чому вона має цього робити. Навіть кілька разів заїкнулася про те, що не вгадала з вбранням, треба було якось простіше одягнутися. Але пізно її вже явно зненавиділи.
Посиділи вони недовго, поїхали найпершими. Оля просто не витримала мовчазного негативу у свій бік і сказала, що у неї голова важка. Вона пропонувала Михайлу залишитися, мовляв, вона й сама може поїхати додому. Але він вирішив, що це неправильно і поїхав з нею.
Оля сьогодні залишилася у Михайла, і вже вдома сказала йому, що її, схоже, засудили. За її, начебто, звичайний зовнішній вигляд.
Михайло сказав, щоб вона не переживала. Що їй, мабуть, здалося. І Оля навіть заспокоїлася.
Але наступного дня кілька людей сказали Михайлу, що надто він гарну дівчину собі вибрав.
– На мене Таня вдома сварилася, – повідомив вчорашній іменинник. – А все тому, що я кілька разів глянув у бік твоєї дівчини. Не подумай нічого такого, просто глянув. Але вона ж у тебе красуня, ще й вбралася так, ніби ми у ресторані були. І Тані це не сподобалося.
Потім ще один друг сказав приблизно те саме, і Михайло почав думати, що, може, Олі дійсно іноді варто бути простіше.
Він акуратно сказав їй про це. Якщо вони ще раз поїдуть на природу, не варто занадто наводити марафет.
-Тобі самій без макіяжу комфортніше буде. Та й хочеться тобі дві години збиратися?
Хоч Михайло і намагався бути обережним, Оля вже зрозуміла, звідки ноги ростуть.
– Почекай, – зупинила вона його. – Ти полюбив мене таку: доглянуту, добре одягнуту, з зачіскою. А тепер просиш, щоб я ставала простішою, просто тому, що дружинам твоїх друзів не подобається, що серед них гарна дівчина?
– Оля, ну що ти починаєш? Я ж не говорю, щоб ти в доносках ходила. Але справді, навіщо треба було вбиратися? Звичайно, вони засмутилися. Адже на твоєму тлі виглядали дуже просто.
Звісно, Оля могла б влаштувати сварку. Висловити все, що думає про Михайла, його друзів та їхні супутниці життя.
Але Оля вирішила вчинити розумніше. Вона давно вже зрозуміла, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. І так, приказка працює.
– Ти маєш рацію, – усміхнулася вона. – Щось я й справді приділяю собі надто багато часу. А навіщо?
Михайло теж усміхнувся, адже він ще не знав, що на нього чекає.
Наступного дня він увечері приїхав до Олі у гості. І коли вона йому відкрила, він навіть застиг.
Оля була в піжамі, але не в одній зі своїх гарних, привабливих піжам. А у широкій, якійсь безформній. Ще й із плямою на футболці.
На ній не було жодного грама макіяжу, а на голові був хвостик. І Михайлу навіть здалося, що у неї брудне волосся, чого жодного разу до цього не було.
– Ти чого встав? Проходь.
Михайло зібрався і увійшов до квартири коханої.
– Ходімо фільм подивимося, – запропонувала вона. Взявши пачку чіпсів, Оля залізла на диван з ногами та розвалилася.
Зазвичай дівчина сідала біля Михайла, поклавши йому голову на плече. Але цього разу вона закинула ноги та спокійно включила фільм.
Михайло поки що ніяк не пов’язав її поведінку з вчорашньою розмовою. Вирішив, що сьогодні Олі просто хочеться трохи комфорту.
Але, коли вони зустрілися в кіно наступного дня, Михайло зрозумів, що щось не так.
Оля прийшла у спортивному костюмі, у старих кросівках (він навіть не бачив у неї такі). На ній знову не було ні грама макіяжу, волосся було просто розпатлане.
– На який фільм підемо? – Запитала вона.
– А ти чого сьогодні така? – Акуратно запитав Михайло.
– Яка, така? – награно здивувалася Оля.
– Ну… По-домашньому, так би мовити.
– А навіщо вбиратися? Ми ж у кіно, а не на вручення Оскара. То що йдемо? До речі, я прислухалася до твоїх слів і справді вирішила, що я надто заморочуюся. Напевно, я перестану робити манікюр та ходити до косметолога, навіщо зайві гроші витрачати? І у костюмі так зручно! А то приперлася б в сукні.
Оля пирхнула, ніби сміялася сама з себе. А до Михайла нарешті дійшло…
Він заплющив очі і важко зітхнув.
– Оля… Я був не розумний. Вибач мені. Не знаю, що на мене найшло? Мені на вуха присіли, і я чомусь вирішив, що ти була не права. Але ти й справді красива, доглянута дівчина, якій подобається бути завжди на висоті. І я ж справді тебе такою люблю. Ні, звичайно, якщо тобі хочеться бути простіше, я не проти. Але якщо тобі так некомфортно.
– А мені здається, це тобі некомфортно, – знизала Оля плечима. – Ти навіть соромишся, що я в тебе така гарна. Ось я і вирішила, що не варто тебе бентежити перед друзями. Бо їхні дружини незадоволені.
– Я все зрозумів, Оля … Я обіцяю, що ніколи тобі більше нічого не скажу щодо твого зовнішнього вигляду. Ти шикарна і мені це дуже подобається. І нехай інші заздрять, хіба це не привід пишатися?
Оля вдала, що розмірковує, прощати чи ні Михайла. Вона, насправді, хотіла б і надалі його подіставати, щоб він раз і назавжди усвідомив, що за добрий зовнішній вигляд дорікати не можна.
Але їй і самій було так некомфортно виглядати. Тож вона здалася.
– Гаразд, поїхали додому, я переодягнуся і зберуся, – буркнула дівчина. Нехай Михайло думає, що вона все ще ображається. Кажуть, почуття провини покращує відносини. – А то почуваюся не у своїй тарілці. Але якщо ще раз мені скажеш, що я своїм зовнішнім виглядом когось напружую, завжди будеш бачити мене такою, зрозумів?
Михайло закивав. Він усе зрозумів. Дуже швидко.
Спочатку Оля навіть відмовлялася бачитися з друзями Михайла. Нагулялася з ними, годі. Тільки сварки з коханою людиною через їхнє бажання до засуджень і не вистачало.
Але згодом Оля порозумілася з друзями Михайла та їхніми дівчатами. Все ж таки, хоч-не-хоч, бачитися доводилося, а, значить, і спілкуватися.
На щастя, вони теж згодом усвідомили, що перше враження було оманливим. І що Оля ніяка не королева, як їм здалося спочатку, а просто приємна, звичайна дівчина. Яка в першу чергу вбирається для себе, а не для інших. І, можливо, іноді варто навіть взяти з неї приклад.
