Настя та Валентин навчалися разом у сільській школі. Почали зустрічатися ще у дев’ятому класі.
Добре жити у невеликому селі, батьків знайомити не треба, кожен знає один про одного абсолютно все.
— Нікого краще не міг вибрати! – сварилася мати на сина. — Ти скажи мені, чому вона?
— Мамо, це мій вибір. Настя вона… Вона особлива, розумієш?
— Не розумію і ніколи не зрозумію, про які особливості ти говориш! – Мати не заспокоювалася. Їхня сім’я вважалася заможною і для сина була заздалегідь приготовлена доля: школа, служба, квартира в місті.
Однокімнатна, але все ж таки, власна житлова площа. А значить, і наречена підійде міська.
І онуки житимуть не в селі серед курей та корів, а у великому місті, навчатимуться у нормальній школі, спілкуватимуться з нормальними людьми.
— Мамо, вистачить. Насті хоча б не скажи такого, гаразд? — Валентин вирізнявся добротою.
Іноді Риті здавалося, що син пішов не в неї чи батька, а до якоїсь бабусі, навіть напевно прабабусі.
— Тебе не спитаю, скажу, все, що вважаю за потрібне, ясно? — Рита повернула голову і побачила Настю, яка стояла біля хвіртки і нервово переступала з ноги на ногу.
Вона все чула. Інакше й не могло. Рита сварилася голосно, вона взагалі відрізнялася гучним голосом.
— Здрастуйте, тітка Рито. — Настя постаралася посміхнутися.
Їй не подобалося, що все так відбувається, але й сваритися вона не вміла.
Рита махнула рукою на сина, сам вирішуй свої проблеми, ми тебе все одно відправимо. І ввійшла до хати.
— Рито, може, не треба так на Валентина насідати? Перше кохання, нехай насолодиться на повну.
До того ж ця Настя не така погана, — чоловік спробував заступитися за вибір сина.
— Настя не така погана? То тобі Настя подобається чи її матуся? А що? – Жінка вже злилася на всю. – Красива, самотня, безвідмовна.
Думаєш, не знаю, що про неї говорять?
— Рито, та яка різниця, що говорять про її матір. Ти на Валентина подивися, задоволений, очі світяться. Навіщо їм щастя псуєш?
Рита подивилася у вікно. Валентин та Настя обіймалися біля паркану. Безсоромники навіть подалі не відійшли, спеціально показують нам свої стосунки.
Рита важко зітхала. Поради на сина не діяли. Ті вже зустрічалися третій рік, одинадцятий клас закінчували.
Перед випускним Рита обережно підійшла до Валентина.
— Валентин, ти ж восени йдеш на службу, — говорила вона тихо.
— Так пам’ятаю, мамо, пам’ятаю.
— І ти думаєш, Настя тебе дочекається?
Валентин серйозно подивився на матір. Щось важливе подумав, кивнув їй, ніби знайшов відповідь і втік.
За кілька днів Валентин гордо повідомив батьків.
— Мамо, тату, ми вирішили одружитися.
Рита від такої звістки ледве втрималася на ногах. І дуже шкода що втрималася, можливо тоді син подумав, що даремно пов’язує своє життя з якоюсь із незрозумілої родини, без батька, де мати гуляє.
Тепер вони родичами стануть… У Рити волосся від однієї думки ворушилося на голові.
Валентин ніби не помічав.
— І все завдяки тобі, мамо, — хлопець щиро посміхався. — Піду служити, Настя буде дружиною, з вами житиме, дочекається.
Валентин пішов у свою кімнату, а Рита сердито подивилася на чоловіка.
– І що ти промовчав? Ти батько чи ні? Хто має вирішувати проблему?
— Рито, яка це проблема? Треба радіти за сина. Він серйозний, відповідальний, хоче сім’ю свою збудувати.
— Чи не рано йому будувати родину? І кому він залишить свою сім’ю? Нам? А на що вона нам потрібна?
Я на неї навіть дивитися не можу, доведеться ще й жити під одним дахом. І як вона взагалі житиме? За наш рахунок?
З кімнати вийшов Валентин, підійшов до матері, обійняв її.
— Мамо, Настя працюватиме у нас на аграрній фірмі. Не хвилюйся. Ще й по дому допомагати, на городі. Ти знаєш, яка вона?
– Яка? Нахабна?
— Ні, вона дуже дбайлива, добра, весела та працьовита. Ти даремно переживаєш.
Весілля все ж таки довелося зіграти після випускного. Хоч і відзначити нормально не вийшло.
Рита з самого початку невдоволено дивилася на матір нареченої Катю. А потім і зовсім влаштувала сварку.
— Не могла одягнутися пристойніше? — голосно, промовила Рита. – Ти дочку заміж видаєш, чи на трасу стаєш.
Слово за слово, жінки посварилися і мати нареченої пішла з весілля. Настя дуже засмутилася і свято швидко звернули.
— Ми житимемо у Насті, — Валентин швидко зібрав свої речі. — Ти нам зіпсувала весілля, чого чекати далі? Кожен день нам псуватимеш?
— Валентин, та ти бачив, як її мати вирядилася?
— Не тобі судити її матір. Ти сама ніколи не була, тобі не збагнути.
— Валентин, та ти як із матір’ю розмовляєш?
— Як ти заслужила, так й розмовляю! — нахабно відповів син, зібрав речі й вийшов із дому, потиснувши батькові на прощання руку.
— Рито, заспокойся, — чоловік обійняв дружину. — Настав час змиритися тобі з тим, що син виріс. Має своє життя.
– Він його руйнує, як ти не розумієш?
— Все розумію, але це його вибір і дай йому прожити.
А раптом у них все буде добре, і років через двадцять вони будуть згадувати тебе, як сварливу свекруху.
Рита відійшла убік. Вона бачила, що синові доводиться працювати. Бачила здалеку, як живе її син і невістка. Але не лізла. Хоч їм і було тяжко.
Валентин пішов восени служити, Настя залишилася з матір’ю, писала листи чоловікові.
Зі свекрухою, хоч їхнє село і було не таке велике, зустрічалися рідко.
– Настя? – свекруха прийшла сама. Сон їй поганий наснився. Син на листи не відповідав, довелося йти до невістки. А Настя з животиком. – Чому не сказала?
— І вам привіт, — посміхнулася Настя. – Навіщо? Ви мене не любите та онука не полюбите.
Настя потягла величезний важкий таз надвір, поставила на камінь.
— Тобі не можна тяжке, — заперечила Рита, не бажаючи обговорювати особисті стосунки.
— Вас забула спитати. Хто ж це все робитиме?
– А мама де твоя?
— Не ваша справа, — Настя постаралася бути нахабною, але це виходило погано.
Слова не відповідають її реальним почуттям. Вона опустила очі, їй було тяжко.
Мати все частіше була відсутня вдома, перекладаючи обов’язкові домашні справи на вагітну дочку.
— Продукти в тебе є? — Рита знала, що Настя працює в агрофірмі.
Тільки чи можна працювати з таким животиком? Чи не погано це для дитини?
Жінка глянула на невістку. Та навіть не підвела очі, намагаючись рівно розвісити вологу білизну.
Свекруха пройшла до будинку, знайшла кухню, відчинила холодильник. Банка молока та все…
— Що ти мовчала? Думаєш онукові не допоможу? — Рита у звичній манері вміла лише сваритися.
Настя не відповіла. Свекруха пішла, купила все необхідне та повернулася з продуктами.
— На тиждень вистачить. Далі подивимося.
Рита повернулася до Насті за тиждень. На цей раз їй не сподобалося абсолютно все. Добряче «весела» матуся лежала на ганку – і це взимку!
У будинку перебували якісь сторонні люди і теж у такому ж стані.
Свекруха взяла Настю за руку.
— Ти ще готуватимеш їм? Ідемо!
Рита витягла невістку на вулицю, накинувши на неї пальто і привела до себе в хату. Свекор з великим подивом дивився на те, що відбувалося.
— Житимеш тут, у кімнаті Валентина. Додому ти не повернешся принаймні з моїм онуком. Зрозуміла?
Настя кивнула. Їй хотілося плакати від сорому. Рита, зрозуміла, що Насті незручно і тихо, практично спокійно додала.
— Валентину нічого не скажемо. Для нього все так само, як і було.
Настя знову кивнула.
Час минав, Настя народила дівчинку. Валентин служив, Рита допомагала невістці, до якої дуже встигла прив’язатися.
– Не думав я, – каже чоловік, – Що ти полюбиш невістку.
– У мене вибору не було, – сухо відповіла Рита, не бажаючи визнавати реальність
Час минав, онука росла, Настя їхала в місто на курси, на які її влаштувала свекруха.
— Тобі потрібна освіта, хоч якась! – твердила вона. — За дитиною догляну, ти їдь. На вихідні додому приїжджатимеш.
– А як же Марійка без мене?
– Я тобі сказала, впораємося. Не думай про це.
Настя поїхала. Поверталася додому на вихідні та раділа, що їй пощастило зі свекрухою. Про те, що від чоловіка перестали листи приходити, вона воліла мовчати.
Настя поверталася із курсів додому. Підходила до будинку, як почула голос чоловіка.
На душі стало хвилююче, повернувся, приїхав, і їй навіть не повідомили! Вона прискорила крок, підбігла до ґанку.
Свекруха подивилася на невістку з якимсь жалем.
— Настя, тобі краще не ходити туди…
– Валентин повернувся? Я чула його голос.
— Почекай… Зупинись… Він… Не… Один… — свекруха ніяк не могла підібрати слова.
Настя не реагувала, просто, йшла вперед. Простягла руку до дверей і різко їх відчинила.
Дівчина зробила крок уперед, застигла. Їй треба було переконатись, переконатися…
Валентин сидів у вітальні на дивані, поряд з ним була дівчина, трохи молодша за саму Настю.
— Ти… — у горлі став комок, очі зрадливо сповнилися сльозами.
— А що ти тут робиш? — голос у чоловіка змінився, став грубим, таким самим, як у свекрухи.
— Я тут живу… З донькою…
— З моєю? Збирай речі та йди звідси. Це моя хата, — Валентин навіть не дивився на дружину. — Дитину нагуляла, ще й до мого дому притягла! Ох, права була мама.
Настя, не пам’ятаючи себе, вискочила з дому з дитиною на руках. Навіть речі не зібрала.
Свекруха спробувала її зупинити, але молода жінка зневажливо на неї подивилася. Хіба можна нелюбити та нормально ставитися одночасно?
Ніхто більше Настю не бачив. Вона поїхала до міста з донькою на руках у ніч. Принаймні так говорили у селі.
У рідної матері, яка на той момент зовсім скотилася по кривій доріжці, Настя не з’явилася, за речами не поверталася.
Валентин чудово влаштувався та будував своє життя. То з одною жив, то виставляв, жив із іншою.
Він був завидним нареченим у селі. Та й із міста до нього частенько приїжджали дівчата.
Рита сердилась на сина.
— Ти що тут влаштував? — вкотре вона прийшла додому, а там нова дівчина. — І ось на це ти проміняв дружину та дочку?
– Не моя це дочка. І дружина мені така не потрібна. Ти ж сама мені писала!
Рита тільки тепер згадала, як вона зустріла Настю в селі і поряд з нею ішов якийсь хлопець. Свекруха розлютилася і написала довгий лист синові, що його благовірна навіть не думала чекати.
— Я ж… Не хотіла… Настя на тебе чекала, це я тоді переплутала…
– Яка різниця? Тепер уже пізно!
Рита зовсім засумувала. Сама все зіпсувала, самій і виправлятиме. Вирушила жінка до міста, довго шукала.
Зустрілися випадково. Рита вже йшла на вокзал. Розуміла, лише час даремно витратила. Ну, де можна знайти Настю з дитиною?
– Тітка Рита? — Настя стояла на касі, продавала квитки. – Це ви? — Настя ледве дізналася колись дуже гарну жінку.
Начебто й часу не так багато минуло, але колишню свекруху було не впізнати.
— Настя, я знайшла тебе, — плакала вона.
Настя вийшла, провела жінку всередину, напоїла гарячим чаєм без цукру.
— Вибачте, зарплата копійки, дочку треба якось піднімати.
Свекруха тоді й розповіла все про обман сина і про той самий лист. Настя лише сумно посміхнулася.
— Я не ображаюся на вас. У Валентина своя голова на плечах. І, знаючи мене, він міг не повірити. Йому просто так було зручніше. Простіше.
Рита ще більше розплакалася.
— Приїжджайте в гості до онуки, вона буде вам рада.
З того моменту жінки почали спілкуватись, Рита допомагала грошима, частенько залишалася в місті у невістки. Синові якось тільки заїкнулася:
— Дочка на тебе схожа як дві краплі.
— Навіщо ти це зараз? Не бачиш, одружитися я надумав! — поряд із Валентином сиділа миловидна дівчина і радісно кивала.
Мати більше нічого не сказала. Нехай робить, як знає. Колись лізла в його життя і все зіпсувала.
Валентин одружився, через якийсь час його дружина народила хлопчика. І чоловік був щасливий, тільки мати знала, що не рідний це онук.
Навіть зробила для себе тест, тільки синові нічого не сказала. Його життя, хай сам і розуміється
Пішла Рита тихо, уві сні. На той момент чоловіка вже п’ять років, як не було. Валентин провів її в останню путь, невістка раділа.
— Нарешті старої… не буде в хаті, можемо розпоряджатися, як хочемо, — усміхалась вона.
Але минуло півроку і до хати прийшла господиня. Настя із донькою.
— Цей будинок належить мені, — вона показала документ. — Виганяти вас не буду, платитимете мені оренду.
Валентин дивився на колишню дружину і не моргав. Поруч із нею стояла дівчинка, справді його копія, тільки з кісками…
— Чого ти мовчиш? Треба до суду йти! – обурювалася дружина. – У тебе син!
Валентин лише відмахнувся.
— Бачив я документи у матері, поки вона нездужала, не моя це дитина. — він скривив обличчя усмішкою. – Приховати від мене хотіла правду! Не хотіла засмучувати… А я думав, звикнеться…
Він все ще не відводив очей від Насті.
— Оренду за будинок платитимете щомісяця, — продовжила Настя рівним голосом.
Вона дечому навчилася у свекрухи. Тепер вона могла тримати себе в руках і спокійно відповідати тим, хто її образив.
Хотіла ще щось сказати, та за її спиною з’явився чоловік.
— Настя, поїхали?
Та обернулася, широко посміхнулась і кивнула. Вона вже кілька років була одружена і була щаслива.
Чоловік узяв за руку дівчинку з кісками і ті щасливі поїхали, залишивши Валентина з нелюбою дружиною та чужою дитиною.
