Віра відпросилася з роботи раніше. Начальниця невдоволено скривилася – коли це припиниться, працювати взагалі ніхто не хоче. Так і сказала.
– У тебе, Мельник, що за терміновість така? Роботи повно, сама ж знаєш. Коли все зробиш, якщо по півдня на роботі не з’являтися?
– Та я ж уперше. Гості приїжджають, несподівано, самі з чоловіком трохи розгублені. Ось хочу підготуватися, щоб не осоромитися, – вибачливим тоном відповіла Віра.
– А, ну якщо вперше, тоді йди. Але потім все відпрацюєш.
Сьогодні ближче до обіду їй зателефонував Андрій.
– Віро, а ти не можеш відпроситися з роботи? Уявляєш, Галина повідомила, що вони з чоловіком їдуть до нашого міста. Якісь тут у нього термінові спадкові справи з’явилися. Сказала, що в нас зупиняться, – розповів він дружині.
– А чому у нас? – зразу згадавши їдкий характер і вічно незадоволене обличчя Галини, запитала Віра засмучено. – У її Михайла ж рідна сестра тут живе. І брат із невісткою. От нехай у них і зупиняються. Який їм сенс їхати до нас, до нашої тісної квартирки, де, крім нас з тобою, ще двоє дітей проживає?
– Так, тут таке діло … Як пояснила сестра, у брата Михайла ремонт зараз у квартирі, вони самі у тещі живуть. А сестра з чоловіком поїхали на два тижні у відпустку кудись далеко. Ось і виходить, що, крім нас, їм податися нема куди.
– Ось кого я найменше хотіла б бачити в нашому домі, то це твою сестру, – засмутилася Віра. – У нас із нею взаємна нелюбов. Нехай у готель їдуть.
– Та гаразд, не перебільшуй, все нормально буде, – спробував заспокоїти дружину Андрій. – Ну не стане вона в нашій з тобою квартирі тебе ображати!
– Їй все одно де. Така людина.
Тут Віра мимоволі згадала, з яким небажанням прийняла колись її до себе сім’я чоловіка. Свекруха мріяла про іншу дружину для сина, але через свій розум і хитрість не стала сваритися з невісткою. Зовсім інакше повелася Галина.
– Андрію, а як же Люда? Ти їй обіцяв, що заміж дівчину візьмеш. Вона чекає, сподівається, ні з ким не гуляє тут. Вірність тобі береже. Каже, ось Андрій приїде, і ми з ним заяву до ЗАГСу подамо. Що ж ти так обманув дівчину? – промовила Галина з фальшивою усмішкою.
Віра тоді щиро подумала, що вона жартує. Ну не можна при здоровому глузді так зустрічати дівчину, брата, який привіз її, щоб познайомити перед весіллям зі своєю родиною. Навіть якщо й була якась Люда чи Марія, то навіщо їй, Вірі, про це знати? Що за нісенітниця?
Андрій тоді жартувався, йому було ніяково перед нареченою. Пізніше він навіть посварився із сестрою, думаючи, що Віра їх не чує.
– Ти що таке говориш? – сварився він на Галину. – Знайшла кого згадати – Людку! Та я з нею зі школи не спілкуюсь. Вона після мене вже з ким тільки не зустрічалася! Що за виставу ти влаштувала?
– Ой, ну подумаєш, перевірила на міцність твою Вірочку. Ще більше любитиме тебе! – засміялася вона тоді братові в обличчя.
У ті нечисленні приїзди до батьків чоловіка на якісь дати та сімейні заходи, коли вони перетиналися із зовицею, Галина не забувала зачепити і навіть образити Віру.
– Щось ти набрала зайвого, Віро. Не стежиш зовсім за собою? Дивись, Андрійко почне задивлятися на струнких.
– Це взагалі не твоя турбота, за своїм чоловіком стеж, – відповіла їй Віра.
– Ну, ну… Моя справа попередити, щоб не довелося потім гіркі сльози лити. Народження дитини – це не привід перетворюватися на не зрозумій що.
Вони більше не розмовляли, але настрій був зіпсований.
Галина завжди намагалася показати свою перевагу перед невісткою. І розумніша вона, і красивіша, і фігура у неї набагато краща. А як її цінують на роботі! А як її люблять виховані та розумні діти – на відмінну від племінників, яким мати навіть елементарним правилам поведінки не навчила…
Протистояння тривало вже кілька років. Добре, що брат та сестра жили зі своїми сім’ями у різних містах і перетиналися дуже рідко.
І ось сьогодні Галина з чоловіком налетіли до них, як сніг на голову. Віра переконувала себе думати, що все буде гаразд.
“Нічого, поводитимуся як личить привітній господині. Як кажуть, роби, що маєш, і будь що буде. Ну, не стане ж, справді, Галина сваритися в моєму будинку? Це вже зовсім абсурд!” – заспокоювала сама себе Віра, прямуючи додому із місцевого супермаркету, завантажена пакетами із продуктами.
До приїзду гостей залишалося дві години, а значить, вона встигне щось приготувати до столу, щоб нагодувати вечерею зовицю з чоловіком.
І ось стіл був накритий, салати та нарізки з бутербродами красувалися на гарній святковій скатертині. У гарячій духовці чекали свого часу рум’яні курячі стегенця із запеченою картоплею. У холодильнику стояли напої. Любив зять Михайло випити біленькою, тому Віра не забула захопити і для нього «гостинець».
Коли Андрій та гості, яких він зустрів на вокзалі, піднялися до квартири, у Віри все вже було готове. Діти сиділи у своїй кімнаті. Віра їх попередила, щоб одразу після вечері вони пішли назад до себе, щоб не заважати дорослим. Та й від зайвих очей подалі, якщо чесно. А то їхня тітка зараз же почне роздумувати про те, що діти неправильно виховані, не так одягнені. Вона знайде до чого причепитися. У цьому Віра не сумнівалася.
– Постаріла, чи що, не зрозумію? Втомлена якась, – уїдливо посміхаючись господині, вимовила Галина, щойно переступила поріг. – Стежити треба за собою.
– Ти теж не помолодшала, – парирувала Віра, не моргнувши і оком на грубість зовиці.
– Ну вже… Скажеш також, – невдоволено відреагувала Галина. – До речі, у мене косметолог хороший, дорогий. До нього лише за знайомством можна записатися.
– Даремно платиш, значить, – знову жваво відповіла Віра, уважно подивившись на зовицю. – Проходьте, зараз вечеряти будемо.
Сестра чоловіка ще більше скривилася і відразу з пристрастю почала розглядати себе в дзеркалі, що висіло в коридорі.
– Здрастуйте, діти. Як ви тут, все гаразд у вас? – спитала Галина, побачивши в кімнаті своїх племінників – хлопчиків семи та п’яти років.
– Здрастуйте. Мамо, а це що, тітка Галина, про яку ти говорила? – запитав молодший.
– Так, це ваша тітка. Сестра тата, а це її чоловік, дядько Михайло. Ви що їх не пам’ятаєте? – запитала Віра.
– Ні, та тітка була інша, з чорним волоссям, а ця схожа на злу крижану фею, – відповів молодший.
– Ну так вже й на злу, – Галина була неприємно вражена фантазією дитини. – Я не зла, я добра. От дивіться, що я вам привезла! Гостинці.
Після цих слів Галина дістала з сумки дві невеликі шоколадки та віддала дітям.
– Навіть подякувати нормально не можуть, що за діти! Твоє виховання, Віро, – з докором промовила зовиця. – Дітьми займатися треба.
– Ой, звідки нам було про це дізнатися, якби не ти! – одразу відповіла Віра.
– Так, ну що, годуватимуть нас чи ні? – вирішив поквапити події Михайло, задоволено потираючи руки у передчутті трапези. – Та й випити не завадило б за зустріч. Давно не бачились. Якби не справи, ще невідомо, коли довелося б отак посидіти всім разом.
– Так, ходімо, все готове. Прошу до столу, – сказала Віра.
Коли Галина увійшла до просторої кухні, де господиня накрила стіл на вечерю, тут же зробила таке обличчя, наче зʼїла цілий лимон.
– Боже мій! Це як треба не любити рідню, щоб так вчинити! – Видно, ви нас зовсім не цінуєте! Такий стіл накрили, просто посміховисько!
– У сенсі? – навіть здивувався від почутого Андрій. – Ти що, Галю?
Віра ж, яка й чекала чогось подібного від зовиці, лише важко зітхнула. Але поки що мовчала.
– Який тобі ще потрібний сенс? Що я маю тут їсти, скажи? Курку, смажену у величезній кількості майонезу? Картоплю? Чи ось ці салати, заправлені майонезом? А може, ось цю ковбасу, в якій калорій більше, ніж мурах у мурашнику? Що, дай мені відповідь?
– Та що ти розлютилася? Нормальна їжа. Все смачне, свіже. Віра щойно приготувала, з роботи раніше пішла спеціально заради цього, – ще не вірячи в те, що відбувається, якось дивно посміхаючись, говорив Андрій.
– Та нормально все. Зараз піднімемо до апетити і повечеряємо, – Михайлу вже не терпілося почати вечеряти.
– Та де ж нормально? Ось це все – нормально? Я після такої вечері буду відходити декілька днів! – продовжувала сваритися золовка. – Де овочі на пару, зелень, де біла риба, де морепродукти, броколі, авокадо? Де нарешті сир тофу?
– У ресторані. Все, що ти перерахувала, Галино, можеш сміливо замовити собі в ресторані, що при готелі, в який ви зараз із Михайлом поїдете, – намагаючись говорити спокійно, сказала Віра.
– Що? – не чекала такого повороту зовиця. – До якого готелю? Ти нічого не наплутала, Віро? Чи не дуже ти багато на себе береш? Тут ще мій рідний брат є, між іншим.
– О, молодець, Віро! Браво! А то я вже й не знав, як дати гідну відповідь моїй нахабній сестриці, – емоційно відреагував Андрій, якому зараз було дуже прикро за свою дружину, яка так старалася приготувати гарний стіл.
– Ви нас проганяєте, чи що? – запитав Михайло, у якого вже розпочався активний процес слиновиділення. Адже на кухні зараз носилися такі ароматні запахи, що встояти було неможливо.
– Так, Михайло, рідний брат жене мене в готель. Отак зустріли нас з тобою рідня. Немає у них ні совісті, ні сорому!
Галина виглядала трохи розгубленою. Вона не чекала такого від невістки і вже зрозуміла, що переборщила. Завжди мовчазна Віра сьогодні дала їй гідну відповідь.
– Ні, вони, мабуть, жартують, Галино, – посміхаючись, сказав Михайло. – Андрію, Віро, ну скажіть, що ви пожартували. І давайте сядемо за стіл.
– Ні, чому ж. Я не жартую. Забирайтеся звідси геть! – Віра вимовила це холодним металевим голосом, намагаючись все ж таки говорити спокійно. У неї навіть вдалося посміхнутися. – І скоріше! Тому що моїй родині час уже вечеряти. Ось цією висококалорійною, але дуже смачною їжею. Не затримуйте нас. Давайте збирайтеся і бувайте!
Галина демонстративно пішла до коридору, де почала шумно одягатися.
– Ні, ну ви даєте. Не чекав. Чесно, не чекав такого від вас. Подумаєш, трохи посварилася жінка. Що на неї увагу звертати? Не вперше. Могли б і не слухати, – сказав приречено Михайло, який уже зрозумів, що за стіл йому не потрапити.
– Вдома хай свариться. А у нас тут нема чого, – відповів ображений Андрій.
– Ні, ти чув? Ти чув, любий, як вони мене ображають? Ідемо звідси. Я так і знала, що на нас тут не чекають! – вигукувала Галина, яка звикла, що всі навколо неї ходять навшпиньки. Виконують усі капризи та терплять її витівки. Тут вона отримала гідну відповідь.
І по заслугам. Давно вже треба було поставити на місце цю безпардонну даму.
