Життєві історії

– Все, я від тебе йду! – з порога сказав дружині Сергій і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди. – Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена. – Ти звісно, молодець, що нарешті все це затіяв. Але перед тим, як піти, будь ласка, напиши мені розписку. – Що? Яку ще розписку? – розгубився Сергій, і здивовано глянув на дружину

-Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши в квартиру, сказав Сергій дружині і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди.

-Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена.

-Навіть так? – Сергій на мить зупинився, а потім поспішно став заповнювати валізу своїми речами. – Значить, я все правильно роблю.

-Правильно, – підтвердила дружина. – Давно треба було.

-Що – давно? – Сергій знову мигцем глянув на Олену, при цьому швидко складаючи сорочки у валізу. – Давно треба було піти від тебе, чи давно здогадатися, що ти мене не любиш?

-Треба ж, яке поспішне розставання, – посміхнулася Олена, спостерігаючи за його рухами, а потім не стрималася і запитала: – Ти куди так поспішаєш? Складай речі акуратніше.

-Нічого з ними не буде, – чоловік уже складав у валізу свої светри. – Все попрасується. А мене внизу таксі чекає.

-Ти ще й на таксі? – щиро здивувалася Олена. – А що, машину мені залишаєш?

-Ні. Тобі лишається квартира.

-Так вона й така моя.

-А машина моя! – сказав Сергій.

-То чому ж ти сам не за кермом? – не вгавала дружина.

-Просто я знаю, що після розмови з тобою я буду сам не свій. Тому їхати не буду за кермом.

-Це так, – Олена посміхнулася. – Це я давно за тобою помітила. Ти звісно, молодець, що нарешті все це затіяв. Але перед тим, як піти, будь ласка, напиши мені розписку.

-Що? Яку ще розписку? – чоловік спробував закрити вже повну валізу. – Не закривається.

-А ти другу валізу візьми, – порадила дружина.

-Другу я залишаю тобі.

-Ну, якщо так, то дякую. Так ось, напиши мені розписку, що йдеш від мене раз і назавжди.

-Що значить раз і назавжди? – не зрозумів чоловік.

-А те й означає. Напиши, я такий-то, будучи в здоровому глузді і розумі, обіцяю, що йду від своєї дружини такої-то, безповоротно і назавжди. Тобто, без права повернутися назад.

-Що? – розгубився Сергій, і здивовано глянув на дружину.

-То, – спокійно відповіла Олена.

-Навіщо тобі цей папірець?

-Треба. На пам’ять. Але головне, щоб якщо ти раптом завтра передумаєш, і знову з’явишся на порозі, я тобі могла показати цю розписку.

-Навіщо?

-Щоб ти одразу розвернувся і пішов.

-Не зрозумів, – Сергій застиг. – Ти що, думаєш, я йду, щоб повернутися. Та ніколи в житті!

-Я тобі охоче вірю, – Олена знизала плечима. – Але все одно, так мені буде спокійніше. Не хочу, щоб ти вже завтра, коли повернешся, обурювався, від того, що побачиш тут незнайомого чоловіка.

-Що значить – чоловіка?

-Мені здається, що ти ставиш нерозумні питання. Зібрався? Пиши розписку й біжи. На тебе таксі чекає.

-Зачекає! – Сергій раптом присів на диван, задумався, потім знову уважно подивився на дружину. – І все-таки, що означає – я побачу тут незнайомого чоловіка?

-Любий, тебе, зараз, здається, чекає не тільки таксі, а й незнайома мені жінка. Так?

Чоловік промовчав.

-То що тебе дивує? – продовжила дружина. – Що в мене може з’явитися незнайомий тобі чоловік?

-Але ж ти сказала, що він з’явиться вже завтра.

-А в тебе є жінка вже сьогодні. А з’явилася вона, мабуть, не вчора і навіть не позавчора. Отже, все гаразд. Пиши розписку і йди, – Олена простягала йому аркуш паперу і ручку.

-У тебе хтось є? – раптом запитав Сергій.

-А це щось змінює?

-Можливо.

-Любий, валізу збирав ти, а не я. Тому я не відповідатиму на твої запитання.

-Але чому?

-Тому що ти вже вирішив, поставивши мене перед фактом.

-А якщо я не піду? – раптом запитав Сергій. – Якщо я зараз поверну всі речі на місце? Ти мені скажеш, чи є в тебе хтось, чи ні?

-Не вигадуй, любий. Ти вже зібрався.

-Але ж папірець, який ти від мене просиш, я ще не написав.

-То пиши.

-Не буду! – у голосі чоловіка з’явилася якась дитяча примхлива інтонація. – Поки не скажеш, чи є в тебе хтось, чи ні, я нічого писати не буду!

-Дивний ти якийсь… – дружина сіла поруч із ним. – Ну, не пиши. Іди просто так.

-Але чому?! – не вгавав чоловік.

-Що чому?

-Чому ти так легко мене відпускаєш?

-А ти сподівався, що я тебе триматиму? – усміхнулась Олена.

-Ну, хоч трохи. Чому все відбувається так просто?

-Тому що я не хочу, щоб ти, як сам і говорив, був сам не свій. До того ж останні тижні нашого співжиття показали, що розставання неминуче. Йди.

-Не можу, – зізнався чоловік.

-Йди, – знову повторила дружина. – Тебе таксі чекає.

-Не чекає на мене ніхто! Я просто хотів швидко піти. Щоб не розпочинати довгу та нудну розмову. Але твоя розписка мене спантеличила.

Чоловік різко встав, відсунув валізу, і пішов в іншу кімнату, де ліг на ліжко й задумався.

-Так ти йдеш, чи ні? – гукнула йому Олена.

Не дочекавшись відповіді, вона зітхнула, і все-таки почала розбирати валізу…

Вам також має сподобатись...

– Вікторе, з ким ти щойно розмовляв? – Ганна загадково дивилася на чоловіка. – Коли? – спитав Віктор. – Я щойно бачила з вікна, як ти розмовляв із якоюсь цікавою жінкою. Хто вона? – не вгамовувалася дружина. – Ах, ти про це? – нарешті дійшло до Віктора. – То це ж наша сусідка. – Сусідка? Дивно. Раніше, я цієї сусідки не бачила, – здивувалася Ганна

Алла готувала вечерю. Жінка запекла ароматну курочку, зварила плов, накришила салату. Сьогодні у гості приїде свекруха з свекром, Ігор якраз поїхав їх зустрічати. За годину вхідні двері відкрилися, Ігор пропустив гостей та заніс сумки. Алла дуже здивувалася, коли замість свекра чоловіка побачила його племінницю. Алла запросила всіх за стіл. Повечеряли, трохи поговорили. Алла зібрала посуд зі столу і почала на кухні його перемивати. – Сину, мені потрібно з тобою поговорити, – раптом почула Алла голос свекрухи за стіною. Жінка прислухалася до розмови матері та сина і застигла від почутого

Оля та Ілля запросили своїх батьків у гості. Сьогодні вони оголосять про своє весілля. Оля накрила святковий стіл, все було готово. Першими прийшли батьки нареченого. За пів години зʼявилися і батьки Олі. Сіли за стіл, познайомилися, трохи поговорили.  – Ми збираємось одружитися! – після чергового тосту голосно промовив Ілля. Батьки відразу притихли. – Що? Хіба хтось проти? – поцікавився Ілля, впіймавши на собі розгублені погляди. – Ні. Просто, якщо свати будуть на весіллі, ми не прийдем! – раптом сказала мати нареченого. – Як не прийдете, чому? – Ілля з Олею здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

Микола прокинувся рано. Його мати вже брязкала каструлями на кухні. Микола вмився й зайшов до неї. – Ой, доброго ранку, Микольцю! – вигукнула мати. – Бери пиріжечок свіженький і чаю попий. Треба, щоб ти ще збігав у магазин і купив хліба… – Зараз збігаю, мамо! – сказав Микола. Хлопець допив чай і пішов у магазин. Він купив, що було треба, і саме повертав за кут будинку, як раптом натрапив на якусь стареньку. Жінка тримала в руках кошик, накритий кольоровим рушничком. Кошик опинився на землі. Микола глянув, що там було і не повірив своїм очам