Марійка з Валею дружили з дитинства. Їхні родини жили в одному будинку, і мами дівчаток катали в візочках своїх малюків алеями розташованого поруч парку.
Потім дівчатка гралися разом на дитячому майданчику біля будинку, а коли їм виповнилося сім років, Марійка та Валя опинилися за однією партою у першому класі.
Дівчатка разом ходили до школи та зі школи, разом готувалися до контрольних і навіть у студії танцю теж займалися разом.
А одного разу, коли Марійка з Валею навчалися у дев’ятому класі, до їхньої маленької дівочої компанії приєднався Микола – їхній однокласник.
Усю дорогу від школи додому хлопчина розповідав смішні історії та анекдоти. З цього дня вони почали ходити у школу втрьох.
Дівчатка поставилися до нового супутника по-різному: Валя була не в захваті – тепер не обговориш деякі дівочі секрети дорогою зі школи. А Марійці, навпаки, це подобалося – вона вже давно була небайдужа до веселого хлопця.
– Марійко, підемо в суботу в кіно, – пропонувала Валя.
Подруга погоджувалася і одразу дзвонила Миколі:
– Ми з Валею у суботу в кіно йдемо. Підеш із нами?
Звичайно, Микола не міг відмовитися – цілих дві години сидіти у темній залі поряд з Валею. При цьому йому було байдуже, на який фільм іти, бо він частіше дивився не на екран, а на профіль дівчини, яка сиділа так близько.
Марійка швидко зрозуміла, що Микола приєднався до їхньої компанії зовсім не через неї, і сказала про це Валі.
– Марійко, не говори дурниць, який із Миколи кавалер? Він друг, товариш і майже брат. Тим більше, що у нашому віці серйозні стосунки, які триватимуть все життя, – це велика рідкість, а шкільне кохання зазвичай закінчується нічим.
– А Ромео і Джульєтта? – запитала Марійка.
– Це просто гарна казка.
– Ні, Валю, ти не права, у житті всяке буває.
– Може, й буває, але я Миколу сприймаю як хорошого друга, і не більше. Хоча після того, що ти сказала, я думаю, що нам треба зустрічатися не так часто, – зробила висновок Валя.
Але зустрічатися рідше не виходило. Марійка кілька разів спробувала сама запросити кудись Миколу, але він, дізнавшись, що Валі там не буде, вибачався і відмовлявся, пояснюючи свою відмову зайнятістю. Тоді Марійка почала діяти по-іншому: запросивши подругу в парк, чи в кіно, заручившись її згодою, вона дзвонила Миколі:
– Ми з Валею завтра в парк ідемо. Ти з нами?
Найчастіше він ішов із ними. Марійка весь вечір спостерігала за тим, як Микола намагається доглядати за Валею, а потім уночі плакала в подушку.
Найцікавіше було те, що Валя навіть не здогадувалася про почуття подруги.
Вони закінчили школу, пішли вчитися: Валя вирішила стати юристкою, як її батько, Микола вступив на будівельний факультет, Марійка, яка завжди хотіла стати фармацевтом, несподівано для всіх пішла за Миколою – тепер вона навчалася з ним в одній групі.
Іноді вони проводили час утрьох, але вже набагато рідше – багато сил забирало навчання, до того ж Микола після третього курсу почав підробляти. Отже, бувало, він бачив Валю тільки у дворі, коли вона поспішала на заняття чи поверталася з університету. Дівчина не здогадувалася, що Микола іноді спеціально чекав її біля будинку, щоб просто привітатись чи перекинутися парою слів.
А одного разу, пізно ввечері, у жовтні, він побачив Валю з якимось хлопцем. Вони зупинилися біля під’їзду, довго про щось розмовляли, а потім хлопець поцілував Валю. Вона не пручалася, навпаки, пригорнулася до нього, і він ще кілька разів її поцілував.
Дивитись на це Микола не міг. Він пішов. А вдома зачинився у своїй кімнаті і відмовився з будь-ким розмовляти. Більше того – наступного дня він не пішов на заняття.
Коли Микола пропустив три дні, Марійка прийшла довідатися, що сталося.
– Марійко, як добре, що ти прийшла! – зустріла її стривожена мати Миколі. – Що там у вас трапилось? Ми його питаємо, але він мовчить. Вдень лежить, уночі по квартирі ходить. Усі три дні тільки каву п’є, не можу вмовити його хоч щось з’їсти.
Марійка, звичайно, знала, що у Валі почався роман із хлопцем з іншого курсу, і вона припустила, що Микола дізнався про це.
– Світлано Юріївно, я, звісно, точно знати не можу, але думаю, що це через Валю, – сказала Марійка. – Напевно, він її з хлопцем побачив, от і засмутився.
– Через Валю? Через Романчук? – здивувалася мати Миколи.
– Так, Микола її ще зі школи любить, – пояснила Марійка.
– А вона? – запитала Світлана Юріївна.
– А вона ні.
– Цікаво, чим же ж мій син гірший за того хлопця, з яким вона зустрічається? – запитала мати Миколі.
– Не знаю.
Перед тим як піти, Марійка хотіла поговорити з Миколою, але він навіть голови не повернув.
Увечері мати кілька разів намагалася хоч якось розбурхати сина. Вона сиділа поряд з диваном, на якому лежав, відвернувшись до стіни, Микола, і говорила про те, скільки сил він доклав, щоб вступити вчитися, про те, що зараз він може все це втратити, про те, що жодна дівчина не варта того. щоб так ось зіпсувати, перекреслити свою долю.
Микола не реагував.
Тоді вона зібралася і пішла до Валі. Дівчини вдома не було, але Світлана Юріївна сказала, що не піде, доки не поговорить з нею.
– Наталю, скажи, чим таким твоя Валя мого сина причарувала, що він жити без неї не може? – запитала Світлана Юріївна у матері Валі. – Чим він їй поганий?
– Світлано, я взагалі про це нічого не знаю! Вони ж весь час утрьох дружили – Микола, Марійка і Валя, – відповіла Наталя.
– Три дні лежить хлопець – нічого вдіяти не можемо. Вже і по-доброму, і по-поганому до нього – мовчить. А Марійка сказала, що це через Валю, через те, що вона його відкинула.
В цей час додому повернулася Валя. Вона дуже здивувалась, коли дізналася, навіщо прийшла до них Світлана Юріївна.
– Ходімо зі мною, – сказала мати Миколи. – Ти маєш з ним поговорити. Тебе він послухає.
Валя погодилася.
Про що вона говорила з Миколою, ніхто так і не дізнався, але наступного дня він пішов на заняття і взагалі став поводитися майже як раніше. Єдине – він більше нікуди не ходив із Марійкою та Валею.
Закінчивши навчання, Валя поїхала в інше місто і вступила вчитися далі. А через півтора року вийшла заміж.
Микола з Марійкою в цей час вже закінчили навчання і працювали вони в різних будівельних фірмах. Зустрічаючись у дворі, коротко обмінювалися новинами.
Але якось, коли Марійка йшла з роботи, її гукнув Микола, який сидів на лавці неподалік від дитячого майданчика.
– Присядь, поговоримо, – запропонував він.
– Про Валю хочеш дізнатися? – запитала вона.
– Ні. Про тебе, – відповів Микола
– І що ж ти хочеш про мене дізнатися?
– Запитати хочу: ти вийдеш за мене заміж? – раптом запитав Микола.
– Ти серйозно?! – не повірила Марійка.
– Серйозніше нікуди. То вийдеш? – повторив він.
– Вийду, – відповіла Марійка.
Весілля було скромним, молоді оселилися в матері Миколи. За рік у них народилася донька, ще за два роки – друга.
Микола та Марійка купили двокімнатну квартиру у цьому ж будинку, і Світлана Юріївна дуже добре допомагала Марійці з дівчатками.
Того року, коли їхня старша дочка мала піти до школи, відвідати своїх батьків приїхала з іншого міста Валя – з чоловіком та двома дітьми: дочкою і сином.
Валя знала, що Марійка з Миколою одружилися, і була дуже рада за них. Вони зустрілися, познайомили своїх чоловіків, залишивши дітей бабусям, разом сходили в ресторан – добре провели час, згадуючи школу.
Через тиждень Валя з родиною поїхала.
…А через два тижні… Зник Микола!
Точніше, він не зник, а поїхав, залишивши матері й Марійці записку:
«Не шукайте, влаштуюся, дам про себе знати».
Ще через кілька днів Марійка дізналася, що перед від’їздом Микола подав заяву на розлучення з проханням розлучити їх без нього і рішення суду.
Щомісяця на картку Марійці приходили гроші.
Матері Микола зателефонував аж через пів року.
– Миколо, як ти міг?! Ну, хай з Марійкою ви не порозумілися, але ж діти?! Це ж твої діти! – мати намагалася переконати сина повернутися до сім’ї.
– Мамо, Марійка тут ні до чого, винен у всьому я… Я взагалі не повинен був одружуватися. А вона хороша мати зможе виростити доньок. Матеріально я допомагатиму…
Микола так і не повернувся. Сім’ї він надсилав гроші, матері дзвонив двічі на рік.
Де він живе, ніхто не знає…
