Лілі мама завжди говорила, що вона має обрати надійного чоловіка. Валентина Миколаївна мала негативний досвід у цьому плані. Вона тоді обрала першого красеня у їхньому класі. Євген завжди мав успіх у дівчат. Та й по навчанню завжди був першим. Йому завжди подобалася історія. Дівчата відгукувалися, що на побаченнях він дуже веселий. Вміє галантно поводитися з жінками. Та тільки от іноді все говорить про свою історію.
Мабуть, це був єдиний його недолік.
Валентина і не думала, що Євген на неї зверне увагу.
Вона дівчина була скромною. А тут на дискотеці запросив її на танець. Її, а не перших красунь у класі.
Євген тоді їй на вухо прошепотів, що йому вже набридли ці розфуфирені красуні. Так і лізуть, намагаючись здобути його прихильність. Натомість Валентина ніколи нав’язливою не була. І розповіді про історичні події Валентину не втомлювали. Загалом зрозуміло було, що все у цих двох складеться.
Принаймні так здавалося. Коли одружилися, Євген влаштувався педагогом до школи. У ту саму, де вони раніше навчалися. Валентина також викладачкою працювала. Тільки у музичній школі.
Через кілька років після укладання шлюбу у них донька народилася. Валентина вирішила назвати її Лілією. На честь своїх улюблених квітів.
Саме тоді й почалися всі проблеми.
Робота викладачем багато грошей не приносила. Ліля росла дівчиною неспокійною. Батьки не висипалися. Та й допомоги особливо не було в кого просити. Батька у Євгена не було, а мати вмотала від сина, як тільки він вступив до університету. Батьки Валентини були зайняті з маленькою донькою. Ніхто навіть і припустити не міг, що мама Валентини завагітніє пізно. Тож доводилося справлятися удвох.
І Євген впоратися не зміг. Почав частенько гульбанити. Правду кажучи, Ліля навіть і не пам’ятала батька в нормальному стані. А коли вона була у старших класах, сталося нещастя. Євгена не стало…
Ліля тоді навіть майже не плакала. Вона по суті нормального батька й не знала. Натомість Валентина стояла і плакала навзрид. Все одно вона любила цього чоловіка.
Але потім Валентина Миколаївна доньці дала повчання. Добре подумай, перш ніж виходити заміж.
Ну ось Ліля і подумала. Зустріла Генадія. Він був, як то кажуть, людиною справи. У нього постійно роїлися у голові якісь бізнес-ідеї. Щоправда, до реалізації доходили не всі.
Познайомились вони у кафе. Ліля тоді підробляла офіціанткою, щоб хоч якось мамі допомогти. Генадій прийшов із якимось хлопцем, важливим таким, у костюмі. Вони замовили каву та почали обговорювати чергову ідею Генадія. Щось про розведення равликів. Ліля, розносячи замовлення, мимохідь почула про це і мимоволі посміхнулася.
Равлики… Кому вони потрібні? Генадій це помітив і підморгнув їй. Ліля зніяковіла, почервоніла, але нічого не сказала. Коли Генадій з приятелем розплачувалися, той залишив Лілі свою візитку. І ще раз підморгнув.
Ліля візитку цю спочатку хотіла викинути, але щось зупинило її. Згадала мамині слова про надійну людину. Генадій, звісно, виглядав несерйозним. Але у ньому відчувалася якась життєва сила, енергія. Та й усмішка в нього була така відкрита.
Через тиждень Ліля таки вирішила зателефонувати. Просто з цікавості. Генадій слухавку взяв одразу. Зрадів, розмовляв без упину, розповів, що ідея з равликами провалилася. Натомість є нова.
Домовилися зустрітись. Зустрілися знову в тому ж кафе. Потім почали зустрічатись. Генадій завжди вигадував нові методи заробітку. То хотів відкрити мобільний планетарій, то розводити папуг розмовляючих. Нічого в нього не виходило, але він не сумував.
Ліля спочатку хвилювалася, що він так і стрибатиме з однієї ідеї на іншу, нічого не досягнувши. Але потім зрозуміла, що для Генадія важливий процес. Сама можливість творити, творити щось нове. І ця його пристрасть передавалася всім довкола.
І ось одного разу Генадій прийшов на побачення якийсь загадковий. Очі блищали, посмішка не сходила з лиця. Виявилося, що одна з його, здавалося б, дивних ідей, виявилася успішною. Генадій помітив кількох авторів виробів ручної роботи. І запропонував їм об’єднатися у спільноту.
І це спрацювало. Спочатку потихеньку, а потім все швидше і швидше почали надходити замовлення. Генадій крутився, організовував доставку, домовлявся з новими майстрами.
Ліля вечорами після роботи у кафе допомагала йому упаковувати посилки. Квартира Генадія перетворилася на склад коробок, стрічок, паперу для пакування. Серед усього цього хаосу Генадій почував себе як риба у воді. Він з натхненням розповідав Лілі про свої плани.
Потрібно створити сайт, розширити асортимент, знайти інвесторів. Ліля слухала його, і в ній росла гордість за цю невгамовну, вічно фонтазуючу ідеями людину. І їй хотілося бути поряд.
Справи йшли вгору. Генадій зняв невеликий офіс, найняв кур’єра. З квартири нарешті зникли нескінченні коробки. Ліля звільнилася з кафе і почала працювати разом із Генадієм. Вона займалася зв’язком із клієнтами, відповідала на дзвінки, вела соціальні мережі.
Після особливо вдалого дня Генадій запросив Лілю до ресторану. Він був надзвичайно серйозний.
За вечерею взяв її за руку і запропонував вийти заміж. У Лілі на очі наринули сльози. Вона кивнула, не в змозі вимовити жодного слова. Генадій одягнув їй на палець невелику, але витончену обручку з діамантом. Підготовка до весілля була в метушні. Валентина Миколаївна спершу трохи хвилювалася за дочку. Генадій здавався їй надто легковажним. Але змирилася. Бачила, що Ліля з ним щаслива.
Після весілля вирушили у подорож. Вибрали тур до Туреччини. Море, сонце, пляж. Повернувшись із подорожі, одразу з головою поринули у роботу. Бізнес продовжував розвиватись. З’являлися нові майстри, розширювався асортимент. Ліля запропонувала Генадію відкрити невеликий магазинчик, де можна було б виставляти найцікавіші вироби.
Через рік у Лілі та Генадія народилася донька. Назвали Катрусею. Генадій теж душі не чув у малечі. Часто брав її із собою в офіс. Коли Каті виповнилося три роки, Ліля знову завагітніла. Цього разу народився син. Андрій був повною протилежністю сестри. Невгамовний, спритний, постійно кудись ліз. Ліля з ним намаялася.
Натомість Генадій був щасливий. У нього нарешті з’явився спадкоємець. Чоловік із сином порався постійно. Навіть надто. Іноді Лілі здавалося, що той балує Андрійка. Але сперечатися з ним не наважувалася. Бачила, який Генадій щасливий. Та й сама не могла натішитися своїми дітьми. Катя росла розважливою дівчинкою. У п’ять років почала читати. А Андрійко, незважаючи на свій невгамовний характер, був дуже лагідним і товариським хлопчиком.
Справи у бізнесі йшли добре. Генадій розширив асортимент, почав співпрацювати з майстрами не лише зі свого міста, а й інших міст. Магазинчик користувався популярністю. Вони працювали багато, але не відчували втоми. Бачили, як діти ростуть, як розвивається справа. Це давало їм сили.
Якось Ліля повернулася додому з роботи раніше. Якось сильно втомилася цього дня. Але вона не очікувала почути те, що почує… Чоловік із кимось розмовляв на підвищених тонах. Ліля впізнала голос Сергія, колишнього однокласника Генадія. Нещодавно він запропонував Генадію вкластися у вигідну справу.
— Ти хоч розумієш, скільки це мені коштувало? Ти ж казав, що це є абсолютно безпечно. Що за місяць ми отримаємо вдвічі більше.
— Генадій, ну ти ж сам знаєш, як це буває!
— Та я всі гроші вклав у цю твою справу! Геть звідси.
На виході Сергій зустрівся із Лілею. Привітався і вийшов.
Ліля мовчки пройшла до кімнати. Обличчя у Генадія було багряним. Він нервово ходив із кута в куток.
— Коханий, що сталося? — тихо спитала Ліля.
Чоловік їй усе розповів. Ліля аж сіла на диван. Адже у неї були такі плани…
— Що тепер робитимемо?
– Не знаю, Ліля. Чесно, не знаю. Треба подумати.
Думали вони кілька днів. Продавати магазин не хотілося. Вирішили спробувати домовитись із майстрами. Більшість поставилися з розумінням. Погодилися почекати. Хтось навіть запропонував свою допомогу.
Їм удалося трохи виправити ситуацію. Генадій почав шукати нові шляхи розвитку бізнесу. Він зрозумів, що не можна покладатися лише на джерело доходу. Ліля повністю підтримувала чоловіка. Вона вірила у нього. Вірила, що він зможе все подолати. Як завжди.
