Життєві історії

Олена поливала квіти, коли у двері подзвонили. На порозі стояла незнайома жінка. – Доброго дня, вам кого? – одразу поцікавилася господиня. – А я до вас! Ви ж Олена, правильно? – відповіла незнайомка. – Так! – кивнула вона. – І що ж ви від мене хочете? – Можна я увійду, я маю вам дещо показати, – несподівано попросила гостя. – Ну, проходьте, – Олена пропустила жінку на кухню. Незнайомка одразу сіла за стіл, дістала свій телефон. – Цей запис все вам пояснить, – додала вона, ввімкнула на телефоні якийсь аудіозапис. Олена одразу впізнала голос свого чоловіка…Вона прослухала запис і… остовпіла від почутого

– Ну ти можеш нарешті мені виразно пояснити, що відбувається? Те, що на тебе щось чи хтось тиснуть, я зрозуміла. Тепер уточни! – попросила чоловіка Олена.

– Атмосфера на мене тисне! – відповів Сергій.

– Так вона й має тиснути! Як казав класик!

Дружина викладала до декрету українську мову та літературу у старших класах і була дуже начитаною людиною, яка постійно демонструвала свою ерудицію.

І якщо раніше Сергій дуже пишався своєю Оленкою, то сьогодні все це викликало у чоловіка лише глухе роздратування.

«Ну, і навіщо ти постійно показуєш мені свою начитаність? – невдоволено думав чоловік. – Ти вже довела, що набагато ерудованіша за мене! Так, я згоден! Навіщо тоді… постійно мені це тикати в обличчя?».

А такі розмови стали відбуватися у сім’ї дуже часто.

І сталося це після заяви Сергія про те, що він хоче переїхати до іншого міста.

– У сенсі – переїхати? – здивувалася Олена. – І з чого б це раптом?

– Так! – ухильно відповів чоловік. – Просто тут мені все набридло!

– Що – все й одразу?

– Так!

– Тобто, вчора все було супер і просто чудово, а сьогодні набридло? Звільнили, чи що? Чи посварився з кимось? Розповідай!

– Нічого не сталося!

– Значить, через те, що тобі щось спало на думку, ми повинні збиратися з насидженого місця і їхати туди, не знаю, куди? Правильно я розумію?

– Ну чому, не знаю, куди? Ми можемо підібрати собі щось пристойне.

– Так у нас вже є це пристойне! Гарна квартира в іпотеку в чудовому районі, а в тебе – непогана робота. Поліклініка, школа та дитячий садок для Сашка – все поруч. І навіщо, питається, міняти шило на мило?

Все було правильно: крити Сергію не було чим!

Тому, він тимчасово заткнувся, щоб піднабратися сил і нових аргументів – здаватися чоловік не збирався.

Вони були одружені вже п’ять років. І у них все було нормально, як у добре налагодженому механізмі.

Сергій працював та закривав усі потреби родини.

Олена поки сиділа в декреті із сином і займалася господарством: смачні страви готувала, затишок створювала, прасувала сорочки.

Незабаром, коли сину виповниться три роки, було вирішено його віддати до дитячого садка, а Оленці вийти на роботу до школи: вона перебувала у кроковій доступності.

Чого ще бажати? Вони вже говорили про купівлю дачі, коли чоловік раптово заговорив про переїзд до іншого міста: мовляв, тут на мене все тисне!

І тоді Олена пожартувала про стовп повітря.

– Не смішно! Я маю на увазі, що не тисне повітря, а обстановка! І, під словом тисне, я маю на увазі гнітить!

– Виходить, тебе гнітить ситуація? Я вірно розумію?

– Так, правильно!

– Тобто, довгий час тебе нічого не гнітило, а тепер гнітить? Значить, таки щось сталося? Так?

– Не так!

– Але таких рішень з нічого не буває! То як – відмовлятимемося чи зізнаватимемося?

То була важка розмова: зрозуміти одне одного було неможливо.

До того ж чоловік несподівано вперся, як то кажуть, рогом:

– Хочу переїхати!

– Хочеш – переїдь! Якщо вже так хочеться, переїдь!

– Я один не хочу – тільки з вами! Ви моя сім’я!

Так тривало майже два місяці.

І жінка на той час майже здалася:

– Гаразд, давай переїдемо!

Тому що все виявилося під загрозою: любов, спокій душі, добрі стосунки та міцна родина – все стало руйнуватися, як падаючі кісточки доміно.

Вдома встановилася погана атмосфера.

Так, вже й Олена почала це розуміти.

Але цій ситуації посприяв виключно Сергій, який упирається: хто ж ще?

Все відбувалося, як жартома: коли у тебе на руках гарні карти, життя пропонує зіграти в шахи.

І щоб зберегти хоч щось, Олена погодилася на переїзд.

Хоча розуміла, що, можливо, краще буде розлучитися. Тому що за цей час від колишніх стосунків залишилися якісь шматки.

А потім все пояснилося!

Як там говориться – а скринька просто відкрилася. І причина була дуже поширена, на яку Олена ніколи б не подумала.

І, одного чудового дня, ця причина з’явилася на порозі їхнього будинку!

– Я хочу повідомити, що я вагітна від Вашого чоловіка! Ну, що робитимемо? Самі його мені віддасте чи зі сварками?

Просто нашкодив чоловік – а це було ясно з його вигляду – вирішив змінити паролі, переїхавши до іншого міста.

Ввічлива Олена дозволила їй увійти. А Сергій, який побачив на порозі свою коханку (справа відбувалася у вихідний), намагався натурально випхати даму назад: йди, звідки прийшла!

Але жінка виявилася наполеглива і, відпихнувши потенційного батька плічком, пройшла прямо у взутті на кухню.

Виявилося, що в неї справді були тривалі стосунки з Сергієм. І чоловік навіть їй щось там обіцяв!

«І коли встиг? – думала Олена. – Адже жодного разу не затримався! І ніколи нічим себе не виявив – ні тобі помади на комірі, ні запаху парфумів, ні чужого волосся!».

Тому те, що чоловік їй зраджує, жінка навіть припустити не могла: хіба чоловік, який подає сніданки в ліжко, здатний на таке?

І від виконання подружнього обов’язку він ніколи не ухилявся, ось що цікаво! Та й усі вихідні та свята – разом! І завжди – мила, кохана, сонечко, зайчик! Як це? Хтось може пояснити?

Але зрада, зважаючи на все, була: адже жодна нормальна жінка не припреться просто так у чужу родину качати права, обманювати про вагітність і намовляти на чужого чоловіка.

– Навіщо ти їй віриш? – намагався реабілітувати себе метушливий Сергій. – І що я міг їй обіцяти? Я ж уже одружений! Значить, вона обманює!

– Як це – я обманюю? – здивувалася коханка, що виявилася цілком собі симпатичною молодою жінкою. – А хто обіцяв розлучитися?

Ах, вона мене не розуміє, не те, що ти, люба! А у нас із тобою – спільність інтересів!

– Коли це я обіцяв розлучитися? – обурився “спільний” кавалер. – Що ти верзеш,?

Не слухай її, Оленка – вона марить!

– Ні, я не марю! А ти, …, обережніше зі своїми висловлюваннями! До того ж, у мене всі розмови записані.

І жінка увімкнула цікавий запис.

А там – освідчення в коханні, обіцянка тривалих стосунків і те, що називається сьогодні словом чмоки…!

– Ну, і де тут про весілля? – не здавався Сергій.

– А хіба тривалі стосунки не мають на увазі одруження? – здивувалася подруга чоловіка.

Олена без емоцій слухала цікаву полеміку.

В принципі, вона була вже не здивована: адже дивна поведінка Сергія мала якось пояснюватися.

Ось тільки на те, що він заведе коханку, жінка не подумала.

Все відбувалося, як уві сні.

І чомусь вона нічого не відчувала – ні хорошого, ні поганого. А «солодка парочка» увійшла у смак і на всю висувала взаємні претензії.

– А я вам не заважаю? – поцікавилася, нарешті, Олена і, звертаючись до жінки, додала:

– Можете забирати нашого чоловіка собі – дозволяю!

– Але ж я не хочу! – затявся «спільний» чоловік.

– А доведеться! – погрозливо промовила незнайомка.

– Так, йди – не доводь до гріха! – сказала Олена. – На розлучення подам сама.

– Але я не хочу розлучатися! – вигукнув чоловік.

– То втрьох ми жити не зможемо! – ласкаво промовила вагітна жінка. – Так що, не впирайся, котик!

Ось і Оленка наша дає добро на розлучення!

“Наша” Оленка мовчки кивнула: звичайно, даю!

– Ну, давай, Олено, збери йому щось із речей на перший час, і ми підемо!

Олена швидко закинула в сумку деякі речі, і вони пішли.

Причому, Сергій – дуже неохоче: мабуть, у Олени йому жилося краще.

Ну, що – розлучення та дівоче прізвище?

– Мамо, а навіщо тітка приходила? – на кухню вийшов трирічний Сашко, який уже почав ходити до дитячого садка. – Сваритися з татом?

Хлопчик ріс дуже тямущим. До того ж Олена з ним багато займалася.

І для свого віку він непогано розумів і досить чисто і зв’язно говорив. Шкода, що ростиме без батька…

«Якби ти знав, мій любий, навіщо приходила ця тітка! – подумала Олена. – Щоб народити тобі братика чи сестричку! І щоб у них був тато, а у нас – ні…»

Але, звичайно ж, цього не сказала: навіщо засмучувати дитину?

– Мамо, а ми не переїжджатимемо? – раптом спитав син.

– А ти що хочеш переїхати?

– Не хочу – у мене в садку – друзі!

– Отже, залишимося тут!

– А тато теж залишиться?

– А тато приходитиме до нас у гості! Згоден?

Син радісно кивнув і втік до кімнати: конструктор Лего не чекатиме!

Як же у дитинстві все просто! Якби й дорослі могли перемикатися по клацанню пальців.

А тітонька – не промах! Так, влип ти, Сергію. А не треба було шашні крутити там, де не треба! До речі, твоя мрія здійснилася: ти ж таки переїхав…

Вам також має сподобатись...

Люба приймала гостей. А як же ж?! В її коханого чоловіка Володі сьогодні ж день народження. Гості сиділи за накритим столом і перешіптувалися. Вони не розуміли, що відбувається! Їх запросили, вони прийшли з подарунками, а… Іменинника нема! І де Володя ніхто не знав. Люба дуже поспішала, щоб усе встигнути приготувати на стіл. Встигла. Але іменинник зник! Година минула, друга… На дзвінки не відповідає. – Давайте за стіл сідати без Володі, – сказала Люба. – Мабуть справи у нього… Зʼявився чоловік аж зранку. Люба як глянула на нього, так усе й зрозуміла

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з пюре, в духовці запікалася форель. Пролунав дзвінок у двері. – Дивно, – подумала Олеся. – У чоловіка ж ключі є! Вона вийшла у коридор, відчинила двері. – Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе! – раптом вигукнула незнайомка. Олеся дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала. – Вибачте, а ви хто? – сказала Олеся. – Ти що, жартуєш? Я ж сестра твоя! – вигукнула гостя. – Сестра? У мене немає сестер! – Олеся здивовано дивилася на незнайомку, нічого не розуміючи

Андрій з Вікою вирішили одружитися. Свою квартиру молодятам віддала бабуся Андрія. За місяць, що залишився до весілля, Віка вирішила зробити там ремонт. Приїхали вантажники, щоб вивезти старі меблі. Вони не стали морочитися і розібрали старий диван. Все одно на викид! Вантажники взялися за задню стінку дивану і тут щось дзенькнуло і покотилося по підлозі. Щось маленьке й блискуче викотилося з-під дивану прямо до ніг Андрія… То була невелика золота сережка з маленьким білим камінчиком. – Чия це? – запитала Віка, підійшовши до Андрія. Чоловік аж стрепенувся від несподіванки. Він точно знав чия вона

Ліза готувала вечерю. Залишилось хвилин десять до приходу чоловіка. Раптом пролунав телефонний дзвінок із незнайомого номера. Ліза взяла слухавку. – Здрастуйте, – привіталися з нею – Ви Ліза? Олег Володимирович… Це ваш батько? Поминки післязавтра, адресу я вам надішлю… – Я знаю адресу, – тільки й сказала Ліза. Розгублена, вона стояла з телефоном в руці. З батьком вона розмовляла три дні тому. Він нічого не сказав про те, що занедужав… Двері відкрилися і зайшов її чоловік Дмитро. – Чого ти стоїш?! – раптом сказав він. – Ти все ще тут? Речі зібрала? – Які речі? – здивувалася Ліза. – Я тобі писав які! – сказав той. Ліза прочитала повідомлення й ахнула