Про кохання

Ганна з Павлом гуляли по місту. Вже почало темніти. Вони цілувалися біля під’їзду, коли на телефоні Ганни знову пролунала музика. Дзвонила мама. – Павлику, я побігла! – сказала дівчина. – Я тобі подзвоню! – махнув рукою той. Ганна забігла в квартиру і кинулась на балкон. Побачивши її, Павло радісно помахав рукою і тільки після цього пішов у бік зупинки. – І хто це? – з посмішкою запитала мати, тільки-но Ганна вийшла з балкона. – Ходімо на кухню… Поки дочка мила руки, на кухню зайшов батько. – Що це там таке з Ганною? – здивовано запитав він у дружини. Чоловік не розумів, що відбувається

Вона стояла перед дзеркалом, милуючись своїм відображенням. Все було ідеально, але радості у її погляді не відчувалося. Зайшла мати:

– Ганно, що ти в підборах по кімнаті ходиш, – підійшла стала поряд. – Он ти в мене яка красуня.

– Ага, красуня, – настрій у доньки остаточно зіпсувався, – На голову менше за тебе. Збираюся в інститут, а виглядаю як п’ятикласниця.

– Головне в тебе голова працює, – знову помилувалася та дочкою. – Та й красуня ти в мене.

– Красуня… Поряд високі хлопці, і я поряд з ними, як мала.

– Гаразд, іди! А то перший день і запізнишся.


З деякими своїми однокурсниками Ганна вже встигла познайомитись, але сьогодні збереться вся група і з’являться нові знайомі. Хотілося знайти подруг, які не дивилися б на неї зверхньо в прямому і переносному значенні. І, звичайно ж, друга.

Однокурсники підходили записувалися у куратора, молодої викладачки історії, яка стояла біля інститутського ґанку. Підійшла і вона, представилася:

– Ганна!

– Яка лялечка! – сказав високий симпатичний хлопець і додав з тією ж іронією: – Давай знайомитись!

Усі мимоволі посміхнулися. Усміхнулася й Ганна:

– Я, як завжди, найменша, – але усмішка була сумна.

І тут підійшов хлопець. Він здавався зростом нижче за неї. Сорочка з довгим рукавом, джинси, кросівки…

– Павло, – представився він.

– Хлопчику, а ти не заблукав? – запитав той самий красень.

Але на маленького хлопця це не справило жодного ефекту, він став вітатись з усіма за руку, привітно посміхаючись.

– Проходьте всі на третій поверх, – сказала кураторка. – У триста двадцять першу аудиторію. На п’ять років вона буде вашим другим домом.


Павло зайшов в аудиторію останнім і одразу попрямував до столу, навпроти вчительського, де розташувалася Ганна.

– Не зайнято?

– Сідай!

Їй, звичайно, хотілося, щоб поряд з нею сів серйозний хлопець, але ж не цей, який менший за неї.

– Мене Павло звуть, – представився той, усміхнувшись.

– Мене – Ганна, – сказала та без жодного ентузіазму.

Коли хлопець сів поряд, подумала:

– Він все ж таки трохи вищий за мене, просто я на підборах, а він у кросівках. Ну якийсь несерйозний, вісімнадцять років, а схожий на школяра середніх класів. Єдиний плюс – дуже комунікабельний.

І тут їй на думку прийшла цікава ідея:

– Йому важче, аніж мені! Я все ж таки сподіваюся знайти хлопця своєї мрії. Йому дівчину знайти важче, якщо тільки колись багатим стане, але зараз, судячи з його одягу, на багатого він не схожий.

Кураторка сказала все, що треба:

– З понеділка розпочнеться перший у вашому житті семестр. На цьому вступну пару закінчено.


Вона спустилася з інститутського ґанку. До неї кинувся Павло:

– Ганно, я проведу тебе додому?

– Проведи! – але сказано це було без жодного ентузіазму.

– Я мріяла, звісно, що сьогодні хтось проводе мене додому, але ж не цей хлопчик… – думала вона.

Ганна побачила на його обличчі щасливу посмішку, не витримала і спитала:

– Ти що посміхаєшся?

– Навіть не віриться, що йду поряд з такою гарною дівчиною.

– Дякую! – і щоб приховати збентеження запитала: – Ти в якій школі навчався?

– У тридцять шостій.

– Я у двадцять п’ятій.

– Так ти десь поряд живеш. Далеко ми жили один від одного, тому й не зустрілися досі.

Сказано це було таким тоном, наче вони неодмінно мали зустрітися в цьому житті.

– Ось у цьому будинку я живу.

І тут звідкись з’явилися двоє хлопців років по чотирнадцять, але на голову вищі за них.

– Ганно, у тебе хлопець з’явився, – сказав один і сміючись додав: – Такий самий, як і ти.

– Іване, я твоєму батькові скажу, він тобі влаштує! – грізно сказала Ганна.

– Хлопці, привіт! – сказав Павло і простягнув руку для привітання.

Ті машинально простягли свої. Далі сталося щось незрозуміле для дівчини. Після дружнього потиску, хлопці затрясли руками.

– Іване, ти знову бешкетуєш?! – почувся голос жінки, яка жила в їхньому домі.

Хлопці одразу відійшли вбік.

– Ганно, ти в якомусь під’їзді живеш? – спитав її новий друг, ніби нічого й не сталося.

– Он у тому.

– Може погуляємо ще?

– Павло, я тільки переодягнуся. Гаразд?

– Гаразд, я тебе тут зачекаю.

Вона подивилася, на бешкетників, які все ще стоять неподалік, і рішуче сказала:

– Ходімо до мене!


Вони зайшли в квартиру, Ганна зняла свої туфлі, зняв кросівки і її гість, і тут вона із задоволенням відзначила, що він – вищий!

– Проходь! Чаю поп’ємо!

Ганна швидко накрила стіл. Вони сіли пити чай.

Кожна дівчина у вісімнадцять років мріє про коханого хлопця, яким стане її чоловіком і вони ось так разом сидітимуть за столом. Мріяла й Ганна.

Після чаювання Ганна переодяглася і замість туфель з високим підбором одягла кросівки.


Вони гуляли і були щасливі, не помічаючи нікого навколо. Час летів швидко, і вони не помітили, як настав вечір, і батьки Ганні вже кілька разів дзвонили і питали, де вона.

Гуляли, переважно, вулицями, де небагатолюдно. Раптом помітили, що двоє здорових веселих вже хлопців, причепилися до літнього чоловіка і назрівала сварка.

Жінка, яка проходила поряд зі своїм чоловіком, обурилася:

– Ви навіщо до перехожих пристаєте?

– Тітко, йди своєю дорогою! – махнув рукою один із хлопців.

– Таню, ходімо! – смикнув її за руку супутник, і вони пішли повз.

– Ганно, треба виручати, дядька! – сказав Павло. – Близько не підходь!

Він сміливо підійшов до них і спокійно промовив:

– Хлопці, йшли б ви додому!

А далі сталося незбагненне. Павло легко відправив усю компанію по домівках…

Ганна із захопленням подивилася на свого друга:

– Павлику, та ти спортсмен?

– Щось типу того.


Мама зателефонувала вкотре і вже наказала:

– Ганна, зараз же додому!

– Ходімо проведу! – з жалем сказав її друг.


Вони цілувалися біля під’їзду. Ганна розуміла, що мама, напевно, дивиться у вікно, але їй було байдуже. Вона відчувала, що цей хлопець її половинка.

Знову на телефоні залунала музика.

– Павлику, я побігла!

– Я тобі подзвоню!

Ганна забігла в квартиру кинулась на балкон. Побачивши її, хлопець радісно помахав рукою і лише після цього пішов у бік зупинки.

– І хто це? – з посмішкою запитала мати, тільки-но Ганна вийшла з балкона.

– Мамо, ми з ним навчатимемося в одній групі. Він трохи вищий за мене, але такий сильний. Він чемпіон області, – заторохтіла дочка, немов переживаючи, що її обранець може чимось не сподобатися мамі.

– Ходімо на кухню, там все розкажеш.

Поки дочка мила руки, на кухню зайшов батько:

– Що там із Ганною?

– Здається, закохалася.


Таких вихідних вона ніколи не мала…

…У понеділок Ганна в інститут не йшла, а летіла. Адже навіть ніч без нього здавалась довгою.

Павло обійняв її, закружляв, наче пушинку.

А вся група дивилася на цього закоханого хлопця, який танцює зі своєю щасливою коханою на руках…

Вам також має сподобатись...

Андрій був чоловіком не бідним. Жив він сам, тож вирішив найняти хатню робітницю. Ганна виявилася хорошою працівницею. З роботою справлялася на всі сто! І вікна сяяли чистотою, і сантехніка, і на кухні ідеальний порядок, не кажучи вже про кімнати. – Нічого собі! – сказала кохана Андрія Наталя. – Тепер і побут не важкий з такою помічницею. Правда, Андрію? – До чого це вона? – подумав чоловік, але розпитувати не став. Його турбувало інше – звідки він знав цю жінку? Звідки знав Ганну?! А якось вранці Андрій прокинувся і аж сів на ліжку від несподіваної здогадки

Микола прокинувся рано, насмажив млинців, зварив борщ. Зібрав гостинці і вирушив відвідати дружину. Ганна занедужала і вже кілька тижнів лежала в палаті. – Ну як ти, кохана? – усміхнувся Микола, зайшовши в палату. – Краще, але я відчуваю, не довго мені лишилося, – сумно промовила вона. – Не говори нісенітниць, – спробував змінити тему Микола. – Миколо, я винна перед тобою. І я повинна тобі відкрити одну таємницю. Скільки мені ще лишилось…, – раптом почала Ганна. – Ти про що? – здивувався чоловік. – Не зупиняй, послухай, – сказала Ганна і все розповіла чоловіку. Микола вислухав дружину і застиг від почутого

Ірина допомогла матері зробити генеральне прибирання в квартирі. Вони випрали штори, купили нові тюлі… Ірина мила вікно на кухні, коли пролунав нерішучий дзвінок у двері. – Мамо, я відкрию! – гукнула дівчина. Вони витерла руки і пішла в коридор. Ірина відкрила двері й остовпіла від несподіванки. На порозі стояли батьки її коханого Миколи! – Що з ним сталося?! – ахнула Ірина, передчуваючи недобре. Батько Миколи якось дивно глянув на Ірину. – Іринко, не знаю, як тобі й сказати, – раптом почав він. – Микола нас про дещо попросив… Ірина стояла і не розуміла, що відбувається

Віктор гордо йшов по вулиці. – Ну, Людмило, готуйся до сюрпризу! – подумав він про свою дружину… Віктор зайшов у квартиру. Людмила саме готувала щось на кухні. – Ну що, кохана, тримай! – з порога почав радісно Віктор. – Це тобі! Жінка обернулася. – Коханий, що це таке? – здивувалася вона. – Це я тобі приніс! – відповів Віктор. – Ти ніколи раніше так не робив? – ахнула Людмила. – Щось трапилося? Дивно це все… – Та нічого не трапилося, просто купив і все! – почав уже обурюватися Віктор. Людмила з підозрою дивилася на те, що приніс її чоловік, не розуміючи, що відбувається