Життєві історії

Максим повернувся додому з роботи. – Привіт, кохана! – весело сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Коли будемо вечеряти?  – Привіт, – сухо кинула дружина. – Я зараз буду вечеряти, а ти уявлення не маю коли! – В сенсі? – не зрозумів Максим. – В тому сенсі, що тепер ти вечерю готуєш собі сам! – рішуче заявила Віра. – І взагалі ми розлучаємося! І як тобі тільки совісті вистачило так зробити!  – Як розлучаємося? Що зробити? – здивувався Максим. – Що зробити? Ось що! – Віра дістала свій телефон, поклала його на стіл перед чоловіком. Максим глянув на екран телефону Віри і остовпів від побаченого

– І як тобі тільки совісті вистачило так зробити! – обурено тицьнула телефон в обличчя Максиму його дружина Віра. – І головне, всі знали та мовчали. Близькі люди називаються…

– Ну чого ти сваришся? – миролюбно сказав їй Максим. – Майже всі гуляють, натура у чоловіків така. І я не виняток, це як з’їсти тістечко після смаженої картоплі.

– То ти у нас кондитер? – примруживши очі, поцікавилася Віра. – Відмінно, але далі свої еклери печи без мене.

***

Віра сиділа і ліниво гортала стрічку соціальної мережі в очікуванні чоловіка. Несподівано вилізла чергова дратівлива рекомендація із серії «ви можете їх знати». Але в одному з профілів із спільними друзями жінка побачила знайомий сільський краєвид на великому фото. Вона перейшла на сторінку дівчини та почала перегляд. Так і є, це двір бабусі її чоловіка, а ось і він сам, у червоному святковому светрі, який брав нібито у відрядження на початку зими.

При більш детальному вивченні чужої сторінки Віра зрозуміла, що у село до бабусі Максима, Поліни Романівні, та їздила вже понад рік. А ще в цієї Каті були одні на двох друзі з її чоловіком. Та й на спільних фото з нею приятелі позували впевнено та весело. Відкинувши телефон на диван, жінка заплакала.

У чоловіка Віри Максима батьки жили далеко, вони були геологами, часто виїжджали. Виховувала його бабуся Поліна Романівна. Тепер їй було сімдесят п’ять років. І жінка похилого віку, яка вирізнялася міцним здоров’ям, досі сама справлялася зі своїми справами і турботами по дому. Хоча онук із дружиною допомагав у міру можливостей. Наприклад, Віра, яка працювала медсестрою у великій обласній лікарні, влаштовувала бабусі консультації спеціалістів, або якісь процедури.

– Як тобі із дружиною пощастило, – завжди говорила Поліна Романівна. – Свій медик у домі!

– Так, Віра у нас молодець, – вторив їй Максим. – І взагалі, я маю ідеальну дружину.

– Приїжджайте до мене частіше, – все просила Поліна Романівна. – До речі, Віра, до спеціаліста мене запиши, хочу на консультацію сходити.

І Віра записувала, слухняно їздила за п’ятдесят кілометрів, коли треба було зробити бабусі процедури. Загалом, робила все, що належало гарній та правильній дружині онука. Але, мабуть, недостатньо. Взагалі, вона й сама не помітила, як перетворилася на швидку медичну допомогу для літньої родички чоловіка.

За все необхідне Максим жодного разу не віддав їй гроші, хоча, наприклад пігулки були недешеві. А до бюджету сім’ї пара скидалася навпіл. І взагалі, Поліна Романівна найчастіше вимагала, а не просила. От і нещодавно вона дуже захотіла потрапити на консультацію до іменитого професора. Той приїжджав у місто за місяць. І від Віри буквально зажадали, щоб вона досягла аудієнції у диво-спеціаліста.

– Запиши мене до цього Віктора Григоровича, – зателефонувала їй Поліна Романівна. – Кажуть, він чудеса творить.

– А у вас хіба ноги так сильно відчуваються? – поцікавилася Віра. – Він же по суглобах спеціалізується.

– А яка тобі справа, що мене хвилює, – пробурчала бабуся Максима. – У моєму віці вже все не заважає перевірити. І взагалі таким не гріх і перед сусідами похвалитися. Вони до нього не потраплять.

– Ну добре, – пообіцяла Віра. – Постараюсь зробити вам запис.

– І пігулки купи ось ці, і бажано не наші, а імпортні, дістань, – зажадала Поліна Романівна. – Мені від них краще.

– Добре, – покірно відповіла Віра. Капризам літньої людини вона намагалася надавати не надто великого значення. Лише наголосила, що грошей за всі покупки їй знову не запропонували.

Виявивши на сторінці коханки фото з бабусею Максима, Віра просто скипіла. Вона схопила телефон та набрала номер Поліни Романівни. Та взяла трубку не відразу, та ще й невдоволено нарікала Вірі:

– Ну, чого дзвониш, серіал у мене, відволікаєш.

– Поліна Романівно, а як так виходить, що ви у себе мого чоловіка з коханками приймаєте? – поцікавилася Віра у бабусі Максима. – А потім мені вам нормально дивитися в очі? Не соромно?

– А що такого, ти мені чужа людина, а він – рідний внук, – усміхнулася Поліна Романівна. – Приймала і робитиму це. Мої гості сама і вирішую, кого впускати.

– Ну просто чудово, – здивувалася Віра. – А розум йому вправити, щоб не гуляв?

– Так, а мені що, – поцікавилася у неї бабуся чоловіка. – Приїжджає частіше, вже радість, а що з дівчиною, так і друзі його зі своїми коханками їздять. Жінок сюди в сауну паритися  возять. До речі, якщо ти зателефонувала, як там мої пігулки? Коли привезеш?

Віра поклала слухавку і довго думала, що її чоловік дуже добре влаштувався. Якби Віра привезла стороннього чоловіка на дачу до батьків, у них точно виникли б питання до неї. А у бабусі чоловіка навіть така моральна дилема не стояла. Усвідомивши, що вона і справді для Поліни Романівни все ще чужа людина, навіть через сім років шлюбу з її онуком, Віра зателефонувала і скасувала замовлення консультацію у спеціаліста.

А ввечері на неї чекала непроста розмова з Максимом. Чоловік щиро не розумів, чим вона незадоволена.

– Я ж не додому сюди когось водив, старався, берегти тебе, – заявив Максим дружині. – Могла б і оцінити. Та ти б взагалі ннічого не дізналася. Завжди казав – припиняй стирчати у соцмережах.

– Ну звичайно, саме вони винні в тому, що в тебе коханка, – посміхнулася Віра. – Я подаю на розлучення, частину речей заберу сьогодні, за рештою заїду через тиждень.

– Стривай, ти що, навіть вечерю не приготуєш сьогодні? – обурився Максим, все ще не вірячи в серйозність намірів Віри. – Я голодний взагалі.

– Насолоджуйся десертами, – посміхнулася його дружина. – Після смаженої картоплі – саме те.

Вона того ж дня переїхала до батьків. Ті особливо не розпитували її про причини майбутнього розлучення. Просто раділи, що дочка живе вдома. А через тиждень Віра поїхала за другою частиною речей і зустрілася в квартирі з чоловіком, який явно на неї там чекав.

– Ну що, ти ще не передумала? – нервово поцікавився Максим. – Це просто безглуздо розводитися через чужі фото в соцмережах. У тебе взагалі немає доказів того, що я зрадив.

– Ну, звичайно, крім слів твоєї бабусі. Або треба було прямо коханці написати, щоб підтвердила? – поцікавилася у чоловіка Віра.

– Ну добре, ми розходимося, але з бабусь у тебе нормальні стосунки, – заюлив Максим. – Вона запитує, що там із консультацією у спеціаліста. Ти ж обіцяла допомогти. І взагалі, їй би курс вітамінів пропити. Сама розумієш літня людина.

– А для цього ти тепер шукай іншу медсестру, – широко посміхнулася Віра. – Я чужій людині, якою є твоя бабуся, нічого робити не буду.

– Та як же так, ти всіх нас підводиш. Бабуся так чекає твого приїзду, – продовжував умовляти її Максим. – Що за нісенітниці про чужу людину.

– Взагалі це слова твоєї любої бабусі. – пояснила Віра, – Передай Поліні Романівні, що замовлення пігулок я скасувала, консультацію теж. У неї для цього тепер є улюблений онук і його численні знайомі.

– Ти вчинила підло! – вигукнув Максим. – Ми на тебе розраховували.

– А я твоїй сім’ї взагалі більше нічого не винна, – пояснила йому Віра. – Годі вже виїжджати за чужий рахунок. До речі, всі чеки за пігулки маю. Не хочеш сплатити їх, га?

– Як ти можеш рахувати копійки, коли йдеться про здоров’я літньої людини, – вигукнув Максим. – Взагалі ніколи не думав, що живу з абсолютно бездушною жінкою.

– А з моєї мами брати гроші за бензин тобі було нормально, – нагадала йому Віра. – Навіть дивно, що саме ти звинувачуєш мене у якійсь нечесності.

Їх розлучення не було схоже на мирне завершення відносин. Максим наполягав на тому, що у всьому винна Віра. Це вона його не розуміла, всіляко гнобила, мало намагалася бути доброю дружиною. Про свої пригоди її чоловік намагався не згадувати. І взагалі тиснув на жалість, розповідаючи всім, яка Віра жахлива жінка, що не хоче їздити за п’ятдесят кілометрів від міста допомагати його бабусі.

Поступово навіть знайомі прийняли в цьому питанні бік колишньої дружини. Особливо коли дізнавалися, скільки Віра до цього зробила для бабусі чоловіка. А з тими приятелями, що разом із Максимом їздили до Поліни Романівни на вихідні без дружин, вона просто перервала спілкування. А перед цим розповіла дружинам всю правду про те, де і як проводять час їхні чоловіки. Після цього ні Максим, ні його бабуся їй більше не дзвонять. А приятелі колишнього чоловіка вважають Віру справжнім недругом номер один. Але вона вважає, що вчинила правильно.

Вам також має сподобатись...

Валерій повертався додому раніше. Він поспішав до своєї коханої дружини Оксани й синочка Дмитрика. Ще здалеку він побачив їх на дитячому майданчику. – Так, я пам’ятаю, що ти мені казав! – раптом почув Валерій роздратований голос дружини, яка розмовляла з кимось по телефону. – Але ж не можна ось так від нас відмовитися?! Валерій зупинився, спостерігаючи за Оксаною, яка сиділа на лавці. – Так, Сашко! – раптом вигукнула Оксана. – Так і є! – Оксано, все нормально? – підійшов Валерій до дружини. Та здригнулася від несподіванки і різко скинула дзвінок. – Господи, як же ж ти мені набрид! – раптом сказала дружина. Валерій побілів від таких слів

Петро набрав цілий багажник картонних коробок і пустих мішків, та й поїхав у село. Він хотів зібрати речі, щоб продати дідову хату. – Ну, з приїздом, Петре, – зустріла його старенька сусідка Марія Петрівна. – Дякую, ось тільки приїзд мій сумний, – сказав Петро. – Хату дідову надумала мати продавати… Сусідка зітхнула і нічого не сказала. Петро розпалив пічку. Вони повечеряли зі старенькою… Увечері Петро почав оглядати шафи. Там був старий одяг, а в комоді були листи. Петро знайшов і свої, дитячі. Він все оглядав будинок, але рука не піднімалася щось прибрати… А коли чоловік заліз на горище, то його серце аж стрепенулося від побаченого

​​Ірина Сергіївна привела свою внучку додому з садочка. – Ну все, біжи, переодягайся. Зараз вечеряти будемо, – сказала бабуся дівчинці. Марійка побігла в глиб квартири, і почала відкривати всі шафи, шукаючи щось. – Марійка, що ти робиш? – здивувалася Ірина Сергіївна. – Нема… І тут нема… Де мама його ховає? – раптом сказала дівчинка. – Кого ховає? – не зрозуміла бабуся. – Бабусю, я знаю один мамин «секретик», – несподівано сказала Марійка. – Нахились до мене, я тобі його розповім. ​​Ірина Сергіївна нахилилася до внучки. Марійка щось тихенько прошепотіла їй на вушко. ​​Ірина Сергіївна вислухала внучку і аж присіла від почутого

До Ганни та Олексія у гості приїхали тесть з тещею, та сестра дружини з чоловіком. Господарі прийняли гостей, посадили за стіл. – Ой, Ганно, неси-но сюди свої фірмові огірочки! Я дуже за ними скучила! – скомандувала Оля і хитро підморгнула сестрі. – Вагітна? – на одному подиху запитала Ганна, і її очі засвітилися від щастя. – Так! – Ольга скромно почервоніла. – І помідори теж давай! Ганна на радощах одразу побігла до льоху, жінка нахилилася до полиці, де стояли всі закрутки і…застигла від побаченого