– І як тобі тільки совісті вистачило так зробити! – обурено тицьнула телефон в обличчя Максиму його дружина Віра. – І головне, всі знали та мовчали. Близькі люди називаються…
– Ну чого ти сваришся? – миролюбно сказав їй Максим. – Майже всі гуляють, натура у чоловіків така. І я не виняток, це як з’їсти тістечко після смаженої картоплі.
– То ти у нас кондитер? – примруживши очі, поцікавилася Віра. – Відмінно, але далі свої еклери печи без мене.
***
Віра сиділа і ліниво гортала стрічку соціальної мережі в очікуванні чоловіка. Несподівано вилізла чергова дратівлива рекомендація із серії «ви можете їх знати». Але в одному з профілів із спільними друзями жінка побачила знайомий сільський краєвид на великому фото. Вона перейшла на сторінку дівчини та почала перегляд. Так і є, це двір бабусі її чоловіка, а ось і він сам, у червоному святковому светрі, який брав нібито у відрядження на початку зими.
При більш детальному вивченні чужої сторінки Віра зрозуміла, що у село до бабусі Максима, Поліни Романівні, та їздила вже понад рік. А ще в цієї Каті були одні на двох друзі з її чоловіком. Та й на спільних фото з нею приятелі позували впевнено та весело. Відкинувши телефон на диван, жінка заплакала.
У чоловіка Віри Максима батьки жили далеко, вони були геологами, часто виїжджали. Виховувала його бабуся Поліна Романівна. Тепер їй було сімдесят п’ять років. І жінка похилого віку, яка вирізнялася міцним здоров’ям, досі сама справлялася зі своїми справами і турботами по дому. Хоча онук із дружиною допомагав у міру можливостей. Наприклад, Віра, яка працювала медсестрою у великій обласній лікарні, влаштовувала бабусі консультації спеціалістів, або якісь процедури.
– Як тобі із дружиною пощастило, – завжди говорила Поліна Романівна. – Свій медик у домі!
– Так, Віра у нас молодець, – вторив їй Максим. – І взагалі, я маю ідеальну дружину.
– Приїжджайте до мене частіше, – все просила Поліна Романівна. – До речі, Віра, до спеціаліста мене запиши, хочу на консультацію сходити.
І Віра записувала, слухняно їздила за п’ятдесят кілометрів, коли треба було зробити бабусі процедури. Загалом, робила все, що належало гарній та правильній дружині онука. Але, мабуть, недостатньо. Взагалі, вона й сама не помітила, як перетворилася на швидку медичну допомогу для літньої родички чоловіка.
За все необхідне Максим жодного разу не віддав їй гроші, хоча, наприклад пігулки були недешеві. А до бюджету сім’ї пара скидалася навпіл. І взагалі, Поліна Романівна найчастіше вимагала, а не просила. От і нещодавно вона дуже захотіла потрапити на консультацію до іменитого професора. Той приїжджав у місто за місяць. І від Віри буквально зажадали, щоб вона досягла аудієнції у диво-спеціаліста.
– Запиши мене до цього Віктора Григоровича, – зателефонувала їй Поліна Романівна. – Кажуть, він чудеса творить.
– А у вас хіба ноги так сильно відчуваються? – поцікавилася Віра. – Він же по суглобах спеціалізується.
– А яка тобі справа, що мене хвилює, – пробурчала бабуся Максима. – У моєму віці вже все не заважає перевірити. І взагалі таким не гріх і перед сусідами похвалитися. Вони до нього не потраплять.
– Ну добре, – пообіцяла Віра. – Постараюсь зробити вам запис.
– І пігулки купи ось ці, і бажано не наші, а імпортні, дістань, – зажадала Поліна Романівна. – Мені від них краще.
– Добре, – покірно відповіла Віра. Капризам літньої людини вона намагалася надавати не надто великого значення. Лише наголосила, що грошей за всі покупки їй знову не запропонували.
Виявивши на сторінці коханки фото з бабусею Максима, Віра просто скипіла. Вона схопила телефон та набрала номер Поліни Романівни. Та взяла трубку не відразу, та ще й невдоволено нарікала Вірі:
– Ну, чого дзвониш, серіал у мене, відволікаєш.
– Поліна Романівно, а як так виходить, що ви у себе мого чоловіка з коханками приймаєте? – поцікавилася Віра у бабусі Максима. – А потім мені вам нормально дивитися в очі? Не соромно?
– А що такого, ти мені чужа людина, а він – рідний внук, – усміхнулася Поліна Романівна. – Приймала і робитиму це. Мої гості сама і вирішую, кого впускати.
– Ну просто чудово, – здивувалася Віра. – А розум йому вправити, щоб не гуляв?
– Так, а мені що, – поцікавилася у неї бабуся чоловіка. – Приїжджає частіше, вже радість, а що з дівчиною, так і друзі його зі своїми коханками їздять. Жінок сюди в сауну паритися возять. До речі, якщо ти зателефонувала, як там мої пігулки? Коли привезеш?
Віра поклала слухавку і довго думала, що її чоловік дуже добре влаштувався. Якби Віра привезла стороннього чоловіка на дачу до батьків, у них точно виникли б питання до неї. А у бабусі чоловіка навіть така моральна дилема не стояла. Усвідомивши, що вона і справді для Поліни Романівни все ще чужа людина, навіть через сім років шлюбу з її онуком, Віра зателефонувала і скасувала замовлення консультацію у спеціаліста.
А ввечері на неї чекала непроста розмова з Максимом. Чоловік щиро не розумів, чим вона незадоволена.
– Я ж не додому сюди когось водив, старався, берегти тебе, – заявив Максим дружині. – Могла б і оцінити. Та ти б взагалі ннічого не дізналася. Завжди казав – припиняй стирчати у соцмережах.
– Ну звичайно, саме вони винні в тому, що в тебе коханка, – посміхнулася Віра. – Я подаю на розлучення, частину речей заберу сьогодні, за рештою заїду через тиждень.
– Стривай, ти що, навіть вечерю не приготуєш сьогодні? – обурився Максим, все ще не вірячи в серйозність намірів Віри. – Я голодний взагалі.
– Насолоджуйся десертами, – посміхнулася його дружина. – Після смаженої картоплі – саме те.
Вона того ж дня переїхала до батьків. Ті особливо не розпитували її про причини майбутнього розлучення. Просто раділи, що дочка живе вдома. А через тиждень Віра поїхала за другою частиною речей і зустрілася в квартирі з чоловіком, який явно на неї там чекав.
– Ну що, ти ще не передумала? – нервово поцікавився Максим. – Це просто безглуздо розводитися через чужі фото в соцмережах. У тебе взагалі немає доказів того, що я зрадив.
– Ну, звичайно, крім слів твоєї бабусі. Або треба було прямо коханці написати, щоб підтвердила? – поцікавилася у чоловіка Віра.
– Ну добре, ми розходимося, але з бабусь у тебе нормальні стосунки, – заюлив Максим. – Вона запитує, що там із консультацією у спеціаліста. Ти ж обіцяла допомогти. І взагалі, їй би курс вітамінів пропити. Сама розумієш літня людина.
– А для цього ти тепер шукай іншу медсестру, – широко посміхнулася Віра. – Я чужій людині, якою є твоя бабуся, нічого робити не буду.
– Та як же так, ти всіх нас підводиш. Бабуся так чекає твого приїзду, – продовжував умовляти її Максим. – Що за нісенітниці про чужу людину.
– Взагалі це слова твоєї любої бабусі. – пояснила Віра, – Передай Поліні Романівні, що замовлення пігулок я скасувала, консультацію теж. У неї для цього тепер є улюблений онук і його численні знайомі.
– Ти вчинила підло! – вигукнув Максим. – Ми на тебе розраховували.
– А я твоїй сім’ї взагалі більше нічого не винна, – пояснила йому Віра. – Годі вже виїжджати за чужий рахунок. До речі, всі чеки за пігулки маю. Не хочеш сплатити їх, га?
– Як ти можеш рахувати копійки, коли йдеться про здоров’я літньої людини, – вигукнув Максим. – Взагалі ніколи не думав, що живу з абсолютно бездушною жінкою.
– А з моєї мами брати гроші за бензин тобі було нормально, – нагадала йому Віра. – Навіть дивно, що саме ти звинувачуєш мене у якійсь нечесності.
Їх розлучення не було схоже на мирне завершення відносин. Максим наполягав на тому, що у всьому винна Віра. Це вона його не розуміла, всіляко гнобила, мало намагалася бути доброю дружиною. Про свої пригоди її чоловік намагався не згадувати. І взагалі тиснув на жалість, розповідаючи всім, яка Віра жахлива жінка, що не хоче їздити за п’ятдесят кілометрів від міста допомагати його бабусі.
Поступово навіть знайомі прийняли в цьому питанні бік колишньої дружини. Особливо коли дізнавалися, скільки Віра до цього зробила для бабусі чоловіка. А з тими приятелями, що разом із Максимом їздили до Поліни Романівни на вихідні без дружин, вона просто перервала спілкування. А перед цим розповіла дружинам всю правду про те, де і як проводять час їхні чоловіки. Після цього ні Максим, ні його бабуся їй більше не дзвонять. А приятелі колишнього чоловіка вважають Віру справжнім недругом номер один. Але вона вважає, що вчинила правильно.
