Життєві історії

Дмитро купив подарунки, прийшов на потрібну адресу і подзвонив у двері. Йому одразу ж відкрив руденький хлопчик. У його погляді було очікування дива. В руках Дмитро тримав велику яскраву коробку. Він купив у подарунок телефон і ще й машинку з пультом управління. – Привіт, Максиме! – сказав Дмитро. – Я один із помічників Миколая. Ось, приніс тобі подарунок, тримай! Дмитро Петрович простягнув хлопчику велику коробку. Максим обійняв подарунок. Він був дуже щасливий. Нарешті з кімнати вийшла мама хлопчика. – Мамо, дивися, що мені передав Миколай! – гукнув Максим. Дмитро глянув на жінку і аж зітхнув від побаченого

– Вигадали теж мені, ми ж не круті бізнесмени, а туди ж лізуть! – бурчав Дмитро Петрович, побачивши на роботі наприкінці коридору прикрашену ялинку з сяючими вогниками.

На ялинці крім кульок та іграшок висіли кілька круглих картонних листівок із фотографіями дітей та їхніми бажаннями.

Нікого не змушували в цьому обов’язково брати участь, але фірма у них невелика і кожного видно.

Та й решта колег уже майже розібрали ці листівки, на яких діти написали свої прохання Миколаю.

Дмитра Петровича вже з самого ранку дістали жіночки з відділу:

– Дмитре Петровичу, а ви вже взяли собі з нашої ялинки бажань листівку?

– А хто вам дістався, хлопчик чи дівчинка?

– А бажання яке, можна подивитися?

Дмитро Петрович з досади зітхнув, ну не любить він ці обов’язки!

Ось своїй сусідці він завжди допомагає, Любов Антонівна старенька самотня вчителька. Вона вже не працює і Дмитро часто і для неї продукти замовляє заразом.

Вона так смішно обурюється, коли він приносить їй пакет із молоком, булочками й цукерками.

– Дмитрику, ну ви знову мене балуєте, це ж дорого! Давайте я вам гроші віддам, – вона дістає старий облізлий гаманець і хоче з ним розплатитися.

А Дмитро від щирого серця їй допомагає, він сміється, гроші брати відмовляється і просить налити чаю.

Коли він купив їй у подарунок новий гаманець і теплу кофту, Любов Антонівна заплакала і Дмитро її ледь заспокоїв.

Він і далі їй допомагатиме і до неї заходитиме і слухатиме історії, як її учні не слухалися, а потім вона заспівала їм граючи на піаніно, і вони її стали поважати. Вона з ними в походи ходила, в театри їздила, а особисте життя так і не влаштувала. І Дмитру завжди хочеться її чимось порадувати, вона ж йому не чужа людина…

Дмитро Петрович не дивлячись зняв з ялинки листівку – на нього з фотографії дивився рудий хлопчик. А нижче дитячою рукою було написано,

– Любий Миколаю! У мене немає телефону і друзі підсміховуються. А у мами зараз немає грошей, допоможи будь ласка, Миколаю! Я чекатиму.

І підпис – Максим Петренко.

Дмитро Петрович уявив хлопця і посміхнувся.

У нього самого в дитинстві була мрія – крутий велосипед, але йому не змогли тоді купити. Мама з батьком розійшлася і теж із грошима було важко.

Тож буде цьому Максиму Петренку новий телефон, хай хоч його мрія здійсниться.

До речі, знайоме прізвище, у Дмитра років вісім тому був бурхливий роман з Наталею, з однокласницею. Вони зустрілися на п’ятиріччі закінчення школи і він оторопів, як вона гарнішала. Відростила довге волосся, між іншим воно у неї рудувате, і стало дуже привабливим!

Дмитро навіть почервонів від здогадки, що промайнула – ну а раптом цей хлопчик – його син? У житті чого тільки не буває, а раптом?

Вони з Наталкою зустрічалися приблизно пів року і він уже хотів їй зробити пропозицію. Але вона раптом різко змінилася, сказала, що їде кудись із батьками.

Дмитро образився, мабуть, Наталя його не любила, раз так обірвала все без пояснень.

І не став більше шукати з нею зустрічі. Хоча через Наталку у нього тепер не складаються стосунки з дівчатами.

Він підсвідомо боявся закохатися і знову виявитися покинутим. Натомість завдяки Наталці Дмитро Петрович зробив непогану кар’єру і тепер мав гарну зарплату.

А раптом це й справді вона?

Виїхала, вийшла за іншого, більш забезпеченого. Вона так прагнула гарного життя, а Дмитро тоді ще не був начальником. А потім зрозуміла, що вагітна, і не стала чоловікові говорити?

Дмитро Петрович подивився на вказану адресу, але адреса була незнайома. Хоча це зовсім нічого не говорить, адже минуло вже майже вісім років, адреса могла й змінитися.

Перед Новим роком Дмитро Петрович купив хороший телефон і подзвонив за вказаною адресою.

Йому відповів жіночий голос, то була мама Максима.

– Здрастуйте, я Дмитро, ви напевно знаєте, що ваш син листа Миколаю написав? Чи не знали? Так от, я, так би мовити за дорученням Миколая, ви мене розумієте. У нас на роботі акція “ялинка бажань” і я зняв з ялинки листа вашого сина. Я хочу зайти й передати подарунок, можна сьогодні?

Жінка схоже розгубилася, було чути, що вона запитала у сина про лист і він сказав, що справді написав Миколаю.

– Вибачте, добре, заходьте, я просто не знала, що син це написав, незручно вийшло.

– Ну що ви, не хвилюйтесь, у нас на роботі все керівництво перед Новим роком працює Миколаями! –Заспокоїв її Дмитро.

Її ім’я він чомусь не спитав, якось було незручно. А вона сама не сказала. Дмитро вслухався в її голос, ніби справді схожий на Наталю.

І його це й стривожило, і водночас розбурхало, а раптом його припущення підтвердяться? Дмитро навіть уявити не міг, як він тоді на це відреагує…

Коли він подзвонив, двері відразу відкрив руденький хлопчик, у його погляді було очікування дива.

У руках у Дмитра була велика яскрава коробка. Він від розчулення купив ще машинку з пультом управління. Саме про таку сам мріяв у дитинстві.

– Привіт, Максиме, я один із помічників Миколая. За його дорученням я приніс тобі подарунок, тримай! – і Дмитро Петрович простягнув хлопчику велику коробку.

Максим обійняв подарунок і в його очах було стільки щастя, що Дмитро вже забув, що не хотів нікого вітати.

Тут мама Максима вийшла з кімнати і він тут же їй сказав:

– Мамо, дивися, що мені передав Миколай!

Побачивши його маму, Дмитро зітхнув, навіть сам не зрозумів, чи полегшено, чи навпаки з жалем.

Це була не Наталка!

– Здрастуйте Дмитре, а мене звуть Світлана, – сказала вона і посміхнулася.

Її посмішка була дуже привабливою.

Максим у цей час розкрив коробку і вигукнув:

– Мамо, дивись, тут ще машинка є, з пультом навіть!

Після недовгих вмовлянь Дмитро із задоволенням погодився випити чаю з тортом.

– Ви знаєте, а в мене ж тридцять першого грудня день народження. Мені буде тридцять. Але напевно у вас інші плани на новорічний вечір? – Раптом запитала Світлана.

Дмитро подивився на радісного Максима, на Світлану, яку бачив уперше. І раптом зрозумів, що йому зовсім не хочеться йти до галасливої ​​компанії. А хочеться зустріти новий рік з ними, ось так просто, майже по–сімейному, він давно так не відзначав.

– Але я без подарунка, – усміхнувся Дмитро.

– Але ж ви не знали, – у відповідь усміхнулася йому Світлана…

Вони чудово зустріли Новий рік і відзначили день народження Світлани.

Потім вони разом провели старий новий рік.

А потім якось Дмитро сказав Світлані, що він більше не хоче ніколи розлучатися ні зі Світланою, ні з Максимом. І пропонує їй вийти за нього заміж!

…Сусідка Дмитра Петровича Любов Антонівна тепер просто обожнює і Світланку і Максимі, вона допомагає хлопчику в навчанні.

А Максим збирається нишком від усіх написати листа Миколаю.

Прохання у Максима цього разу буде дуже серйозне – він дуже хоче братика чи сестричку… І вірить, що це бажання теж збудеться…

Вам також має сподобатись...

Марина, після роботи, приїхала до будинку своєї матері, забрати доньку. Поліна вже чекала на маму, стоячи біля хвіртки. Марина зупинилася біля воріт, донька сіла в авто. – Привіт. Ну, як відпочила? – весело запитала Марина і рушила з місця. – Нормально, – буркнула Поліна. Марина кинула погляд на дзеркало. Поліна сиділа з опущеними плечима. – Доню, щось сталося? – запитала вона. – А це ти в бабусі краще запитай! Нехай вона розкаже, що вона зробила! – невдоволено сказала Поліна. – В сенсі, доню? Що ти таке кажеш? Що зробила бабуся? – Марина здивовано дивилася на дочку, не розуміючи, що відбувається

– Батьки вирішили подарувати нам дачу, – радісно повідомила Наталка. – Чудово! Ми її продамо і купимо машину, – відреагував Михайло. – Не будемо ми її продавати, – ображено відповіла Наталка. – Ну тоді сама там і працюй, я навіть близько до неї не підійду! – вигукнув Михайло. Наталя пішла до кімнати. Їй не хотілося з чоловіком ні сперечатися, ні сваритися. Але за півгодини Михайло сам до неї прийшов, став підозріло ніжним та лагідним

Іван купив квіти і приїхав на цвинтар, відвідати свою дружину. Лариси не стало рік тому, чоловік все ще важко переживав це горе. Іван швидко підійшов до пам’ятника, поклав квіти. – Як же важко без тебе кохана, – тихо промовив він. Раптом за спиною він почув якісь звуки. Озирнувшись, Іван побачив юнака з великим букетом троянд. Той уважно вдивлявся у напис на табличці.  – А ви мабуть чоловік? – несподівано запитав незнайомець. – Так, чоловік, Іван. А ви хто? Ви знали Ларису? – розгублено промовив Іван. Але він навіть уявити не міг, хто цей незнайомець

Вероніка повернулася додому ближче до півночі. Сьогодні вона з подругами у кафе відзначала свій день народження. В коридорі її зустрів чоловік. – Чому так довго? – невдоволено пробурчав Михайло. – Та дівчатка подарували кругленьку суму грошей. Ось і вирішила їм віддячити, продовживши святкування, – сказала Вероніка. – І скільки вони подарували, що ти вирішила все спустити на них? – запитав Михайло. – Ось! – жінка простягла конверт чоловіку. – Ого, – заглянувши у конверт сказав Михайло. – Я тобі ані копійки з них не дам! – Як не даси?! Це ж мені подарували, – Вероніка здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається