Життєві історії

Євген сидів за компʼютером і уважно друкував оголошення. «Шукаю жінку з села, як мінімум на десять років старшу. Хоча б із трьома дітьми і бажано від різних чоловіків! Погані звички – обов’язкові. З безглуздим характером, з матеріальними проблемами, а ще краще з боргами. Стрункі, розумні, освічені – повз! Про себе – забезпечений, освічений, сорок два роки, без дітей та матеріальних проблем, житло є!» Євген ще раз перечитав своє оголошення. – Так, те, що треба! – подумав він. – Я приведу в дім наречену, як і просила моя матуся! А далі сталося несподіване

Євген сидів за компʼютером і уважно друкував оголошення.

«Шукаю жінку з села, як мінімум на десять років старшу, хоча б із трьома дітьми, бажано від різних чоловіків. Погані звички обов’язкові. Повну, з безглуздим характером, з матеріальними проблемами, а ще краще з боргами, котами та іншим. Стрункі, розумні, освічені, просто приємні та тихі – повз! Про себе – забезпечений, освічений, сорок два роки, без дітей та матеріальних проблем, житло є! Характер стабільний. Оголошення – не жарт!»

Євген ще раз прочитав своє оголошення. Так, те, що треба!

Він приведе в дім наречену, як просила його мати. Вона ж сказала: мовляв, будь-яку. Аби він одружився.

Тож які до нього претензії!

…Євген був звичайнісіньким сучасним чоловіком. В міру вгодованим, частково вихованим.

Залишки інтелекту теж були присутніми. Десь завалялося почуття гумору. Але принаймні він мав квартиру, роботу, більш-менш пристойну зовнішність і спокійний характер.

Найбільше у житті він любив власний комфорт. І якби мама не дістала Євгена до крайності – нізащо не наважився б на такий відчайдушний вчинок. А все Сашко винний. То він його підбурив.

– Євгене, ну ти ж любиш екстрим. Ходиш у турпоходи. Стрибав з парашутом. Це теж саме. Ось я вже чотири рази був одружений. І все вдало. Ти ж так і зів’янеш під опікою матусі, квіточка ти наша. Кажу тобі, досить шукати ідеальну жінку, – ось що сказав йому Сашко.

Він знав, що говорив. Олександр любив усіх своїх дружин. Щиро хотів із кожною прожити до кінця життя. Але ті думали, що коли вже почало щастити, треба шукати ще когось на рівень вище. На цьому й помилялися…

– Слухай, тобі легко казати. Ти виріс хто зна де. До твого містечка ще спробуй доберися, і то з пересадками! – сказав Євген.

Він і справді народився у маленькому, глухому селі.

– Ось і я про те. Ти спочатку був далекий від цивілізації… Так що твої недолугі з роздутими губами і зарозумілістю спочатку здавались тобі красунями!

Кожна народила тобі по синочку чи доньці.

А потім відхопили по квартирі.

І ти ще добровільно платиш їм аліменти! – Євген був впевнений, що живе правильно.

– То це просто був мій шлях… Ну, знаки, що треба більше заробляти! – сказав друг.

Іноді Євген його дуже не любив. Він просто жив проти всіх законів жадібності й страху. І при цьому ще не став безхатченком. Ну хоч би збанкрутував. Не те, щоб Євген хотів Сашку поганого – але зазрість брала.

Ну, усім іноді хочеться, щоб тим, хто не живе за твоїми правилами, було дуже недобре, причому дуже довго… Пішов проти суспільних правил? Так отримуй!

Взагалі Сашко був всюди успішнішим. Почати хоча б із того, що він володів компанією, де Євген працював. До того ж ніхто не приніс йому нічого на блюдечку. Сам усе заробив.

Усі дружини хотіли до нього повернутися, що було на роботі предметом для жартів.

Ці звичайні селянки, яких Сашко робив королевами, швидко розуміли, що іншого такого не знайдуть. Але було вже запізно. У Сашка було правило. Він не прощав зрад, у тому числі тих, які були зроблені на нервовому підґрунті.

Високий здоровань з карими очима і зовні був набагато симпатичнішим за пухкого невисокого блондина.

Сашко був багатим, мужнім, великодушним, щедрим… Все в ньому було з перебором. Але усі його любили. І співробітники, яких він витягував із будь-якого лиха, і жінки, і діти, з якими він проводив багато часу.

Сашко анітрохи не соромився своїх батьків. Мати часто приносила йому якийсь напій у термосі з травами і свіженькі пиріжки. Казала, що у місті одна хімія.

Але Олександр із нею завжди погоджувався. Навіть не іронізував. Одного разу Євген бачив батька Сашка. Той розповідав, що рибалка із сина ніякий. На думку тата Сашка, ніщо інше не могло зробити його сина успішним, тільки от рибу треба було навчитися краще ловити.

– Ну, що робити, такий вродився! – великодушно сміявся, показуючи ідеально рівні зуби Сашко.

Євген сам дивувався, і як вони подружилися. Надто вже різні люди.

Але так склалося, що мати Євгена була колись подругою мами Сашка. І вони домовилися, що і діти, і онуки їх будуть дружити.

Так і вийшло, що коли Олександр приїхав у це місто, Євген проти волі влаштував його на першу роботу.

Втім, це було нескладно. Сашко був тямущим в комп’ютерній техніці. А вже потім Олександру почало щастити, як у казці. І вже він віз на собі Євгена…

Так чи міг він відмовити Сашку, коли той запропонував поважати матір і знайти наречену, причому найпроблемнішу.

От не вгаває ж. І не відчепиться!

– Гаразд, тільки за кожен місяць проживання мені доплачуватимеш! – погодився Євген. – Другу зарплату.

– По руках, друже. Але тільки перший рік! Далі можеш розлучатися, якщо не втягнешся! – відповів друг.

Євген ще тоді подивився на нього як на дивака. Він втягнеться? Так це смішно. Він виконав усі умови друга. Дав оголошення за його критеріями. А терпіти все буде хоча б не безкоштовно.

Може, ця тітка з котами і проблемами навіть розважить його. І справді, он Сашко пливе проти течії. І не скаржиться. Може, щось у цьому є?

А далі сталося несподіване…

…– Знаєш, синку, Люда мені навіть подобається! Не важливо, що вона старша і виховує трьох дітей покійної сестри.

Проте спокійна, навіть якщо погульбанить. Я поки що не можу звикнути тільки до п’яти котів. Ти ж знаєш, я не дуже люблю тваринок.

Але Людочка сказала, що взяла їх на перетримку. Натомість у мене тепер є онуки. Олег, Ігор і Ромчик – такі гарні хлопчаки! Ми знайшли спільну мову! – так казала мати Євгена.

Спершу вона постійно сварилася з обраницею сина.

Але щось пішло не так! Гордовита мама Євгена змирилася. І тепер вони з Людою разом готували, навіть почали розуміти жарти один одного.

Це лякало Євгена…

Він сподівався, що першого ж місяця мати попросить його вимітатися. Вона ж раніше гнівалася через одну невимиту чашку. А тут дивні подруги Люди приходять на посиденьки навіть не за парою келихів, а мало не за ящиком.

– Мамо, але ж це не твої онуки. Вона ж стара. Повна. Люда не народить! – намагався зупинити матір Євген.

Але все було без толку. Та вже взялася до роботи рятівником. Виховувала Люду. Записала в гуртки Олега, Ігоря і Романа…

…– Сашко, вибач, але все зайшло надто далеко. Мати сподівається, що я взявся за розум і все життя житиму з цією жінкою з іншої планети! Мені вже не треба жодних грошей. До речі, на цю Людмилу та її юрбу йде більше грошей, аніж ти даєш.

– То йдеться про збільшення? Ти торгуєшся? – уточнив Сашко і з цікавістю подивився на друга.

Але той енергійно похитав головою. Раніше Євген думав, що гроші та спокій важливі приблизно однаково. Але тепер зрозумів, що друге дорожче. Причому набагато. Він спав і бачив, що прокинеться, а Люди не буде…

…– Ну що, Людмило, Євген вас нічим не образив? Він такий занудний! – Сашко видав акторці премію за виконання ролі жінки нічиєї мрії.

– Ні, як домовилися, він обіцяв не чіплятися, і дотримався слова… – захихотіла Люда.

І пояснила, що найскладніше було переконати сестру віддати їй на якийсь час племінників. Адже вона сумувала без дітей. Але гроші їм справді були потрібні.

– А як трималася мати Євгена? – запитав Сашко.

– Ольга Анатоліївна – молодець! Ось кому треба грати у серіалах. Вона так правдиво та логічно зобразила цей крок від нелюбові до кохання. Це було весело! До речі, вона вирішила залишити котів, яких взяла на перетримку. Щиро їх полюбила. Уявляєте? – зраділа Люда.

І потім ще довго дякувала Олександру за те, що він так допоміг їй пережити кризу з роботою. На жодних зйомках вона б стільки не отримала. Люді тільки було незручно перед Євгеном. На її думку, він зазнав моральних переживань.

– Ой, тут не хвилюйтесь! Повірте, Євген вперше відчуває щастя. Раніше він морщився, побачивши нашу секретарку його віку, яка давно в нього закохана. А тепер вона вже і не повненька, і розумна. Прямо ідеальна жінка! – поспішив заспокоїти Люду Олександр.

– Що ж, тоді я залишаю записку, що повертаюся до колишнього чоловіка. І розлучаюся! Знаєте, для мене це також полегшення. Не рахуйте, що нахабство, але Євген – така нудна людина. Якби мені не були настільки потрібні гроші… – Люда почервоніла.

– Згоден з вами. Йому є над чим попрацювати! – усміхнувся Сашко.

– Та я теж хороша… Жінка нічиєї мрії. Бездітна, повна, і, до речі, справді іноді люблю погуляти. Усі чоловіки від мене втекли, якщо чесно, – зізналася Людмила.

– Просто вам потрібний хтось по-справжньому сильний. Будь-яка жінка – це випробування. Але ви створені лише для героя. Такого, як я! – Олександр вирішив, що знову спробує своє щастя.

Він не наважувався зізнатися Людмилі у симпатії. Але вона була така класна, задерикувата, жива.

Навіть Євген не зміг зіпсувати їй настрій. Просто вогонь! Живчик, а не жінка!

– Ви що, жартуєте? Я ж чудово все знаю про себе, – у Люди на очах виступили сльози.

Вона розуміла, що такі, як Сашко, не бігають за такими, як вона.

А тим більше, не одружуються.

Але всі помиляються.

Ось і Людмила цього разу, на щастя, помилилася…

Вам також має сподобатись...

У Наталі з двору зник казан. Хороший такий казан – великий чавунний, на тринозі, зносу йому не було. Її чоловік казав, що великі гроші за нього віддав. Наталя натішитися не могла! Місця займає мало, а скільки страв можна приготувати. І плов, і печеню, і тушкувати можна – з димком виходить! Перше, що Наталя зробила – це викликала дільничного Олексія. – Винесли! – мало не плакала вона. – Ну ходімо по сусідах походимо… – сказав Олексій. Він похмуро пройшов уздовж парканів і раптом вказав на одне подвірʼя. Наталя глянула куди показував Олексій і очам своїм не повірила

Ольга та Дмитро повернулися із села. З повними сумками довелося підніматися пішки, ліфт зламався. – Все більше не можу, давай відпочинемо, – сказав Дмитро на п’ятому поверсі. – Ага. Давай, – погодилася Оля. – Тихо. Там хтось говорить, – прислухавшись сказав чоловік. На шостому поверсі говорила бабуся із квартири під ними. – Ходімо. Раптом стареньку обманюють. – Сказав Дмитро і продовжив підніматися. Ольга та Дмитро піднялися на шостий поверг і застигли від побаченого

Зіна з донькою Олю вирішили переїхати з села у невелике містечко. Грошей не було, тож поселилися вони в кімнаті в гуртожитку. З собою вони взяли із села і свого кота… Кімната була невелика, але тепла і світла. – Мамо, а де тут грубка?! – одразу запитала Оля. – Он там залізна зелена батарея під вікном, – посміхнулася мати. – А «грубка» он за лікарнею… Бачила трубу? Кіт Маркіз оглядав кімнату і раптом сів біля дверей! Хтось тихо постукав… Навіть не постукав, а пошкрябався. Потім знову пролунав стукіт… Вони відкрили двері й застигли від несподіванки

Микола запідозрив дружину у зраді. Він дуже переживав і все жалівся своєму другу Андрію… Невдовзі у Миколи був день народження. Чоловік з самого ранку виглядав дуже засмученим. – Тільки уяви! – сказав він Андрію, коли вони збиралися їхати на дачу святкувати. – Моя Олена вирядилася зранку, зробила зачіску і… Кудись пішла! Навіть не привітала мене! Та ще й отаке видала – стала біля дверей, вся така гарна, і повітряний поцілунок мені надіслала! – Заспокойся, – сказав Андрій. – Потерпи, час усе розставить на свої місця. До дачі Микола під’їжджав і зовсім сумним… Аж раптом він підвів очі і ахнув від побаченого