Життєві історії

Євген сидів за компʼютером і уважно друкував оголошення. «Шукаю жінку з села, як мінімум на десять років старшу. Хоча б із трьома дітьми і бажано від різних чоловіків! Погані звички – обов’язкові. З безглуздим характером, з матеріальними проблемами, а ще краще з боргами. Стрункі, розумні, освічені – повз! Про себе – забезпечений, освічений, сорок два роки, без дітей та матеріальних проблем, житло є!» Євген ще раз перечитав своє оголошення. – Так, те, що треба! – подумав він. – Я приведу в дім наречену, як і просила моя матуся! А далі сталося несподіване

Євген сидів за компʼютером і уважно друкував оголошення.

«Шукаю жінку з села, як мінімум на десять років старшу, хоча б із трьома дітьми, бажано від різних чоловіків. Погані звички обов’язкові. Повну, з безглуздим характером, з матеріальними проблемами, а ще краще з боргами, котами та іншим. Стрункі, розумні, освічені, просто приємні та тихі – повз! Про себе – забезпечений, освічений, сорок два роки, без дітей та матеріальних проблем, житло є! Характер стабільний. Оголошення – не жарт!»

Євген ще раз прочитав своє оголошення. Так, те, що треба!

Він приведе в дім наречену, як просила його мати. Вона ж сказала: мовляв, будь-яку. Аби він одружився.

Тож які до нього претензії!

…Євген був звичайнісіньким сучасним чоловіком. В міру вгодованим, частково вихованим.

Залишки інтелекту теж були присутніми. Десь завалялося почуття гумору. Але принаймні він мав квартиру, роботу, більш-менш пристойну зовнішність і спокійний характер.

Найбільше у житті він любив власний комфорт. І якби мама не дістала Євгена до крайності – нізащо не наважився б на такий відчайдушний вчинок. А все Сашко винний. То він його підбурив.

– Євгене, ну ти ж любиш екстрим. Ходиш у турпоходи. Стрибав з парашутом. Це теж саме. Ось я вже чотири рази був одружений. І все вдало. Ти ж так і зів’янеш під опікою матусі, квіточка ти наша. Кажу тобі, досить шукати ідеальну жінку, – ось що сказав йому Сашко.

Він знав, що говорив. Олександр любив усіх своїх дружин. Щиро хотів із кожною прожити до кінця життя. Але ті думали, що коли вже почало щастити, треба шукати ще когось на рівень вище. На цьому й помилялися…

– Слухай, тобі легко казати. Ти виріс хто зна де. До твого містечка ще спробуй доберися, і то з пересадками! – сказав Євген.

Він і справді народився у маленькому, глухому селі.

– Ось і я про те. Ти спочатку був далекий від цивілізації… Так що твої недолугі з роздутими губами і зарозумілістю спочатку здавались тобі красунями!

Кожна народила тобі по синочку чи доньці.

А потім відхопили по квартирі.

І ти ще добровільно платиш їм аліменти! – Євген був впевнений, що живе правильно.

– То це просто був мій шлях… Ну, знаки, що треба більше заробляти! – сказав друг.

Іноді Євген його дуже не любив. Він просто жив проти всіх законів жадібності й страху. І при цьому ще не став безхатченком. Ну хоч би збанкрутував. Не те, щоб Євген хотів Сашку поганого – але зазрість брала.

Ну, усім іноді хочеться, щоб тим, хто не живе за твоїми правилами, було дуже недобре, причому дуже довго… Пішов проти суспільних правил? Так отримуй!

Взагалі Сашко був всюди успішнішим. Почати хоча б із того, що він володів компанією, де Євген працював. До того ж ніхто не приніс йому нічого на блюдечку. Сам усе заробив.

Усі дружини хотіли до нього повернутися, що було на роботі предметом для жартів.

Ці звичайні селянки, яких Сашко робив королевами, швидко розуміли, що іншого такого не знайдуть. Але було вже запізно. У Сашка було правило. Він не прощав зрад, у тому числі тих, які були зроблені на нервовому підґрунті.

Високий здоровань з карими очима і зовні був набагато симпатичнішим за пухкого невисокого блондина.

Сашко був багатим, мужнім, великодушним, щедрим… Все в ньому було з перебором. Але усі його любили. І співробітники, яких він витягував із будь-якого лиха, і жінки, і діти, з якими він проводив багато часу.

Сашко анітрохи не соромився своїх батьків. Мати часто приносила йому якийсь напій у термосі з травами і свіженькі пиріжки. Казала, що у місті одна хімія.

Але Олександр із нею завжди погоджувався. Навіть не іронізував. Одного разу Євген бачив батька Сашка. Той розповідав, що рибалка із сина ніякий. На думку тата Сашка, ніщо інше не могло зробити його сина успішним, тільки от рибу треба було навчитися краще ловити.

– Ну, що робити, такий вродився! – великодушно сміявся, показуючи ідеально рівні зуби Сашко.

Євген сам дивувався, і як вони подружилися. Надто вже різні люди.

Але так склалося, що мати Євгена була колись подругою мами Сашка. І вони домовилися, що і діти, і онуки їх будуть дружити.

Так і вийшло, що коли Олександр приїхав у це місто, Євген проти волі влаштував його на першу роботу.

Втім, це було нескладно. Сашко був тямущим в комп’ютерній техніці. А вже потім Олександру почало щастити, як у казці. І вже він віз на собі Євгена…

Так чи міг він відмовити Сашку, коли той запропонував поважати матір і знайти наречену, причому найпроблемнішу.

От не вгаває ж. І не відчепиться!

– Гаразд, тільки за кожен місяць проживання мені доплачуватимеш! – погодився Євген. – Другу зарплату.

– По руках, друже. Але тільки перший рік! Далі можеш розлучатися, якщо не втягнешся! – відповів друг.

Євген ще тоді подивився на нього як на дивака. Він втягнеться? Так це смішно. Він виконав усі умови друга. Дав оголошення за його критеріями. А терпіти все буде хоча б не безкоштовно.

Може, ця тітка з котами і проблемами навіть розважить його. І справді, он Сашко пливе проти течії. І не скаржиться. Може, щось у цьому є?

А далі сталося несподіване…

…– Знаєш, синку, Люда мені навіть подобається! Не важливо, що вона старша і виховує трьох дітей покійної сестри.

Проте спокійна, навіть якщо погульбанить. Я поки що не можу звикнути тільки до п’яти котів. Ти ж знаєш, я не дуже люблю тваринок.

Але Людочка сказала, що взяла їх на перетримку. Натомість у мене тепер є онуки. Олег, Ігор і Ромчик – такі гарні хлопчаки! Ми знайшли спільну мову! – так казала мати Євгена.

Спершу вона постійно сварилася з обраницею сина.

Але щось пішло не так! Гордовита мама Євгена змирилася. І тепер вони з Людою разом готували, навіть почали розуміти жарти один одного.

Це лякало Євгена…

Він сподівався, що першого ж місяця мати попросить його вимітатися. Вона ж раніше гнівалася через одну невимиту чашку. А тут дивні подруги Люди приходять на посиденьки навіть не за парою келихів, а мало не за ящиком.

– Мамо, але ж це не твої онуки. Вона ж стара. Повна. Люда не народить! – намагався зупинити матір Євген.

Але все було без толку. Та вже взялася до роботи рятівником. Виховувала Люду. Записала в гуртки Олега, Ігоря і Романа…

…– Сашко, вибач, але все зайшло надто далеко. Мати сподівається, що я взявся за розум і все життя житиму з цією жінкою з іншої планети! Мені вже не треба жодних грошей. До речі, на цю Людмилу та її юрбу йде більше грошей, аніж ти даєш.

– То йдеться про збільшення? Ти торгуєшся? – уточнив Сашко і з цікавістю подивився на друга.

Але той енергійно похитав головою. Раніше Євген думав, що гроші та спокій важливі приблизно однаково. Але тепер зрозумів, що друге дорожче. Причому набагато. Він спав і бачив, що прокинеться, а Люди не буде…

…– Ну що, Людмило, Євген вас нічим не образив? Він такий занудний! – Сашко видав акторці премію за виконання ролі жінки нічиєї мрії.

– Ні, як домовилися, він обіцяв не чіплятися, і дотримався слова… – захихотіла Люда.

І пояснила, що найскладніше було переконати сестру віддати їй на якийсь час племінників. Адже вона сумувала без дітей. Але гроші їм справді були потрібні.

– А як трималася мати Євгена? – запитав Сашко.

– Ольга Анатоліївна – молодець! Ось кому треба грати у серіалах. Вона так правдиво та логічно зобразила цей крок від нелюбові до кохання. Це було весело! До речі, вона вирішила залишити котів, яких взяла на перетримку. Щиро їх полюбила. Уявляєте? – зраділа Люда.

І потім ще довго дякувала Олександру за те, що він так допоміг їй пережити кризу з роботою. На жодних зйомках вона б стільки не отримала. Люді тільки було незручно перед Євгеном. На її думку, він зазнав моральних переживань.

– Ой, тут не хвилюйтесь! Повірте, Євген вперше відчуває щастя. Раніше він морщився, побачивши нашу секретарку його віку, яка давно в нього закохана. А тепер вона вже і не повненька, і розумна. Прямо ідеальна жінка! – поспішив заспокоїти Люду Олександр.

– Що ж, тоді я залишаю записку, що повертаюся до колишнього чоловіка. І розлучаюся! Знаєте, для мене це також полегшення. Не рахуйте, що нахабство, але Євген – така нудна людина. Якби мені не були настільки потрібні гроші… – Люда почервоніла.

– Згоден з вами. Йому є над чим попрацювати! – усміхнувся Сашко.

– Та я теж хороша… Жінка нічиєї мрії. Бездітна, повна, і, до речі, справді іноді люблю погуляти. Усі чоловіки від мене втекли, якщо чесно, – зізналася Людмила.

– Просто вам потрібний хтось по-справжньому сильний. Будь-яка жінка – це випробування. Але ви створені лише для героя. Такого, як я! – Олександр вирішив, що знову спробує своє щастя.

Він не наважувався зізнатися Людмилі у симпатії. Але вона була така класна, задерикувата, жива.

Навіть Євген не зміг зіпсувати їй настрій. Просто вогонь! Живчик, а не жінка!

– Ви що, жартуєте? Я ж чудово все знаю про себе, – у Люди на очах виступили сльози.

Вона розуміла, що такі, як Сашко, не бігають за такими, як вона.

А тим більше, не одружуються.

Але всі помиляються.

Ось і Людмила цього разу, на щастя, помилилася…

Вам також має сподобатись...

До Катерини та Ярослава прийшла у гості подруга жінки, Наталка. Катя приготувала смачну вечерю. Вечір пройшов у дружній атмосфері. – Знаєш, мені напевно час, – промовила Наталка під кінець вечора. – Ти чого? Час ще дитячий, – усміхнулася Катя. – Та мені рано завтра вставати, справи…, – додала Наталка. – А, ну гаразд, – сумно сказала Катерина. Наталка посміхнулася і, підвівшись, попрямувала до дверей. – Ти дещо забула, – сказала їй вслід Катя. – Так, що? – озираючись навколо, запитала подруга. – Чоловіка мого забула, подружко! – вигукнула Катерина. – Катю! Що ти таке говориш?! – Наталка здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається

Марина повернулася додому з університету раніше, терміново потрібні були документи. Дівчина зайшла в квартиру, і пішла у свою кімнату шукати потрібні папери. – Марино? Ти чого так рано? – гукнула до неї сестра зі своєї кімнати. – Документи потрібні в університет. Я зараз їх знайду і побіжу назад, – пояснила Марина. – А ти чому вдома? – Я сьогодні погано себе почувала, тому залишилася вдома, – відповіла Світлана. Марина швидко знайшла документи, і хотіла було повертатися назад. Дівчина вийшла в коридо, двері в спальню сестри були відкриті, Марина випадково заглянула в кімнату Світлани і…ахнула від побаченого 

Віталіна смажила чебуреки, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра чоловіка. – Віталіно, приїжджай до нас в суботу, у мого чоловіка день народження! – якось підозріло сказала сестра Андрія. – Звісно пам’ятаю. Буду, – відповіла Віталіна, і закінчила виклик. У суботу Віталіна збиралася на день народження, зробила макіяж, вклала феном волосся, одягла нову сукню, і вийшла з квартири, і несподівано згадала що забула в кімнаті подарунок. Віта швидко повернулася, забрала подарунок, ще раз мигцем глянула на себе у дзеркало, як раптом дещо помітила. Жінка придивилася у дзеркало і застигла від побаченого

Андрій ніяк не міг заснути. Він усе думав, як допомогти своїй подрузі Тані. – От би Миколай і справді існував, – думав Андрій. – Тоді Таня могла б попросити в нього те, що їй треба. І він би їй подарував… Андрій задумався і раптом аж підскочив на ліжку від несподіваної здогадки! Йому хотілося просто зараз побігти і розбудити маму. Але було вже за північ, тож він вирішив дочекатися ранку… Зранку мати з батьком обоє були ще вдома. Всі сіли снідати. – Мамо, тату, мені треба вам в дечому зізнатися! – раптом заявив Андрій. Батьки перезирнулися і застигли від здивування