Свої стосунки Наталка з Сергієм довго приховували навіть від друзів. Боялися пліток. Це в інтернеті давно все можна, а в реальному житті така різниця у віці лякає самих закоханих і стовідсотково дратує їхнє оточення.
Легко сказати: що за дитячий садок, на дворі 21 століття, живіть, з ким хочете, всім байдуже. Це чужі люди всім байдужі. А якщо ваш син задумає одружитися і приведе наречену, яка вам мало не ровесниця? Зрадієте? Правда? Навіть не спробуєте відмовитись від такого кохання? Ну, ну. А якщо подруга збереться заміж за ровесника вашого сина? Як будете реагувати? Підтримаєте ідею? Чи все таки ні?
Сергій з дитинства був тихий хлопець, скромний, небалакучий.
Завжди хотілося сказати «мовчун якийсь». Воно й не дивно: мати багато років приховувала, що батько йому нерідний. Вітчим людина строга, все намагався з пасинка мужика сформувати. Подробиці свого дитинства Сергій уже дорослим з’ясував.
Як би там не було, з рідної оселі він зі зрозумілих причин виїхав рано. Відслужив, потім сайти робити взявся, а там із товаришем невелику фірму відкрив. До своїх 28 років Сергій виглядав як підліток. Середнього зросту, непоказний, очі тільки виразні.
Де вони з Наталкою познайомились, ніхто не знав. Але вона була старша за нього на 14 років!
Ну якщо з ровесницями в нього не складалося, то хоч доросла жінка всьому навчить…
Вони давно разом були, виявляється, Сергій приховував.
Ефектна жінка, більше 35 не даси, а Сергій з нею поруч якось безглуздо навіть виглядає. Але очі його так і сяяли. Закоханий і захоплений чоловік.
Так для тимчасового роману різниця в них ідеальна. Але одружуватися?
Не дарма вони від усіх ховалися, звісно. Люблять люди чужі кісточки перемивати, особливо коли така мелодрама розвивається поряд, а не у телевізорі. Ровесниці Сергія тут же ж мотиви його вікової пасії зрозуміли: знайшла собі сірого хлопця, тепер ним крутитиме. Чоловіки міркували більш строго. Мовляв, погуляє Сергій з нею років зо два, досвіду набереться, потім знайде молодшу і втече.
Але молода і підтягнута Наталя ніяк не виглядала на свій вік, була що називається, дуже приваблива, стильно одягнена. Поводилася природно, розмовляла гарно. Привітно, дипломатично.
А ще вони з Сергієм були схожі як брат із сестрою.
Виявилося, Наталя була одружена. Чоловік їй зустрівся інфантильний, хотів піклування, категорично не хотів дітей.
Марно витративши на нього десять років життя, Наталка сама подала на розлучення. Довго уникала серйозних стосунків, віддаючи перевагу коротким романам. Сергій цю крижану стіну зламав. Вона сказала, що навіть не мріяла зустріти такого чесного та щирого хлопця.
– Він у коханні майже відразу зізнався, тільки довго не наважувався всім про це сказати, – говорила вона. – Ну друзі, звісно, змирилися, а ось його мама досі вражена, що я трохи молодша за неї. Чекає не дочекається, коли я хлопчика в спокої залишу.
– Зрозуміти можна, – говорили люди. – Поступово звикне. У неї молодший тільки в школу пішов, буде не до вас.
– Дуже сумніваюся. Я ж розумію: зараз нам дуже добре разом, це майже казка, але за десять років… йому не буде й сорока.
Що тут скажеш? І справді важко уявити куди приведуть такі стосунки. Але й будь–які інші теж невідомо як розвиватимуться. Гарантій немає. А десять років дорого коштують. Не всім і два роки щастя дістається.
Але Наталка була право: зовсім скоро Сергій сказав їй, що їм треба розлучитися…
За кілька місяців на черговий день народження Сергій приїхав сам. Він сидів похмурий, дедалі більше біля вогнища. У середині вечора його спитали:
– Ну що ти, за Наталкою сумуєш? Таку жінку забути важко.
– Важко, – погодився він.
– То може й не варто забувати? Вам добре було разом?
– Так. Тільки знаєте… Дивляться всі, як на слабого. Мовчать тактовно, але на обличчі у кожного читається: «Увімкни голову, Сергію». А вже як мама дізналася, вся рідня прилізла– Мовляв, майбутнього у вас немає, відкрий очі, подивися в паспорт і таке інше.
– А ти що думаєш?
– Не знаю, якщо чесно. З одного боку, правильно всі ці побоювання звучать, але… У мене ближче Наталки нікого немає. І не було. Я поруч із нею вперше себе чоловіком відчув. І з нею легко. Ні примх, ні закидів.
– Тоді чому вирішив розлучитися? Невже тільки через розмови сторонніх?
– Страшно стало. Про майбутнє задумався всерйоз і злякався. Уявив, що справді колись захочу піти, а вона вже буде в такому віці, коли…
– Тобто ти зараз начебто шляхетність проявив… Заздалегідь, так би мовити.
– Так, така собі відмазка. Розумію, як це виглядає. А найцікавіше, спробував із ровесницями зустрічатися…
– Що, готувати не вміють?
– Та й це теж, але це нісенітниця. Адже з ними поговорити нема про що… а з Наталкою ми одні й ті ж книжки читаємо, фільми дивимося.
Сергій сумно посміхнувся.
Через тиждень він стояв на порозі квартири Наталі:
– Вислухай, будь ласка, не жени, – торохтів він. – Пробач мені, я злякався, повівся негідно. Нехай кажуть, що хочуть. Я тебе люблю. Щастя не можна відкладати на завтра. Виходь за мене.
У Наталки заблищали сльози в очах:
– Я рада, що ти так вирішив.
– Все у нас буде добре, – Сергій обійняв кохану. – І сім’я справжня, і діти.
– Так, батьком ти станеш. І дуже скоро, – тихо сказала Наталка.
Сергій побілів:
– І ти мовчала?!
– Не хотіла, щоб на твоє рішення щось вплинуло, – похнюпилася Наталка.
Сергій обійняв її ще міцніше.
Все це сталося сім років тому. У них росте чудова донька. Усі, хто пророкував їм швидке розставання, просто замовкли…
