– Мама Таня, я прийшла. У салоні все добре, взяли двох новеньких дівчат, одна з них замінить Катю. Мені вони сподобалися обидві. Розширимося трохи? Ще одне робоче місце у нас якраз можна розмістити поряд із чайною кімнатою. Як ти думаєш?
– Іринко, ти господиня всього, тобі вирішувати.
– Господиня ти.
– Це лише формальності. Краще готуйся до іспитів, у тебе попереду випускний, вступ.
Десять років тому Ірина втратила матір, а Тетяна — сестру.
Ольга довго не розуміла, що вся її слабкість пов’язані з недугою. Все вона списувала на втому, а часу на походи спеціалістами не було. Коли вона потрапила в палату, то було вже пізно, остання стадія.
Маленька дочка у цей час перебувала з її старшою сестрою.
Тетяні не пощастило у сімейному житті. Вона втратила дитину, і про материнство довелося забути. Таня дуже переживала через це. Врятувала її лише сестра. Ольга завантажила її роботою, домашніми справами, а ще треба було займатися маленькою Іринкою.
Дочку Ольга народила, а батько дівчинки зник. Про народження Ірини він знав, але в нього була інша, вигідніша партія. Адже Ольга лише перукар, а та друга – дочка успішного бізнесмена. Ольга рук не опустила, їй не було коли, у неї на руках була дочка, а допомоги чекати не доводилося. Крім сестри, у неї не було нікого. Тетяна допомагала, але в неї було своє життя, вона вийшла заміж і чекала дитини. А потім почалися проблеми… Таня втратила дитину, розлучилася з чоловіком і переїхала до Ольги.
Вони стали опорою один одному. Нових стосунків із чоловіками сестри не хотіли. Вони разом виховували Ірину, а Ольга займалася розвитком бізнесу. Але недуга все змінила…
– Таня. Ми маємо оформити на тебе мій салон. Ірина ще маленька, я знаю, що ти її не кинеш. – сказала Ольга перед відходом.
– Коли вона виросте, я все їй поверну. – плакала Таня.
– Треба поквапитися.
Вони встигли оформити все. Таня провела сестру в останню путь, оформила опіку над племінницею. Їй довелося робити все, що вони робили разом із сестрою.
Час пролетів непомітно. Іринка виросла, їй сімнадцять і школа майже позаду. Залишилися іспити, випускний.
– Мамо, я вдома. – Як завжди сказала Іра. – У школі все гаразд, у салоні теж, я забігала. Мамо, ти де?
– Я на кухні. Іди сюди.
– А це хто?
– Це твій батько.
– Батько?
За столом сидів сивий чоловік. Іра його ніколи не бачила, мама не розповідала і навіть фотографій його не було. Вона знала історію появи на світ, але батька бачила вперше. Відмовився ще при народженні, отже, його просто немає. Ірина навіть не намагалася його шукати у соціальних мережах.
– І що він тут робить?
– Просто поговори з ним. – Тетяна була засмучена.
– Про що? Краще ти розкажи, що йому треба. Чому ти засмучена?
– Ти зараз сама все зрозумієш. Послухай, а я поки що піду до кімнати.
– Ні. Не треба мене залишати одну з цією людиною!
– Я твій батько.
– Я вислухаю, але більше від мене не чекайте.
– Ти горда, як і твоя мати.
– Продовжуйте.
– Я знав що ти є, Ольга мені повідомила про твою появу. Я був молодий, хотів гарного життя. Крім твоєї матері, у мене була ще жінка, і вона теж була вагітна. Її батько переконав нас одружитися. Він був багатим і впливовим, мене могли б зжити з цього світу, якби я образив його дочку. Розумієш? Чого ти мовчиш?
– А що я маю сказати? Я слухаю, хоч не зобов’язана.
– У нас народився син, він молодший за тебе на місяць. Два роки тому його не стало, зв’язався із поганою компанією. На той час тестя вже не було, а весь бізнес перейшов до його дочки. Там виявилися величезні борги. Ми про це не знали, її батько ні в чому нам не відмовляв. Я працював у нього звичайним водієм. За борги довелося віддати все, лишилася лише однокімнатна квартира моєї матері. Ми переїхали. Моя дружина не звикла так жити, почала гульбанити і одного разу її не стало. Тепер у мене немає нікого, крім тебе.
– І мене в тебе нема.
– Як ти можеш? Адже ти вже втратила матір. Горе нас має об’єднати.
– Ти жив добре, і не згадував про нас, а тепер прийшов. Навіщо? Тобі погано? Квартира є. Ти ще не старий. Чи ти не звик до звичайного робочого життя?
– Я працюю. Я хотів би спілкуватися з тобою. Адже в тебе, крім мене, нікого немає.
– Не бачу сенсу у спілкуванні. Я маю маму Таню. Ти знав про моє існування з самого народження, а прийшов лише зараз. Що тобі треба?
– Нічого. Ось мій номер, подзвони мені.
Чоловік підвівся і пішов.
– Мамо, що йому треба?
– Я не знаю, але здогадуюсь. Він завжди стежив за нашим життям, це він сам мені сказав. Звикли жити на широку ногу, а в тебе бізнес. Катя мені вчора розповіла, що він і в салоні був, розпитував про тебе, про господиню. Вони подумали, що він має намір купити все, викликали мене. А він не став чекати і пішов. А ось сьогодні прийшов до нас додому. Напевно, йому потрібні гроші. Будь обережна. Він навіть намагався вигнати мене зараз, сказав, що тут все твоє, а ти вже майже доросла. Сказав, що сам тепер усе вирішить. Він же батько.
– Він ніхто.
***
У день вісімнадцятиріччя Ірини батько знову з’явився. Він зустрів її на вулиці та запросив до кафе.
– Я не голодна, мені ніколи, десять хвилин прямо тут.
– Нам треба серйозно поговорити поки твоєї тітки немає поруч. Твій бізнес, але тобі треба вчитися. А хто всім управлятиме? Вона і так багато прибутку отримала у свій гаманець за всі ці роки. Я можу всім займатися, а тобі треба вступати кудись. Я твій батько, ти маєш мені вірити.
– Ти, простий водію, займатимешся нашим бізнесом? Ти це серйозно? А чим я гірша? Тобі потрібні гроші! Я маю рацію?
– І це теж, але я турбуюсь про тебе. Якщо ти мені не віриш, то давай зробимо тест на моє батьківство.
– Ти переживаєш про мої гроші. Скільки?
– Чому ти все переводиш на гроші?
– Але це так і є. Вимушена тобі відмовити у всьому. Спілкування мені з тобою не треба. З навчанням я вирішу сама. Не шукай більше зустрічей зі мною, ти чужа людина для мене. І додому до нас не приходь, я не дам маму образити.
– Вона не мати.
– Це ти не батько.
Ірина пішла не озираючись. Її батько більше ніколи не з’являвся.
***
– Мамо Таня, ми приїхали.
– Бабуся. Ми приїхали, ура! З днем народження, бабуся. – дві дівчинки Оля та Таня голосно говорили та обіймали бабусю.
– Мамочко, з ювілеєм тебе. – Іра обійняла Тетяну. – Ми так скучили. Як там наш бізнес?
– Як завжди.
– І у нас все добре.
