Життєві історії

Весілля Андрія й Софійки пройшло добре. Небагато гостей, приємна обстановка, щасливі молоді… Але головне – батьки Софійки подарували їм ключі від квартири! Наступного дня всі поїхали на оглядини, а потім вирішила піти в ресторан. Раптом в Андрія задзвонив телефон. – Ти де, сину?! – голос його матері Анастасії Дмитрівни звучав роздратовано. – Ми з батьками Софійки їдемо на вечерю, – сказав той. – Може, хочеш з нами? – А ти як думаєш?! – вигукнула жінка. Анастасія Дмитрівна зустрічала їх біля під’їзду. Андрій глянув, що було біля матері й очам своїм не повірив. – Мамо, це що ще таке?! – тільки й вигукнув він

– Мамо! Привітай мене! Ми вирішили одружитися!

– З ким це?! – в Анастасії Дмитрівни випав з рук черпак, а бризки супу забруднили білу скатертину.

Син після роботи завжди приходив до мами на вечерю, і ось сьогодні з порога Андрій приголомшив матір такою заявою!

– Як з ким?! Із Софійкою з сусіднього відділу. Я про неї тобі розповідав.

Анастасія Дмитрівна поставила тарілку із супом перед улюбленим сином і з єхидною усмішкою промовила:

– Ми зараз все подивимося, – вийнявши з серванта записник, вона почала читати, – Катерина “Гуляща”, Вероніка “Зозуля”, Олена “Ледарка”, Софійка “Дивний погляд”, вона?

Андрій поперхнувся супом.

– Мамо! Що за прізвиська? Ти як школярка!

– Не школярка, а дбайлива мати! Мати, яка піклується про добробут сім’ї і щастя майбутніх онуків. У мене є й більш розгорнуте досьє, з твоїх слів, звісно… І трохи з інтернету.

Син прикрив очі й сказав:

– Ну ма-а-мо…

– Що «мамо»?! – гукнула жінка і продовжила читати.

– Софійка. Повна родина, батько – бізнесмен. Мати – бухгалтерка. Живуть неподалік від центру. У відпустку їздить із сім’єю стабільно. Заміжня не була. Щось додаси?

– Софійка прекрасна дівчина, я її люблю! Хіба цього мало?

– Андрію! Тобі вже 25 років, але ти досі не усвідомив, що кохання – це ілюзія! Я ось вибирала твого батька з кохання, і де він тепер? Кинув нас. Так що давай пробіжимося по списку і проаналізуємо всіх дівчаток, зважимо їх плюси і мінуси.

– Мамо! Ти мене не чуєш? Я зробив Софійці пропозицію, вона погодилася! Я вже вибрав і хотів би отримати твоє благословення й привітання.

– А грошей не весілля ти не хотів би отримати? – нервово засміялася Анастасія Дмитрівна.

– Ні, батьки Софійки знають, що ми живемо скромно, і в подарунок оплатять весілля!

Жінка підібгала губи:

– Наше багатство не в грошах, а в перспективній молодому чоловіку! Який гідний будь-якої жінки! При цьому він повинен розуміти, що його мама не молодшає і потребує забезпечення, допомоги і догляду.

– Перестань! Ти ж у мене ще зовсім молода!

– Не підлизуйся! Клич свою Софійку, розмовлятиму з нею. Подивимося, чим вона може бути корисною мені й моєму синові.

– Ну, мамо!

– Я все сказала!

Зустріч невістки й майбутньої свекрухи відбулася наступного дня. В обідню перерву молоді заїхали до Анастасії Дмитрівни. Андрій дуже хвилювався, але суперечити мамі не став.

– Здрастуйте, дівчино. Проходьте, будь ласка, на кухню, а ти, Андрію, посидь у вітальні! І до речі, перше питання, що краще дати на обід чоловікові і його матері: борщ чи овочевий суп?

Софійка не розуміючи кліпнула очима і подивилася на Андрія. Той, посміхаючись, показав два пальці.

– Овочевий суп, – тихо припустила дівчина.

– Можливо… – Андрій почув голос матері, перш ніж двері зачинилися.

Після розмови і зустрічі з матір’ю нареченого на роботу молоді їхали мовчки, роздумуючи над умовою, яку виставила Анастасія Дмитрівна:

– Один рік ви живете разом зі мною! – сказала вона закоханим.

Весілля пройшло добре. Небагато гостей, приємна обстановка, затишна літня веранда, щасливі молоді. А головне, батьки Софійки подарували їм ключі від квартири і наступного дня презентували молодятам нову нерухомість.

Квартира мала дві кімнати і кухню, була умебльована, забезпечена побутовою технікою й готова до заселення.

Софійка від радості обіймала батьків і ще міцніше стискала руку Андрія. Той же ж вдячно кивав і з виглядом знавця оглядав сантехніку і зроблений ремонт.

Після огляду вся компанія вирішила піти у ресторан, знову привітати молоду сім’ю й «обмити» подарунок. Вже в автомобілі в Андрія задзвонив телефон:

– Ти де, сину?! – голос Анастасії Дмитрівни звучав гучно й роздратовано.

– Ми з батьками Софійки їдемо на вечерю.

У відповідь пролунало гучне сопіння. Незручна пауза затягувалася.

– Може, ти хочеш з нами?

– А як ти думаєш? – запитала жінка. – Я з самого ранку чекаю на вас! Приїжджай і не забудь перелік подарунків і підсумкову суму подарованих вам грошей. У мене на них є певні плани!

Андрій поспішив припинити розмову.

Анастасія Дмитрівна вже зустрічала їх біля під’їзду. Андрій глянув, що було біля матері й очам своїм не повірив.

Її було складно не помітити, адже біля неї височіла купа речей, дбайливо перев’язаних старими простирадлами.

– Довго ви! І багажник у вас замалий. Але нехай, потім ще раз поїдемо, – встала з лавки жінка.

– Мамо! Це що ще таке?! – тільки й вигукнув Андрій.

– Речі зібрала. Завантажуйте і поїхали в ресторан. Я спеціально обідати не стала.

Усю вечерю Анастасія Дмитрівна планувала подальше майбутнє молодої сім’ї.

– Он як вам пощастило! Батьки невістки подарували квартиру, а мати нареченого візьме над вами шефство на цілий рік! Я навчу вас всього у побуті, як радувати й розуміти один одного. А Софійка навчиться доглядати літніх людей, адже скоро її допомога буде потрібна нам усім.

Ігор Петрович – батько Софійки, аж стрепенувся, почувши чергову фразу свахи. А та продовжувала:

– Я вже виставила оголошення про здачу в оренду своєї квартири. Гроші, які вам подарували на весілля, завтра передасте мені, я покладу їх на свій накопичувальний рахунок. А всілякі каструлі й міксери ми виставимо на продаж.

Ганна Віталіївна, мати Софійки, виглядала абсолютно спокійно, і з легкою усмішкою слухала Анастасію Дмитрівну. Вона спостерігала за реакцією дочки і її чоловіка. Молоді бентежилися, їхні обличчя то червоніли, то біліли. Але головне, що бачила жінка, – це любов і ніжність в очах молодят.

Вони кохали один одного, а це було важливо.

Ганна Віталіївна вислухала Анастасію Дмитрівну і нарешті вирішила виголосити тост.

– Пропоную підняти келихи за здоров’я батьків молодих і побажати всім нам світлого розуму й розуміння того, що діти виросли. І з вашого дозволу я заберу мого зятя на приватну розмову.

Андрій з розгубленим виглядом підвівся і пройшов слідом за тещею. Він був готовий до того, що теща висловить йому все, що думає про поведінку його матері. Розмова і справді була про неї…

Після вечері вони їхали у бік околиці міста. Мати нареченого дуже хотіла якнайшвидше побачити квартиру молодих.

– Я думала, квартира буде ближче до центру, – голосно шепотіла Анастасія Дмитрівна синові на вухо. – Це ще що за нетрі?

Той тільки знизував плечима.

Незабаром вони заїхали в пустий двір, у центрі якого на дерев’яному стовпі світила лампочка, яка дивом ще збереглася.

– От і приїхали, район, звісно, не дуже, але для спочатку піде, – весело сказала Ганна Віталіївна, дістаючи ключі від квартири.

У під’їзді п’ятиповерхового будинку неприємно пахло, а з дверей квартири під номером 13 звисали лахміття старого оздоблення.

Приміщення розміром вісімнадцять квадратних метрів виявилося завалене сміттям.

Ігор Петрович натхненно говорив:

– Проводку поміняємо, підключимо воду, ремонт зробимо! Не одразу, звісно, потихеньку, усі разом.

– Так, звісно, – з ентузіазмом відповів Андрій. – Зате своя! Ось зараз ліжко розчистимо, клопів з матраца струсимо і можна ночувати. Ну що, мамо? Ти на підлозі чи на матраці спатимеш? Несемо твої речі?

На Анастасію Дмитрівну було смішно дивитись.

– Думаю, поки що обживіться самі, а я вже потім переїду, – прошепотіла жінка і почала задкувати до виходу.

Весь зворотний шлях у салоні стояла тиша.

Андрій затяг останній пакунок з речами в материну квартиру і стомлено сів.

– Синку! Нам треба серйозно поговорити! Мене не влаштовують батьки твоєї дружини. Вони скупі, а ще й обманювати люблять. Тобі потрібно розглянути інші варіанти! Напевно, серед них знайдеться більш затишне житло, – вона знову дістала записну книжку.

– Нічого, мамо. Я житиму не з ними, а з коханою дівчиною. Ми у будь-якому приміщенні будемо щасливі.

– Але ж я не зможу жити з вами! Ти розумієш? Як ти без мене будеш? Навіть на вечерю тепер не заходитимеш, бо ж це зовсім не по дорозі.

– Ми будемо приходити на вихідні… – Андрій підійшов і міцно обійняв матір. – Ну, все, я побіг.

– Біжи, про гроші не забудь! Завтра на рахунок треба покласти.

Хлопець важко зітхнув і вийшов з квартири. Гроші вже були на спільному рахунку у молодих, але мама поки що цього не знала. Внизу на нього чекали всі інші.

– Дякую вам, Ганно Віталіївно. Ви допомогли залагодити дуже делікатний момент з мамою. І де ви так вчасно знайшли таку квартиру?

– Будь ласка, Андрію. Квартира випадково знайшлася. Ключі залишили для передачі будівельникам. А я із сумки викласти забула. От і знадобилися…

– Дякую! – обійняла маму Софійка.

– Будьте щасливі, діти…

Вам також має сподобатись...

Ігор вийшов із кафе після поминального обіду. Син пропонував підвезти, але він відмовився. – Пройдусь. Мені потрібно, прийти в себе, – сказав чоловік синові у відповідь на його занепокоєння. Пішов Ігор додому. Подумалося йому – адже там зараз порожня квартира. Вдома нікого. І тепер так буде до кінця днів. – Люба, як мені тепер жити без тебе, – знову і знову запитував Ігор. В роздумах чоловік зайшов до квартири, пройшов на кухню. Раптом у квартиру подзвонили, Ігор відкрив двері, подивився хто прийшов і застиг від несподіванки

Віра гуляла в парку зі своїм коханим Ігорем. Чоловік ішов поруч із задумливим виглядом. Віра відчувала напругу і в його мовчанні, і в тому, як він дивився собі під ноги. – У тебе щось трапилося, Ігорю? – запитала дівчина, трохи додавши кроку, щоб встигати за ним. Він промовчав, тільки знизав плечима, а потім раптом зупинився і повернув Віру до себе обличчям. Ігор взяв її за плечі й сказав: – Віро, я маю сказати тобі дещо дуже важливе… Давай розлучимося… Віра застигла від почутого. – Чому?! Що раптом змінилося?! – тільки й сказала вона

Вероніка поїхала до бабусі в село. Їхала своєю новою машиною! Вона під’їхала до будинку, посигналила. Вийшла її бабуся Марина. – Вероніко, дівчинко моя! – обійняла та внучку. – Бабусю, подивися яка краса! – показала дівчина свою машину. – Бачиш? Мама з татом подарували мені на двадцятиріччя! – Бачу, чого ж не бачу, – чомусь сумно сказала старенька. – Бабусю, а Андрій тут? – запитала Вероніка за свого друга. – Тут, але не ходи до нього, – відповіла баба Марина і важко зітхнула. – Чому?! – здивувалася дівчина. – Ми з ним теж давно не бачилися… Вона помчала до сусідського будинку, де жив Андрій. Вероніка відкрила хвіртку, й остовпіла, не вірячи своїм очам

Валентина з чоловіком Геннадієм поїхали весною в село. – Щось сусідка наша Ірина зовсім їздити перестала, – глянула на сусіднє подвірʼя Валентина. – Все заросло… І тут раптом вона побачила, як хтось… Відкриває сусідські ворота! На подвір’я заїхали аж дві машини. З першої вийшли два молоді чоловіки й жінка. З другої – молодий хлопець і старша жінка. Вона їм усім гукнула: – Так, дітки, давайте сумки несемо в будинок! Інструмент – туди, в сарай! А решту зараз вирішимо! – Дивись, Геннадію, схоже наша Ірина продала таки хату, – прокоментувала побачене Валя… А наступного дня знову приїхали дві машини… Але інші! – Дивись, Геннадію! – Валентина застигла від здивування.