Марина з Євгеном познайомилися на зупинці. Євгена тільки-но покинула дівчина, і він з трояндою прийшов на зупинку і подарувала квітку першій зустрічній, якою і виявилася Марина.
– Дівчина зрадила? – замість подяки спитала та.
– Можна й так сказати, – сухо відповів хлопець.
– Так краще.
– Що?
– Краще так, говорю, – Марина посміхнулася, зрозуміла, що хлопець не розуміє про що і додала. – Що не робиться, то все на краще. Не чув такого?
– Ні, – похмуро відповів Євген, розвернувся, щоб перейти подалі від настирливої незнайомки, але Марина взяла його за руку.
– Стривай, ти куди? Я Марина.
– Євген, – похмуро відповів він і пішов.
Марина тільки посміхнулася. Друга зустріч була не за горами. Дівчина, наче відчула, зустрінеться з ним знову.
І зустрілася!
Друга зустріч була цікавішою. Вони розмовляли, навіть знайшли спільні інтереси.
– Ти сьогодні знову похмурий. Знову кинули тебе?
– Сьогодні мама чекає, хоче познайомитись із моєю дівчиною.
– Познайом мене з нею.
– Навіщо?
– Щоб маму не засмучувати.
Євген тільки рукою махнув. Пояснювати Марині, що вдома зібралися всі родичі на день народження мами, що він сказав, що прийде не один, не хотілося. Потім глянув на Марину.
– Ходімо.
Дорогою Євген розповідав як звуть маму, придумав історію їхнього знайомства для родичів. А Марина запам’ятовувала.
Ольга Вікторівна, мати Євгена, оглянула Марину з ніг до голови.
– Ти ніби казав, що вона хоче бути моделлю, – пробурчала мати, спостерігаючи, як Марина наминає салат за салатом. – А в неї і фігури гарної немає.
Євген знизав плечима. Про це він не подумав. Фігура справді у Марини залишала бажати кращого. Але це було не так важливо.
– Коли весілля? – голосно поцікавився хтось із гостей. – Пора б уже й окремо жити, не маленький.
Євген розгубився.
– Завтра в ЗАГС, – швидко відповіла Марина і додала: – Сьогодні лишаюся у Євгену, а завтра зранку з документами йдемо. Ну і дату одразу скажемо.
Гості почали піднімати келихи, говорили якісь побажання. Тільки майбутня свекруха сиділа зі стиснутими губами від невдоволення.
Євгену довелося залишити дівчину в себе, а вранці, коли він планував її випровадити, в нього нічого не вийшло.
– Куди?! Разом ідемо! Чи ти хочеш засмутити цих приємних людей?
Справді, в них удома залишилося багато гостей. Засмучувати не хотілося.
– Зараз сходимо, потім скажеш, що розлучилися і все.
Євген глянув на бабусю, яка вийшла їх проводжати, не ризикнув зізнатися в обмані і вийшов разом з Мариною.
Через місяць відбулося весілля Марини та Євгена.
Дівчина була щаслива, а ось про нареченого такого сказати не можна було.
– Усміхайся, – бурчала Марина. – Ти ж не хочеш…
Євген не хотів, старався щосили, натягував посмішку. А потім намагався жити з дружиною також з натяжкою.
Але не сварився, ставився шанобливо, хоч і холодно. Марину все влаштовувало.
Родичі подарували чоловікові квартиру, роботу Марина мала. А тепер ще й чоловік.
Тільки зі свекрухою ніяк не ладналося.
– Мало того, що він її в хату припер, то ще й одружився! – обурювалася Ольга Вікторівна. – От скажи, що ви маєте спільного? Вона ж неосвічена й нахабна, а ти… Ти витончений хлопець…
Євген трохи бентежився, коли його хвалили. Але цього разу він вирішив зізнатися у всьому матері.
– Сама одружила?! Ти мужик чи хто? Піди й розлучись, якщо не любиш.
– Не можу, Марина не дозволить, – лепетав Євген. – Вона керує.
– Я тебе виховувала для чого? Щоб потім перша зустрічна з тебе мотузки вила?
Зараз же ж вистав її з квартири!
Свекруха була у квартирі сина вже за п’ятнадцять хвилин, бо вона жила в сусідньому під’їзді.
– Так, збирай свої речі, – закомандувала жінка. – Негайно. І йди звідси.
Марина навіть не зрушила з місця, вона посміхнулася.
– Чого б це?
– Того, що мій син тебе не любить.
– І що? Нехай не любить, я не проти. Нормально живемо, йти не збираюся.
– Він не хоче з тобою жити.
– А мені він цього не казав.
– Значить, скаже! – не вгавала свекруха, якій невістка зовсім не сподобалася.
– Ну, скаже, тоді подумаю. А поки що нема чого командувати в моєму домі!
Марина виставила свекруху за поріг, не бажаючи продовжувати розмову.
Євген стояв у під’їзді і все чув. Але зайти в квартиру і заступитися за матір не наважився.
– Так і простояв тут?! – почала до нього мати. – Поки твоя дружина з твоєю матірʼю сварилася, ти навіть не подумав мамі допомогти?
Та ну тебе, навіщо тільки стільки часу і сил не тебе витратила…
Євген повернувся додому, зайшов тихо в кімнату, навіть не подивившись у бік дружини. Переживав, що сварку влаштує.
Марина спокійно підійшла до чоловіка, сіла поруч і тихо сказала:
– Не хвилюйся, не вийде у твоєї мами зруйнувати наш шлюб.
Стосунки наші будуються на повазі, а це, знаєш, більше, аніж кохання. Ось мої батьки все життя разом прожили і тільки завдяки мамі. Вона на багато що закривали очі.
– І ти будеш?
– І я буду. Пробачу тобі все, окрім іншої дружини, – засміялася Марина.
Ольга Вікторівна заспокоїлася тільки через місяць.
Вона зустріла сина після роботи біля під’їзду.
– Ну що, так і мовчатимеш перед нею?
– Мамо, ми живемо нормально. Не треба, не лізь.
Марина сказала, що не втече від мене і пробачить мені все, окрім інших жінок.
Мама пішла розгніваною. Довго вона ходила по квартирі з кута в кут, поки їй не спала на думку ідея.
– Оленко, ну дуже треба! – Ольга Вікторівна сиділа в гостях у самотньої мами з третього під’їзду.
Прийшла жінка не з порожніми руками: тортиком та машинкою для дитини.
– Тобі гроші потрібні? Я заплачу. Скільки хочеш? У мене є деякі заощадження. Треба рятувати хлопчика.
– Ольго Вікторівно, не хлопчик він уже у вас…
– Це тільки на вигляд, а так.. Нерішучий, весь у батька. – Ольга Вікторівна дістала з сумки конверт, у який заздалегідь поклала невелику суму і простягла Олені.– Тут десять тисяч, рахуй це за акторську майстерність.
Домовились?
– Гаразд, скажу, що потрібно. Але як я змушу Мишка назвати вашого сина татом?
– Зрозуміла, – Ольга Вікторівна потяглася до сумки і дістала ще грошей. Вона простягла їх молодій мамі і додала: – Твоє завдання просте.
Приводиш хлопчика, кажеш, що син.
А синові скажеш, що зараз прийде його тато. Хлопчик так будь-якого дядька назве батьком.
Зрозуміла?
– А як же я залишу дитину у чужій квартирі?
– Не хвилюйся, Маринка не образить.
Гроші Олені були потрібні, тому вже за кілька днів вона привела сина до Марини.
– Що вам треба? – Марина дивилася якось недобре.
– Ти Марина, так? – Олена нерішуче підвела очі. – Я друга дружина Євгена.
– У сенсі друга дружина?
– Так вийшло, от у нас і син є.
Марина уважно подивилась на хлопчика.
Копія батько, такий самий світленький, з блакитними очима.
– І що ти хочеш? – Марина перевела погляд на Олену. – Сім’ю нашу зруйнувати зібралася?
– Справедливість відновити. Син має жити з батьком.
– Ти привела хлопчика?
– Та його звуть Мишко. Мишко, – Олена стала навколішки і звернулася до сина. – Я тебе залишу з тіткою ненадовго, скоро прийде тато. Добре?
Хлопчик кивнув і спокійно пройшов у квартиру.
– Я хочу, щоб Мишко частіше у вас бував.
Одна справа – наші побачення з Євгеном, а зовсім інша – спілкування батька й сина.
Заберу сина увечері.
Олена вийшла з під’їзду і полегшено зітхнула.
– Ну й невістка у вас, з такою навіть розмовляти лячно, не те що брехати.
– Незабаром, сподіваюся, невістки вже не буде…
Євген повертався додому пізніше, аніж зазвичай. Просто не хотілося.
– Ти де був? – Марина вже зустрічала чоловіка у коридорі. – Я на тебе три години чекаю!
– Що за розпитування? – засміявся чоловік, але побачивши серйозне обличчя дружини, все ж таки вирішив розповісти: – На роботі затримали, потім із колегами обговорювали корпоратив…
– А про мене ти подумав?! Подзвонити, чи написати що складно?
– Маринко, що ти тягнеш, скажи, як є. Що не так? Що сталося?
– Що не так? Ти ще питаєш?! Ти мене три роки обманював і зараз просто питаєш, що не так?!
– У сенсі? Не зрозумів, – чоловік пішов за дружиною.
Марина зайшла в кімнату.
На дивані у вітальні сидів хлопчик, який, побачивши Євгена, скочив і вигукнув:
– Тату, тату!
Євген застиг від несподіванки.
– Мовчиш? – хитро сказала жінка. – Так і знала, не обманула… Значить, друга дружина в тебе є?
Євген не одразу, але все ж таки зрозумів. Зрозумів, що все підлаштувала мати. Тож вирішив: зараз або ніколи. Він нервово закивав.
Марина зникла на кухні, чимось загриміла. Євген сидів на дивані поруч з дитиною, думаючи про свою швидку свободу. Дружина повернулася хвилин за п’ятнадцять.
– Нічого, я пробачаю тебе. Всяке в житті трапляється, не готова я через твою помилку нашу родину руйнувати. Хлопчика собі заберемо і виховаємо.
Євген від такої заяви взявся за голову і вигукнув:
– Якого хлопчика?! Цю дитину я бачу вперше! А сюди його привели, щоб ти пішла нарешті! Ти навіть не помічаєш, як дістала мене!
Марина мовчки дивилася на чоловіка, вона розгубилася, не знала, що й відповісти.
– А чому одразу не сказав? – голос звучав незвично тихо.
– Та я тобі стільки разів натякав!
– А одружився навіщо тоді? Говорив же ж сім’я… Жити будемо.
– Це ти говорила, ти сама вигадувала!
Марина зібрала речі і пішла з квартири, розтираючи сльози по обличчю.
Вона знову вийшла заміж через рік.
А Євген так і залишився один, нікому не потрібен був такий матусин синок…
