Життєві історії

Андрій повернувся додому з відрядження. – Кохана, я вдома! – гукнув він з коридору. – Привіт, Андрію! Вечеря на столі, сідай вечеряти, я зараз підійду, – гукнула йому Олена зі спальні. – Олено, все в порядку? – запитав Андрій, підійшовши до дверей спальні, але двері були закриті зсередини. – Так, все добре! Я підготувала для тебе сюрприз! Ти йди вечеряй, я зараз вийду, – наполягла дружина. Андрій пішов на кухню і взявся за вечерю. Через декілька хвилин він почув як двері спальні відкрилися і невдовзі на кухні з’явилася Олена. Андрій глянув на дружину і застиг від побаченого

– Олено, ну скільки можна? Я тобі минулого разу сказав, що це перебір. Ти що хочеш з мене останні соки вичавити? — чоловік вийшов із квартири, голосно гримнувши дверима, через що з дитячої відразу почувся невдоволений плач.

— Ну ось, а казав, що в горі та радості до кінця днів… — Олена незручно сперлася на крісло, намагаючись підвестися. Останнім часом це вдавалося дедалі складніше, але вибору не мала. Крім неї за дітьми доглянути не було кому.

Олені було тридцять. Скільки себе пам’ятала, вона завжди мріяла про велику родину.

Сама вона була єдиною дитиною у сім’ї. Батьки теж не мали братів і сестер. Вона з заздрістю дивилася на друзів, у яких були брати і сестри і мріяла, що коли виросте, неодмінно заведе велику родину. Проте, що старша вона ставала, то складніше було виконати задумане. Навколо неї було чимало хлопців, але практично всі кудись зникали, тільки-но вона починала розповідати про те, що після заміжжя не працюватиме, а всю себе присвятить дітям.

– П’ятеро дітей? Олено, ти мене вибач, але це несмішний жарт! При моїй зарплаті одна дитина — вже розкіш! П’ять собі можуть дозволити лише ті, хто взагалі про майбутнє не думає! — Останній молодик зник, щойно Олена повідомила про свої плани.

І все ж вона не втрачала оптимізму і чекала того самого, який розділить з нею її мрію.

І вона дочекалася!

Андрій був ідеальним у всьому! Добрий, уважний, дбайливий, працьовитий. Вони познайомилися на корпоративі компанії, куди хлопець прийшов як супровідн сестри, і відразу сподобалися один одному. Легкий флірт непомітно переріс у взаємну симпатію та стосунки. Олена вирішила не відштовхувати чергового залицяльника розповідями про свої мрії, але одного разу хлопець сам заговорив про те, що мріє одружитися та народити багато дітей. Здавалося, ось вона, доля!

Всього через рік після знайомства відбулося гарне та веселе весілля. Чарівна наречена, червоніючи, намагалася прикрити букетом животик, що намітився, а наречений всіляко оберігав новоспечену дружину від зайвої уваги до її становища.

Незабаром народився перший син. Андрій у ньому душі не чув. Сам вставав до сина вночі, багато гуляв, знайшов нову роботу, щоб сім’я нічого не потребувала.

Незабаром у старшого Олега з’явився братик. Андрій приїхав зустрічати дружину з пологового будинку з гарним букетом і після вдома продовжив допомагати дружині з дітьми. Однак Олена стала помічати, що ентузіазму у Андрія поменшало. Він уже не так жваво схоплювався вночі, та й після роботи міг віддати перевагу дивану і телевізору ніж  прогулянкам з дітьми.

— Оленко, щось я втомився. Ти сама сходи з дітьми погуляй, розвійся. Тобі іноді корисно! А то засіла вдома і думаєш, що з дітьми так легко!

Олену слова чоловіка трохи ображали, адже весь день малюки та всі домашні справи були на ній. Але вона не сперечалася, бо влаштовувати сварку із необдуманої фрази не хотілося.

За два роки після народження сина народилася третя, незапланована вагітність. Олена хотіла одразу повідомити все чоловіка, але все не могла підгадати вдалий момент, адже цього разу вони були благословлені одразу двома малюками. Тягнула вона і тому, що чоловік став все частіше натякати: на двох дітях цілком можна зупинитися.

– Андрію! А як же наша мрія про велику родину? Ти ж хотів не менше трьох дітей?

— Я знаю, але у мріях все було якось простіше. А в реальному житті діти не яблука, на гілці самі не ростуть. Їм стільки треба, а мені часом хочеться просто на дивані полежати! Ти ось дома сидиш, не працюєш, а тому не знаєш, як це складно! Давай на двох зупинимося. Якщо що, ти знаєш, що треба робити!

— А ти забув, що я не просто сиджу вдома, а з двома малюками? До того ж, весь побут на мені! Та й як ти можеш так думати про дітей?

– Я просто попередив! Будемо обережнішими тепер.

Щойно Олена дізналася про своє становище, розповіла про нього мамі, але та попередила, що треба терміново повідомити чоловіка.

— Олено, ти дарма тягнеш! Якщо Андрій просить зупинитись на двох, ти не повинна мовчати! Аж раптом він запропонує не народжувати?

— Я йому скажу, коли настане час! — Олена не змогла зізнатися мамі, що чоловік категорично не хотів більше за дітей.

— Як би тобі, дочко, не пошкодувати про це! — мати бачила, що у стосунках дочки та зятя намітилася холодність.

— Про дітей не можна шкодувати. Це Божий дар.

Не встигла Олена зізнатися, як Андрія відправили у відрядження. По роботі йому довелося затриматись і кілька разів переносити дату повернення додому. Розповідати про щасливу подію телефоном вона не хотіла.

До того моменту, коли щасливий чоловік увійшов додому, зізнаватись у новій вагітності було вже пізно. Сяюча Олена, притримуючи руками животик, що помітно округлився, вийшла зустрічати чоловіка, але на його обличчі прочитала всі емоції, крім радості.

– Що це? Знову? Ти смієшся? Я ж казав, що треба зупинитись! Ти натяків взагалі не розумієш? На той світ мене своїм постійно зростаючим виводком хочеш загнати? Який термін? Хоча яка вже різниця!

— Андрію, ти чого? Ти так мріяв про дітей! Як ти можеш так казати? Ми ж на весіллі обіцяли бути разом і в горі, і в радості!

— У нас є діти, і радість вони мені приносили, поки їх не стало надто багато! Я втомився! Розумієш? Втомився! Загалом, я у батьків поживу, а ти вирішуй цю проблему як хочеш! — Чоловік невдоволено кивнув у бік животика і вийшов із квартири.

Вирішити “проблему” Олені не вдалося, та вона й не планувала її “вирішувати”. Андрій не повернувся додому, і незабаром його помітили з якоюсь дівчиною. Залишившись одна з дітьми, Олена встигла передумати про все, але так і не змогла знайти виходу із ситуації. Подавати на аліменти було слабкою втіхою, бо чоловік попередив, що покине грошову роботу і влаштується на найнижчу зарплату.

— Я тобі казав, що діти — це тяжко та дорого! Але ж ти звикла на моїй шиї їхати! – Сказав він. І все ж таки Олена на аліменти подала.

На щастя, батьки чоловіка виявилися набагато поряднішими за власного сина. З пологового будинку Олену та її доньок зустрічали її батьки, та батьки Андрія, які й взяли на себе утримання багатодітної мами з онуками. Кілька місяців Олена відновлювалася після пологів, а потім почала шукати роботу. Старших дітей вдалося прилаштувати до ясел, а з молодшими по черзі сиділи бабусі та дідусі.

Кілька років Олена практично не спала, багато працювала, вимотуючись із сил, але жодного разу не пошкодувала про те, що народила чотирьох дітей. Підростаючи вони ставали її опорою і джерелом постійної радості. А Андрій так і продовжив міняти дівчат, поки не опинився на самоті, адже навіть батьки відмовилися спілкуватися з ним.

Коли найгарячіша пора у вихованні дітей минула, блудний батько вирішив повернутися до родини. Він прийшов і довго стояв на порозі.

Щоправда, по випадковості двері йому відчинив зовсім інший чоловік, друг Олени. І хоча між ними нічого не було, для Андрія поява в будинку дружини чужого чоловіка стала справжнім здивуванням. Він пішов і більше ніколи не приходив, звинувачуючи Олену у всіх гріхах і в тому, що вона зруйнувала їхню ідеальну родину.

Вам також має сподобатись...

Віра Василівна взяла телефон і набрала номер свого сина Віктора. – Алло, Вітя? – промовила вона в слухавку. Але в телефоні пролунав голос дружини сина – Вікторії. – Алло, а Віті немає вдома, він на роботі затримується, – сказала невістка. І в цей момент раптом Віра Василівна почула десь здалеку голос сина! – Віко, хто там дзвонить? – запитав той. – Вибачте, Віро Василівно, мені зараз нема коли говорити, – тут же заметушилася невістка. – Я скажу Віті, що ви дзвонили, і він вам передзвонить. І Вікторія… Просто поклала слухавку! Віра Василівна застигла від несподіванки з телефоном в руках

Наталя готувала на кухні вечері, коли почула, як з кімнати дзвонить її телефон. – Толік, принеси будь-ласка мій телефон, – гукнула вона до чоловіка. Через декілька секунд на кухню з’явився Анатолій. – Хто там дзвонить? – запитала Наталка. – Написано “тато”, – байдуже відповів чоловік. – Як “тато”? Ти добре подивився? – підозріло запитала Наталка. – Ну так. Ось сама глянь, – Анатолій повернув екран телефону до дружини. – Цього не може бути! Мого батька не стало, – здивувалася жінка. Наталка швидко забрала телефон з рук чоловіка, підняла слухавку і заціпеніла від почутого

У Софії задзвенів телефон. Дзвонила її сестра Олександра. – Треба, щоб ти приїхала, – сказала вона. – На твого батька подають заяву. – Яку заяву? – не зрозуміла Софія. – Приїдь, – тільки й сказала сестра. Довелося їхати. З вокзалу Софія одразу попрямувала до сестри. – Що з батьком? – запитала вона. – Ти можеш нормально пояснити? – Знаєш же ж, який він має характер, – сказала Олександра. – Поїхали, сама побачиш… Вони поїхали до батька. До батька Софії батька, бо ж батька Олександри давно не стало… – Дочко! – зрадів батько, і Софія здивувалася. Він вітав не її, а Олександру! Вони увімкнули світло й ахнули від побаченого

Наталя з Дмитром вирушили в гості до батьків чоловіка. – Привіт, мамо! – весело сказав Дмитро, зайшовши у квартиру. – Батько вдома? – Вдома, – відповіла мати. – Клич його на кухню! У нас для вас сюрприз! – підозріло додав син. Через декілька хвилин вся родина сиділа за столом. – Ну, що у вас за сюрприз? – запитала Віра Степанівна. – У нас скоро буде малюк, – радісно сказала Наталка. – Невже? Це ж дитину навіть хрестити не можна буде? – раптом сказала свекруха. – В сенсі не можна? Чому? – Наталка здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається