– Іра, я завтра у відрядження, як завжди на три дні, – повідомив Віктор. – Не сумуй тут без мене, я швидко.
Віктор мав таку роботу, часті відрядження до сусіднього міста, але й зарплата була пристойна, тому він і не засмучувався через відрядження, так само, як і Ірина. Обидва один одному довіряли на всі сто. За три роки сімейного життя вони тільки переконалися, що зробили для себе правильний вибір.
– Вітя, а нас із тобою завтра запросили на ювілей, наша директорка, що ж робити, не піти не можу. Сам розумієш, вона може подумати, що я проігнорувала її запрошення, а мені далі працювати, – засмучено сказала Ірина.
– То йди одна. Тим більше, твоїх колег там багато, — спокійно відповів Віктор.
– Доведеться так і зробити, – погодилася вона. – Шкода, звичайно, разом повеселилися б у кафе.
В офісі всі обговорювали майбутню вечірку. Колега Андрій стояв поруч, коли Ірина вкотре вийшла налити з кавоварки чашку кави. Вона поки не помічала, що він щоразу опинявся поруч, начебто випадково.
– Уявляєш, мій Віктор у відрядження завтра, доведеться мені одній тусуватися на ювілеї нашої директорки, – говорила вона колезі.
– Чому одній, я теж там буду, не дам тобі нудьгувати, – весело видав Андрій.
У кафе Ірина здивувалася, її колега так гарно вміє танцювати, гарно доглядати, вміє так вільно спілкуватися з людьми. Вона не тільки провела чудово час у компанії Андрія, а й завела перспективні знайомства. Після бенкету Андрій запропонував:
– Ідемо продовжимо наш вечір у нічному кафе, – а вона погодилася, де просиділи за розмовами майже до ранку.
Повернувшись додому, плюхнулася спати, але сон не йшов, у неї з’явилися різні думки.
– А якби я не була заміжня, то вирішила б що Андрій – чоловік моєї мрії. – Як легко з ним і спокійно.
Задзвонив телефон:
– Іринко, ти ще не спиш, – почула вона голос Андрія.
– Ні, а що сталося?
– Нічого, я просто так, хотілося почути твій ніжний голос. І хотів сказати, що мені було дуже добре поряд з тобою. Я тільки зараз дізнався тебе по-справжньому.
Відключивши телефон, Ірина мрійливо посміхалася. Не помітила, як заснула. Розбудив дзвінок телефону, на годиннику була десята ранку, вихідний.
– Ой, я тебе розбудив, мабуть, – почула вона голос чоловіка, – хоч ти так довго ніколи не спиш. Як пройшов ваш бенкет? Не сумувала?
– Нормально пройшов, не сумувала, Андрій веселив.
– Ну Андрій ще той жартівник, я знаю, – сміявся чоловік, з ним вони знайомі з інститутських часів. – Радий, що ти добре відпочила. А в мене тут круговерть, ну нічого, скоро розрулю ситуацію та приїду. Не сумуй.
Ірина довго не могла підвестися, не виспалася. Навалилися спогади про чоловіка. Вона кинула погляд на стіну, де висіло їхнє весільне фото. Її красивий темноволосий Віктор в елегантному костюмі трохи серйозно дивився, а вона поряд із радісною усмішкою. Але дивна річ, нічого її не зачепило, і вона тут же подумала про Андрія.
Чомусь він наполегливо ліз у її думки, вона прокручувала знову і знову їхній вечір у кафе. І раптом виразно зрозуміла, що поряд з Андрієм вона почувала себе спокійно та щасливо. Вона навіть захвилювалася.
– Чому це сталося саме зараз? Чому саме Андрій? – Раптом почали хвилювати її ці два питання.
Минуло близько двох місяців із того вечора. Ірина втратила спокій. Останнім часом ходила сама не своя. І щоразу приходячи до офісу, зустрічаючи Андрія, відчувала щось незрозуміле. Навіть якийсь час намагалася уникати його, але він наполегливо опинявся поряд.
Андрій усе більше й більше займав її думки, її душу, нарешті зрозуміла, що закохалася. Вона вже була впевнена, що поспішила із заміжжям, обрала не того… І проскочила думка:
– Напевно, час вже зізнатися Віктору і піти від нього.
Вирішила відкрити душу своїй старшій сестрі Віці, бо вже не знаходила собі місця.
– Віка, що робити? Я закохалася у Андрія. Я гадала, що це неможливо. Я завжди думала, що так може статися тільки з тими, хто має нещасливий шлюб, не складаються взаємини. Але я щаслива з Віктором і люблю його. Як це може бути?
– Любиш чоловіка, так відкинь усе інше. Ірино, ти заміжня жінка і дорожиш своїм сімейним благополуччям. От і не допускай жодної двозначності з іншими чоловіками. Тримайся від Андрія подалі.
– Вікаааа, але я не можу не думати про нього, – промовила сестра.
– Ірино, заради Бога, забудь про цього Андрія. Я навіть і не думала, що ти можеш бути такою легковажною. А хоч ти перевір себе. Коли побачиш його на роботі, подивися, чи не пропало це твоє відчуття. Може, це просто захопленість і минеться. Вирішуватимеш вже потім.
– Ой, не знаю, Віка, ти думаєш це просто, я сама від себе такого не чекала. Вважала, що Віктор єдиний чоловік у моєму житті, – сумно відповіла Ірина.
– Знаєш що, я одружена майже десять років. З Олегом у нас чудові стосунки. Але за цей час мені три рази здавалося, що я зустріла когось краще. Але щоразу виявлялося, що я помилялася. Ти чого так дивишся на мене? Не зраджувала я чоловікові. Лише відчувала приблизно таке саме, що й ти зараз.
– Гаразд, Віка, я піду. Мені треба добре подумати.
Вранці прийшла в офіс з думками, що справді нічого не сталося. Розмова з сестрою підняла настрій. Але як тільки увійшла до кабінету, тут же побачила на столі чашку кави та тістечка.
– А це тобі Андрій приніс, подбати з ранку, – сказала колега Віра, як здалося Дані, єхидно. – Сказав, що винен тобі за щось, за бенкет чи щось у цьому роді.
Все повернулося до неї. А наступні дні лише підтвердили її припущення. Вона з спілкуванням з Андрієм зрозуміла, що він пам’ятає кожну їхню розмову, приносив їй книги, які вони обговорювали і навіть намагався проводити додому.
– Боже мій, якби я була вільна, – думала вона в ці хвилини, – це був би найщасливіший час у моєму житті.
А вдома інші думки крутилися в голові, коли Віктор приносив уранці каву в ліжко або сиділи поруч на дивані і дивилися улюблені передачі.
– Якби не Андрій, – думала вона вдома, – я була б найщасливішою жінкою на світі.
Віктору не наважувалась нічого говорити, але він здається нічого не помічав, бо вона старалася і ставилася до нього так само, як і завжди.
– Ірино, ти там як, – поцікавилася сестра, зателефонувавши їй на роботу, – пройшла твоя закоханість? Давай завтра прибігай до мене, у мене чоловік з дітьми в кінотеатр підуть, буде час нам з тобою поговорити.
– Зовсім не минула, Віка. Стає дедалі гірше, і я взагалі не знаю, що робити.
Наступного дня Андрій підійшов до неї в офісі.
– Ірино, я купив квитки на концерт того гурту, про який ти мені говорила, пам’ятаєш. Маю три квитки, може й Віктор з нами піти.
– Ой, Вітя у відрядженні, тільки поїхав, але я з тобою схожу, – відповіла вона і тут же насварила себе.
Вона чудово розуміла, що треба подякувати Андрію і ввічливо відмовитися. Але не повернувся її язик. І того теплого вечора пішла вона з Андрієм у кафе після концерту. Він був цього вечора романтичним, узяв її за руку і промовив:
– Я мріяв про цю хвилину. Я мріяв залишитися з тобою наодинці, тільки ти і я! Це так просто, ти й я.
– Зовсім не просто, – тихо відповіла Ірина.
– Іринко, прошу тебе, забудь про все, сьогодні будь тільки зі мною, – шепотів Андрій.
Він провів її далеко за північ до будинку, біля під’їзду поцілував її. Поцілував так, як вона давно вже мріяла, але сама усунулася.
– Я зрозумів, мій вечір закінчився, – сумно промовив він, а вона швидко побігла до під’їзду.
Влетівши у квартиру, плюхнулась на диван, на душі було хвилююче.
– Так. Я не можу більше вдавати, – поступово заспокоїлася і вирушила спати.
Вранці після душу і поснідавши, прийшла в себе і зрозуміла, що вона повинна вирішувати. Так більше не повинно тривати.
– Віктор ні в чому не винен. Якщо я припустилася помилки, вийшовши за нього заміж, то потрібно її виправляти. Віктор не заслужив на те, щоб я його обманювала.
Подзвонила Віка і повідомила про своє рішення, але сестра сказала:
– Так можна зламати своє життя і Віктора. Подумай добре. У житті буває все. Пройде в тебе все, не поспішай. Не приймай поспішних рішень. Почекай трохи…
Віктор приїхав із відрядження з квітами і з усмішкою вручив їй.
– Як я скучив. Набридли відрядження, хоч роботу міняй.
Ірина посміхалася і мовчала.
– Ця його здатність зробити сюрприз у найнесподіваніший момент завжди підкорює мене, – думала дружина, приймаючи квіти.
– Ми тут із Артемом поверталися додому, а він раптом поїхав у кафе. Сказав, що не тягне його додому до дружини, не хоче повертатись, відтягує час. Атмосфера така в нього вдома, – розповідав чоловік. – А я здивувався. Знаєш, а я ловлю себе на думці, як мені пощастило з тобою. Мені завжди хочеться повертатися додому і з дому не хочеться нікуди тікати.
– Вітя, а ти колись зустрічав жінок, які тобі здавалися твоїми половинками? – Раптом запитала дружина.
Віктор засміявся, а потім серйозно сказав:
– А взагалі якось траплялося. І я знаю, якби я познайомився з нею ближче, з цього могло б щось виникнути.
– І що ти зробив у цьому випадку?
– Тоді я запитував себе, з ким я хотів би опинитися в той момент. І це лише ти! Я хочу бути лише з тобою.
Ірина сиділа розгублена і думала:
– У мене найкращий чоловік, чудовий! Яка ж я… Я з Віктором щаслива, як ніколи.
Вона вирішила, що з Андрієм просто колеги і сказала чесно:
– Все, що сталося між нами, було просто непорозумінням.
Андрій просто знизав плечима, спробував ще кілька разів запросити випити кави, але вона зловила себе на думці, що Андрій почав її дратувати. А потім на її столі перестали з’являтися кава та тістечка.
Віра знову трохи зловтішно сказала:
– Андрій, мабуть, розчарувався, не став приносити тобі частування. Цікаво, наступна жінка у нього буде такою ж стійкою, як ти?
– Наступна? А він що… – здивувалася Ірина.
– А що, у Андрія велика душа, всі туди увійдуть, – засміялася вона, – зазвичай він отримував своє, а тут обламався.
Ірина теж засміялася, але нещиро, вдала, що їй теж весело, а на душі шкребли кішки.
– Боже мій, – думала вона, – мені не вистачило лише одного фатального кроку, щоб зруйнувати все добре, що було і є в моєму житті. Я переживала і місця собі не знаходила. А він… А для нього я виявилася просто наступною. Виявляється, він розважався зі мною.
Через рік Ірина народила сина і була ще щасливішою, ніж раніше. У неї коханий і люблячий її чоловік і маленький синочок. А ще дякувала своїй сестрі Вікторії, яка намагалася вберегти її від фатального кроку.
