Ірина з жалем констатувала, що вона не має материнського інстинкту. Отак, на жаль, буває. І краще бути із собою чесною. Донька її лише дратує, сама Іра дуже втомлюється. Думала, що після року буде легше, після двох… Але вже Насті скоро три, а легше так і не стало.
Грати з дитиною вона не любить, гуляти – ще те випробування. Щоразу Іра дивиться на годинник, мріючи, щоб минула хоча б година, і вони повернулися додому. Вдома теж не особливо легше, але там Настя хоча б на дорогу не може вибігти. Можна не сидіти, і не переживати.
Улюбленим часом доби був вечір. Настю Іра о дев’ятій відправляла спати, а потім починався її час. Час відпочинку та життя для себе. Вона заварювала чай, включала серіал або просто сиділа з телефоном у руках. Головне, що ніхто її не смикатиме.
Можливо, якби вона була одружена, все було б інакше. Але з чоловіком Іра розлучилася рік тому, розуміючи, що допомоги від нього ніякої, тільки докори постійні. От і виставила його. До речі, дитину він бачить у найкращому разі раз на місяць, але хоч би аліменти справно платить.
Як тільки Іра розлучилася, вона відразу повернулася на роботу на півдня віддалено. Звісно, з дитиною важко, але гроші потрібні. Та й дякую батькам, які допомагають фінансово.
Щоправда, лише фінансово. Кілька разів Іра просила свою маму взяти Настю на кілька днів, вона мріяла про те, щоб хоч одні вихідні побути без неї. Але мама відмовлялася, мовляв, дитина маленька, спритна, я переживаю. Лише іноді сиділа кілька годин, коли Ірі потрібно було до лікарні чи кудись ще. Іноді Іра, на свій сором, навіть вигадувала причини, щоб піти з дому. І щоб хоч трохи, лише дві-три години, не бути поряд із дочкою.
Іра згадувала, як вона все чекала, коли прокинеться ця любов до дитини. Думала, що як тільки її побачить, одразу покохає дуже сильно. Але ні, у пологовому будинку вона думала лише про те, щоб це все скінчилося. А дитина не викликала жодних емоцій.
А потім закрутилося. Підгузки, колискові, плач ночами. Іра все робила, за Настею вона добре стежила, доглядала, виховувала. Але її душа ніколи не розривалося на шматочки від ніжності, про яку всі говорять. Наче її дочка – це важливий проєкт. Ти робиш все правильно, щоб був добрий результат, але немає якоїсь прихильності.
Вона навіть якось розповіла про це подрузі Катерині. Але та їй не повірила. Казала, що Іра просто не усвідомлює, як любить свою дочку.
– Тобі тільки так здається. Ти 24/7 з нею постійно, ти просто втомилася, вимотана. Морально виснажена. Ось ця втома і перекрила собою кохання. Але колись ти зрозумієш, що ти готова життя віддати за свою дитину, – пояснила Катя.
– Цікаво, коли, – хмикала Іра.
– Ну, хочеш сказати, що краще б твоєї доньки не було? – здивувалася Катерина.
Іра замислилась.
– Я не хочу, щоб з нею щось сталося. Загалом, я ніякій людині не бажатиму зла. Але якщо говорити про те, хотіла б жити так, як жила до появи дитини, то так. Мені було набагато краще.
– Але ти тільки уяви, що не маєш дочки, – намагалася достукатися до Іри Катя.
– Уявляю. І дуже добре. Але такого вже не буде, – зітхала Ірина.
Якоїсь миті Іра просто змирилася. Певне, не всім дано бути щасливою мамою. Іра знала, що вона буде гарною мамою, дбатиме про дитину, все для доньки робитиме. А кохання? Що, взагалі, таке кохання? Ось вона думала, що чоловік її любить. А насправді виявилося все інакше. Отже, немає нічого важливого в цьому коханні. Головне відповідальність, а решта нісенітниці.
І коли Іра дійшла цього висновку, їй навіть легше стало. Вона стала сприймати материнство як роботу. До роботи вона завжди підходила відповідально.
Одного дня Настя занедужала. У садок вона ще не ходила, так що нездужала не часто. А тут піднялася температура. Настя стала дуже примхливою, як і всі діти під час недуги.
Іра викликала педіатра, той сказав, що робити. Але чомусь легше не ставало. Температура так і трималася. Пігулки ненадовго зменшували її, а потім усе по новій.
На ніч Іра завела собі будильник кожні дві години, щоб контролювати стан доньки. Але дівчинка дуже неспокійно спала, вередувала, прокидалася, тож будильник навіть не знадобився. Ірині так і не вдалося хоч трохи поспати.
В черговий раз, близько першої години ночі, коли Іра поміряла доньці температуру, градусник показав страшні цифри – тридцять дев’ять і чотири. Такого ще жодного разу не було.
Іра дала дочці все, що рекомендував педіатр, а потім узяла її на руки. На руках дівчинка хоч ненадовго засинала.
За двадцять хвилин Іра вирішила знову поміряти температуру. За ідеєю, вона мала вже трохи знизитися. Але все виявилося ще гіршим – майже сорок.
Недовго думаючи, Іра викликала швидку. Вона відчула велику тривогу, такого ж раніше не було. Настя, на диво, вже навіть не вередувала – сил не було. Вона була млявою, важко і часто дихала. А коли Іра її помацала, у неї виникло відчуття, що вона торкається печі.
Швидка, як на зло, не їхала. А температура ще трохи піднялася, показуючи цифру – рівно сорок.
В Ірини почалася справжня хвилювання. Вона притиснула доньку до себе, яка лише тихенько схлипувала, і відчула, як на очі набігають сльози.
– Зараз, Настю, зараз. Незабаром приїде швидка, вони допоможуть. Ти тільки тримайся.
У голові промайнула найгірша думка, що дитини може не стати. Ось так, тому що сама Іра не здатна допомогти їй.
І зараз вона зрозуміла, про що говорила подруга. Вона зараз молилася всім богам, щоб її доньці стало краще. Думала про те, хай краще вона сама занедужає. Та що там занедужає, хай навіть її самої не стане, головне, щоб її дитина була здорова!
Ці тривожні думки зупинив дзвінок домофона. Іра схопилася на ноги, не відпускаючи своєї дочки. Останні десять хвилин вона не міряла температуру, переживала, що там буде цифра ще більша.
Спеціалісти зайшли до квартири, а Іра, намагаючись не плакати, розповідала, що сталося.
– Давайте подивимося, – спокійно промовив спеціаліст.
Вони ще раз переміряли показники, послухали доньку.
Іра бурмотіла про те, що пігулки чомусь не допомагають. І що донька млява, і може настав час уже їхати і покласти її під нагляд.
Фельдшери зробили процедуру, і вже зовсім скоро Настя заснула, дихала рівно, перестала бути такою гарячою.
Температура була тридцять сім та чотири. Порівняно з тими сорока градусами, Ірі ця цифра видалася цілком нормальною.
Спеціаліст пояснив, що пігулки треба чергувати, якщо вони перестають діяти. Порадив наступного дня викликати педіатра повторно, щоби скоригувати все. Але підстав для госпіталізації не було.
Іра не спала всю ніч. Кожних півгодини вона підходила до дочки, перевіряла її. Але температура піднялася зовсім трохи, навіть пігулки не знадобилося.
Під ранок вона дивилася на свою малечу і розуміла, що найгірше в її житті – це втратити доньку. Все інше – нісенітниця.
До цього дня Іра думала, що кохання має якось проявити себе. Наприклад, безмежною ніжністю, бажанням проводити з донькою час, бажання постійно обіймати її і цілувати.
Але ні, кохання виявилося в іншому. Права була подруга, Іра життя готове віддати за свою дитину. Просто, доки не сталося страшне, вона цього не розуміла. Рутина, день бабака та постійна відповідальність зробили свою справу. Напевно, коли Іра вийде на роботу, а Настя піде до садка, з’явиться і ніжність, і бажання обіймати. Напевно, Іра нудьгуватиме за дочкою, бо звикла, що вона завжди поряд.
Все це потім буде обов’язково. Коли з’явиться щось, окрім материнства. Але тепер Іра спокійна – вона знала, що любить свою дочку. Любить безмежно, як може любити тільки мама. І материнський інстинкт у неї є, просто він спав, накопичував сили.
Лише вранці Іра заснула. Але лише на годину – прокинулася Настя. Але сьогодні Іра вставала з ліжка не роздратована через недосип, як завжди. Вона вставала з усмішкою на обличчі. Встигне ще виспатися. Але зараз їй було добре, бо донька посміхалася. У неї на щічках був здоровий рум’янець, та й недуга, здається, минула. А що ще потрібно мамі для щастя? Звичайно, потрібен сон, відпочинок та рідкісна самотність. Але головне – здоров’я дитини. А решта все може й зачекати.
