– Сашко з роботи одружився вдруге, дружині двадцять три, – повідомив дружині Андрій.
– Сашку під п’ятдесят, навіщо йому така молода? – здивувалася Світлана.
– У Ігоря теж нова дружина, їй двадцять п’ять, і Валентин теж пішов від колишньої до двадцятирічної, – гнув своє Андрій.
– Сивина в бороду…, – зітхнула Світлана. – Навіщо ти переказуєш мені ці плітки?
– Просто подумав, що чоловіки-то мають рацію. Жінки вже в тридцять в’януть, далі тільки гірше, а чоловіки з віком стають кращими. Так що правильно вони пішли до юних красунь, навіщо таким жеребцям витрачати час на старих. Як ти вважаєш?
Світлана згадала Сашка з його не маленьким животом, Ігоря і Валентина, які нездатні навіть розігріти вечерю. А потім представила їхніх дружин, які тягли на собі будинок і при цьому примудрялися стежити за собою.
Вона відповіла:
– Я вважаю, що у твоїх приятелів є лише одна перевага – гроші. Коли гроші закінчаться, красиві молоді жінки теж випаруються.
– Яка нісенітниця, ці дівчата люблять моїх друзів!
– Може, і є панночки, які мріють про пузатого п’ятдесятирічного красеня, але мені такі не зустрічалися, – відповіла Світлана.
***
Світлана визнала тему шлюбів з величезною різницею у віці закритою, проте Андрію вона явно запала в душу. Наступні кілька тижнів чоловік ходив задумливим, часто читав новини про зірок, які одружилися з дівчатами років на двадцять молодше, і переказував їх дружині.
Після сотої такої історії Світлана не втерпіла і сказала:
– А якби наша донька зустрічалася із чоловіком п’ятдесяти років? Каті якраз двадцять. Хочеш, щоб вона привела такого зятя?
– Ні за що! – відповів Андрій.
З того часу він розповідав такі історії набагато рідше, але друзями захоплюватися не переставав і, як і раніше, вважав, що ті зустріли неземне кохання. Причому відбувалося це під впливом друзів. Світлана переконалася у цьому, коли почула розмову чоловіка з Валентином, який завітав у гості. Друг захоплено розповідав її чоловікові:
– Такий радий, що зустрічаюся з молодою! Дивишся, і погляд радіє, все підтягнуте, без зморшок. А ще вона слухняна, у неї досвіду нуль, можна виховати під себе.
Світлану пересмикнуло від цих слів: «Наче про цуценя каже, а не живу жінку».
А Валентин тим часом продовжив:
– Років за десять, коли моя почне старіти, поміняю її на іншу двадцятирічну. Навіщо жити зі старою, якщо є молоді, гарні та слухняні?
Світлана представила двадцятирічну дівчину в обіймах шістдесятирічного Валентина, який уже зараз виглядав років на десять старше, і їй стало неприємно. Пізніше вона спитала чоловіка:
– Невже ти справді вважаєш такі стосунки нормальними? Сім’я – це взаємне кохання, повага та підтримка, а про яку повагу може йтися, якщо чоловік бачить у дружині гарну та слухняну ляльку?
– Ти так говориш із жіночої солідарності, бо тобі шкода дружину Валентина.
– Так, шкода, та інших дружин теж. Вони роками утримували сім’ю, доглядали чоловіків, виховували дітей. І що отримали натомість? Їх викинули, як тільки вони стали старшими, а чоловіки досягли успіху. Це зрада.
Андрій відмахнувся:
– Не треба звинувачувати моїх друзів, для людини природне бажання жити якнайкраще. Ображайся на природу, це вона відвела вам, жінкам, короткий вік. А ось ми, чоловіки, ще о-го-го!
Андрій гордо випнув груди, поглядаючи на себе в дзеркало. Світлана лише зітхнула: «Чоловік завжди надто залежав від думки друзів, але це вже надто».
***
Наскільки велике це «надто», вона оцінила пізніше. Спочатку Андрій, надивившись на чужих дружин і подружок, почав чіплятися до зовнішності своєї дружини. Раніше його все влаштовувало, тепер Світлана чула:
– Тобі б одягнутися помодніше, а то як стара…
– Тобі б з обличчям щось зробити, біля очей зморшки…
– О боже, у тебе сиве волосся, терміново зафарбуй!
Спочатку Світлана навіть намагалася сприймати ці слова як конструктивну критику, вона оновила гардероб і змінила стрижку, що зробило її візуально на пару років молодшою. Проте Андрій все одно залишався незадоволеним.
Потім дочка Катя попросила Світлану:
– Мамо, скажи татові, щоб він мене з інституту не зустрічав. Він мене соромить! Усіх дівчат, що виходять, розглядає, на ноги заглядається, з моїми подружками фліртує. Наді мною вже дівчата сміються!
Світлана пригадала, що з недавніх пір Андрій справді нагодився зустрічати доньку з вишу. Але вона вважала, що чоловік просто хвилюється за їхню дитину.
«А воно ось як обернулося, чоловік собі подружку вибирає», – зрозуміла Світлана. Того ж вечора вона заявила чоловікові:
– Я знаю, що ти ходиш до інституту роздивлятися студенток. Припиняй негайно, чоловік за сорок, що клеїться до молодих дівчат, виглядає так собі. Якщо тобі не соромно, хоч доньку пошкодуй, їй подругам у вічі дивитися соромно.
– А я хіба не чоловік? Хіба мені не хочеться на молодих красунь помилуватися? Ти краще раділа б, що я потім додому повертаюся. Всі мої друзі пішли до молодих, а я тільки дивлюся.
Світлана з насмішкою відповіла:
– Ось дякую, що лише задивляєшся очима на інших жінок! А якщо серйозно, зав’язуй із прогулянками до інституту. Ти, може, не розумієш, але такі речі дуже ображають. Ти ясно даєш зрозуміти, що я до твоїх стандартів не дотягую, але моєї вини в цьому немає! Я не можу перемотати час на двадцять п’ять років назад і знову стати студенткою.
– Ось тільки не треба виставляти мене винним!
– Але ти винен у тому, що ображаєш мене і ставиш дочку в незручне становище. Чому ти взагалі так зациклився на молодих дівчатах?
– Тому що молода дружина поряд – показник високого статусу. Ти жінка, тобі цього не збагнути.
– Нісенітниці, це правило придумали твої друзі, а вони не найрозумніші люди. Невже тобі так важливо їх вражати?
Андрій промовчав, але Світлана незабаром отримала відповідь на це запитання.
***
Якось до Андрія зайшов його новий колега, якого Світлана знала з розповідей чоловіка. Чоловіка не було вдома, що вона чесно сказала гостю.
– Добре, передайте, що я заходив. І радий знайомству, не думав, що в Андрія така гарна теща!
Гість пішов, залишивши Світлану в подиві і невеликій образі: «Ми з чоловіком ровесники, невже я виглядаю настільки старшою за нього?»
Коли вона запитала про того ж чоловіка, Андрій раптом закрутився, спробував уникнути розмови. Але під тиском він нарешті зізнався:
– Коли ми познайомилися, я сказав йому, що Катя – моя дружина, а ти – моя теща.
Це прозвучало настільки дивно для Світлани, що вона надовго втратила мову. А коли знову її знайшла і змогла говорити, найввічливішими словами виявилися: «Ти що таке вигадав?!»
– Мені соромно було зізнаватись, що я живу з однією жінкою двадцять п’ять років, хотілося його вразити, – зізнався Андрій.
– З якого часу міцний шлюб – це соромно?! Я закривала очі на твої розповіді про друзів, твої натяки на мою старість, а мені всього сорок п’ять, я навіть можу ще раз стати мамою! Але це вже занадто, я не хочу думати, які плітки підуть після твоїх вигадок. З цього дня я перебираюся до іншої спальні, не хочу з тобою жити.
***
З того дня Світлана стала холодною з чоловіком. Вона закривала очі на примхи Андрія скільки могла, вважаючи їх тимчасовими, чоловік іноді підхоплював якусь ідею і довго з нею гасав, а потім остигав. Однак його вчинок показав, як далеко все зайшло.
Світлана навіть подумала про розлучення, але не могла просто так розірвати їхній довгий зв’язок. Вона все ще любила Андрія і не хотіла заподіяти хвилювань дочці. Тож Світлана просто переїхала в іншу кімнату і почала приділяти чоловікові менше часу. Вона більше не готувала Андрію вечерю, не займалася пранням для нього, не прибирала подружню спальню, де він залишився.
Андрій витерпів таке ставлення недовго, незабаром він зажадав:
– Згадай уже про свій жіночий обов’язок, ти ж моя дружина!
– Як зручно, тепер ти про це згадав, – відповіла йому Світлана. – Якщо хочеш, щоб ми знову стали однією сім’єю, тобі доведеться постаратися та здобути мою довіру.
– Ти дуже високо себе цінуєш! – розлютився Андрій. – Доглядати треба молодих і красивих, бо їхня цінність вища. Ти ж маєш вважати за щастя, що я просто поруч.
Світлана внутрішньо стиснулася від цих брутальних слів, але зовні залишилася спокійною.
– Ти не розумієш, як сильно мене ображаєш, а я ж цього не заслужила, – сказала вона. – Але якщо ти вважаєш, що я «подешевшіла», тоді тобі краще пошукати когось молодшого.
– Може, я так і зроблю, – заявив Андрій.
***
Світлана не думала, що чоловік сприйме її слова всерйоз, але той вирішив довести свою перевагу перед дружиною. Якось дружина зрозуміла, що Андрій уже втретє на тижні затримується, хоча раніше приходив до десяти. Одного разу він взагалі не прийшов додому, а на пряме запитання огризнувся:
– У друга ночував. Ти з чого раптом занепокоїлася?
Іншим разом Світлана нагадала чоловікові, що настав час відвезти їхню спільну машину на техобслуговування. Вони, як і раніше, ділили бюджет порівну, і за авто завжди платив Андрій. Однак він заявив:
– Займися цим сама, у мене грошей немає.
– Ти ж нещодавно отримав зарплату, – здивувалася Світлана.
– Ти мої гроші не рахуй, мені є на що витрачатися.
Чомусь Світлані здалося, що чоловік витрачає зароблене на молодих та красивих дівчат, якими він стільки мріяв. Вона постаралася відкинути підозри убік: «Фліртувати зі студентками – одна річ, але зраджувати Андрій не піде».
Однак їй все частіше спадали на думку думки про розлучення. Навіть якщо чоловік не зраджує, він завдав Світлані достатньо переживань. Вона не хотіла думати про це всерйоз, але тільки тому, що уявляла, якими тяжкими будуть наслідки. Прийдетьсчя ділити нажите за двадцять п’ять років майно, роз’їжджатися, а головне, витримувати косі погляди знайомих.
«Та й Катя засмутиться, розлучення батьків – це у будь-якому віці важко», – подумала Світлана, виходячи вранці з під’їзду разом із чоловіком та донькою, який той мав підвезти до інституту.
Світлана забарилася на ганку, а Андрій повів доньку до машини, дбайливо взявши під руку, бо на дорозі було слизько. Від цієї картини у Світлани защеміла душа.
Вона підняла очі до неба і благала: «Господи, дай мені знак, як вчинити, розлучатися чи залишити все як є?»
А коли Світлана опустила погляд, побачила, що незнайома дівчина підлетіла до її доньки і почала сваритися. Навколо заметушився Андрій, але чомусь він не відтягував дивну дівчину від дочки, а просто просив:
– Дівчатка, не треба, дівчатка, не сваріться…
Дівчина тим часом вигукнула:
– Я тобі покажу, як чужого чоловіка забирати!
Це було останнє, що почула Світлана. Вона нарешті вийшла зі ступору і кинулася на допомогу дочці. Вона закрила доньку собою і знову відсторонила незнайомку, яка так і хотіла розібратися з Катею.
– Ти ще хто? Теж на мого чоловіка позарилася? – вигукнула зухвала дівчина.
Катя притулилася до матері і схлипнула:
– Мамо, я не знаю, про що вона говорить.
– Як це не знаєш, якщо щойно на мого чоловіка вішалася?! – обурилася дівчина. – Я давно підозрювала, що в нього хтось є, от і вистежила. І виявилася права!
Потім незнайомка обвила шию Андрія руками і цмокнула його в щічку. Катя від подиву навіть перестала плакати, а у Світлани мало не підкосилися коліна. Елементи мозаїки стали на своє місце, відлучки чоловіка, його небажання вкладатися до бюджету, претензії до зовнішнього вигляду дружини.
Андрій забігав очима і спробував відсунути від себе дівчину, але та міцно вчепилася в нього і заявила жінкам:
– У нас з Андрієм кохання вже два місяці, він мені квартиру винайняв, подарунки дарує, навіть дитинку обіцяв зробити і одружитися! Так що йдіть обидві, він мій!
– Обіцяв, значить, – повільно промовила Світлана, дивлячись на почервонілого чоловіка. – Раз обіцяв, має виконати. Він твій, забирай.
Щаслива дівчина кинулася цілувати Андрія, той ледве виплутався з її обіймів. А коли він нарешті відліпив від себе настирливу даму серця, його дружина та дочка вже пішли.
***
Світлана виставила чоловіка з дому та заявила:
– Я подала на розлучення. І якщо ти вже винайняв квартиру, то й йти треба тобі, а ми залишимося тут.
– Я не хочу розлучатися!
– Чому ж? Ти мріяв про молоду дружину, і тепер вона буде в тебе. Я закривала очі на твої дивацтва, але ти зрадив мене і, що найгірше, втягнув у свій бруд нашу дочку. Такого ні забути, ні пробачити не зможу.
Катя теж розірвала з батьком усі зв’язки через образу, завдану мамі, та історію, в яку влипла вона сама.
Розлучення, як і очікувалося, вийшло важким, але Світлана шкодувала лише, що тягла з ним так довго. Тепер вона була готова почати жити заново та повним життям. Адже, що б не говорили Андрій та його друзі, сорок п’ять років для жінки – це не вік.
