Те, що ніколи не треба говорити, що ти щаслива у шлюбі, Наталя зрозуміла давно.
Як комусь відповіси на запитання про сім’ю й чоловіка, що все чудово, так і починаються вдома якісь сварки на порожньому місці!
Але цього разу її Сергій зробив справжній сюрприз!
Він пів року тому вийшов на пенсію і сидів удома, не бажаючи нічим не займатися.
– Спочатку відпочину, а потім чимось займуся до душі! А грошей нам і так вистачить, та й ти ще працюєш… – сказав він дружині.
Наталя багато років керувала відділом на фірмі, була на хорошій зарплаті і шанованою людиною в колективі.
Але й їй уже хотілося вийти на відпочинок.
Тільки звичка рано вставати і йти на роботу піднімала її вранці, і жінка поспішала на своє робоче місце.
– Нічого, – говорила вона дочці. – Ось допоможу ще внукам, бо вам більше ніхто не допоможе. Татусь наш вийшов на відпочинок, то тепер байдикує вдома, а я, поки сили й терпіння є – попрацюю.
Наталя завжди вважала себе головою у стосунках із чоловіком.
Вона і заробляла більше, і возила його по санаторіях, в подорожі.
А Сергій любив різні процедури, любив відпочивати, і вдома не дуже прагнув допомагати дружині.
– Мамо, ти хоч прибирання квартири передай батькові! – радила донька. – Тобі вже п’ятдесят вісім років, ти багато працюєш, а він тепер вільний! І колись треба йому починати хоч трохи вдома щось робити.
Наталя тільки усміхалася. Вона знала, що якщо на її прохання Сергій і пропилососить килими, кімнати, то потім вона все одно перероблятиме, знаходячи пил у всіх кутах.
– Ой та ну тебе! Не догодиш! – бурчав Сергій, сідаючи перед телевізором. – Не подобається – тоді сама роби як тобі треба!
– А тобі не треба жити в чистоті? – запитувала дружина.
Але Сергій її вже не чув, перемикаючи канали на телевізорі…
І ось тепер, коли Наталка була на роботі, як з’ясувалося через деякий час, він придивився собі… Подругу-коханку із сусідок!
Це стало дуже важкою новиною для Наталі, яка завжди вважала, що її чоловік просто лежень.
– І як він міг таке зробити? Точно – зовсім вже, – плакала Наталя на плечі у дочки.
– Та це просто на старості в нього щось починається. Не може бути, щоб він так вчинив із тобою. Адже ти ним все життя опікувалася, тряслася над ним, як над дитиною, лікувала, по санаторіях возила… – казала дочка Олена, дивуючись змінам у сім’ї.
– Перед онуками соромно, – плакала Наталя. – Дівчата вже ж великі, все розуміють. А головне, чого йому не вистачало?! Кохання?!
– У такому віці? Кохання? Не сміши мене, мамо… – посміхнулася Олена. – Це хапається людина за когось, щоб відчути себе молодим ще, хоча час все одно йде до заходу сонця, вибач мені за таке порівняння… Але для спочатку треба думати про рідних людей, що ти їм цим принесеш…
– Та ніколи він так не думав про нас. Він завжди був самозакоханим, ти ж знаєш тата, Оленко, – витирала сльози Наталя. – І я сама винна. Ти права. Розбалувала його. Не можна так. А він чоловік!
…Наталка встала і поправила зачіску перед дзеркалом. Вона вже жила одна кілька днів, після того, як чоловік заявив, що йде до іншої.
Він узяв свої речі, і просив не ходити до них з Юлею, бо вони живуть поруч, у сусідньому під’їзді, і не варто перед усім домом влаштовувати вистави.
Наталя була сильною жінкою. Але такого вона не очікувала.
– Матусю, я з тобою. Зберися, не розкисай. Ти ж розумниця, – просила її донька і часто відвідувала.
Наталя проплакала тиждень, а потім вирішила відпустити ситуацію, і не турбувати ні себе, ні доньку.
– Все добре, моя люба. Я нормально, – запевняла вона Оленку по телефону, – не хвилюйся, приходити не треба.
Я працюю, втомлююсь, а вдома так тихо.
Незвично.
Але я більше сумувати не маю наміру. У мене є ви. І я дуже вас люблю. А він нехай живе, як хоче.
На розлучення я не подаватиму. Сам хай подає.
Квартира у нас хороша, куплена моїми батьками на весілля.
Будинок – повна чаша. Ділити майно на старості років? Він же ж не буде у виграші. Тож поживемо – побачимо, що буде далі…
Наталя взяла себе в руки і з гордо піднятою головою ходила на вулиці, віталася з сусідами, уникаючи делікатної теми для розмови.
А люди з жалем дивилися на неї, засуджуючи вчинок Сергія…
Проте спостерігати за таким любовним трикутником сусідам було цікаво. Сергій пішов до Юлі, яка була всього на три роки молодшою за нього.
– Не така вже й молода молода… – шепотілися бабусі на лавці. – І не побоялася зруйнувати родину. І що їй за користь від пенсіонера? Нема з ким чаю випити, чи що…
Але як уже там вдалося Юлі приголубити Сергія, що став він у вихідні килими вибивати у дворі, і сумки носити з магазину, і зустрічати нову дружину з роботи, дбайливо пропускаючи її в під’їзд першою і відчиняючи перед нею двері.
Ці новини доходили й до Наталі. Вона тільки посміхалася й кивала головою:
– Ой чи надовго його вистачить? Подивимося…
Розлучатися з дружиною Сергій не поспішав. Але й бачитися з нею не хотів, уникав зустрічей і розмов.
Це найбільше ображало Наталю спочатку. Тому що причепитися в їхніх стосунках йому не було до чого. І обоє це знали. І тому зрада Сергія була ще важчою для неї.
Але з кожним місяцем Наталя все більше заспокоювалася. Вона звикла стежити тільки за собою, стала частіше ходити з подругою на концерти, ходити в басейн, не відмовлялася ні від пропозицій відвідати друзів.
Її життя стало навіть різноманітнішим, комфортнішим.
І тут вона побачила, що Сергій, зустрічаючи її, вже майже вклоняється їй, вітаючись.
– Привіт, дивак… – тільки й відповідала вона, відвертаючись.
А в нього з Юлією відбулися зміни.
Спочатку приємне життя і чарівність коханки радували його, але буквально через рік почалася чорна смуга у житті Юлі.
Вона одного разу втрапила з ногою у лікарню. Їй зробили процедури.
Весь цей час її доглядав Сергій. Вона не могла пересуватися. Тільки ледь-ледь по квартирі.
– Отак, – шепотілися бабусі біля під’їзду, осуджуючи Юлю. – Ось тепер і отримала по заслугах. Знатиме, як бігати за чужими чоловіками…
Сергій аж схуд, тому що тепер усі турботи були на ньому – від походів по магазинах, прибирання і до приготування.
Юлі зробили і другі процедури, бо зрослося неправильно.
Після того, як гіпс був знятий, жінка обережно стала виходити на вулицю, але вона стала часто бути слабою.
Настрій у Сергія був завжди поганим. Не такий він уявляв своє нове життя. Та й не звик він за кимось доглядати.
А в Юлі, то одне, то друге, то третє…
Все частіше зустрічався Сергій на подвір’ї з Наталею нібито випадково, говорячи з нею про дочку й онуків.
– Скучив я за ними… – з сумом говорив він. – Та ось з’їздити зараз ніяк не виходить. Я доглядаю Юлю.
– Значить, Юля дорожча тобі за рідних внучок і дочки, – різко відповіла Наталка.
– Це неправда… Але я не знаю, як мене приймуть… – відповів Сергій, уважно дивлячись в очі дружини.
– Ясно що – ніяк. І бачити тебе ніхто вже не хоче. І говорити нема про що. У тебе інша дружина, сім’я, життя. Нам там нема місця. Ти сам так вирішив. Ні з ким із нас не порадився. Ось і сиди тепер біля Юлі, носи їй воду і ліки, – Наталка посміхнулася і пішла до себе.
Такі зустрічі Сергія з дружиною все частіше почала спостерігати з балкона Юля. Вона виказувала невдоволення Сергію. Не думала коханка, що Сергій не поспішатиме з нею одружитися, і не вдасться їй побудувати свою справжню родину.
– Правильно мені сестра говорила, – плакала вона вдома, коли Сергій приходив після зустрічей із дружиною. – На чужому нещасті свого щастя не збудуєш… І коли ти перестанеш дивитись на неї?
– Ти ревнуєш? А яке тобі діло? Вона моя дружина! – не соромлячись сусідів, галасував Сергій.
Юля подзвонила своїй сестрі, і та відвезла її до себе, щоб допомогти нарешті міцніше стати на ноги…
…А Сергій знову дзвонив у двері своєї квартири.
Наталя округлила очі, коли побачила чоловіка на порозі з речами.
– А що таке?! – сплеснула руками вона. – Невже канікули закінчилися? І як же ж ви тепер будете без свого кохання?
Сергій, переступаючи з ноги на ногу, попросив дозволу зайти.
– Ну, зайти можна, але тільки ненадовго … Нема коли мені розмовляти. Я в кіно йду, – відповіла Наталка.
Сергій став навколішки, і обійняв за ноги дружину.
– Так, стоп… Тільки без рук. Що таке? Виставили вже? Тільки на рік і вистачило? – запитувала Наталка, відходячи вбік.
Але й без пояснень було зрозуміло. Сергій виглядав дуже плачевно. У нього тремтіли губи і руки, і зрештою полилися сльози по щоках.
– Мені нікуди йти… Пробач мене, Наталю… Я нерозумний… Але ти добра… – схлипнув він. – Ти пробачиш…
– Ось тільки не треба цього. Не псуй мені настрій. Я йду. Іди в свою кімнату. Ти ж прописаний тут. І ми поки що офіційно не розлучені. Живи як сусід по кухні. Продукти купуй свої, полиця в холодильнику нижня – твоя. Прибирання квартири – по черзі. Комунальні – спільно.
– Ну, хоч щось разом… – спробував пожартувати Сергій. – Дякую…
Наталя повернулася додому пізно. Чоловік чекав її на кухні, приготувавши невелику вечерю – салат, відбивні і компот із сухофруктів, який так подобався дружині.
– Так. Дякую. Але я пізно не вечеряю. – На добраніч, — сказала вона, зникаючи у своїй кімнаті.
І далі життя потекло тихо, але зовсім воно не було схожим на те, колишнє, коли не було між ними розлуки…
Тепер вони жили, як сусіди, як і просила Наталка. Щоранку Сергій з надією зазирав дружині в очі, але в них так само не танув лід, і Наталя, нашвидкуруч зібравшись, ішла на роботу.
– І як ти могла так легко пробачити його? – дивувалася донька, зустрівшись з мамою в кафе.
– А чому ти вирішила, що легко? І що я пробачила? – спитала її Наталка.
Вона відвела очі вбік і тут Олена побачила, що по обличчю мами потекли сльози.
– Вибач мене, мамо… – Оленка обійняла матір. – Але я вас обох люблю і теж переживаю. Ну, що він наробив…
Олена теж плакала. Мама і дочка витирали одна одній сльози і, то посміхалися, то зітхали.
– Як добре, що в мене є ти, доню! З тобою і поплакати можна і поскаржитися тобі можна. А тато… Ну, наробив на старості років. Зганьбив сім’ю. І сам він не радий. Ти б бачила його очі щоразу, коли він дивиться на мене. Це не кожен може витримати…
– А що все так і робить сам? – запитала донька.
– Ага, і готує, і прибирає. Старається. Навіть сам собі постіль міняє, і на базар по м’ясо ходить.
Ну, харчуємось уже разом тиждень. Ти знаєш, смачно йому виходить картоплю смажити…
Жінки засміялися і озирнулися на офіціанта, який з подивом дивився на них.
– Нас здається вважають дивачками, – усміхнулася Оленка. – Ми то плачемо, то регочемо.
– Ходімо додому, доню. Проведи мене. І на тата подивишся.
Вони прийшли додому. Сергій захвилювався, побачивши Олену. Але зрадів, коли дочка обійняла його. Він розчулився, почав щось бурмотіти, розпитувати про онуків, вибачатися.
Вечеряли вони втрьох, говорили про роботу, погоду, онуків, і про майбутню відпустку Наталі.
– Я поїду у санаторій з подругою, як і було вирішено заздалегідь, – розповіла Наталка. – А ви тут господарюйте, поливайте квіти…
Вона поїхала, а Сергій залишився вдома. З цього часу дружина вже не брала його в поїздки, воліючи їздити на курорти з приятельками.
Сергій відвідував онучок, привозив їм гостинці й подарунки, або вони приїжджали до діда в гості і допомагали йому прибирати квартиру до приїзду бабусі Наталі.
Незабаром і Наталя вийшла на пенсію.
Вона вже не згадувала про зраду чоловіка, як і сусіди – поговорили та й заспокоїлися, вирішивши, що Наталя – свята жінка, і що Сергію неймовірно пощастило – не залишився на вулиці.
А подружжя так і не повернуло колишнього тепла й довіри. Вони жили як сусіди у спільній квартирі. У кожного була своя кімната, кожен сам собі готував що хотів, і кожен мав свій розпорядок дня і свої клопоти.
Ніколи вже сусіди не бачили їх, як вони виходили разом під руку. Тільки зрідка вони сідали в машину разом, якщо їхали на базар, чи до внучок.
Поступово Сергій звик до такого способу життя і заспокоївся. Наталка вже не дбала про нього як раніше. Цілий рік життя без чоловіка привчив її думати більше про себе.
І тільки, коли один із них був слабий, ці кордони тимчасово стиралися.
Слабому готувалася їжа, приносилися ліки, і доглядали вони один одного дбайливо й сердечно.
І тільки одного разу Сергій сказав Наталці, коли лежав із температурою:
– Коли я слабий – ти колишня… Але не можу ж таким бути завжди…
– Одужуй швидше, а то щось і я себе не дуже почуваю… Буде твоя черга за мною ходити…
Так вони й жили, взаємно оберігаючи один одного.
Колишня розлучниця Юля одужала й повернулася додому.
Вона не дивилася у їхній бік, ніби й не існувало в її житті Сергія, тієї пізньої надії на кохання.
Дуже скоро вона дуже погладшала, мабуть, «заїдаючи» свою самотність. І в цій старшій повній жінці було вже не впізнати колишньої гарненькою спокусниці…
А ось Наталя, навпаки, тримала себе в хорошій формі.
Вона почала займатися ходьбою в парку з подругами і поверталася додому посвіжіла й весела.
Сергій уже звик зустрічати дружину чаєм, щоб поговорити.
Наталя вміла слухати і була хорошою співрозмовницею.
Вони пили чай, а потім розходилися по своїх кімнатах і затихали.
Сергій дивився фільми на невеликій гучності, щоб не заважати Наталці, а вона читала або говорила з донькою, чи подругами по телефону, ділячись своїми новинами і гарним настроєм…
