Життєві історії

Вадим чепурився перед дзеркалом неспроста. А як же ж?! Сьогодні у нього мало відбутися знайомство з батьками Тамари – його коханої дівчини! Він вже приміряв кілька сорочок, але йому знову не подобався свій зовнішній вигляд… – Та ну що ж таке?! – вигукнув він. – Одягну звичайну футболку і джинси! Вадим одягнувся, поправив зачіску, і вирушив до своєї коханої… По дорозі він купив букет для мами Тамари. Молодик заскочив на потрібний поверх, і натиснув на кнопку дзвінка. – Вадиме! – відкривши двері, кинулася до нього кохана. – Мої вже чекають на тебе. Іди за мною… Вадим поспішив за Тамарою, зайшов у кімнату й побілів від побаченого

Вадим чепурився перед дзеркалом неспроста.

А як же ж?!

Сьогодні в нього мало відбутися знайомство з батьками Тамари, його коханої дівчини!

Він вже приміряв кілька сорочок, але йому знову не подобався свій зовнішній вигляд…

– Та ну що ж таке?! – вигукнув він. – Одягну звичайну футболку і джинси!

У цей час у двері подзвонили. Хлопець швидко вийшов у коридор і, не дивлячись у вічко, відкрив двері.

Перед ним стояв якийсь чоловік років п’ятдесяти. Гість був одягнений у строгий чорний костюм і в білу сорочку з метеликом…

– Доброго дня! – хвацько привітався чоловік. – Ви – Вадим?

– Так… Це я… – Вадим трохи розгубився від такого офіційного тону. – А в чому річ?

– Ви дозволите мені зайти? – все тим же ж тоном запитав гість. – У мене, до вас офіційна розмова на дуже делікатну тему.

– А ви хто? – з побоюванням поцікавився господар квартири.

– Я адвокат. Петряк Григорій Вікторович.

– Адвокат? Чий ви адвокат?

– Я ж кажу, ми маємо з вами конфіденційну розмову, і краще її проводити не у дверях. Ви маєте час? Пів години, не більше.

– Ну, пів години я знайду… – Вадим зробив крок назад, даючи можливість гостеві зайти у квартиру. – Але не більше.

– Добре. Дуже добре. Значить, ви кудись поспішайте? – гість зайшов і озирнувся. – На роботу?

– Ні. В мене сьогодні дуже важлива зустріч.

– О! Чудово! Значить, нам треба все вирішити дуже швидко. Де ми можемо з вами присісти?

– Присісти? А навіщо?

– Тому, що вам, можливо, доведеться підписати один дуже важливий документ. Тож давайте сядемо. І якщо що, у сидячому положенні все ж краще – раптом недобре стане.

– Недобре? – спитав Вадим. – А від чого це може стати?

– Від несподіваного щастя, що до вас прийде. Я бачу диван. Давайте на нього і сядемо.

– Давайте… – Вадим дочекався, коли гість сяде, і сам сів на краєчок дивану. – І, будь ласка, одразу переходьте до суті. Я ж говорю, я поспішаю.

– Так-так. Я починаю, – охоче кивнув адвокат. – Скажіть, ви звертали увагу, що тут у вашому дворі живе одна дуже багата родина. Голова цієї сім’ї завжди їздить з охороною.

– Ви про Дмитренка, чи що, говорите? – зупинив гостя Вадим. – У нього ще дочка є, така дивакувата, дивиться в різні боки. І така якась… Не дуже гарна вона…

– А як ви помітили, що вона не дуже гарна? – здивувався чоловік. – За нею завжди машина приїжджає. Вона пішки майже ходить.

– Так я ж її з дитинства знаю! – посміхнувся Вадим. – Іра її звуть.

– А мені здається, вона досить гарна, – невдоволено забурмотів той. – І очі не такі вже й… До цього, до речі, можна швидко звикнути, якщо постійно з нею жити в одній квартирі.

– Ну, не знаю, – хмикнув Вадим. – Я не збираюся з нею жити. Тим більше, в одній квартирі.

– Це вам тільки здається, що ви не збираєтесь, – раптом хитро примружився адвокат. – Я ж саме з приводу цієї дівчини до вас і прийшов. За дорученням її батька Дмитренка.

– Ви прийшли щодо Іри? – насторожився Вадим. – Ви її, як адвокат, захищаєте? І від кого, якщо не секрет?

– Від самотності, – посміхнувся той. – Ця дівчина давно подорослішала, і їй пора завести чоловіка. Щоб когось народити. Бажано – хлопчика. Дмитренко дуже хоче онука, тобто законного спадкоємця, якому він потім передасть весь свій статок. І тому він доручив мені зробити вам офіційну пропозицію.

– Мені? – у Вадима від подиву витяглося обличчя. – Яку ще пропозицію?

– Він пропонує укласти вам взаємну і дуже вигідну угоду.

Ви берете його дочку Ірину заміж, а він повністю забезпечує вашу сім’ю. Плюс – особисто вам – рівно тридцять мільйонів гривень на ваш рахунок.

Це на той випадок, якщо ви через рік захочете розлучитися.

Хоча я впевнений, що ви проживете із цією дівчиною все життя.

Ви цій Ірині дуже подобаєтеся, і вона згодна, щоб ви стали її чоловіком. І тому, у вашій сім’ї, як то кажуть, все і стерпиться, і злюбиться.

Головне, щоб гроші були. Правильно?

– Ви що, зовсім вже?! – Вадима аж оторопів від обурення. – Ви за когось мене приймаєте?!

– За ділову людину, – хитро посміхнувся адвокат. – Бо ж це тридцять мільйонів гривень. Погодьтеся, плата досить велика.

Ну що вам вартує прожити з дівчиною хоча б один рік і народити дитину? Ну, подумаєш очі не такі, і ноги не стрункі.

Тепер це можна легко виправити. І раптом вона в інших відношеннях вам сподобається? І, до речі, аліментів – якщо що – з вас вимагати ніхто не буде. Це й у договорі буде зазначено.

– Але ж я її не люблю!

– Ой, ось цього тільки не треба, – скривився чоловік. – Не вигадуйте зайвого. Кохання, воно приходить і йде, а гроші на рахунку залишаються. І якщо ви вже такі педантичні, шістдесят мільйонів вас влаштують?

– Ні! – категорично вигукнув Вадим і скочив з дивану. – І попрошу вас, негайно залиште мою квартиру!

– Ого, який, ви… – знову посміхнувся гість. – Може, поясните, чому ви так впираєтеся? Мені аж цікаво. Може, у вас уже кохана дівчина десь є?

– Так! – гордо вигукнув Вадим. – І сьогодні я знайомлюсь з її батьками! Тож я своїм коханням не торгую!

– Ах, он воно що… – чоловік невдоволено підібгав губи. – Але цей варіант ми теж передбачили. Сто мільйонів на ваш рахунок – сьогодні ж! Але з умовою, що ви ніколи з цією Іриною не розлучитеся.

– Сто?! – ахнув Вадим

– Що, поплив? – радісно посміхнувся адвокат. – Так, сто. Готова угода вже лежить у мене в кишені. Вам залишиться тільки підписати. Ну, пане Вадим? Чи готові ви сьогодні ж стати мільйонером? По руках?

– Ні… – Вадим стомлено похитав головою. – Я і за мільярд не погоджуся… І за десять…

– А за сто? – ніби жартуючи, спитав гість.

– Ідіть звідси негайно! – тремтячим голосом сказав Вадим, і показав рукою у бік коридору.

– Ну що ж… – він повільно встав з дивану. – Поки я йду до дверей, ви маєте можливість передумати.

Але хазяїн квартири не передумав. Зачинивши за гостем тремтячою рукою двері, Вадим – як у тумані – добрався до дивану, знесилено сів на нього, і відчув, що в нього тремтять ноги.

Він заплющив очі, і спробував уявити себе мільярдером, але телефонний дзвінок Тамари швидко привів його до тями.

Після короткої розмови Вадим знову скочив, кинувся до дзеркала, поправив зачіску, і вирушив до своєї коханої.

По дорозі він купив букет для мами Тамари, заскочив на потрібний поверх, і натиснув на кнопку дзвінка.

– Вадиме! – відкривши двері, кинулася до нього на шию кохана. І тут же ж зашепотіла у вухо: – Мої на тебе вже чекають. Але ти нікого не бійся. Особливо тата. Він у мене великий жартівник. Іди за мною…

– Ага…

Вадим поспішив за Тамарою, зайшов у кімнату і побілів від побаченого.

Він побачив перед собою знову того самого адвоката, одягненого все в той самий костюм, сорочку і метелик!

– Хто це? – спитав він у Тамари жалібним голосом. – Знову адвокат? Григорій Вікторович? – Вадим не вірив своїм очам.

– Який ще адвокат? – розгублено відповіла кохана. – Це ж мій тато, Семен Григорович. Що з тобою, Вадиме?

А майбутній тесть уже міцно тиснув йому руку, і з хитрою усмішкою говорив:

– Навіть мільярд не захотів… Ну, молодець, Вадим… Не очікував…

Вам також має сподобатись...

Алла забігла в гості до матері, привітати її з днем народження. – Мамо, привіт! – весело сказала вона, зайшовши на кухню. – Я на хвилинку, хочу привітати тебе з днем народження!  Алла вручила матері пакет, у якому був подарунок. – Ой, дякую, доню! – зраділа Галина Іванівна. – Ну навіщо ти витрачалася! Достатньо було просто зайти, і посидіти зі мною за чашкою чаю! – Мамо, я хотіла, зробити тобі приємно, – додала Алла. – Ну, будеш дивитися подарунок? – Звісно! – радісно сказала мама. Галина Іванівна поставила пакет на стіл, заглянула всередину і…ахнула від побаченого

Ганна повернулася додому рано, з важкими пакетами у руках. – Ліда Федорівно, я вдома, – гукнула вона з коридору до свекрухи. – Добре. А Олега ще нема? – відгукнулася з кімнати жінка. – Він сказав, що затримається, – пояснила невістка. Ганна швидко переодягнулася, розпакувала пакети і взялася за приготування вечері. Жінка чистила картоплю на кухні, як раптом почула, що свекруха у своїй кімнаті з кимось розмовляє по телефону. Ганна прислухалася до розмови і застигла від почутого

Рита ще спала — у неї був вихідний, і вставати раніше десятої години вона не планувала. Раптом, телефонний дзвінок висмикнув її з солодкої пелени сну. Жінка неохоче глянула на екран телефону і побачила, що дзвонить її колишній чоловік. – Рита? — невпевнено, ніби дзвонив комусь іншому, спитав Ігор. – Розбудив, так? – Розбудив, – відповіла Рита. – Що ти хотів? – Що я хотів? – повторив чоловік, зібрався з думками і продовжив. – Я хотів вибачитися…Рито, я так завинив перед тобою! – Вибачитися? За що? – здивовано запитала Рита, не розуміючи, що відбувається

Алла повернулася додому з роботи раніше. Відчинивши двері своїм ключем, Алла почула сміх, що долинав із глибини квартири. Опустивши голову вниз побачила жіноче взуття, білі кросівки невеликого розміру, за вартістю дорогі. – Невже син з невісткою в гості приїхали? – подумала жінка. Алла швидко роззулася, пройшла до великої кімнати, але там нікого не виявила. Прислухалася, сміх долинав зі спальні. Алла підійшла до дверей спальні, різко штовхнула їх і… застигла, побачивши неочікувану картину. Ось чого-чого, а такого жінка аж ніяк не очікувала побачити