Життєві історії

Вадим чепурився перед дзеркалом неспроста. А як же ж?! Сьогодні у нього мало відбутися знайомство з батьками Тамари – його коханої дівчини! Він вже приміряв кілька сорочок, але йому знову не подобався свій зовнішній вигляд… – Та ну що ж таке?! – вигукнув він. – Одягну звичайну футболку і джинси! Вадим одягнувся, поправив зачіску, і вирушив до своєї коханої… По дорозі він купив букет для мами Тамари. Молодик заскочив на потрібний поверх, і натиснув на кнопку дзвінка. – Вадиме! – відкривши двері, кинулася до нього кохана. – Мої вже чекають на тебе. Іди за мною… Вадим поспішив за Тамарою, зайшов у кімнату й побілів від побаченого

Вадим чепурився перед дзеркалом неспроста.

А як же ж?!

Сьогодні в нього мало відбутися знайомство з батьками Тамари, його коханої дівчини!

Він вже приміряв кілька сорочок, але йому знову не подобався свій зовнішній вигляд…

– Та ну що ж таке?! – вигукнув він. – Одягну звичайну футболку і джинси!

У цей час у двері подзвонили. Хлопець швидко вийшов у коридор і, не дивлячись у вічко, відкрив двері.

Перед ним стояв якийсь чоловік років п’ятдесяти. Гість був одягнений у строгий чорний костюм і в білу сорочку з метеликом…

– Доброго дня! – хвацько привітався чоловік. – Ви – Вадим?

– Так… Це я… – Вадим трохи розгубився від такого офіційного тону. – А в чому річ?

– Ви дозволите мені зайти? – все тим же ж тоном запитав гість. – У мене, до вас офіційна розмова на дуже делікатну тему.

– А ви хто? – з побоюванням поцікавився господар квартири.

– Я адвокат. Петряк Григорій Вікторович.

– Адвокат? Чий ви адвокат?

– Я ж кажу, ми маємо з вами конфіденційну розмову, і краще її проводити не у дверях. Ви маєте час? Пів години, не більше.

– Ну, пів години я знайду… – Вадим зробив крок назад, даючи можливість гостеві зайти у квартиру. – Але не більше.

– Добре. Дуже добре. Значить, ви кудись поспішайте? – гість зайшов і озирнувся. – На роботу?

– Ні. В мене сьогодні дуже важлива зустріч.

– О! Чудово! Значить, нам треба все вирішити дуже швидко. Де ми можемо з вами присісти?

– Присісти? А навіщо?

– Тому, що вам, можливо, доведеться підписати один дуже важливий документ. Тож давайте сядемо. І якщо що, у сидячому положенні все ж краще – раптом недобре стане.

– Недобре? – спитав Вадим. – А від чого це може стати?

– Від несподіваного щастя, що до вас прийде. Я бачу диван. Давайте на нього і сядемо.

– Давайте… – Вадим дочекався, коли гість сяде, і сам сів на краєчок дивану. – І, будь ласка, одразу переходьте до суті. Я ж говорю, я поспішаю.

– Так-так. Я починаю, – охоче кивнув адвокат. – Скажіть, ви звертали увагу, що тут у вашому дворі живе одна дуже багата родина. Голова цієї сім’ї завжди їздить з охороною.

– Ви про Дмитренка, чи що, говорите? – зупинив гостя Вадим. – У нього ще дочка є, така дивакувата, дивиться в різні боки. І така якась… Не дуже гарна вона…

– А як ви помітили, що вона не дуже гарна? – здивувався чоловік. – За нею завжди машина приїжджає. Вона пішки майже ходить.

– Так я ж її з дитинства знаю! – посміхнувся Вадим. – Іра її звуть.

– А мені здається, вона досить гарна, – невдоволено забурмотів той. – І очі не такі вже й… До цього, до речі, можна швидко звикнути, якщо постійно з нею жити в одній квартирі.

– Ну, не знаю, – хмикнув Вадим. – Я не збираюся з нею жити. Тим більше, в одній квартирі.

– Це вам тільки здається, що ви не збираєтесь, – раптом хитро примружився адвокат. – Я ж саме з приводу цієї дівчини до вас і прийшов. За дорученням її батька Дмитренка.

– Ви прийшли щодо Іри? – насторожився Вадим. – Ви її, як адвокат, захищаєте? І від кого, якщо не секрет?

– Від самотності, – посміхнувся той. – Ця дівчина давно подорослішала, і їй пора завести чоловіка. Щоб когось народити. Бажано – хлопчика. Дмитренко дуже хоче онука, тобто законного спадкоємця, якому він потім передасть весь свій статок. І тому він доручив мені зробити вам офіційну пропозицію.

– Мені? – у Вадима від подиву витяглося обличчя. – Яку ще пропозицію?

– Він пропонує укласти вам взаємну і дуже вигідну угоду.

Ви берете його дочку Ірину заміж, а він повністю забезпечує вашу сім’ю. Плюс – особисто вам – рівно тридцять мільйонів гривень на ваш рахунок.

Це на той випадок, якщо ви через рік захочете розлучитися.

Хоча я впевнений, що ви проживете із цією дівчиною все життя.

Ви цій Ірині дуже подобаєтеся, і вона згодна, щоб ви стали її чоловіком. І тому, у вашій сім’ї, як то кажуть, все і стерпиться, і злюбиться.

Головне, щоб гроші були. Правильно?

– Ви що, зовсім вже?! – Вадима аж оторопів від обурення. – Ви за когось мене приймаєте?!

– За ділову людину, – хитро посміхнувся адвокат. – Бо ж це тридцять мільйонів гривень. Погодьтеся, плата досить велика.

Ну що вам вартує прожити з дівчиною хоча б один рік і народити дитину? Ну, подумаєш очі не такі, і ноги не стрункі.

Тепер це можна легко виправити. І раптом вона в інших відношеннях вам сподобається? І, до речі, аліментів – якщо що – з вас вимагати ніхто не буде. Це й у договорі буде зазначено.

– Але ж я її не люблю!

– Ой, ось цього тільки не треба, – скривився чоловік. – Не вигадуйте зайвого. Кохання, воно приходить і йде, а гроші на рахунку залишаються. І якщо ви вже такі педантичні, шістдесят мільйонів вас влаштують?

– Ні! – категорично вигукнув Вадим і скочив з дивану. – І попрошу вас, негайно залиште мою квартиру!

– Ого, який, ви… – знову посміхнувся гість. – Може, поясните, чому ви так впираєтеся? Мені аж цікаво. Може, у вас уже кохана дівчина десь є?

– Так! – гордо вигукнув Вадим. – І сьогодні я знайомлюсь з її батьками! Тож я своїм коханням не торгую!

– Ах, он воно що… – чоловік невдоволено підібгав губи. – Але цей варіант ми теж передбачили. Сто мільйонів на ваш рахунок – сьогодні ж! Але з умовою, що ви ніколи з цією Іриною не розлучитеся.

– Сто?! – ахнув Вадим

– Що, поплив? – радісно посміхнувся адвокат. – Так, сто. Готова угода вже лежить у мене в кишені. Вам залишиться тільки підписати. Ну, пане Вадим? Чи готові ви сьогодні ж стати мільйонером? По руках?

– Ні… – Вадим стомлено похитав головою. – Я і за мільярд не погоджуся… І за десять…

– А за сто? – ніби жартуючи, спитав гість.

– Ідіть звідси негайно! – тремтячим голосом сказав Вадим, і показав рукою у бік коридору.

– Ну що ж… – він повільно встав з дивану. – Поки я йду до дверей, ви маєте можливість передумати.

Але хазяїн квартири не передумав. Зачинивши за гостем тремтячою рукою двері, Вадим – як у тумані – добрався до дивану, знесилено сів на нього, і відчув, що в нього тремтять ноги.

Він заплющив очі, і спробував уявити себе мільярдером, але телефонний дзвінок Тамари швидко привів його до тями.

Після короткої розмови Вадим знову скочив, кинувся до дзеркала, поправив зачіску, і вирушив до своєї коханої.

По дорозі він купив букет для мами Тамари, заскочив на потрібний поверх, і натиснув на кнопку дзвінка.

– Вадиме! – відкривши двері, кинулася до нього на шию кохана. І тут же ж зашепотіла у вухо: – Мої на тебе вже чекають. Але ти нікого не бійся. Особливо тата. Він у мене великий жартівник. Іди за мною…

– Ага…

Вадим поспішив за Тамарою, зайшов у кімнату і побілів від побаченого.

Він побачив перед собою знову того самого адвоката, одягненого все в той самий костюм, сорочку і метелик!

– Хто це? – спитав він у Тамари жалібним голосом. – Знову адвокат? Григорій Вікторович? – Вадим не вірив своїм очам.

– Який ще адвокат? – розгублено відповіла кохана. – Це ж мій тато, Семен Григорович. Що з тобою, Вадиме?

А майбутній тесть уже міцно тиснув йому руку, і з хитрою усмішкою говорив:

– Навіть мільярд не захотів… Ну, молодець, Вадим… Не очікував…

Вам також має сподобатись...

Ольга прокинулася рано, швидко приготувала сніданок. – Сергій, відвезеш дітей до школи? – сказала жінка. – Я на роботу запізнююся! – Добре, – погодився чоловік. Ольга побігла на маршрутку. Жінка стояла на зупинці, коли до неї підійшла незнайомка. – Здрастуйте, – сказала вона і, не чекаючи відповіді, представилася.- Я Інна. Я живу із вашим чоловіком. Спочатку Ольга розгубилася від почутого, а потім сказала: – Чого ви хочете? – У мене до вас є одне прохання, – несподівано почала Інна і все розповіла Ользі. Ольга вислухала її і застигла від почутого. От чого-чого, а такого Оля аж ніяк не очікувала почути

Ольга бігала від стола до плити і назад, жінка хотіла встигнути приготувати все до приходу гостей. Це був перший Великдень, який вона мала відзначати в сім’ї чоловіка. Усю ніч напередодні Великодня Ольга смажила, варила, бажаючи здивувати свекруху і зовицю своїми вміннями. На ранок вона пофарбувала курячі яйця і витягла з холодильника куплену напередодні паску. Родичі з’явилися рівно об одинадцятій годині з гучними вигуками: – Христос Воскрес! – Воістину Воскрес! – зніяковіло сказала Ольга і запросила гостей до столу. Але Оля навіть уявити не могла, яку каверзу їй підготували свекруха та зовиця

У Світлани заслаб батько. Вона, разом зі своїм коханим Миколою, поїхали його провідати. Молоді зайшли в хату. – Проходьте, проходьте діти! – метушилася мати Світлани. – Зараз і повечеряємо. Олежик заслаб трохи… Микола зі Світланою зайшли в кімнату до батька. – Ой, та не треба було приїздити, – махнув рукою Олег Максимович. І раптом додав: – Ох, не стане мене… І так і не побачу я своїх онуків… Микола застиг від почутого. – А ми вже збираємо гроші на весілля! – несподівано заявив він. Світлана дивилась на Миколу, нічого не розуміючи. Про таке вона навіть не чула

Дарина була на роботі. – Даринко, зайди до мене! – гукнула її завідувачка Марина Степанівна. Дарина зайшла в кабінет. – Розумієш, Даринко, – сказала завідувачка. – Ти хороша працівниця. Але кар’єрного зростання я тобі запропонувати не можу. Немає в тобі цієї… Хватки… Розумієш? Дарина тільки кивала, мріючи пошвидше вийти з кабінету… Увечері, коли вона прийшла додому, раптом пролунав дзвінок із незнайомого номера: – Дарина Олексіївна? Доброго вечора, це нотаріус Семеняк Ірина Павлівна. Ви знаєте Тамару Михайлівну Ящук? – Так, це моя двоюрідна бабуся, – розгубилася Дарина. – Прийміть мої співчуття. Тамари Михайлівни не стало. Вона вам дещо залишила… – Що залишила? – Дарина аж присіла від здивування