Вадим чепурився перед дзеркалом неспроста.
А як же ж?!
Сьогодні в нього мало відбутися знайомство з батьками Тамари, його коханої дівчини!
Він вже приміряв кілька сорочок, але йому знову не подобався свій зовнішній вигляд…
– Та ну що ж таке?! – вигукнув він. – Одягну звичайну футболку і джинси!
У цей час у двері подзвонили. Хлопець швидко вийшов у коридор і, не дивлячись у вічко, відкрив двері.
Перед ним стояв якийсь чоловік років п’ятдесяти. Гість був одягнений у строгий чорний костюм і в білу сорочку з метеликом…
– Доброго дня! – хвацько привітався чоловік. – Ви – Вадим?
– Так… Це я… – Вадим трохи розгубився від такого офіційного тону. – А в чому річ?
– Ви дозволите мені зайти? – все тим же ж тоном запитав гість. – У мене, до вас офіційна розмова на дуже делікатну тему.
– А ви хто? – з побоюванням поцікавився господар квартири.
– Я адвокат. Петряк Григорій Вікторович.
– Адвокат? Чий ви адвокат?
– Я ж кажу, ми маємо з вами конфіденційну розмову, і краще її проводити не у дверях. Ви маєте час? Пів години, не більше.
– Ну, пів години я знайду… – Вадим зробив крок назад, даючи можливість гостеві зайти у квартиру. – Але не більше.
– Добре. Дуже добре. Значить, ви кудись поспішайте? – гість зайшов і озирнувся. – На роботу?
– Ні. В мене сьогодні дуже важлива зустріч.
– О! Чудово! Значить, нам треба все вирішити дуже швидко. Де ми можемо з вами присісти?
– Присісти? А навіщо?
– Тому, що вам, можливо, доведеться підписати один дуже важливий документ. Тож давайте сядемо. І якщо що, у сидячому положенні все ж краще – раптом недобре стане.
– Недобре? – спитав Вадим. – А від чого це може стати?
– Від несподіваного щастя, що до вас прийде. Я бачу диван. Давайте на нього і сядемо.
– Давайте… – Вадим дочекався, коли гість сяде, і сам сів на краєчок дивану. – І, будь ласка, одразу переходьте до суті. Я ж говорю, я поспішаю.
– Так-так. Я починаю, – охоче кивнув адвокат. – Скажіть, ви звертали увагу, що тут у вашому дворі живе одна дуже багата родина. Голова цієї сім’ї завжди їздить з охороною.
– Ви про Дмитренка, чи що, говорите? – зупинив гостя Вадим. – У нього ще дочка є, така дивакувата, дивиться в різні боки. І така якась… Не дуже гарна вона…
– А як ви помітили, що вона не дуже гарна? – здивувався чоловік. – За нею завжди машина приїжджає. Вона пішки майже ходить.
– Так я ж її з дитинства знаю! – посміхнувся Вадим. – Іра її звуть.
– А мені здається, вона досить гарна, – невдоволено забурмотів той. – І очі не такі вже й… До цього, до речі, можна швидко звикнути, якщо постійно з нею жити в одній квартирі.
– Ну, не знаю, – хмикнув Вадим. – Я не збираюся з нею жити. Тим більше, в одній квартирі.
– Це вам тільки здається, що ви не збираєтесь, – раптом хитро примружився адвокат. – Я ж саме з приводу цієї дівчини до вас і прийшов. За дорученням її батька Дмитренка.
– Ви прийшли щодо Іри? – насторожився Вадим. – Ви її, як адвокат, захищаєте? І від кого, якщо не секрет?
– Від самотності, – посміхнувся той. – Ця дівчина давно подорослішала, і їй пора завести чоловіка. Щоб когось народити. Бажано – хлопчика. Дмитренко дуже хоче онука, тобто законного спадкоємця, якому він потім передасть весь свій статок. І тому він доручив мені зробити вам офіційну пропозицію.
– Мені? – у Вадима від подиву витяглося обличчя. – Яку ще пропозицію?
– Він пропонує укласти вам взаємну і дуже вигідну угоду.
Ви берете його дочку Ірину заміж, а він повністю забезпечує вашу сім’ю. Плюс – особисто вам – рівно тридцять мільйонів гривень на ваш рахунок.
Це на той випадок, якщо ви через рік захочете розлучитися.
Хоча я впевнений, що ви проживете із цією дівчиною все життя.
Ви цій Ірині дуже подобаєтеся, і вона згодна, щоб ви стали її чоловіком. І тому, у вашій сім’ї, як то кажуть, все і стерпиться, і злюбиться.
Головне, щоб гроші були. Правильно?
– Ви що, зовсім вже?! – Вадима аж оторопів від обурення. – Ви за когось мене приймаєте?!
– За ділову людину, – хитро посміхнувся адвокат. – Бо ж це тридцять мільйонів гривень. Погодьтеся, плата досить велика.
Ну що вам вартує прожити з дівчиною хоча б один рік і народити дитину? Ну, подумаєш очі не такі, і ноги не стрункі.
Тепер це можна легко виправити. І раптом вона в інших відношеннях вам сподобається? І, до речі, аліментів – якщо що – з вас вимагати ніхто не буде. Це й у договорі буде зазначено.
– Але ж я її не люблю!
– Ой, ось цього тільки не треба, – скривився чоловік. – Не вигадуйте зайвого. Кохання, воно приходить і йде, а гроші на рахунку залишаються. І якщо ви вже такі педантичні, шістдесят мільйонів вас влаштують?
– Ні! – категорично вигукнув Вадим і скочив з дивану. – І попрошу вас, негайно залиште мою квартиру!
– Ого, який, ви… – знову посміхнувся гість. – Може, поясните, чому ви так впираєтеся? Мені аж цікаво. Може, у вас уже кохана дівчина десь є?
– Так! – гордо вигукнув Вадим. – І сьогодні я знайомлюсь з її батьками! Тож я своїм коханням не торгую!
– Ах, он воно що… – чоловік невдоволено підібгав губи. – Але цей варіант ми теж передбачили. Сто мільйонів на ваш рахунок – сьогодні ж! Але з умовою, що ви ніколи з цією Іриною не розлучитеся.
– Сто?! – ахнув Вадим
– Що, поплив? – радісно посміхнувся адвокат. – Так, сто. Готова угода вже лежить у мене в кишені. Вам залишиться тільки підписати. Ну, пане Вадим? Чи готові ви сьогодні ж стати мільйонером? По руках?
– Ні… – Вадим стомлено похитав головою. – Я і за мільярд не погоджуся… І за десять…
– А за сто? – ніби жартуючи, спитав гість.
– Ідіть звідси негайно! – тремтячим голосом сказав Вадим, і показав рукою у бік коридору.
– Ну що ж… – він повільно встав з дивану. – Поки я йду до дверей, ви маєте можливість передумати.
Але хазяїн квартири не передумав. Зачинивши за гостем тремтячою рукою двері, Вадим – як у тумані – добрався до дивану, знесилено сів на нього, і відчув, що в нього тремтять ноги.
Він заплющив очі, і спробував уявити себе мільярдером, але телефонний дзвінок Тамари швидко привів його до тями.
Після короткої розмови Вадим знову скочив, кинувся до дзеркала, поправив зачіску, і вирушив до своєї коханої.
По дорозі він купив букет для мами Тамари, заскочив на потрібний поверх, і натиснув на кнопку дзвінка.
– Вадиме! – відкривши двері, кинулася до нього на шию кохана. І тут же ж зашепотіла у вухо: – Мої на тебе вже чекають. Але ти нікого не бійся. Особливо тата. Він у мене великий жартівник. Іди за мною…
– Ага…
Вадим поспішив за Тамарою, зайшов у кімнату і побілів від побаченого.
Він побачив перед собою знову того самого адвоката, одягненого все в той самий костюм, сорочку і метелик!
– Хто це? – спитав він у Тамари жалібним голосом. – Знову адвокат? Григорій Вікторович? – Вадим не вірив своїм очам.
– Який ще адвокат? – розгублено відповіла кохана. – Це ж мій тато, Семен Григорович. Що з тобою, Вадиме?
А майбутній тесть уже міцно тиснув йому руку, і з хитрою усмішкою говорив:
– Навіть мільярд не захотів… Ну, молодець, Вадим… Не очікував…
