Життєві історії

Оленка прокинулася від ароматного запаху її улюблених сирників. Вона поспішила на кухню. – Сирники готуєш, бабусю? – обійняла дівчинка стареньку. – Привіт! А дід уже порається по господарству? – Доброго ранку! – сказала бабуся. – Так, порається. Іди вмивайся і приходь снідати. Оленка пішла вмиватися. Встав і її братик Іванко і дід… Всі поснідали. Дід уже щось майстрував на подвірʼї. Іванко грався поруч. – Іванку, не боїшся курей? – раптом запитав старий. – Не боюся, – відповів хлопчик. – А півника? – посміхнувся дід. Іванко знизав плечима. – Тоді віднеси їм оце, – хитро сказав дід. Іванко здивовано глянув на те, що в старого в руках, не розуміючи, чи той жартує, чи ні

Сонце влітку встає рано, і бабуся встає майже як сонечко. Звичка. Треба курей випускати, годувати, треба козу доїти, а потім сніданок для онуків готувати.

Не вмиваючись, ходить бабуся навшпиньки, щоб не розбудити домашніх, хто ще спить. Ось тільки хусточку і сірий халат одягла, щоб не забруднитись, все-таки до кози та курей іде на подвір’я.

Кури вже кудахкають, і радіючи новому дню, вибігають на подвірʼя, щойно бабуся відчинить їм маленькі, немов іграшкові дверцята, які ведуть із сараю в просторий вольєр у саду.

Одна за одною курки вискакують із дверцят і поспішають до довгої дерев’яної годівниці, куди бабуся вже насипала їм зерна.

Півник виходить останнім, завжди поступається метушливим курочкам. Він теж хоче поклювати зерна, але кури, відтісняючи одна одну, поспішають і не поступаються місцем біля корму голові курника. Тоді півник озирається довкола і змахує крильми.

– Ку-ку-рі-к-у-у-у! – довго тягне він свою ранкову пісню, а бабуся махає на нього рукою.

– Ох і кричиш! – вона кидаємо йому окремо жменю зерна, бачачи, що той не наважується підійти до годівниці, щоб не заважати курям.

– Іди, поїж, бо залишишся голодним. Вони й не подумають про тебе… Бач, шкідливі які, – усміхається бабуся.

Півня вона любила особливо, бо виростила його сама, із маленького курча. Любила брати його на руки і гладити пальчиком по голові. От і став півник ручним, лагідним. Тож так на бабусю і дивиться, що в неї там у кишені?

А вона тим часом уже поспішає козу доїти. Та вранці найбільше дає молочка. Нічне молоко жирне. Козенят привела цього року на початку квітня, а наприкінці травня вже козенят купили, взяли маленьких.

Тепер бабуся дає їй у чашці суміш: нарізані овочі, посипані зерном. Поки коза їсть, треба вимити їй вимʼя теплою водою, а потім обсушити його махровим чистим рушником. І подоїти.

Коза у бабусі слухняна і добра. Стоїть при доїнні смирно. Потім бабуся веде її на прив’язі на галявину, де пасеться кізочка на зеленій траві, прив’язана до кілочка, майже до обіду, доки сонце не сильно припікатиме.

Поспішає з молоком бабуся додому, проціджує через кілька шарів чистої марлі. І ставить остигати в холоді в сінях.

Виходить вона ще раз на подвірʼя, щоб дати корм собачкам, які вже почали гавкати, вимагаючи свою пайку, а заразом і кішкам теж треба поснідати.

Тут час і собі сніданок готувати.

Але спочатку вмитися!

Можна й на подвір’ї, літо ж…

Дідусь вийшов на ґанок. Він теж іде вмиватися.

Вони посміхнулися один одному, і бабуся поспішила на кухню готувати сніданок.

А село вже прокидається.

Пішли на поле корівки з пастухом, будуть пастися поки сонце не піднялося високо, а потім пастух Петро прижене їх назад у село на денне доїння і відпочинок, добре, що поле, де він пасе корів, поруч.

Після денного короткого відпочинку знову пастух веде їх на поле годуватись.

Оленка прокинулася першою від ароматного запаху її улюблених сирників.

Вона потяглася на ліжку і зістрибнувши, поспішила на кухню.

– Сирники готуєш, бабусю? – обійняла дівчинка стареньку. – Привіт. А дід уже порається по господарству?

– Доброго ранку! Так, порається. Іди вмивайся і снідати приходь. Виспалася?

Оленка, кивнувши, іде вмиватися. А там співають птахи в саду, кудахчуть кури, кричить півень, і гримить відром дід біля криниці. Повітря вже тепле і солодке.

Помахавши діду, Оленка вмивається, а потім поспішає на город. Треба нарвати для салату зелені: трохи редиски, цибулі, салату, кропу й петрушки. Бабуся наріже до всієї цієї зелені і вареної картопельки і щедро покладе домашньої сметанки.

Оленка вимішає салат, посолити не забуде, і смакота готова! Їдять всією сім’єю із хлібом. А до чаю – сирники. Ось і корисний сніданок!

Іван теж уже сидить на кухні за столом сонний, скуйовджений, підперши голову рукою.

– Дати молочка? – запитує бабуся. – Тільки іди вмийся, Іванку…

Семирічний Іван миється вдома, бо умивальник на подвірʼї йому високо причеплений.

Після сніданку Іванко з бабусею йдуть у курник яйця збирати. Багато курей несуться рано. Ці яйця і збирає в кошик Іванко, а потім, увечері, бабуся знову зазирне в гнізда. І знову знайде кілька яєць.

Після сніданку Оленка має щоденну роботу: прополювання грядок на городі.

– Трава росте найшвидше, її садити не треба! – жартує бабуся.

Вони разом висмикують бур’яни, які бабуся складає в купки, і Оленка одразу відносить їх до курочок.

– А решту я завтра рано прополю, – каже бабуся. – Тут трохи залишилося.

Оленці десять років. І вона вже вміє доїти козу. Денне доїння прямо на полі – це справа Оленки.

Коза вже наїлася травички і лежить під кущем, ховаючись від сонця.

Оленка дає їй картоплю, та встає і їсть. А дівчинка, зовсім як бабуся, починає доїти.

Потім Олена веде її у сарай на відпочинок. Коза лягає на сіно і починає жувати свою жуйку.

За дві години чи трохи більше кізочка наїдається на гарному пасовищі. А вдома спить і пережовує свою їжу.

А дід уже щось майструє на подвірʼї, а поруч із ним Іванко грається в купі піску.

– Іванку, не боїшся курей? – запитує дід.

– Не боюся, – відповідає хлопчик.

– А півника?

Іванко задумався і знизав плечима.

– Тоді віднеси їм оце, – хитро сказав дід.

Іванко здивовано глянув на те, що в старого в руках, не розуміючи, чи той жартує, чи ні.

– Так, оцю чашку піску треба віднести. Він їм потрібний, щоб їжу перетирати, бо зубів у них немає. Зможеш? – примружився дід.

– Ходімо разом, – попросить Іванко.

– Ну ходімо.

Вони йдуть, відчиняють дверцята вольєра, й Іванко ставить чашку з піском біля паркана.

– Молодчина, – хвалить дід.

А бабуся вже порається на кухні: обідати скоро. Оленка пішла погратися до сусідської дівчинки. А у бабусі вже борщ готовий, варенички домашні, і холодний компот, який так любить Іванко.

Після обіду усі відпочивають. А хто не хоче поспати, той не заважає іншим. Бабуся, вимивши посуд, приляже на пів години. Засинає швидко за звичкою. Дід не лягає – все щось майструє. Але він ляже ввечері раніше за всіх.

Іванко й Оленка ідуть гуляти в садок. Там дід почепив гамак, є й альтанка з іграшками, і треба ще курям трави нарвати, і свіжої води налити. Брат і сестра все роблять разом, а тут уже й бабуся встала і веде козу знову на галявину пастись.

Ось і вечір. Бабуся знову веде козу додому, дає їй зерна, і поки та хрумкає, доїть свою улюбленицю.

Так само треба і курям підсипати трохи зерна. Влітку бабуся досхочу дає курям трави.

А взимку, коли свіжої трави немає, і кури не на випасі, то добре клюють вони зелене сіно і мішанку з відходів кухні: каш, залишків супів, хліба, насіння і м’ясного чи рибного бульйону.

На кухні бабуся поруч з онуками розливає чай по чашках, і гладить Іванка по голові.

– Пий, онучику, а хочеш молочка принесу? Оленко, а тобі? Там сирники ще лишилися, будеш?

– І пиріжків вистачить, бабусю… – дівчинка доїдає пиріжок з капустою. – Я наїлася. А можна я піду до Валі погратися?

– На годинку, не більше.

Олена йде до сусідки на веранду, де вони вечорами і читають, і розгадують кросворди, і граються в лото, і в ляльок.

А Іван просить діда увімкнути мультфільми.

День закінчується. Дід з онуком лягають спати раніше за всіх. Потім бабуся, дочекавшись Оленку, теж збирається спати, перевіривши насамперед всіх тваринок: закриє курей, щоб не дай Бог хто не заліз у курник, наллє свіжої води собачкам і кішкам, гляне на козу, чи все гаразд? Підкине їй трохи сіна в годівницю.

– На, на ніч тобі трошки. Міцніше спати будеш сита…

І тільки потім іде бабуся додому.

У кімнатах ще не темно, сонце сідає пізно. І бабуся тихо, намагаючись не розбудити Іванка і діда, закриває штори на вікнах, трохи прочиняючи кватирки.

– Бабусю, – шепоче Оленка. – А розкажеш казку?

– Аякже ж, – теж пошепки відповідає бабуся. – Як завжди. Тільки умова – одну. І одразу спати.

Але Оленка засинає навіть раніше під знайому вже з раннього дитинства казку.

Засинає від ласкавого бабусиного шепотіння, від її теплого плеча і м’якого, пухнастого, трохи сивого волосся, що лежить на подушці…

…Так і живуть люди в селі з покоління в покоління, так і тече потихеньку життя…

Вам також має сподобатись...

Тетяна йшла з магазину додому. Вона несла важкий пакет з продуктами і тримала за руку сина. Жінка зайшли у підʼїзд і повільно почали підніматися сходами до своєї квартири. Раптом Тетяна почула голос сина. – Мамо, дивись он тато! – вигукнув малюк. – Де тато? – здивовано перепитала Тетяна. Вона глянула куди вказував син і остовпіла від побаченого. Її чоловік виходив із квартири їхньої сусідки Наталі. І не просто виходив, а… Цілував її на прощання в губи! Ігор побачив дружину і… Посміхнувся. Тетяна застигла. Вона не могла вимовити й слова. Жінка не розуміла, що відбувається

Лариса приготувала вечерю, прибрала в квартирі. Несподівано вхідні двері відкрилися, на порозі стояв її чоловік. Він був добряче «веселий». – Дивно, стільки років живемо разом, і ніколи за ним такого не помічала, а тут на тобі! – думала жінка. Лариса допомогла чоловіку пройти у спальню, поклала на ліжко. – Я маю тобі дещо сказати, – тихо пробурмотів чоловік. – Нахились. Лариса нахилилася до чоловіка, він щось сказав їй на вушко. Раптом Лариса різко підвелася, дістала з шафи сумку і почала збирати свої речі 

До Лесі з Григорієм в село приїхали в гості родичі. – Вам картопля на осінь потрібна? – одразу запитав рідню Григорій. – Не відмовимося! – хором сказали ті. – Он там, задня смуга на городі ваша, – раптом сказав чоловік. – Копайте, садіть і все інше! Даємо вам землю! Картоплю на посадку я теж дам. – Ага… – здивовано повідкривали роти родичі. Це було несподівано, бо раніше їм просто всі продукти давали з собою. – Гаразд, обідати пора, – сказав Григорій. – Леся суп зварила, картопельки посмажила… – Щось ви цього разу не дуже нас приймаєте, – загомоніли родичі. – Так нічого й не буде! – раптом заявив Григорій. Всі оторопіли

Наталя привела сина Іванка до баби Ганни. Бабусю вона знайшла по оголошенню. Баба Ганна мала побути з Іваном до вечора. – Ось вам мій номер телефону, – сказала Наталя. – Іванку, сьогодні ти побудеш з цією бабусею, – сказала вона сину. Якщо що – дзвони. Наталя швидко поцілувала сина і поспішила на роботу… Цілий день вона працювала як у тумані, і постійно чекала дзвінка сина. Але Іванко чомусь вперто не хотів їй дзвонити… Після роботи Наталя прийшла по Іванка. Вона думала, що він, уже зібраний, чекатиме біля дверей. Але все було не так… У дверях стояла тільки баба Ганна! Наталя застигла від здивування