Життєві історії

Надія сиділа на роботі, як раптом їй надійшло якесь повідомлення. Писав хтось незнайомий. Надія здивовано відкрила листування. «Надю, добрий день! – писала якась жінка. – Я твоя двоюрідна сестра. Сподіваюся, ти пам’ятаєш мене. Ми з тобою зустрічалися у бабусі Клави. Щоправда, ти ще мала була. Я з тобою няньчилася!» «Здрастуйте, – написала Надія. – Вибачте, я на роботі не можу говорити…» Ніяку сестру Надія не пам’ятала й не знала, як і про родину рідного батька. Після роботи Надія приїхала до мами. А та розповіла несподіване

Надія сиділа на роботі, як раптом їй у соцмережі надійшло якесь повідомлення. Писав хтось незнайомий.

Надія здивовано відкрила листування.

«Надю, добрий день! – писала якась жінка. – Я твоя двоюрідна сестра. Сподіваюся, ти пам’ятаєш мене. Ми з тобою зустрічалися у бабусі Клави. Щоправда, ти ще мала була. Я з тобою няньчилася!»

«Здрастуйте, – написала Надія. – Вибачте, я на роботі не можу підтримати розмову.»

Ніяку сестру Надія не пам’ятала і не знала. Мама пішла від батька, коли їй не було й трьох років.

У сім років у Надії з’явився вітчим, його вона й називала татом. Про родину рідного батька Надія нічого не знала. У дитинстві Надія намагалася у мами розпитати про нього, але мати відмахнулася:

– Нічого цікавого там немає.

Після роботи Надія приїхала до мами.

– Слухай, сьогодні я отримала таке повідомлення і не знаю, як на нього реагувати, – Надія показала листування. – Ти мені нічого не розповідала.

– Ну і заблокуй її. Не було тієї рідні й не треба, – відповіла мама.

– Я заблокую, тільки ти мені розкажи про них. Про те, чому ви розлучилися з батьком. Ти його любила? Що сталося?

– Любила? Звісно, ​​любила. Високий, стрункий, спортивний, дбайливий, люблячий — як не закохатися. Ото тільки маму що слухався. Бабця твоя ще та строга була. Твій дід серйозний мужик був, а також дружині підкорявся.

Тільки я протистояла цьому.

Твого діда не стало, коли ти тільки народилася. А бабця й зовсім стала шалена. Усю спадщину оформила на себе, а там було чимало – п’ятикімнатна квартира, великий будинок у селищі, велика сума грошей, машина.

Ось цим бабця і почала дорікати:

«Не приїдеш просто зараз, залишу тебе без спадщини».

Сама не користувалася і дітям не віддавала.

А розлучились ми з твоїм батьком після сварки, яку влаштувала його мати.

Вона зателефонувала посеред ночі, сказала, що їй недобре.

А замість швидкої я з тобою маленькою мали до неї примчати. Не син, не дочка, а невістка!

Бо ж вони всі працюють, а я в декреті відпочиваю.

Я не поїхала, відправила твого батька до мами. Загалом після цього і розлучилися…
Понад двадцять п’ять років вони про нас не згадували. І чого це раптом їм тепер треба? – посміхнулася мама.

– Давай запитаємо, – запропонувала Надія.

З листування стало ясно, що родичі хочуть віддати бабцю хоч на місяць Надії.

“Вона ж і твоя бабуся”, – написала двоюрідна сестра.

А коли Надія запитала, чому бабусі нема де жити, сестра розповіла дуже цікаву історію.

Вкотре стара образилася на всю сім’ю і вирішила залишити їх без спадщини.

Була у бабці найкраща подруга, ось на неї й оформила все своє багатство баба Клава.

«У тебе діти добрі, – казала баба Клава подрузі. – От хай їм після мого відходу все й дістанеться».

Тільки цієї подруги не стало раніше за бабусю, а «добрі» діти подруги виставили бабу Клаву з її житла.

Тепер їй нема де жити. Вона вже пожила у всіх із рідні, з усіма сварилася. Залишилася тільки Надія.

«Може, забереш? Адже вона й твоя бабуся», – запитала Надію двоюрідна сестра.

“Ні”, – відповіла Надія і заблокувала її в соцмережі…

Вам також має сподобатись...

Марія готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила свекруха. – Алло, Марія, тут таке діло. Напросилася до мене в гості троюрідна сестра, – одразу почала Лариса Іванівна. – І вам доброго дня! А я тут до чого? – не зрозуміла невістка. – Не могла б ти її у себе прийняти? – пояснила свекруха. – Ларисо Іванівно, а чому ви не хочете її прийняти? Це ж ваші родичі? – Марія оторопіла від нахабства свекрухи. – Я навіть не знаю, як тобі пояснити, – зам’ялася на хвилину Лариса Іванівна, а потім все розповіла невістці. Марія вислухала свекруху і застигла від почутого

Діана прокинулася рано, швидко приготувала сніданок і почала збиратися на роботу. – Вадиме, сніданок на столі, поїсиш, бо я запізнююся, – сказала жінка до чоловіка. – І відведеш сина у садочок. – Добре. Не хвилюйся! – якась байдуже відповів Вадим. Діана прийшла на роботу, в коридорі її зустріла її колега Ірина. – Діано, маєш хвилинку? Нам треба поговорити, – сказала вона. – Хвилинка знайдеться, – усміхнулася Діана. – Ти тільки не ображайся. Але краще тобі почути це від мене, – почала Іра. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. І Ірина все розповіла подрузі. Діана вислухала її і застигла від почутого

Віра лежала в палаті, дивлячись у стелю. Цього року вона опинилася на Новий рік у лікарні. У голові крутилися уривки давніх новорічних спогадів… Раптом у коридорі почулися кроки. – Напевно, медсестра робить обхід, – подумала Віра. Тихо дзенькнув телефон. Прийшло повідомлення: «Визирни в коридор»… Віра здивовано подивилася в телефон. У коридорі було тихо – ні кроків, ні голосів. Віра в капцях нечутно підійшла до дверей і визирнула в з палати. Вона зробила кілька обережних кроків і раптом застигла від побаченого

Аліна вирішила знайти свою доньку. Колись давно вона залишила її в пологовому будинку… Аліна дізналася адресу дівчини. Жінка знайшла потрібний будинок і довго стояла біля воріт, не наважуючись зайти… Раптом Аліна побачила, що з будинку вийшла… Її мати! Вона очам своїм не повірила… – Мамо! – ахнула Аліна і відкрила хвіртку. – Доню? Невже це ти? – сплеснула руками та й заплакала. – Мамо, я нічого не розумію, чому ти живеш тут? Мені дали цю адресу… – сказала Аліна. В цей час відкрилися двері і на ґанку з’явилася дівчина. – Бабусю, ти з ким тут? – запитала вона. Аліна не розуміла, що це робиться