– Андрій, сумки візьми! Чому в коридорі темно, ти навіщо світло вимкнув? – голосно вигукнула Світлана, увійшовши до квартири.
– Тихо. Тихо… Дитину розбудиш, він тільки заснув! – роздратовано прошипів Андрій, вискочивши у коридор.
Світлана не відразу вникла в суть сказаного. Дівчина сяк-так поставила пакети з продуктами на підлогу і пильно подивилася на чоловіка.
– Яку дитину? Що ти знову вигадуєш? Знову загуляв десь?
– З вами загуляєш! – знову невдоволено прошепотів Андрій.
– Слухай, годі шепотіти! Ти можеш толком сказати, що сталося? – з роздратуванням спитала дівчина.
– Сестра твоя приходила! Таке тут зробила! – знову загадкою промовив Андрій.
– Катя?! – перепитала Світлана.
– Катя, Катя… Іншої сестри, сподіваюся, у тебе немає! – відповів Андрій.
…Світла та Катя – рідні сестри. З’явилися на світ у благополучній сім’ї, тільки за характером були дуже різні. Старша Світлана – старанна і відповідальна дівчинка. Вона з першого класу добре вчилася, відвідувала гуртки, та ще й мамі по дому допомагати встигала. Молодша Катя – повна протилежність. З початкових класів у школі мала великі проблеми. Навчалася дівчинка неважливо, грубіянила вчителям, за що регулярно отримувала одне зауваження за іншим. Батьки намагалися навчити доньку, але всі вмовляння давали лише тимчасовий ефект. А потім Катя бралася за старе і все починалося по-новій.
Коли Світлані виповнилося вісімнадцять років, а Каті чотирнадцять, трапилося нещастя – батьків дівчаток не стало. Обом сестрам на той час довелося нелегко. Органи опіки запропонували відправити Катю на чотири роки до дитячого будинку, навіть прийомну сім’ю незабаром обіцяли. Але Світлана твердо вирішила сестру в жодному разі не віддавати. Вона відклала підготовку до вступу до університету та взялася за пошуки роботи.
– Нічого. Можна й потім освіту здобути… Встигну ще! Зараз мені найголовніше – Катю довчити, виростити з неї людину і не зрадити пам’ять батьків. – міркувала Світлана з подружкою.
– Ой, Світлано, покаже тобі ще твоя сестричка! Адже вона така… Безвідповідальна. Можливо, правда відправити її до дитячого будинку, а тобі своє життя влаштовувати? Зрештою, ти їй не мати. А те, що з вашими батьками так вийшло, на те воля Божа… — відповіла подружка.
– Ні! Катя, звичайно, дівчинка непроста і сваримося ми з нею часто, але в дитячий будинок я її нізащо не віддам! Що там за життя, та й батьки цього ніколи б не схвалили! – твердо стояла на своєму Світлана.
Так і почали сестри жити вдвох. Спочатку після прощання з батьками Катя ходила дуже сумна, а потім пустилася берега.
– Катю, мені класна керівничка вчора знову дзвонила! Ти чому до школи не ходиш, чому ти мене весь час обманюєш? — вкотре питала Світлана, дивлячись на молодшу сестру.
– Не вказуй мені тут! Ти мені взагалі ніхто! Я ось дев’ятий клас закінчу і до коледжу вступати поїду! І сюди не повернуся! Продамо квартиру, гроші навпіл поділимо! — не по-дитячому заявляла п’ятнадцятирічна Катя.
Спочатку Світлана думала, що сестричка заспокоїться. Але найгірші виправдання дівчини підтвердились. Звісно, одразу на продаж квартири Світлана не погодилася. Але коли Каті виповнилося вісімнадцять, вона попросила свою частку. Втомившись від постійних сварок, Світлана зробила так, як просила сестра — продала батьківську трикімнатну квартиру. Гроші сестри поділили навпіл.
Світлана на свою частку купила однокімнатну квартиру, а Катя просто зникла. Вона заявила, що поїде в інше місто і почне там зовсім нове життя.
Спочатку Світлана дуже переживала через все, що відбувається. Але потім взяла себе до рук, вступила до університету. У ресторані, де вона раніше працювала офіціанткою, їй запропонували посаду адміністратора. Потім Світлана познайомилася з Андрієм, і вони почали жити цивільним шлюбом. Поступово все, що сталося з Катею, стало забуватися. Звичайно, Світлана іноді згадувала сестру, особливо, коли бувала у батьків на цвинтарі. Але решту часу про Катю вона навіть не думала і тут раптом таке…
На кухні Андрій розповів Світлані, що коли вдень повертався додому біля дверей квартири вже стояла якась дівчина з однорічною дитиною на руках.
– Представилася Катею, твоєю сестрою. Сказала, що через спільних знайомих дізналася, де тепер ти живеш і прийшла, мовляв, у гості. Ну, я й пустив її почекати, поки ти на роботі. Вона посиділа хвилин двадцять, а потім сказала, що їй треба в магазин за памперсами синові збігати, і досі не повернулася!
– А чого ж ти мені одразу не подзвонив, коли вона прийшла? – накинулася Світлана на чоловіка.
– То я дзвонив тобі, ти, як завжди, не відповідаєш! Вічно найбільше на своїй роботі зайнята! – Андрій не упустив можливості дорікнути дружині в тому, що вона надто багато часу, на його думку, приділяє виконанню своїх професійних обов’язків.
– Ой, правда … – Світлана перевірила пропущені на телефоні.
– Що тепер робитимемо? Потрібно у відділок йти і розповідати все як є. – запропонував Андрій.
– Не знаю. Треба подумати. Я піду хлопчика перевірю.
Разом із дитиною Катя залишила невелику сумку. Там серед дитячих речей вона знайшла невеликий клаптик паперу, на якому рукою Каті було написано:
«Світлано, привіт! Півтора роки тому я народила сина, та його батько покинув нас. Одна я виховати дитину не зможу. Ти колись врятувала мене від дитячого будинку, допоможи моєму синові. Його звуть Вадим. Я знаю, що ти його не кинеш. Вибач мені за все і прощай. Катя.
Прочитавши ці рядки, Світлана розплакалася.
– Чого ж ти мене не дочекалася, Катя?! Ех, не розумна… — тихо сказала сама собі і підійшла до сплячого хлопчика.
Вадим тихо спав на дивані. Світлана погладила племінника по голові і знову пішла на кухню.
– Уявляєш, Катя записку залишила. Його Вадим звуть.
– Світлано, мені абсолютно байдуже, як його звуть! Розумниця, звісно, твоя сестра. Треба завтра тобі чи мені з роботи відпрошуватись, щоб його у відділок відвезти. Або може викликати їх сюди, щоби приїхали і забирали його.
– Не знаю. Давай зранку вирішимо. Ранок вечора мудріший, а зараз пішли спати. – запропонувала Світлана.
Тільки спати цієї ночі не вийшло. Малюк плакав, кликав маму. Світлана всю ніч просиділа з ним.
– Світлано, буди його і збирай, я зараз його у відділок закину! — запропонував зранку роздратований Андрій.
– Слухай, я вже з роботи відпросилась. Давай я сама.
– Ну, як знаєш…
Андрій поїхав на роботу, а Світлана залишилася з малюком. Вона приготувала маленькому Вадиму на сніданок кашу, викупала його. Маля вже не плакало, як уночі, але відчувалося, що був дуже схвильований.
До вечора Світлана чекала повернення Андрія. Вона займалася з малюком цілий день: купала, гуляла, годувала, навіть іграшку купила у магазині. Зрозуміло, ні про який відділок не могло бути й мови.
– Світлано, я не зрозумів, ти чого його не відвезла? — спитала Андрій одразу, як прийшов додому.
– Андрію, ну куди я його… Він такий маленький. І потім, адже він мій племінник.
– І що? Ми на нього прав все одно не маємо! Ти проблем хочеш?
– Андрію, ну давай залишимо його ще на кілька днів, а потім я щось придумаю.
Андрій погодився на вмовляння дружини. Вадим залишився у квартирі ще на два тижні. На роботі Світлана взяла відпустку власним коштом.
– Світлано, його треба відвезти у відділок. Якщо тобі тяжко, давай, це зроблю я! — вкотре запропонував Андрій.
– Андрію, давай усиновимо його? – запропонувала Світлана несміливо.
– Що? Світлано, ти смієшся з мене?! Та мене він дістав уже! Він розгромив всю квартиру, ти щоночі біля нього сидиш! Ти ще не забула, що ти моя дружина? І взагалі я не збираюся годувати чужий рот!
– Андрію, він, може, тобі чужий, а мені рідний! От якби це був твій племінник, як би ти вчинив?
– Такого навіть уявити не можу! Слава Богу, у мене немає таких родичів ! І взагалі, ще не доведено, що він твій! Де ця твоя не розумна сестра взагалі взяла цю дитину?
– Вадим – син Каті, і мій племінник. Він на мого батька та свого дідуся дуже схожий!
Розмова не вийшла. Андрій поїхав на роботу, а Світлана пішла гуляти з Вадимом. Дівчина не знаходила собі місця. Вона весь час думала про те, як їй вчинити. Вона йшла у своїх думках, коли її гукнув незнайомий чоловічий голос.
– Дівчино, Світлана здається… Зачекайте!
Світлана обернулася і побачила, як її наздоганяє молодий чоловік.
– Здрастуйте!
– Здрастуйте, а ви хто?
– Я – батько Вадима. Я хочу його забрати.
– Ще чого! І взагалі, чому я маю вам вірити?
– Ось – подивіться у телефоні фотографії, мої, Каті та новонародженого Вадима. Ось його свідоцтво про народження.
– Ви ж покинули і сина, і Катю…
– Та нікого я не кидав! Ми познайомилися з Катею, я її щиро покохав. Потім вона завагітніла. Хотіла зробити процедуру, але я відмовив її. Тільки от сім’ї все одно не вийшло. Катя втекла. А потім я дізнався, що мій син у вас. Я у сусідньому місті живу. Мене, до речі, Олег звуть.
Світлані нічого не залишалося, як віддати малюка законному батькові. Але вона взяла адресу та номер телефону Олега. Вони домовилися, що Світлана зможе відвідувати племінника, коли захоче.
– Світлано! Якщо чесно не вірив, що ти цього хлопчика у відділок здаси! – заявив Андрій з порога.
– А я його й не здавала. – тихо відповіла Світлана.
– І де він?
– За ним батько прийшов. Пристойний, до речі, чоловік.
– Ну, взагалі пощастило! Де ж його раніше носило. Ти з нього грошей не спитала? Ти два тижні на хлопчика витратила, не працювала. А у нас кредити…
Світлана мовчки пішла в кімнату.
– Як же добре, що ми знову вдвох! Ніхто не плаче і не канючить! – сказав Андрій зранку.
– А якби у нас свої діти були, ти як би до них ставився? Вони б тобі також жити заважали?
– Які діти? Ти що?! Давай на роботу збиратися.
Світлана не пішла на роботу. Вона зателефонувала Олегу і спитала дозволу приїхати. За кілька годин дівчина вже була в гостях в Олега та племінника.
…Світлана і Олег сподобалися один одному. Дівчина пішла від чоловіка, і за кілька місяців вийшла заміж за Олега. Вони разом виховують сина, і чекають на народження доньки. Катя у житті сестри більше не з’являлася.
