– Знову його треба рятувати? – Віолетта різко відклала телефон, у якому щойно перечитувала повідомлення від чоловіка. – Ти серйозно, Сергій? Він же дорослий чоловік!
Сергій втомлено видихнув, стягуючи з себе куртку. Вигляд у нього був винний, але він явно намагався згладити ситуацію, а не відступити.
– Тато потрапив у халепу, йому терміново потрібні гроші.
– Він завжди потрапляє в халепу! – Віолетта схопилася зі стільця. – Ти розумієш, що ми вже три роки не можемо накопичити на ремонт через його постійні проблеми?
Сергій мовчав. Вона бачила, як він стискає вилиці, ніби хоче заперечити, але знає, що аргументи в нього слабкі.
Віолетта пройшлася кухнею, намагаючись заспокоїтися. Щоразу одне й те саме: свекор вляпувався в сумнівні історії, брав непотрібні кредити, переказував гроші пройдисвітам, а Сергій кидався його рятувати. Це стало частиною рутини, але на цей раз її роздратування досягло межі.
– Скільки тепер? – холодно спитала дружина.
– П’ятдесят тисяч, – неохоче відповів Сергій.
Віолетта заплющила очі, пригнічуючи бажання влаштувати сварку. Вони так довго відкладали, рахували кожну копійку, а тепер знову доведеться витягувати гроші з їхнього сімейного бюджету, бо свекор виявився надто наївним та безтурботним.
– Ти розумієш, що ці гроші були відкладені на нову кухню? – Вона намагалася говорити спокійно, але голос видавав її злість.
– Розумію, – тихо відповів він. – Але ж не можу я залишити його без допомоги.
– А він думає про нас, коли позичає великі суми ненадійним друзям? Він дбає про тебе, коли витрачає гроші на сумнівні історії?
Сергій втомлено накрив лоба долонею.
– Віолетто, це мій батько. Він мене один виховував, я не можу просто відвернутися від нього.
Вона знала цю фразу напам’ять. Щоразу, коли свекор втягував їх у чергові фінансові «пригоди», Сергій твердив те саме. Але чомусь, коли йшлося про сім’ю, це стосувалося лише його батька, а не їх із Віолеттою?
Вона взяла пляшку з водою і зробила ковток, намагаючись упоратися з розчаруванням.
– Знаєш, я не хочу про це говорити, – холодно сказала вона. – Роби як хочеш.
Сергій кивнув, вирішивши, що проблема вичерпана. Він не помітив, як Віолетта стиснула губи, ухваливши остаточне рішення, яке явно йому не сподобається.
Якщо її бажання та потреби для нього не в пріоритеті, значить, їй доведеться подбати про себе самій. Вона заведе окрему скарбничку. У неї будуть власні накопичення та фінансова подушка на той випадок, якщо свекор вичавить із них усі соки.
Так вона думала.
– Може, візьмеш ось цей? – Сергій простягнув Віолетті телефон і показав на екран. – Недорогий, але хороший. У мене колега із таким ходить, задоволена.
Віолетта миттю глянула на характеристики і відразу відклала телефон убік. Вона втомилася чути про «недорогі, але добрі» моделі, коли давно вирішила, чого хоче.
– Я краще почекаю, – відповіла вона, знову повернувшись до своїх думок.
Сергій тяжко зітхнув, але сперечатися не став. Віолетта давно мріяла про айфон. Нехай не останньої моделі, хай навіть не новий, але саме про цей телефон. Вона не бачила сенсу витрачати гроші на те, що їй не подобається. Речі, якими користуєшся щодня, повинні приносити задоволення, а не розчарування.
Щоб не тягнути гроші із сімейного бюджету, Віолетта завела таємну скарбничку, як і планувала. До неї йшли всі випадкові надходження: гроші, подаровані на свята, дрібні бонуси, несподівані премії. Вона відкладала навіть заощаджені кошти, якщо вдавалося вихопити знижку в магазині або відмовитися від непотрібної покупки. Все йшло на її заповітну мету.
Коли на день народження родичі та друзі подарували їй конверти, вона зрозуміла, що її мрія ось-ось здійсниться. Залишалося небагато, але це вже було досяжно.
– Ого, до тебе прямо всі з грошима прийшли, – здивувався Сергій, коли Віолетта перерахувала подаровані купюри. – Може, тоді більше не чекатимеш, просто візьмеш щось подешевше? Повинно вистачити.
Віолетта посміхнулася, але впевнено похитала головою.
– Ні, я хочу саме те, що задумала. Вже майже назбирала. Навіщо мені щось інше?
Чоловік закотив очі, але нічого не сказав. Мабуть, вирішив, що сперечатися марно.
Вона планувала поїхати в магазин у найближчі вихідні, але раптово злягла з застудою. Кілька днів пролежала у ліжку, а потім на роботі розпочався завал. Відпрошуватися заради покупки телефону здавалося не розумно, та й нікуди він не дінеться. Гроші спокійно лежали вдома, акуратно заховані в шухляді комода, а на карті залишалася друга частина суми.
Віолетта навіть не підозрювала, що хтось вже вирішив розпорядитися її мрією по-своєму.
Вона з хвилюванням відчинила шухляду і одразу ж зрозуміла, що щось не так. Жінка ретельно переглянула все всередині, прибрала стос документів, перевірила підкладку, але грошей не було. Паніка змінилася холодним подивом: вона пам’ятала, що залишала їх тут. Вони не могли просто зникнути.
На душі знялося неймовірне хвилювання, як раптом її осяяло. Вона різко вийшла зі спальні і влетіла у вітальню, де Сергій ліниво дивився телевізор.
– Де гроші? – її голос був спокійний ним, але в ньому вже відчувалося роздратування.
Сергій трохи здивувався, повернувся до неї, проте в його очах не було хвилювання. Віолетта з його погляду зрозуміла: він все знає.
– Які гроші?
– Ті, що подарували мені на день народження! – дружина стиснула кулаки, ледве стримуючи емоції. – Вони лежали в комоді, а тепер їх нема.
Чоловік важко зітхнув, почухав потилицю і, нарешті, неохоче відповів:
– Я віддав їх татові.
На мить у кімнаті запанувала тиша. Віолетта навіть не одразу зрозуміла, що саме сказав чоловік. Мозок відмовлявся сприймати цю інформацію.
– Що ти зробив? – її голос здригнувся від гніву, який стрімко накривав її з головою.
– Віолетто, не починай, – скривився Сергій. – Тато взяв дещо на виплату, не розрахував бюджет, а тепер йому нема на що жити. Я допоміг, це ж не погано.
– Не погано?! – Віолетта зробила крок ближче, ледве стримуючись від злості та обурення. – Ти взяв мої гроші без мого відома і просто подарував їх батькові!
– Та гаразд тобі, що за трагедія? – він роздратовано знизав плечима. – Він же поверне, як зможе.
Віолетта засміялася. Цей сміх межував з істерикою.
– Поверне? Коли? – вона вп’ялася в нього поглядом. – Ніколи, як завжди? Скільки разів він уже обіцяв?
Сергій відвернувся, але на його обличчі не було ні каяття, ні переляку. Тільки втома від її обурень, наче це вона зараз була неправа.
– Віолетто, ну що ти заводишся? Це лише гроші.
Ця фраза стала останньою краплею. Віолетта відчула, як усередині щось обірвалося. Не тільки злість, а й розчарування охопило її.
Він навіть не вважав за потрібне запитати її думку. Просто взяв те, що належало їй, бо був певен: вона нікуди не дінеться.
Але він схибив.
– Іди.
Голос Віолетти звучав рівно, але в ньому дзвеніли холодні металеві нотки. Вона стояла посеред вітальні, схрестивши руки, і з рішучістю в погляді дивилася на Сергія, який ошелешено дивився на неї у відповідь.
– Що? – він навіть засміявся, ніби прийняв її слова за жарт.
– Ти мене чудово почув, – Віолетта зробила крок уперед. – Збирай речі та йди.
Сергій нервово провів рукою по обличчю, здивовано застиг.
– Ти серйозно? Через якісь гроші?
– Не через гроші, – вона різко скинула підборіддя. – А через те, що ти їх взяв без мого відома.
Чоловік насупився, підтиснув губи, дзеркально схрестив руки. Це зачепило його.
– Та не брав я, а допоміг батькові! – вигукнув він. – Він же сім’я!
– А я хто? – Віолетта звузила очі. – Чи я просто зручний спонсор, якого можна не питати?
Сергій відкрив рота, але відразу закрив. Він не міг відповісти, бо знав: у чомусь вона має рацію.
Віолетта випросталась, відчуваючи, як разом із гнівом у ній піднімається несподівана легкість. Вона більше не хотіла пояснювати очевидні речі, не хотіла виправдовуватись за своє справедливе невдоволення.
– Поверни мені гроші, – холодно сказала вона. – Мене не цікавить, де ти їх братимеш. Але без них навіть до порога не підходь.
Чоловік дивився на неї ще кілька секунд, потім стиснув кулаки, розвернувся і вийшов, грюимнувши дверима.
Декілька днів він не з’являвся. Не дзвонив, не писав. Віолетта не знала, чи намагатиметься він щось виправити, але на душі у неї було спокійно.
На п’ятий день Сергій прийшов і мовчки поклав гроші на стіл. Рівно ту суму, що він узяв.
– Я зрозумів усе, – тихо сказав він. – Вибач.
Віолетта нічого не відповіла. Вона просто взяла гроші і, не відкладаючи покупки, пішла до магазину. За кілька годин новий телефон був у неї в руках.
Але справа була не в смартфоні. Віолетта зрозуміла, що якщо вона не відстоюватиме своїх інтересів, ніхто за неї цього не зробить. Тепер Сергій не буде так впевнено робити замах на її кордони. Однак, за цей досвід вона заплатила довірою до чоловіка.
