Життєві історії

Віталій позичив Сергію перфоратор. Той довго його не віддавав. Після робочого дня він вирішив зазирнути в гараж до друга. – Сергію, ну скільки можна?! – обурено вигукнув Віталій. – Я ж просив повернути інструмент через тиждень! – Пробач, друже, справи закрутилися… Поверну, чесне слово! – Сергій здивовано знизав плечима. Минуло вже два тижні, а Сергій навіть не дзвонив. Віталій вирішив відвідати його. Йому набридло чути нескінченні обіцянки, і чоловік вирушив до нього прямо на роботу. – Сергію, я більше не можу чекати! Де мій перфоратор? – вигукнув чоловік. – Ох, друже, розумієш, тут така справа… – Сергій ніяково посміхнувся. – Що таке? – Віталій не розумів, що відбувається

Віталій прокинувся і попрямував до умивальника. Глянувши в дзеркало, він побачив своє втомлене обличчя і згаслий погляд.

Вчора знову зателефонував брат Микола і попросив позичити гроші до зарплати… Вкотре…

Чоловік знав, що на повернення чекати марно. Але відмовити рідній людині було важко.

Та й хто знає, раптом він справді потрапив у біду? Але біда: такі ситуації відбувалися все частіше і частіше.

Вже пів року щомісяця повторювалася та сама історія. Начебто життя брата залежало виключно від позик Віталія.

Чоловік поснідав і подався на роботу. Після робочого дня він вирішив зазирнути у гараж до друга.

– Сергію, ну скільки можна?! – обурено вигукнув Віталій, стоячи посеред гаража, де тепер лежала тільки порожня коробка від перфоратора. – Я ж просив повернути інструмент через тиждень!

– Пробач, друже, справи закрутилися… Поверну, чесне слово! – Сергій здивовано знизав плечима.

– А коли? Коли ти повернеш мені мій перфоратор? – наполегливо поцікавився чоловік.

– Скоро, скоро… – відмахнувся друг від нього.

Минуло вже два тижні, а Сергій навіть не дзвонив. Мабуть, вважав, що обіцянка сама собою здійсниться.

Так і жили – завжди хтось брав, а потім забував віддавати. Віталій розумів, що ситуація виходить з-під контролю.

Але, як людина м’яка, він рідко наважувався говорити правду в обличчя.

Якось сусідка тітка Ліза теж попросила у нього ненадовго мультиварку. Мовляв, терміново треба приготувати кілька страв перед приїздом родичів.

Віталій погодився, хоч і знав, що його сусіди часто приймають гостей. Тепер він підозрював, що ця мультиварка надовго оселиться на кухні тітки Лізи.

Наступного дня до чоловіка прийшов брат і знову звернувся з проханням.

Микола присів навпроти Віталія за кухонний стіл, нервово смикаючи рукав сорочки.

– Ти знаєш, брате, справа серйозна. Потрібно терміново виплатити борг. Інакше… – родич зам’явся.

– Інакше що? – нетерпляче запитав Віталій.

– Інакше мене просто виставлять з квартири, – сумно відповів Микола.

Чоловік тяжко зітхнув. Знову ці історії про негайну допомогу! Проте, він сам виріс на ідеалах підтримки близьких.

Відмовити братові – означало зрадити свої принципи. Тому, скріпивши зуби, він дістав гаманець і відрахував потрібну суму.

Микола подякував братові, пообіцяв повернути борг за кілька днів, але обидва знали, що це чергова брехня.

Через кілька днів після розмови Віталій вирішив відвідати друга Сергія.

Йому набридло чути нескінченні обіцянки, і він вирушив до нього просто на роботу.

– Сергію, я більше не можу чекати! Де мій перфоратор? – вигукнув чоловік, намагаючись стримувати емоції.

– Ох, друже, розумієш, тут така справа… – Сергій зніяковіло посміхнувся.

– Що таке? – Віталій не розумів, що відбувається.

– Перфоратор трохи зламався, – сказав Сергій.

– Що значить “трохи”? – незрозуміло запитав Віталій.

– Ну, корпус тріснув, і кнопка увімкнення залипла, – сказав друг, безглуздо посміхаючись.

Чоловікові стало сумно. Він уявив собі, як Сергій спробував просвердлити стіну, але через необережне поводження з перфоратором пролунав характерний тріск.

Тепер цей інструмент перетворився на купу непотрібного металу. Віталій відчув себе обманутим.

– Значить, ти не тільки не повернув мені інструмент, але ще й зламав його? – запитав він.

Сергію не було чого сказати на свій захист. Він тільки розводив руками і повторював одне й те саме:

– Пробач, Віталію, так вийшло.

Увечері того ж дня чоловік повернувся додому й сів за стіл. Перед ним лежав стос рахунків і квитанцій.

Ще вчора він віддав останні гроші Миколі, а сьогодні треба було сплачувати за комунальні послуги.

Чоловік зрозумів, що настав час змінювати підхід. І Віталій твердо вирішив змінити ситуацію.

Він почав діяти рішуче й негайно. Насамперед Віталій вирушив до Сергія, щоб забрати зламаний перфоратор.

– Давай-но, повертай мені мою техніку, – сказав чоловік, дивлячись прямо в очі другу.

Сергій, відчувши себе ніяково, простягнув йому коробку з поламаним інструментом.

– Вибач, Віталію, правда, я не хотів ламати. Сподіваюся, зможеш полагодити? – пробурмотів він.

– Звісно, ​​зможу, – відповів Віталій, хоч усередині кипіла злість. – Тільки тепер ми матимемо інші правила. Якщо хочеш ще щось у мене взяти, залишай заставу. У разі поломки чи неповернення – річ твоя, а застава – моя!

Сергій здивовано глянув на друга, але нічого не сказав. Чоловік забрав перфоратор і пішов. Потім він відвідав тітку Лізу, щоб забрати мультиварку.

– Здрастуйте, тітко Лізо, – ввічливо привітався Віталій, проходячи в квартиру. – Прийшов забрати свою мультиварку.

Сусідка заметушилася, намагаючись сховати прилад подалі. Зрозуміло, що повертати його вона не збиралася.

– Ой, навіщо тобі вона зараз? Адже в мене стільки справ! – почала виправдовуватися жінка.

– Все одно повертайте, – сказав Віталій. – Від сьогодні жодних позик без застави.

Тітка Ліза обурено сплеснула руками, але змушена була повернути мультиварку.

Зрештою, чоловік зустрівся з Миколою, щоб обговорити новий порядок.

– Миколо, давай поговоримо серйозно, – почав він. – Більше жодних позик без гарантій. Якщо потрібна допомога, будь готовий залишити щось цінне у заставу.

Брат розгублено глянув на Віталія, не розуміючи, чому той став таким жорстким.

– Ти зовсім втратив совість? – обурився Микола. – Ми ж сім’я!

– Саме тому, що ми сім’я, я хочу, щоб ти навчився відповідальності, – твердо відповів чоловік. – Так буде краще для всіх.

Після цієї розмови брати розлучилися, і Микола більше не звертався до нього по гроші.

З того дня друзі й родичі стали поза очі називати Віталія “скнарою і хапугою”, але він залишався непохитним.

Його новий підхід допоміг зберегти майно й нерви.

Поступово всі звикли до нових правил, і ситуація стала більш контрольованою.

Вам також має сподобатись...

В Насті був день народження. Святкувати вирішили вдома. Ближче вечора прийшли всі запрошені гості, вітали іменинницю, дарували подарунки. – Настя, дзвонив Вітя, він хотів прийти до тебе на день народження, але у нього виникли термінові справи, – повідомила доньці Наталя Василівна. – Ну, братик поводиться, як завжди, – невдоволенно хмикнула іменинниця. – Але Вітя передав тобі подарунок, – мама дістала з пакету якусь коробку, і вручила її доньці. – Що це? – здивувалася жінка. – Не знаю. Він не сказав мені, – відповіла мама. Настя швидко зняла подарункову упаковку, відкрила коробку і… остовпіла від побаченого

Ліда вийшла з роботи. – Вибачте, а ви не з паспортного? – молода дівчина, зрівнявшись із Лідою, зупинилася. – Так, а що? – посміхнулася Ліда. – Значіть запізнилася. Нікуди не встигаю. Чоловік на двох роботах, я теж, відпроситись дуже важко, – пояснила дівчина. – Нічого, буває. Ходімо віддам ваші документи, – посміхнулася Ліда і запитала. – А як ви встигаєте працювати на двох роботах? – Основна робота у мене в магазині, а вечорами букетики роблю, а чоловік перед роботою біля метро їх продає, – усміхнулася вона. Ліда застигла почувши це, вона ніяк не могла повірити у таке співпадіння

Антоніна Вікторівна запросила своїх дітей у гості, обговорити її ювілей. До обіду всі були в зборі. – Мені скоро сімдесят років. Можливо це мій останній ювілей, – почала розмову Антоніна. – Тому я хочу шикарне свято. Я підрахувала: родичі, друзі, виходить у межах сорока людей. – Ого! – здивувався син Ігор. – Ціле весілля! – Так от, – продовжувала Антоніна. – Грошей на таке свято немає, зате є ідея, як вирішити це питання. – Яка ще ідея? – запитала донька Катя. Антоніна Вікторівна зробила глибокий подих і виклала свій план. Діти вислухали матір і аж роти повідкривали від почутого

Роман повернувся додому пізно. – Кохана, я вдома, – гукнув він з порога. – Вечеря на столі, – обізвалась Юлія. – Посидиш зі мною? – сказав чоловік, зайшовши на кухню. – Добре, – погодилася Юля. Роман почав вечеряти, як раптом зупинився і подивився на дружину. – Юля, нам треба поговорити…, – тихо сказав чоловік. – Що сталося? – захвилювалася дружина. – Юля, – чоловік узяв дружину за руки і продовжив. – Я вирішив придбати собі житло. – Ти, що, йдеш від мене? – не розуміла дружина. – Юля, заспокойся, дослухай мене! – видихнув Роман і все розповів дружині. Юля вислухала його і застигла від почутого