Життєві історії

Віталій позичив Сергію перфоратор. Той довго його не віддавав. Після робочого дня він вирішив зазирнути в гараж до друга. – Сергію, ну скільки можна?! – обурено вигукнув Віталій. – Я ж просив повернути інструмент через тиждень! – Пробач, друже, справи закрутилися… Поверну, чесне слово! – Сергій здивовано знизав плечима. Минуло вже два тижні, а Сергій навіть не дзвонив. Віталій вирішив відвідати його. Йому набридло чути нескінченні обіцянки, і чоловік вирушив до нього прямо на роботу. – Сергію, я більше не можу чекати! Де мій перфоратор? – вигукнув чоловік. – Ох, друже, розумієш, тут така справа… – Сергій ніяково посміхнувся. – Що таке? – Віталій не розумів, що відбувається

Віталій прокинувся і попрямував до умивальника. Глянувши в дзеркало, він побачив своє втомлене обличчя і згаслий погляд.

Вчора знову зателефонував брат Микола і попросив позичити гроші до зарплати… Вкотре…

Чоловік знав, що на повернення чекати марно. Але відмовити рідній людині було важко.

Та й хто знає, раптом він справді потрапив у біду? Але біда: такі ситуації відбувалися все частіше і частіше.

Вже пів року щомісяця повторювалася та сама історія. Начебто життя брата залежало виключно від позик Віталія.

Чоловік поснідав і подався на роботу. Після робочого дня він вирішив зазирнути у гараж до друга.

– Сергію, ну скільки можна?! – обурено вигукнув Віталій, стоячи посеред гаража, де тепер лежала тільки порожня коробка від перфоратора. – Я ж просив повернути інструмент через тиждень!

– Пробач, друже, справи закрутилися… Поверну, чесне слово! – Сергій здивовано знизав плечима.

– А коли? Коли ти повернеш мені мій перфоратор? – наполегливо поцікавився чоловік.

– Скоро, скоро… – відмахнувся друг від нього.

Минуло вже два тижні, а Сергій навіть не дзвонив. Мабуть, вважав, що обіцянка сама собою здійсниться.

Так і жили – завжди хтось брав, а потім забував віддавати. Віталій розумів, що ситуація виходить з-під контролю.

Але, як людина м’яка, він рідко наважувався говорити правду в обличчя.

Якось сусідка тітка Ліза теж попросила у нього ненадовго мультиварку. Мовляв, терміново треба приготувати кілька страв перед приїздом родичів.

Віталій погодився, хоч і знав, що його сусіди часто приймають гостей. Тепер він підозрював, що ця мультиварка надовго оселиться на кухні тітки Лізи.

Наступного дня до чоловіка прийшов брат і знову звернувся з проханням.

Микола присів навпроти Віталія за кухонний стіл, нервово смикаючи рукав сорочки.

– Ти знаєш, брате, справа серйозна. Потрібно терміново виплатити борг. Інакше… – родич зам’явся.

– Інакше що? – нетерпляче запитав Віталій.

– Інакше мене просто виставлять з квартири, – сумно відповів Микола.

Чоловік тяжко зітхнув. Знову ці історії про негайну допомогу! Проте, він сам виріс на ідеалах підтримки близьких.

Відмовити братові – означало зрадити свої принципи. Тому, скріпивши зуби, він дістав гаманець і відрахував потрібну суму.

Микола подякував братові, пообіцяв повернути борг за кілька днів, але обидва знали, що це чергова брехня.

Через кілька днів після розмови Віталій вирішив відвідати друга Сергія.

Йому набридло чути нескінченні обіцянки, і він вирушив до нього просто на роботу.

– Сергію, я більше не можу чекати! Де мій перфоратор? – вигукнув чоловік, намагаючись стримувати емоції.

– Ох, друже, розумієш, тут така справа… – Сергій зніяковіло посміхнувся.

– Що таке? – Віталій не розумів, що відбувається.

– Перфоратор трохи зламався, – сказав Сергій.

– Що значить “трохи”? – незрозуміло запитав Віталій.

– Ну, корпус тріснув, і кнопка увімкнення залипла, – сказав друг, безглуздо посміхаючись.

Чоловікові стало сумно. Він уявив собі, як Сергій спробував просвердлити стіну, але через необережне поводження з перфоратором пролунав характерний тріск.

Тепер цей інструмент перетворився на купу непотрібного металу. Віталій відчув себе обманутим.

– Значить, ти не тільки не повернув мені інструмент, але ще й зламав його? – запитав він.

Сергію не було чого сказати на свій захист. Він тільки розводив руками і повторював одне й те саме:

– Пробач, Віталію, так вийшло.

Увечері того ж дня чоловік повернувся додому й сів за стіл. Перед ним лежав стос рахунків і квитанцій.

Ще вчора він віддав останні гроші Миколі, а сьогодні треба було сплачувати за комунальні послуги.

Чоловік зрозумів, що настав час змінювати підхід. І Віталій твердо вирішив змінити ситуацію.

Він почав діяти рішуче й негайно. Насамперед Віталій вирушив до Сергія, щоб забрати зламаний перфоратор.

– Давай-но, повертай мені мою техніку, – сказав чоловік, дивлячись прямо в очі другу.

Сергій, відчувши себе ніяково, простягнув йому коробку з поламаним інструментом.

– Вибач, Віталію, правда, я не хотів ламати. Сподіваюся, зможеш полагодити? – пробурмотів він.

– Звісно, ​​зможу, – відповів Віталій, хоч усередині кипіла злість. – Тільки тепер ми матимемо інші правила. Якщо хочеш ще щось у мене взяти, залишай заставу. У разі поломки чи неповернення – річ твоя, а застава – моя!

Сергій здивовано глянув на друга, але нічого не сказав. Чоловік забрав перфоратор і пішов. Потім він відвідав тітку Лізу, щоб забрати мультиварку.

– Здрастуйте, тітко Лізо, – ввічливо привітався Віталій, проходячи в квартиру. – Прийшов забрати свою мультиварку.

Сусідка заметушилася, намагаючись сховати прилад подалі. Зрозуміло, що повертати його вона не збиралася.

– Ой, навіщо тобі вона зараз? Адже в мене стільки справ! – почала виправдовуватися жінка.

– Все одно повертайте, – сказав Віталій. – Від сьогодні жодних позик без застави.

Тітка Ліза обурено сплеснула руками, але змушена була повернути мультиварку.

Зрештою, чоловік зустрівся з Миколою, щоб обговорити новий порядок.

– Миколо, давай поговоримо серйозно, – почав він. – Більше жодних позик без гарантій. Якщо потрібна допомога, будь готовий залишити щось цінне у заставу.

Брат розгублено глянув на Віталія, не розуміючи, чому той став таким жорстким.

– Ти зовсім втратив совість? – обурився Микола. – Ми ж сім’я!

– Саме тому, що ми сім’я, я хочу, щоб ти навчився відповідальності, – твердо відповів чоловік. – Так буде краще для всіх.

Після цієї розмови брати розлучилися, і Микола більше не звертався до нього по гроші.

З того дня друзі й родичі стали поза очі називати Віталія “скнарою і хапугою”, але він залишався непохитним.

Його новий підхід допоміг зберегти майно й нерви.

Поступово всі звикли до нових правил, і ситуація стала більш контрольованою.

Вам також має сподобатись...

Мар’яна радісно поспішала додому. Сьогодні у них з чоловіком була перша річниця весілля. Вона тільки-но переступила поріг, як подзвонив телефон. – Мар’яно, мене не чекай, – трохи схвильовано говорив чоловік. – Бабусю швидка забрала. Ми в неї. – Я зрозуміла, – відповіла дружина. Чоловік прийшов ближче до ранку в пригніченому стані і одразу пішов на кухню, щоб випити кави та збиратися на роботу. – Бабусі не стало, – тихо сказав Ігор, коли дружина зайшла на кухню. Але тоді Мар’яна навіть уявити не могла, як ця новина змінить її життя 

Микола прокинувся рано. Його мати вже брязкала каструлями на кухні. Микола вмився й зайшов до неї. – Ой, доброго ранку, Микольцю! – вигукнула мати. – Бери пиріжечок свіженький і чаю попий. Треба, щоб ти ще збігав у магазин і купив хліба… – Зараз збігаю, мамо! – сказав Микола. Хлопець допив чай і пішов у магазин. Він купив, що було треба, і саме повертав за кут будинку, як раптом натрапив на якусь стареньку. Жінка тримала в руках кошик, накритий кольоровим рушничком. Кошик опинився на землі. Микола глянув, що там було і не повірив своїм очам

У Віки не стало свекрухи. Рита Степанівна пішла тихо, діти та рідні, навіть встигли з нею попрощатися. Олег з братом місце на цвинтарі обрали гарне, недалеко від каплиці, все організували. Провели Риту Степанівну в останню дорогу. Наступного дня, Олег з Вікою вирішили приїхати, відвідати могилку Рити Степанівни. Олег припаркував автомобіль біля воріт цвинаря, і вони з Вікою попрямували до могилки. Тільки-но Віка з Олегом підійшли до могилки Рити Степанівни, то застигли від несподіванки… Поряд із могилкою матері виявилася нова

Вероніка крутилася на кухні. Вона готувала вечерю, бо ж незабаром мав прийти її чоловік Роман. Вона підготувала м’ясце, начистила картоплі, хотіла все потушкувати, мало вийти смачно. Раптом у неї задзвонив телефон. – Алло, привіт, – сказала вона грайливо у слухавку. – Коли ми зустрінемось? – пролунав чоловічий голос. – Скоро. Через два тижні мій Роман їде у відрядження, – сказала дівчина. – Тоді до зустрічі, цілую, – поклав слухавку співрозмовник. Раптом почувся звук вхідних дверей і Вероніка застигла від несподіванки