Життєві історії

Олег повернувся додому з роботи. Відкрив квартиру та здивувався. Чомусь діти не вибігли його зустрічати. Та й у квартирі була підозріла тиша. Світло було ввімкнене лише на кухні. – Сплять чи що…, – подумав Олег, і поспішив на кухню. – А ти чого тут сидиш сама? Діти де? – спитав він у дружини. – Діти в моєї мами. – сухо відповіла Олена. – Коли ти їх відвезти встигла? – здивувався чоловік. – Встигла! Поки ти весь день розважався з своєю коханкою! – єхидно відповіла Олена. – З коханкою? Олено, ти про що? – Олег здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

– Коли ми наступного разу побачимось? – спитала Маргарита, трохи прикриваючись ковдрою.

– Не знаю, Рито. Я ж тобі казав, що в мене дружина та діти. Не просто так піти з дому. Але я точно щось придумаю! – переконливим тоном сказав Олег, поцілував дівчину і подався до виходу.

– А ти йди від дружини! – гукнула дівчина.

– Я подумаю … – обернувшись відповів Олег, послав дівчині повітряний поцілунок і пішов.

Олег вийшов із під’їзду. Звично озирнувся на всі боки. Цей дивний ритуал вже став звичкою. Хоча чоловік і сам не розумів, навіщо він це робить. Дружині він зраджував давно, і Рита далеко не єдина дівчина на стороні. До неї були Настя, Світлана, Віра – це лише з постійних. Іноді Олег вступав у зв’язок із дівчатами, з якими знайомився випадково. Їхні імена він, звичайно ж, не запам’ятовував.

Зраджував дружині Олені він легко і невимушено. Вона займалася дітьми, і ще жодного разу не викрила його в подружній невірності. Спочатку Олег переживав, а тепер не уявляв свого життя без коханки. Відмовлятися від цієї насолоди чоловік не збирався. І ритуал огляду на всі боки був, швидше, звичкою, ніж мірою безпеки.

Олег сів у машину і поїхав у бік будинку. А там все як завжди. Для Олега зовсім нічого цікавого – дружина Олена, двоє дітей. Катруся обов’язково попросить допомогти їй намалювати малюнок до школи, а молодший Марко попросить грати з ним у машинки.

Усі домашні відносини, подружні та батьківські обов’язки Олег виконував без особливого ентузіазму. Хтось із товаришів радив йому розлучитися. Олег і сам неодноразово думав про це, але не міг зважитися на такий серйозний крок. Він чудово уявляв, чим обернеться розлучення. Потрібно буде шукати собі якесь житло, виплачувати аліменти на дітей. Знову ж таки, осуд з боку батьків. Всі ці сварки та розбирання. З дітьми доведеться гуляти у вихідні, бо вони точно проситимуться побачити тата. Усього цього Олег не хотів. Тому дотримувався перевіреної тактики – вдома намагався бути рідше, і від присутності коханки у своєму житті не відмовлявся.

Олегу так було дуже зручно: не треба нічого вирішувати, вигадувати, викроювати. Життя вже устаканилось, і залишалося лише плисти за течією. Приймати він хоч якусь відповідальність не збирався. Це стосувалося не лише будинку, а й роботи. Всі, хто прийшов з ним у компанію приблизно в один і той же час, вже давно просунулися кар’єрними сходами. Дехто звільнився і завів власний бізнес. Тільки Олег так і залишився сидіти рядовим співробітником, який просто отримує мінімальний оклад та виконує найпростіші обов’язки.

Олег припаркував машину, зайшов у ліфт, піднявся на дев’ятий поверх. Ключами відкрив квартиру та здивувався. Чомусь Катруся та Марко не вибігли до нього назустріч. Та й у квартирі була підозріла тиша. Світло було включене лише на кухні.

«Сплять чи що…» – подумав про себе Олег, роззувся і поспішив на кухню.

– А ти чого тут сидиш сама? Діти де? – спитав він у дружини, що сиділа на стільці.

– Діти в моєї мами. – сухо відповіла Олена.

– А чого це? Начебто не домовлялися? Коли ти їх відвезти встигла?

– Встигла! Поки ти весь день замість того, щоб бути на роботі або приділяти час сім’ї, розважався з коханкою! – відповіла Олена.

У повітрі повисла пауза, бо Олег просто розгубився від такого повороту подій, а Олена…

***

…Олена вийшла заміж за однокурсника Олега з великого кохання – симпатичний і розумний хлопець із доброї родини. Рік зустрічалися, потім Олег запропонував узаконити стосунки, і Олена навіть не роздумуючи погодилася.

Перші два роки жили чудово. Принаймні, Олені так здавалося, поки вона не побачила чоловіка в кафе з іншою дівчиною. Подруга порадила не руйнувати родину. Мовляв, він тебе любить, може найшло щось… Мама порекомендувала народити дитину. Олена так і зробила.

На світ з’явилася Катруся. Олег дуже зрадів появі доньки. Тільки радості його вистачило ненадовго. З дитиною треба було допомагати, гуляти, займатися, ходити до поліклініки, зоопарку, на дитячий майданчик. Усього цього Олег або уникав, або робив, як то кажуть, з-під палиці. Олена дуже переживала через те, що відбувається. Навіть себе звинувачувала в тому, що інші щасливі, а в них не клеїться.

Коли Катрусі виповнилося чотири роки, Олена дізналася, що чоловік зустрічається зі своєю колегою Світланою. Хотіла подати на розлучення, але так і не наважилася. Натомість Олена придумала хитрий хід – народити хлопчика. Можливо, з донькою чоловікові було не цікаво, а от син – зовсім інша справа. Хлопчик, продовження роду, спадкоємець… Правда, успадкувати особливо нічого. Олег як працював рядовим клерком, так і продовжує. Машина у нього старенька, та і та в кредит, а квартира – орендована.

«Нічого. У нас все ще буде. Олег обов’язково зміниться і щосили намагатиметься для сім’ї», – заспокоювала себе Олена.

Незабаром на світ з’явився Марко. Олег був неймовірно радий народженню сина. План Олени спрацював, чому вона дуже раділа. чоловік почав більше часу проводити вдома, від Світлани не залишилося і сліду.

– Олег, ти сьогодні погуляєш з Марком?! – запитувала Олена.

– Ну, звичайно! Адже син! Та й Катю з собою візьмемо… – гордо відповів Олег.

Олена раділа! Раділа доти, доки не дізналася, що у чоловіка нова пасія – брюнетка Віра. Світ звалився, а земля буквально пішла з-під ніг. Олена вирішила подати на розлучення.

«Ну й куди я з двома дітьми на руках та без житла?! Марко раз у раз нездужає, я майже не працюю! Та ми просто не проживемо!», – міркувала Олена сама по собі.

Жінка впадала у роздуми не раз, і не два… Ні з подругою, ні з мамою вона не радилася. Просто дійшла висновку, що треба миритися заради щастя дітей. І не подала на розлучення.

Терпець урвався, коли Маргарита з’явилася. Найприкріше, що чоловік навіть не ховався. Просто цинічно водив коханку по ресторанах, коли Олена заощаджувала кожну копійку на собі та дітях.

***

– І що тепер буде? – Першим заговорив Олег.

– Тепер буде розлучення! Я більше не маю наміру закривати очі на твої пригоди! Думала, що заради щастя дітей… А де воно це щастя, якщо вони практично не бачать тебе?! – Сказала Олена, підхопила сумку і пішла, кинувши ключі від орендованої квартири.

Олег оминув кімнати. Щось із дитячих речей залишилося. Він узяв до рук машинку сина, покрутив колеса. Потім поставив іграшку на місце, вимкнув у кімнаті світло і пішов надвір.

Хвилин за тридцять Олег знову був у Маргарити і розповідав їй про те, що сталося.

– Ну то це ж чудово! – вигукнула дівчина.

– Так?! – невпевнено перепитав Олег.

– Ну, звичайно! Ти вільний! Тепер у нас із тобою зовсім нове життя! – кинемо тут все і поїдемо до великого міста!

– Можливо ти й маєш рацію… – підсумував Олег.

***

…З того дня минуло вісім років. Олег повернувся до рідного міста. Стоячи на вокзалі, він глянув на обручку, зняв її з пальця і ​​прибрав у кишеню. Тиждень тому Олег і Маргарита офіційно оформили розлучення.

Чоловік вийшов із будівлі вокзалу, спіймав таксі та вирушив за адресою, де жили батьки дружини. Двері відчинила мати Олени, Наталя Іванівна.

– Боже! Які люди! – сплеснула руками жінка.

– Здрастуйте! – тихо відповів Олег.

– Ну, привіт, якщо не жартуєш. Чого приїхав?

– А де Олена?

– А твоя яка справа? Ви не чоловік та дружина більше. Розлучилися, чи забув? – спитала Наталя Іванівна.

– Не забув. Але де діти? – Наполягав Олег.

– Дитина… – простягла Наталя Іванівна.

Олег нахилив голову, кілька хвилин обоє помовчали.

– Про дітей, отже, згадав. Ну то слухай – цього року Каті вісімнадцять виповнилося. Вона начебто вже не дитина. А Марку ти вже не батько. Позбавлений ти прав батьківських. І рішення суду є.

– Та як це? На яких підставах? На аліменти ваша дочка сама не подавала…

– Ой! Та хіба ж турбота про дітей тільки аліменти?!

– Я все одно зустрінуся з дітьми! Де вони живуть? – наполегливо сказав Олег.

– У Швеції. – відповіла Наталя Іванівна і зачинила двері.

Олег йшов тротуаром з похмурою головою. Ішов і згадував.

Спочатку вони жили з Маргаритою непогано. Олег ні в чому не відмовляв коханій. Щоб виконувати її численні бажання, брав нескінченні кредити. Потім він дізнався, що дружина зустрічається з його босом, влаштував сварку. Маргарита подала на розлучення, а Олега вигнали з роботи.

«З боргами з країни мене не випустять, та й де їх шукати у цій Швеції…» – думав він сам собі. У Олега не було нічого в цьому житті. І нікого.

Після дзвінка мами Олена сиділа замислена. Ні, їй не було шкода колишнього чоловіка. Просто згадувала, що половину життя витратила на нікчемну людину, яка так і не усвідомила своїх помилок.

Від думок Олену відволік дзвінок у двері. Жінка пішла відкривати:

– Ой, а ви чого своїми ключами не відчинили?

– Та забули вдома! Мамо, потренувалися класно! Я в душ! – сказав Марко.

Олена підійшла до Ігоря, за якого вийшла заміж п’ять років тому. На той момент Олег вже був позбавлений прав на дітей за невиконання батьківських обов’язків. Ігор усиновив Катю та Марка. Чоловік працював перекладачем, і одного разу його запросили працювати у велику іноземну компанію. Так сім’я опинилася у Швеції.

– Втомився? – Запитала Олена чоловіка.

– Є трохи. – з усмішкою відповів Ігор.

– Іди в душ і відпочивай. А я піду вечерю готувати.

– Я тобі допоможу!

– Ні, ти втомився. З ранку на роботі, ввечері Марко тебе дістає зі своєю підготовкою до змагань.

– Та я тільки радий! Він мені справді як рідний син став, і Катя… – тихо сказав Ігор

– Я знаю… – відповіла Олена і посміхнулася.

…Олег так і не зустрівся з дітьми, хоча до кінця життя шкодував про те, як вчинив із сім’єю. Потрібно цінувати те, що в тебе є і не розпорошуватись на ілюзії. Шкода, що Олег зрозумів це тоді, коли було вже запізно…

Вам також має сподобатись...

Дмитро повернувся додому далеко за північ. У його орендованій квартирі було тихо. Дружина і діти вже спали. Він стомлено сів на кухонний стілець і дістав телефон. Двадцять три пропущені від матері, десять від батька… І одне повідомлення від сестри Сніжани: «Нам треба поговорити. Будь ласка…» Сімʼя зібралася через два дні в новій квартирі сестри. Усі сиділи за великим столом. На ньому стояв тільки чайник і бабусині пиріжки. – Я… – почала Сніжана, нервово смикаючи руками серветку. – Я хочу вибачитися. Перед тобою, Дмитрику. І твоєю родиною. Дмитро підняв здивований погляд. Він не розумів, що відбувається

– Степане, скоро твій день народження! – урочисто сказав Степану його батько. – Що ти хочеш у подарунок? – Я не знаю, – сказав хлопчик. – Як так? – усміхнувся тато. – Ти не знаєш, який подарунок хочеш?! – Ну так… – пробурмотів той. – У мене все є. Степан озирнувся. І справді, все є. – Як добре ти живеш! – засміялася мама. – Що навіть ні про що не мрієш. Мама й тато посміхнулися і вийшли з кімнати. Степан замислився… І раптом… Він чітко зрозумів, що хоче на свій день народження! Наступного дня хлопець порахував свої заощадження, а потім підійшов до батьків з несподіваною пропозицією

– Ось, Маринко, старалася, вибирала, щоб тебе порадувати! – сказала посміхаючись мати. Вона простягла доньці важкий пакунок, у якому щось дзенькнуло. – Що це? – запитала Марина. – Та ти відкривай швидше, сама побачиш! – поквапила мати. Марина поставила згорток на стіл і почала розвʼязувати численні стрічки. – Маринко, акуратніше з упаковкою, – сказала мати. – Папір гарний, можна буде ще щось загорнути! Марина стрималася, щоб не обуритися… Вона нарешті відкрила свій подарунок на день народження й ахнула. – Що це таке? – тихо запитала вона, і взялася за голову від побаченого

Микола прийшов до Віки на співбесіду. – Микола Михайлович, – сказала жінка. – Так написано в резюме. – Все правильно, – усміхнувся чоловік. – Тільки там не написано, що я саме той, хто вам потрібен! – Ви впевнені? – насупилась Віка. – Абсолютно! – вигукнув Микола. – Де ще ви знайдете людину моїх років, здатну закохатися з першого погляду?! Він уважно подивився на Віку. І та… Зніяковіла… Наступного дня Миколу було прийнято на роботу… А через місяць роман Віки й Миколи був у самому розпалі! Він гарно залицявся. Віка закохалася в Миколу по самі вуха. А потім Микола раптом… Зник! Віка не знала, що й думати. І тут зʼясувалося несподіване