Життєві історії

Наталка ходила по кімнаті з кута в кут, не знаходячи собі місяця. Жінка в сотий раз набирала номер чоловіка, а він уперто мовчав. – Невже не можна подзвонити, і попередити, шоб я не хвилювалася! – думала вона. Потім Наталка не витримала і набрала номер свекрухи. – Доброго дня. Вам Дмитро, випадково, не дзвонив? – запитала Наталя. – Ти не хвилюйся, все буде нормально, – раптом сказала Віра Петрівна. – Ви щось знаєте? – хапалася за найменшу надію Наталка. – Знаю. Він мав це зробити! – несподівано сказала свекруха і все пояснила невістці. Наталка вислухала Віру Петрівну і застигла від почутого

Наталка всоте набирала номер чоловіка, а він уперто мовчав. Останню добу вона постійно дзвонила, писала повідомлення і чекала на відповідь, але її не було. Дмитро просто пішов на зустріч однокласників і не повернувся додому в обумовлений час. Вона чекала його до ночі, потім не спала до ранку, а вдень почала дзвонити. Але настання вечора не внесло ясності, хоча раніше такого ніколи не траплялося.

– Загуляв чоловік, – казала їй з виглядом знавця сестра Катя.

– Дмитро не такий, – плакала Наталка. — З ним щось сталося, а від мене приховують.

– Хто? – не розуміла Катя. – А я попереджала тебе, що не треба чоловіка одного на вечірку відпускати.

– П’ятнадцять років від дня випуску, – не розуміла такої недовіри жінка. – Ми дев’ять років у шлюбі і жодного разу не було жодних приводів для недовіри.

– З дебютом! – бурчала Катерина. – З дитинства ти якась дуже довірлива та не розумна! Я свого чоловіка нікуди не відпускаю одного, або вдвох ідемо або разом сидимо вдома.

Сестра пішла додому, Наталка продовжила телефонувати чоловіку, маленьку Яну довелося обманути, чому тата немає вдома. Потім жінка не витримала і набрала номер свекрухи, хоч і не хотіла її зайвий раз турбувати.

– Все буде нормально, не хвилюйся, – на диво спокійно відреагувала Віра Петрівна.

– Ви щось знаєте? – хапалася за найменшу надію Наталка. – Дмитро вам дзвонив?

– Ти спати лягай, доньку не хвилюй, а завтра він з’явиться, – переконувала родичка. – Іноді чоловіки йдуть у загул, а потім згадують про родину та додому повертаються.

Наталка не зрозуміла сказане свекрухою, але перепитувати не стала. Доньку спати поклала, сама сиділа до півночі в кріслі і прислухалася до найменших звуків у під’їзді. У неї вже пройшла злість та образа на чоловіка, який, за словами свекрухи, міг трохи загуляти. Навіть не збиралася сварку із цього приводу влаштовувати і була готова все пробачити, аби коханий чоловік повернувся. Ближче до ранку задрімала, потім на дзвінок будильника кинулася, доньку в садок відвела, сама на роботу зібралася.

– Михайле, ти нічого не знаєш про Дмитра? – дзвонила вона найкращому другові чоловіка по дорозі на роботу.

– А що я маю знати? – не зрозумів чоловік.

– Він не повернувся після зустрічі однокласників, куди він міг подітися? – плакала Наталка. – Ви ж із ним зі школи разом, як шкода, що ти не пішов на цю зустріч.

– Та я збирався, тільки діти занедужали, а дружина сама з ними не справлялася, ось я і скасував похід, – виправдовувався приятель.

– Ти можеш у когось із однокласників дізнатися, що сталося? – просила розгублена жінка. – Або мені дай номер когось, хто там був, я сама зателефоную.

– Я передзвоню, – швидко сказав Михайло і вимкнувся.

Наталя собі місця цілий день не знаходила, на всі звуки телефону реагувала, переживала пропустити важливий дзвінок. А він трапився тільки ввечері понеділка через два дні після того, як чоловік не повернувся.

– Привіт. У мене все нормально, не треба метушню наводити, – невдоволено буркнув Дмитро, зателефонувавши о сьомій вечора.

– Як я маю це розуміти? – плакала Наталя. – Від тебе ні слуху, ні духу вже дві доби.

– Значить, так було потрібно, – сердився чоловік. – Через пару днів приїду, все розповім, батькам та друзям моїм більше не дзвони.

На цій фразі чоловік відключився, і Наталя не встигла спитати, що трапилося, звідки його можна забрати і взагалі, що відбувається. Тільки зрозуміла, що свекруха та друг Михайло з Дімою спілкувалися, раз він у курсі її дзвінків.

– Ну подумай сама, – говорила потім телефоном сестра. – Якби з твоїм чоловіком щось сталося, навряд чи він так вільно спілкувався б.

– І що це може означати? – не розуміла жінка.

– У найкращому разі з друзями загуляв, – міркувала Катя. – У гіршому – із подругами.

Від подібних думок Наталку в жар кидало, тому вона гнала їх геть. Яна плакала і чекала на тата, мати їй вигадувала безглузді небилиці і навіть сама намагалася в них вірити. Сама хвилини до повернення чоловіка рахувала і планувала почути від нього подробиці того, що відбувається, тільки спілкування вийшло непростим.

– Вибач мені, так вийшло, – говорив Дмитро, сидячи на кухні з великою чашкою чаю. – Я розумію, що мав спочатку з тобою поговорити, але так вийшло.

– Що відбувається, що вийшло? – Не розуміла Наталка. – Де ти був у ці дні?

– Я був у Юлі, вона – моє перше кохання, – намагався не дивитися дружині в очі Дмитро. – Думав, все давно в минулому, а зустрілися і пристрасть знову повернулася. Не зміг я стриматись, весь цей час був у неї. Вона розлучилася нещодавно.

– Дуже цікаво, – застигла Наталка. – А далі що? Ти запропонуєш все забути і вдати, що нічого не трапилося?

– З чого ти взяла? – відповів суворо чоловік. – Ми ж дорослі люди і маємо нести відповідальність за свої вчинки.

– Мені також так здається, – плакала Наталя. – Я місця собі не знаходиоа, Яна плакала, а ти круто час проводив. Клас!

– Не треба так єхидно говорити, – зіщулився Дмитро. – Я вже вибачився, але не збираюся робити це сто разів поспіль.

– А що ти збираєшся робити? – не розуміла жінка.

– Я за речами прийшов, – відповів він. – Ми з Юлею вирішили жити разом. Ми давно про це мріяли, але тоді не вийшло. Нам зараз доля другий шанс дає, я його не проґавлю.

– А як же ми? – Не розуміла Наталка. – Ще в суботу вдень все було добре, і ми були щасливою сім’єю, а тепер ти заявляєш про рішення кинути нас?

– Аліменти платитиму, з донькою спілкуватися хочу, на цьому все, – сказав він, прямуючи до кімнати за речами.

Наталя почувала себе спустошеною, чуючи збори чоловіка і думаючи, як жити далі. Він поспішно кидав речі в сумку, про щось говорив із донькою, а потім пішов, не обертаючись, і попередньо кинувши ключі від квартири на тумбочку біля вхідних дверей. Сил не було ні на що, Наталка забулася сном, тільки наступного дня сестрі зателефонувала і все розповіла.

– В принципі, я так і думала, – заявила Катерина.

Наталці стало ще гірше, бо вона точно так не думала, і взагалі, розраховувала на щасливий фінал історії. Тільки до кінця тижня зателефонувала свекруха і сама цб тему торкнулася, не бачачи сенсу далі осторонь стояти, відмовчуватися.

– Ти на Дмитра не ображайся, – просила вона. – Вони з Юлею у школі були закохані одне в одного, тільки ми тоді влізли і не дали їм стосунки будувати.

– Як це? – Не розуміла Наталка.

– У Юлі батько був любителем загульбанити, я не хотіла таких родичів, – продовжувала Ніна. – Переживала про погану спадковість, от і зробила все можливе, щоб сина розлучити з цією Юлею.

– А тепер благословляєте на довге та щасливе життя? – єхидно запитала Наталя.

– Не можу більше бачити сина нещасним, – продовжувала вона. – З тобою він не був щасливим. Я ж мати, я все бачу та розумію.

– Тобто я винна, що Діма виявився зрадником?

– Ніхто не винен, – намагалася донести вона свою правду. – Тільки Діма має право на щастя, це я зараз тільки зрозуміла. Я не схвалюю його вчинок, але й заважати більше не стану.

– А як же ми з Яною? – Не розуміла Наталка. – Вам зовсім не цікаво, як ми далі житимемо?

– Нормально жити будете, – міркувала Ніна. – Я вже про все подумала, Діма аліменти платити буде, ми з онукою спілкуватись хочемо, а ти молода, ще своє життя влаштуєш.

Не було в Наталі сил далі слухати ці промови, вона зрозуміла настрій свекрухи, допомоги звідти чекати не було сенсу. Тепер їй доведеться розраховувати тільки на себе, пам’ятаючи про наявність доньки та намагаючись бути сильною.

Вам також має сподобатись...

Валентина з самого ранку крутилася на кухні. Сьогодні її син приведе наречену. Стіл вже був накритий, коли у двері подзвонили. – Проходьте, – усміхнулася Валя. – Мамо, це Поліна! – весело вигукнув Павло. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – запросила Валя. За столом Валентина розпитувала Поліну про плани на життя. Але після того, як Поліна розповіла про своїх батьків, Валентина змінилася. – А яке у тебе прізвище? – запитала вона. Поліна назвала прізвище. – Геть з нашого дому! І більше, щоб я тебе не бачила, – вигукнув Валентина. Павло та Поліна здивовано переглянулися між собою, не розуміючи, що відбувається

Ліда мила посуд, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила троюрідна сестра Тамара. – Привіт, як справи? – одразу запитала вона. – Привіт. Займаюся домашніми справами, – відповіла Ліда. – Я до тебе у справі дзвоню, – сказала Тамара. – Можна до вас приїде моя Настя? Вона дуже хоче побачити ваше місто. – Знаєш, Тамаро, у нас зараз не найкращі часи, мене нещодавно на роботі скоротили, – спробувала відмовити Ліда. – Настя вас особливо не потурбує, – заспокоїла Тамара. – Ну добре. Нехай приїжджає, – погодилася Ліда. Але жінка навіть уявити не могла, що їй доведеться пережити за ці дні, поки у них гостюватиме племінниця

Антоніна мила посуд на кухні, коли в двері подзвонили. На порозі стояла сусідка Галя. – Ніно, можеш цибулину позичити? – запитала вона. – Звісно, – відповіла Ніна, пішла на кухню і швидко повернулася з цибулиною в руках. – Бачила твій син Ігор якусь кралю собі знайшов, – раптом сказала Галя. – Ти що, її бачила? Де бачила? – здивувалася Ніна. – Та ось щойно, біля будинку, – пояснила сусідка. – І яка вона? – запитала Ніна. – А ти сама подивись! Вони біля підʼїзду стоять, – єхидно посміхнулася Галина. Ніна швидко підбігла до вікна на кухні, глянула вниз і застигла від побаченого

Була неділя і Микола сидів сам удома. Його дочка Олеся пішла у гості до подружки. Чоловік пішов на кухню, відкрив холодильних і дістав варену ковбасу. – Зараз посмажу собі яєшню з ковбаскою! – вирішив Микола. Він дістав з кухонної шафки сковорідку, як раптом за вхідними дверима почувся якийсь шум. Хтось ніби шкрібся… Микола насторожено пішов у коридор. Він відкрив вхідні двері й оторопів від несподіваного видовища