Життєві історії

Оля повернулася з роботи, Сашко був вже вдома. – Привіт, коханий! – весело сказала дружина, зайшовши в кімнату до чоловіка. – Як день пройшов? – Привіт. Та все, як завжди, – відповів Сашко. – Що приготувати на вечерю? – додала жінка. – Можливо котлеток посмажиш? – запропонував Сашко. – Добре, – відповіла Оля, пішла у спальню, переодягнулася і вирушила на кухню. Через півтори години вечеря була готова. Оля вирушила до чоловіка, щоб покликати його до столу. Ольга зайшла в кімнату до Сашка і застигла на місці, заставши чоловіка за несподіваним заняттям

Всі були здивовані до глибини душі, коли красуня та розумниця Оля обрала собі в супутники життя чоловіка на п’ятнадцять років старшого за неї.

Найбільше, звичайно, обурювалися батьки.

– Тобі двадцять п’ять! А твоєму чоловікові сорок! – сварився тато. – Та він майже мені ровесник.

– І що? Я його люблю, – знизала Оля плечима. – До того ж, ви хіба не знаєте, що жінки дорослішають раніше за чоловіків. Виходить, що в розвитку ми з ним ровесники, – засміялася вона.

– Нічого смішного, – додала мама. – Так, зараз він для тебе привабливий. Свій бізнес добре заробляє. Виглядає дуже нічого. Але що буде за десять років?

– Знаєш, через десять років і я вже не виглядатиму на двадцять п’ять.

Здавалося, що у Олі на все є відповіді.

– До того ж, він не шукатиме когось молодшого, якщо і його дружина буде набагато молодшою за нього.

– Ох, пошкодуєш ти, дочко. Ось будь впевнена, через якийсь час він захоче дачу та сидіти вдома перед телевізором, а ти ще будеш сповнена енергії. Я не говорю, що потрібно вибирати прям ровесника. Я б зрозуміла, якби різниця була років у п’ять. Але п’ятнадцять.

Оля поцілувала маму в щоку і посміхнулася.

– Це ж просто цифри. Ось тобі майже п’ятдесят, а ти ще, як дівчисько.

– Не вигадуй, – відмахнулася мама, але було видно, що їй приємно.

Оля дійсно вважала, що вік не має значення. Адже коли вона вперше познайомилася з Олександром, вона вже тоді зрозуміла, що їй дуже близька за духом ця людина.

Вони мали схожі захоплення. Обидва любили лижі та фільми про супергероїв. Вони разом готували, знаходили якісь складні рецепти, бігали по всьому місту в пошуках екзотичних продуктів, а потім вдавали, що вийшло смачно.

Їм було легко та весело вдвох. Вони могли цілу ніч гуляти містом, могли всі вихідні провалятися вдвох у ліжку, а могли й окремо проводити час. Ніхто нікого не ревнував, не обмежував.

У попередніх відносинах все було інакше. І там Оля якраз зустрічалася із ровесником. Він постійно її контролював, не хотів нікуди відпускати одну. Та й нудно з ним було, бо все, що його цікавило – друзі та гулянки.

Тому Оля знала, що робить правильно. Хоч подруги її теж дивувалися.

– Тобі не страшно, що років за десять він перестане виконувати свій подружній обов’язок? – запитувала одна з них.

– Не страшно, – сміялася Оля. – Сашко ще всім молодим фору дасть.

– І все ж таки… Мені здається, неправильно це якось.

– Неправильно жити з тією людиною, яку тобі нав’язує суспільство. Треба жити з коханим, – додала Оля.

Загалом, хто б що не казав, Оля та Сашко дійшли до ЗАГСу.

Перед самим весіллям Оля переїхала до нього, до його просторої квартири. Вона знала, що багато хто думає, що вона повелася на гроші. Сашко й справді добре заробляв. Не олігарх, звичайно, але вистачало не лише на хліб з маслом, а й з ікрою.

Та й сама Оля працювала. Отримувала менше чоловіка, проте могла ці гроші витрачати на себе. Не треба було думати, на що купити продукти, на що поїхати відпочити. Сашко спокійно закривав усі ці потреби.

Та й Оля знала, що коли вона вийде в декрет, вона не буде бідувати. Сашко був щедрим чоловіком, і він точно не той, хто проситиме звіту за кожну витрачену копійку.

Але гроші у цьому союзі були не головними. Оля й справді любила свого чоловіка. І їй із ним було дуже цікаво.

Сашкові друзі теж дивувалися з того, що він обрав собі таку молоду дружину.

– Виховаєш під себе? – Сміялися багато.

– Дивно, що ви думаєте, що треба виховувати дорослу людину, – з усмішкою відповів він.

– А не хвилюєшся, що через пару років вона знайде того, хто молодший?

– Ні, – усміхався у відповідь Сашко.

Перші роки їхнього шлюбу справді були чудовими. Оля завагітніла, народила сина. Сашко з нього порошинки здував, іноді Оля навіть сварилася, що він надто балує дитину.

Та й за Олею чоловік доглядав. І з дитиною сидів і дарував їй подарунки. А щойно вона народила, він найняв клінінг, який приходив раз на тиждень. Тим самим Олі не потрібно було переживати щодо прибирання, просто підтримувати чистоту.

Та й готувала вона за бажанням. Якщо не було сил чи часу, то просто замовляла доставку. Сашко ніколи не був проти.

Що змінилося, Оля не знала. Можливо, вплинуло те, що Оля якийсь час була закрита у чотирьох стінах, перебуваючи постійно поряд із дитиною. А може, у Сашка почалася криза середнього віку, хто знає. А може, знову ж таки, вплив друзів.

Але в той момент, коли їхній син пішов у садок, а Оля вийшла на роботу, Сашка наче підмінили.

На перші дзвіночки Оля навіть уваги не звертав. Буває таке, що в людини поганий настрій. Або щось не подобається. Тому вона навіть не ображалася на деякі його випади.

– Ти в цьому підеш на роботу? Оля, спідниця так обтягує, що видно всі твої вигини, – бухтів чоловік.

– І що? Даремно я, що через три місяці після пологів у зал пішла? Нехай всі знають, яка я молодець, – жартувала вона.

Потім якось Олю покликала ввечері подруга до ресторану. Мовляв, давно не бачились, зберемося дівчатками.

Раніше у Сашка не було б питань із цього приводу. Він довіряв Олі беззастережно. Але тут раптом обурився.

– Чому б не зустрітися вдень?

– Ти не знаєш, що ввечері атмосфера зовсім інша? – усміхнулася дружина. – Та гаразд тобі, ми посидимо в ресторані, навіть не в барі. Якщо ти не хочеш сидіти із сином, я викличу няню.

– Ще чого не вистачало! Сам із ним залишусь.

Начебто Сашко і не забороняв їй йти, але всім своїм виглядом показував, що він дуже незадоволений. І доки Оля сиділа з подругами, він подзвонив їй п’ять разів. На п’ятий вона не витримала і все ж таки поїхала додому.

Вдома вона спитала у чоловіка, що відбувається, але той стверджував, що просто турбувався за неї. Мовляв, багато різних поганих людей навколо, а тут одні дівчата сидять. Мало що.

А якось Оля застала свого чоловіка, коли він щось шукав у її телефоні.

– Ти що робиш? – Запитала вона.

– Так… Я загубив контакт дизайнера, мені для офісу треба, а в тебе він начебто був, – відмазався Олександр.

– А спитати?

– А що, тобі є що приховувати? – перейшов він у наступ.

– Мені приховувати нічого. І я не зрозумію, чому ти мене в чомусь підозрюєш?

– Та ні в чому я тебе не підозрюю! Сказав, номер телефону хотів знайти! Не думав, що тебе це зачепить.

Але Оля йому не повірила. Вона вирішила, що вони просто давно нікуди не вибиралися вдвох. Все ж таки маленька дитина займає весь їх час. Потрібно просто розвіятися.

Вона вмовила Сашка поїхати відпустку вдвох. Вважала, нічого страшного, як не візьмуть із собою сина. Йому три роки, і йому зараз байдуже, на морі він чи в найближчій калюжі біля будинку. Емоції він так і так отримує.

Тож дитину залишили з бабусею, а самі поїхали на курорт.

Перший день все було чудово. Сашко та Оля насолоджувалися один одним, багато гуляли, розмовляли. Повечеряли в ресторані, викупалися у морі. Все було чудово, як тоді, коли вони ще не мали дитини.

Але потім щось пішло не так.

Другого дня, коли вони снідали в кафе, Оля посміхнулася офіціантові. Він побажав їм гарного дня, і вона просто відповіла усмішкою. І одразу помітила, як змінився на обличчі її чоловік.

– Що таке, Сашко?

– Дивлюся, сподобався молоденький офіціант?

Оля зітхнула. І звідки це в голові?

– Що за нісенітниці? Коли ввічлива усмішка стала синонімом флірту?

– Ти думаєш я ввічливість від чогось іншого не зможу відрізнити? – обурився він.

– Мабуть, не можеш.

Настрій був зіпсований. Сашко, правда, потім вибачився, але на душі в Олі залишився якийсь неприємний слід.

За день сталася нова неприємна ситуація. У барі Оля та Сашко познайомилися ще з однією парою з-за кордону. Олі взагалі були цікаві люди з інших країн, хотілося дізнатися більше про їхню культуру, їхні традиції. З англійською в неї все було добре, ось вона й балакала без упину.

А в тій парі балакучим виявився чоловік. От і вийшло так, що більше розмовляв він та Оля.

І вже у номері Сашко влаштував своїй дружині таку сварку!

– Ми ж разом були, він одружений, Сашко! І його дружина сиділа з нами! Я просто спілкувалася!

– Думаєш, я не бачив, як ти дивилася на нього? Звичайно, він молодший за мене, твій ровесник! І тебе приваблює більше!

Багато чого вислухала Оля на свою адресу, а потім спокійно сказала:

– Або ти вимикаєш свої необґрунтовані ревнощі, або ти мене втратиш.

Сашко ще щось бубонів собі під ніс, але потім, начебто, заспокоївся.

До кінця відпустки обидва були у напрузі. Повернулися додому ще у гірших відносинах, ніж були до поїздки.

Оля щиро сподівався, що чоловік заспокоїться, що зрозуміє, що він не має рації. Адже Оля ніколи не давала приводів для ревнощів. Вона чоловіка дуже любила, і точно не стала б йому зраджувати.

Але ставало лише гірше. Одного дня Саша просто не пустив її до тренажерної зали. Сказав, що в таких лосинах треба не до зали ходити, а в непристойні місця.

І це стало останньою краплею. Того ж вечора Оля зібрала свої речі і поїхала від чоловіка. Вона не хотіла розлучатись, хотіла дати йому час все осмислити. Але він тільки образився ще більше. Навіть влетів до будинку її мами, щоб перевірити, чи там Оля чи до якогось чоловіка поїхала.

І Оля зрозуміла, що нічого не вийде. Щось змінилося у її чоловіка. Можливо, тільки зараз різниця у віці далася взнаки. Але не так, як думали всі довкола. Це не Оля почала заглядатися на молоденьких, це Сашко вирішив, що недостатньо гарний для неї.

Вони розлучилися, і спочатку Сашко навіть стежив за колишньою дружиною. Був упевнений, що в неї вже хтось є.

І ніяк не міг повірити, що Оля пішла через нього. Адже не буває ревнощів на порожньому місці. Чи все ж таки буває?

Вам також має сподобатись...

Софія Борисівна пила чай з тістечками і уважно дивилась на доньку. – Юля, одразу після навчання, ми з татом чекаємо тебе вдома, – сказала вона. – Сьогодні у нас вечеряє важливий гість. Його звуть Антон. Я дуже хочу тебе з ним познайомити. Він багатий і солідний чоловік. – Мамо, а до чого тут я? – здивувалася Юля. – Гість ваш, ви з ним і спілкуйтесь, а ми з Дмитром ідемо в кіно! Софія Борисівна аж побіліла від почутого

Алла цілий день крутилася біля плити, накришила салатів, зварила холодець, накрутила голубців. Аякже ж?! Сьогодні син приведе свою наречену, знайомитися. Пролунав дзвінок у двері. – Прийшли! – вигукнув батько і вийшов зустрічати гостей. – Це Наталка! Моя наречена! – представив дівчину Віктор. – Дуже приємно! Ходімо за стіл, – усміхнулася Алла. Посиділи трохи за столом, поговорили. – Наталці вже час додому. Я проведу її, – ближче вечора сказав син і молоді вийшли з квартири. Як тільки за гостею закрилися двері Алла вигукнула до чоловіка: – Ні, ти це бачив?! – Що бачив? – чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Надя прибирала в квартирі, коли у двері подзвонили. Жінка відкрила і побачила на порозі свою маму з великими валізами у руках. – Привіт, доню! – радісно вигукнула вона. – Мамо? – здивувалася Надя. – А ти чому не попередила, що приїдеш? – Хотіла сюрприз зробити, – пояснила мама. Надя допомогла матері внести сумки, зробила чай, запросила на кухню. – Надю, а я ж до тебе не просто так приїхала! – раптом з далеку почала мама. – У мене для тебе новина! – Яка ще новина? – здивувалася Надя. І мама все розповіла доньці. Надя вислухала її і застигла від почутого

Надя з сином ліпили з пластиліну фігурки, коли пролунав дзвінок у двері. Надя подивилась у вічко. Незнайома жінка. – Здрастуйте. Ви Надя Мельник? – спитала незнайомка. – Так, це я. А хто ви? – відповіла Надія. – Мене звуть Ольга Олександрівна. І у мене до вас є пропозиція! Можна увійти? – запитала гостя. Надя задумалася на кілька секунд і впустила жінку. Запросила на кухню, пригостила чаєм. – Ну, яка у вас до мене пропозиція? Та й звідки ви мене знаєте? – запитала господиня. Але Надія навіть уявити не могла, що запропонує їй ця незнайомка