Життєві історії

Галі запропонували роботу. Вона мала бути ведучою на ювілеї у якомусь багатому будинку. Замовники натякнули, що ювіляр досить відома людина. Але він просив не розказувати, хто він. Тільки ім’я сказав, щоб Галя могла підготувати сценарій. Галя не заперечувала. Яка їй різниця?! Вона тільки уточнила смаки ювіляра у їжі та піснях і почала готувати свято… І ось настав день урочистості. Стали прибувати гості. Галя ще раз по-хазяйськи оглянула все, перевірила, як сидітимуть гості і стала чекати на ювіляра. – Хто ж він такий? – думала жінка. Раптом у залу зайшов чоловік. Галя глянула на нього й ахнула від несподіванки

З самого дитинства так усі про неї й казали:

– Наша Галя – ну просто дівчинка-свято якась! Подивіться на неї, вона ж як маленька рум’яна пампушечка, ямочки на щічках, в очах радість. І не сумує ніколи, навіть якщо лялька зламалася, або їй не купили ошатну сукню!

Галя і справді ніколи не сумувала. І не любила, коли інші сумують.

Сама вона швидко навчилася всьому, що треба вміти господині.

І шити, і в’язати, і готувати Галя з дитинства вміла і любила.

І ніякі життєві труднощі не могли її засмутити.

Вони їдуть усім класом на екскурсію, а в Галі пальто зовсім вицвіло, та й шапка стара?

Галя одразу ж випросила у бабусі яскраві нитки і зв’язала нову шапочку.

А пальто, без дозволу мами, вирішила перешити, знала, що мама в ательє своє пальто так оновила.

Переживала, що заплутається, але вийшло просто неймовірно, нове пальто було чудовим!

– Ось комусь дружина дістанеться, щасливому якомусь, і весела, і рукаста! – примовляла бабуся, пробуючи те, що Галя наготувала, співаючи за роботою.

А незабаром і справді до неї прийшло кохання…

Вони познайомилися на концерті, де Олег був із мамою. І одразу став до неї залицятися.

Весела і спритна Галя і йому, і його мамі дуже сподобалася.

А Галя одразу зрозуміла, що Олег теж, як і вона, любить музику. Він видався їй легким у спілкуванні.

Приходячи додому, вона тільки про нього і говорила:

– Бабусю, ми з Олегом ідемо у філармонію, уявляєш, він розуміє мене з півслова! А на вихідні поїдемо з його друзями на дачу! Бабусю, він заміж мене кличе, і здається, я люблю його, що робити?

Бабуся посміхалася, дивлячись на внучку.

Неможливо було не посміхатися, Галя всіх довкола заряджала своєю енергією.

Але свої сумніви бабуся все є висловлювала:

– Внучечко, зашвидко якось, ви ж тільки недавно познайомилися?

– Бабусю, ти не розумієш, ось Наталка довго з Ігорем зустрічалася, потім заміж вийшла, а тепер вони розлучилися.

Неможливо точно зрозуміти, не ставши дружиною, як складеться.

Але у нас все буде чудово, бабусю! Він такий… Не знаю навіть, як і сказати, він добрий, і я його теж люблю!

– Ну, звісно, ти будеш щаслива, я й не сумніваюся, ти ж моя ягідка, хіба таку, як ти, можна не любити? – тут же ж здалася бабуся, і Галя обійняла її.

– Бабусю, люба, я вже й сукню придумала! Блакитну хочу пошити, допоможеш мені, я і фасон вже придумала, таку не купити, дорого, а я краще зроблю!

– Ой, не знаю, сама, та ще й блакитну, не знаю, – засумнівалася було бабуся.

Хотіла сказати внучці, що прикмета погана самій сукню весільну шити… Та й колір…

Але Галя ніби й не помітила сумніву бабусі, тільки радісно повторила,

– Ну так, блакитну, як мої очі, Олег сказав, що це буде напрочуд красиво! А такий фасон, як я хочу, у магазинах не купити, та й кравчиня не візьметься. Але ж ти мені допоможеш, правда, бабусю?

І бабуся відкинула сумніви, і справді, до чого ці прикмети, на них зараз ніхто не дивиться. Он як радіє онука, навіщо їй вселяти сумніви і в її долю втручатися?

Весілля вийшло дуже веселе, всю рідню покликали і друзі Галі та Олега прийшли. Пісні разом співали, танцювали, і так душевно і добре було, що бабуся перестала думати про погане.

От тільки фату внучка даремно зняла, танцювати вона їй заважала, ну та гаразд, хіба у фаті справа? Он як Олег на неї дивиться закоханими очима!

Жити молоді стали в квартирі бабусі, вона їх з радістю прийняла.

І коли через рік правнук Сашко народився, Валентина Іванівна і зовсім розтанула, так раділа за Галю.

Вона, звісно, помічала те, що Олег уже не такий дбайливий, як раніше їм здавалося.

І гульбанити став із друзями частіше, каже, що втомлюється на роботі сильно, а вдома дитина маленька спати вночі не дає.

Потім Олег пізно почав приходити додому.

Валентина Іванівна відганяла погані думки, говорила Галі, що Олег видно заробити більше намагається.

Але зять уже став і на Галю підсварюватися, йому тепер не подобалося, як вона співає, як одягається, те, що поповніла після пологів, хоч це й було майже непомітно.

Внучка трималася до останнього, не хотіла перед бабусею показувати, що в неї з чоловіком не ладнається.

Але одного разу сталася сварка, Олег повернувся додому під ранок веселий і…

Назвав Галю іншим ім’ям!

Галя не витримала, все йому виказала, а він навіть не став виправдовуватися.

Галасував, що набридла вона йому, така галаслива, пісні співає, веселиться, як в небесах літає. Та ще й так швидко все робить, щоб спеціально підкреслити, що чоловік у неї ледар. Навіть карнизи для штор сама почепила – який чоловік витримає таке?

Галя тільки засміялася. Вона давно зрозуміла, що помилилась. І невдовзі подала на розлучення.

– Я в цьому винна, не зупинила тебе, про прикмети не сказала… Блакитну сукню на весілля вдягнути – це чоловіка з коханкою та біленькою ділити! Та й інше теж! – голосила Валентина Іванівна.

Але Галя міцно обійняла бабусю.

– Перестань на себе наговорювати, може і є такі прикмети, але це я по молодості не розібралася в людині. Коли любов справжня, ніякі прикмети не вплинуть! Зате в нас Сашко є, моя радість, нам і так добре…

Так вони втрьох і жили. Галя на роботу влаштувалася швачкою, курси закінчила. А бабуся їй із Сашком допомагала.

Пісні теж Галя не забувала, синочок у неї вдався, тож віддали його вчитися музиці.

А чоловіків Галя з того часу цуралася.

Краще жити без чоловіка, аніж із таким, який у тобі всю радість та смак життя хоче забрати…

Бабуся звісно мріяла, щоб онука пару собі знайшла, гідного чоловіка. Але так і не дочекалася цього.

Сашко виріс, одружився, Галя вже сама стала бабусею, але життя було їй, як і раніше, на радість.

Вона мала багато подруг, шила на замовлення, і разом із сином займалася проведенням свят.

Співала на весіллях та ювілеях, а Сашко їй акомпанував.

Галю запрошували з великим задоволенням, вона своєю енергією всіх заряджала й захоплювала.

Якщо Галя бралася за проведення заходу, то свято проходило чудово, гості танцювали й співали разом із цією задерикуватою ведучою. А Галю рекомендували потім своїм друзям та знайомим.

…Якось Галині Андріївні надійшла пропозиція провести ювілейну урочистість у багатому будинку.

Замовники натякнули, що ювіляр досить відома у своїх колах людина.

Але він просив не розказувати, хто він, тільки ім’я сказав, щоб Галя могла підготувати сценарій.

Галя не заперечувала. Яка їй різниця? Уточнила лише смаки ювіляра, як у їжі, так і в піснях і танцювальній музиці.

І почала готувати захід.

У неї вже все було відпрацьовано, а те, що місце проведення вже визначене, спрощувало роботу.

Меню зазвичай Галя сама обирала, і їй сподобалося, що смак ювіляра був такий самий, як і в неї. Багато овочів, фруктів, риби. Але й м’ясо для охочих на будь-який смак.

Але важливішими виявилися його музичні уподобання.

Всі вони входило до звичної програми Галі.

Їхні смаки з ювіляром Миколою повністю збігалися!

І ось настав день свята. Стали прибувати гості, Галя ще раз по-господарськи все оглянула, перевірила розсадку гостей і чекала на ювіляра. Хто ж він?

Раптом у залу зайшов чоловік, і Галя ахнула від несподіванки.

Вона впізнала в ньому… Свого кумира!

Вона не раз бувала на його виступах, та це ж відомий виконавець Микола Білий!

Він теж її побачив, усміхнувся і підійшов.

– Галю, привіт, ви вибачте, що одразу не сказав вам, що це я герой свята, не хотів, щоб преса дізналася.

– Здрастуйте, Миколо, для мене велика честь бути ведучою на вашому ювілеї, – у відповідь усміхнулася Галя.

Їй і справді було це дуже приємно. Микола був дуже симпатичний чоловік, а його творчістю вона давно була зачарована.

Але далі сталося непередбачуване. Микола взяв її під руку, і запропонував:

– Я давно за вами спостерігаю, ви напрочуд добре співаєте. Ви дуже гарна жінка, і я задумав одну справу, хочу запропонувати вам… Виступати разом зі мною, що скажете?

Галю складно було чимось здивувати, але тут вона просто оторопіла.

Виступати разом із ним? Хто він, і хто вона, щоб стати з ним поруч?! І їй уже теж під шістдесят, є жінки й молодші, які співають не гірше, аніж вона.

Але Микола ніби прочитав її думки.

– Молода жінка мені не підходить. Мені потрібна глибина, терпкість і післясмак. А ваш тембр напрочуд поєднується з моїм, та й разом ми гарно виглядаємо.

Пропоную сьогодні це перевірити? Ви згодні?

Галя не роздумуючи погодилася, і жодної секунди про це не пошкодувала!

Вони з Миколою уже п’ятий рік разом співають і живуть.

Їхня любов переплетена з піснями і вони розуміють один одного з півслова.

Галя зовсім несподівано зустріла таки свого коханого, ох, бачила б це бабуся.

– Я найщасливіший на світі чоловік, мені неймовірно пощастило, – сказав їй якось її чоловік Микола. – Ти перетворила моє життя на свято. Раніше я співав для публіки, але був самотній, а тепер я вперше живу так, як мріяв!

– Ось і я можу сказати те ж саме! – Галя обійняла чоловіка, і вони щасливо засміялися…

Вам також має сподобатись...

Сергій прийшов додому пізно. Він зайшов у квартиру і посміхнувся – з кухні чувся смачний аромат свіженького борщику… Раптом Сергій згадав, про що мав поговорити з дружиною і його обличчя одразу спохмурніло. Він сів за стіл вечеряти і нерішуче почав розмову. – Аллочко, кохана, у мене до тебе є одне прохання, – сказав Сергій дружині. – Та все, що завгодно, коханий! – посміхнулась дружина. – Розумієш, Алло, я навіть не знаю, як тобі сказати… – замʼявся Сергій. – Як думаєш ми змогли б жити втрьох? – Як це втрьох? – Алла здивовано дивилась на чоловіка, нічого не розуміючи

Ірина Федорівна взяла порожню баночку і вирішила сходити до сусідки Дарини. Вона подзвонила у двері. Відкрила мила дівчина. – У вас солі по-сусідськи не знайдеться? – запитала Ірина Федорівна. – Ох так, будь ласка, проходьте! – заметушилася Дарина. У квартирі було затишно й тихо. У коридорі ходив величезний пухнастий кіт. Ірина Федорівна пішла на кухню за Дариною. – Та я, взагалі-то, не стільки за сіллю, скільки для того, щоб поговорити з вами, – сказала вона. – Я мама вашої сусідки Олени. І вона має до вас деякі запитання. Дарина аж застигла з чашкою в руках

Валентина приготувала сніданок, нагодувала чоловіка, провела його на роботу. – А тепер можна і справою зайнятися, – усміхнулася вона сама собі. Валя зайшла у кімнату, сіла за комп’ютер і почала шукати, яку путівку на відпочинок, краще подарувати Миколі на день народження. Через годину вибір було зроблено. Залишилося лише вказати дані чоловіка. Валя підвелася з-за столу, і вирушила у спальню, щоб взяти паспорт Миколи. Жінка підійшла до тумбочки, відкрила шухляду, витягла з неї папку, в якій зазвичай лежав паспорт чоловіка. Валентина відкрила папку і…ахнула від побаченого

Тетяна повернулася додому, переодягнулася і попрямувала на кухню. – Зараз голубці розігрію, і вечерятимемо, – гукнула вона до сина і відчинила холодильник. – Не розумію, – пробурмотіла жінка, дивлячись у холодильник. – Тут було повно їжі. – Що шукаєш? – з’явилася на порозі кухні її свекруха. – Та ось тут каструля стояла з голубцями, я точно пам’ятаю. І ковбаса була, – пояснила Таня. – Та куди все поділося? – Туди, де йому й місце, – подала голос свекруха. – Я викинула все у контейнер для сміття! – Як викинули? Навіщо? – Тетяна здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається