Життєві історії

Петро з дружиною Уляною жили у будинку його батьків. Сестра чоловіка Катерина розлучилася і разом з дітьми вирішила переїхати до них. Петро з Уляною із самого рання збирали речі. – А що це ви робите?! – зненацька на порозі зʼявилася мати Петра. – Речі збираємо, – відповіла Уляна. – Катерина хоче жити тут. Ось уже майже і все. Зараз Петро ще дитячі меблі розбере… – Так Катерина могла б у іншій кімнаті жити, – сказала свекруха. – Нехай займає, яку забажає. Їй же тепер треба буде всім займатися. – Чим займатися? – ахнула жінка. Вона не розуміла, що відбувається

Уляна після весілля одразу переїхала жити до чоловіка. Жив він із батьками у великому будинку. Петро мав двох братів і двох сестер, він був молодший.

До моменту їхнього весілля з батьками ніхто не жив, усі роз’їхалися, збиралися лише на свята.

– Розумієш, все в сім’ї дістанеться молодшому, це завжди так було в нас. Батько молодший – все отримав від діда. А тепер я все отримаю.

Уляна була ще молода і раділа такому, її навіть не турбувало, що у майбутньому треба буде доглядати батьків чоловіка.

Тільки бабуся, коли Уляна розповіла їй все, посміялася.

– Внучко, ти ще не розумієш всього. Наплачешся ще… Ти слухай, але не вір кожному слову. Часи зараз інші. Ти в нас одна, якщо що, то є куди повернутися.

– Бабусю, навіщо так говорити?! Ми будемо жити довго та щасливо!

– Я ж не тому. Живіть. Але знай – будь-коли ми з дідом тебе приймемо, з чоловіком, чи без, але ти наша. Батьки твої в місті, та й не думаю, що ти туди поїдеш, коли пішла від них…

…Молода сім’я жила добре. Один за одним у них народилися хлопчик і дівчинка.

Уляна навіть зі свекрухою порозумілася. Все по хазяйству робила, на городі поралася.

Батьки чоловіка вже були на пенсії. Свекруха була слаба, багато робити вона нічого не могла, але й наказів не давала.

Уляна сама все бачила і робила. Батько чоловіка порався з хазяйством, часом ходив по гриби. У будинку завжди були м’ясце, яйця, гриби і ягоди. Решту купувала Уляна.

Літні люди свої пенсії нікуди не витрачали, складали. Наївна Уляна спочатку думала, що ця спадщина для них буде…

Все почалося згодом. Старші діти приїжджали у гості, і батьки щедро обдаровували їх.

Мало того, що продукти завжди відвозили, так ще й гроші останнім часом батьки їм давали.

Якось Уляна сама побачила, як свекруха дала гроші дочці. А потім почула розмову з іншою дочкою:

– Мамо, ну мені більше треба. сорок тисяч це зовсім ні про що. У вас же ж дві пенсії, мʼясце продаєте, Петро працює, та й Уляна теж.

– Ми їхніх грошей не беремо.

– Ну і даремно. Що їм у селі треба? Нічого! Нехай Петро в скарбничку складає.
– Вони й так за нами доглядають.

– Ой, мамо. Як може невістка доглядати! Невістка не дочка! Дочка завжди краще!

Не минуло й тижня, як Петро приніс зарплату вдвічі меншу. Він завжди її віддавав дружині, їм було так зручно. А вона сама розподіляла, що на дітей, а що на продукти та інше.

– А чому так мало? А коли решту видадуть. Треба зимовий одяг купувати дітям.

– Доведеться викручуватися. Мати сказала пігулки виписали їй дорогі. Тепер доведеться кожен місяць так, може, підробіток знайду.

– Невже на пігулки не вистачає двох пенсій?! Ти сам подумай.

– Ти ж знаєш, мені ніколи думати, я з ранку до ночі на роботі. Але напевно ти маєш рацію. А що ж вона тоді говорить.

– Та сестрам твоїм усі їхні пенсії йдуть! І гроші з хазяйства також. А корми, між іншим, ми купуємо. А їм і м’ясце, і гроші, і все інше без праці дістається. Я сама чула. Світлана приїжджала, казала що їй грошей мало мати дала. Ось вона і сказала ще з тебе брати. Утримуватимеш сестер тепер? А може, й братів теж?!

– Ні… Я ж не знав… Матері дав… Зараз я розберуся.

Мати спочатку все заперечувала, а потім зізналася:

– А що мені робити?! Світлані треба допомогти, дочка старша у неї кредитів набрала!

– А в інших якіпроблеми? Ти ж усім даєш. Одні ми багаті. Ще й від нас вирішили забрати. А онукам твоїм одяг зимовий потрібен.

– Вам же ж привезли.

– Те, що ні кому не потрібне привезли! А все добре вже через інтернет продали. Куртки затерті і розтягнуті шапки, в селі піде і так, мовляв!

– А звідки їм брати гроші? Ось і продають.

– Ми одяг не просимо, самі купимо, але й такі шкарпетки не треба. Світлана привезла того разу панчохи діряві і одяг запраний, тільки на смітник викинути. Самій не гидко все віддавати нам. В інших теж проблеми?

– У всіх різні. У Іванка іпотека, у Ромчика з роботою проблеми, у Каті з чоловіком. І взагалі – Катя з дітьми до нас переїжджає. Будинок великий, місця вистачить.

– Я так розумію, що працювати вона тут не буде.

– А де їй тут працювати? Проживемо, м’ясце, яйця свої. Картопелька є.

– Якщо гроші не на ліки, то давай назад. Внукам твоїм теж треба.

– Та я всі пенсії вже віддала їм. Тепер і на ліки не буде!

Петро махнув рукою й пішов.

– Так. Я й не знав, що мама всі гроші віддає їм. Батько мовчить, але й раніше завжди грошима розпоряджалася мати. І ще до нас їде Катерина з трьома дітьми жити. З чоловіком розлучається. Працювати не буде, тож готуйся їх утримувати. Що робити?

– А й добре, що вона їде. Ось нехай і доглядає за батьками…

– А як же я? Я молодший, повинен… Уже не знаю, що й повинен.

– Нічого ти нікому не повинен! Ми давно можемо самі жити. У моєї бабусі будинок не гірший. Вони з дідом мені його вирішили в спадок залишити. Діда вже немає, а бабуся мені вже оформила дарчу. Ми можемо хоч сьогодні до неї переїхати.

– І коли ти встигла?

– Сьогодні. Я просто не встигла розповісти тобі.

– І що робити будемо? Давай почекаємо хоч Катерину. Адже просто так батьків не залишиш…

– Я могла б приходити, прибирати. Але давай почекаємо, так і справді буде краще…

Катерина не змусила себе довго чекати.

Наступного дня до будинку під’їхала вантажівка, а потім і сама Катерина з дітьми на своїй машині.

Речі вивантажили. Діти бурчали так, ніби ніколи не бачили села.

Катерина з матірʼю сиділи на кухні. Вона обговорювала, які кімнати їм зайняти.

Катерина хотіла свою, де жила раніше, а там була донька Уляни й Петра.

Та й дітям треба по сусідству з нею бути, а там брат із дружиною.

Увечері, коли прийшов з роботи Петро, вона йому все озвучила.

– Без проблем, сестро. Ми все звільнимо. Завтра вихідний, от і переїдемо.

Катерина зраділа – оце швидко погодився брат.

– Тепер з усім погоджуватиметься! А що?! Він молодший, має слухатися сестру. І його Уляна, теж нехай не суперечить, – думала Катерина.

Не чекаючи поки всі прокинуться, Петро й Уляна зібрали речі. Їхні діти вже знали про переїзд і теж допомагали.

– А що це ви робите? – з’явилася зненацька свекруха.

– Речі збираємо. Катерина хоче жити у цій кімнаті, а діти її у тій. Ось уже майже звільнили. Зараз Петро ще дитячі меблі розбере і все.

– А меблі навіщо розбирати?

– Так легше виносити. А збираються вони швидко. А ліжко сусід допоможе винести.

– Так Катерина могла б й іншу кімнату зайняти…

– Нехай займає, яку забажає. Та ця й до кухні ближче, їй же ж тепер треба буде займатися господарством. Будинок, звичайно, великий, але й дітей у неї троє.

– Яким ще господарством? – ахнула мати.

Жінка не розуміла, що відбувається.

– Ну як яким?! Усім. Дітям сніданки, обіди, вечері готувати… Знову ж таки за вами доглядить, вона ж дочка. Дочка завжди краще!

Коли підʼїхала машина і речі були вже завантажені, прокинулася Катерина і її діти.

– А що це тут відбувається? – запитала вона. – Що в нас на сніданок?

– Все, сестричко, як ти й просила, кімнати вільні. А сніданок з сьогоднішнього дня готуєш ти, і обід і вечерю, і все по хазяйству робиш.

– Я?!

– Ти. Ти приїхала назавжди, ось тепер і господарюй. Та й за батьками доглядатимеш. Ти ж донька! А дочка завжди краща, ти ж сама говорила…

…Уляна, Петро та їхні діти переїхали. Все у них добре. Бабуся живе з ними.

Катерина так і залишилася в батьків. Ніде не працює, отримує хороші аліменти.

Наразі батьки купують продукти, пенсії вже не відкладають.

Все йде на родину Каті. Нікому з дітей вони більше не можуть допомагати.

Петро вже не сподівається, що будинок батьків колись дістанеться йому, та й Уляна теж.

Більше вже немає тієї наївної молодої дівчини… Вони тепер мають власний будинок, а головне – це сім’я.

Вам також має сподобатись...

Катя повернулася додому з концерту. – Ну що, як пройшло? – усміхнувся Сашко, зустрічаючи дружину в коридорі. – Коханий, дякую! Ти влаштував мені справжнє свято, – Катя обійняла чоловіка. – А в мене для тебе також є сюрприз. – Я якраз сюрпризів не дуже люблю, – відповів він. – Мій сюрприз тобі обов’язково сподобається. Дістань із правої кишені моєї куртки, – посміхалася Катя. Сашко підійшов до шави і дістав з кишені куртки якусь записку. – Що це, Катю? – не зрозумів чоловік. – Читай, там все написано, – підозріло посміхнулася вона. Сашко прочитав записку і застиг від прочитаного

Ігор з дружиною Оксаною закінчили будивати свій будинок, перевезли речі та переїхали. – Треба ж і новосілля відзначити! – сказав якось Ігор. – Я тільки «за»! – усміхнулася Оксана. – То давай, всіх наших зберемо в неділю, – вирішив Ігор і став обдзвонювати рідних та друзів. В неділю з самого ранку Оксана клопотала на кухні, накрутила голубців, запекла курочку, накришила різних салатів. Почали сходитися гості. Всі сіли за стіл, веселилися, розмовлояли. Але Ігор з Оксаною навіть уявити не могли, який «сюрприз» підготували їм їхні гості

Петро з Ганною сиділи на кухні й вечеряли. – Ох, Ганнусю, які ж смачні голубчики ти накрутила! – нахвалював дружину Петро. – Так і тануть у роті! Ой, я ж мав тобі дещо сказати. У нас поживе Кариночка. І вона, до речі, теж голубці любить… – А хто така Кариночка, Петре?! – ахнула Ганна. – Я щось жінок із таким ім’ям серед твоїх родичок не пригадую. Хто ця жінка, Петре? Поясни мені, будь ласка! – Карина – це моя колишня дружина! – Колишня?! І що вона тут забула?! – Ганна дивилася на чоловіка і не вірила своїм вухам

Поліна була в гостях у бабусі з дідусем. Наступного дня вона прокинулася рано. – Піду додому, – сказала Поліна. – До дня народження треба підготуватись. На вечір і ви приходьте! – Прийдемо! – сказала бабуся. – З днем народження, внучечко! Поліна ледь не бігла додому. Вона заскочила в квартиру. У коридор вибігли її брати. Обличчя в них були загадкові. – Поліно, з днем народження! – кинулись вони до неї. Брати взяли Поліну за руки і повели… У батьківську кімнату! Урочисто відкрили двері… Поліна зайшла всередину й оторопіла від побаченого. – Це що ще таке?! – тільки й сказала вона