– Сама подумай: хіба це нормально? – обурювався Андрій у черговий раз. – Твоєму сину всього шістнадцять! Я його годую, одягаю, виховую, а він поводиться так, ніби я йому ніхто!
– Так ти і правда – ніхто, – спокійно відреагувала Олена на слова чоловіка. – Вітчим – це не родич.
– Ах, навіть так? – не витримав Андрій. – Тоді нехай вимітається з мого будинку!
– Так і буде, – усміхнулася Олена. – Благо, йому є куди піти. Залишилося зачекати зовсім трохи.
– Ну, ні! Я не маю наміру чекати! Вибирай: або він, або я!
– А дітей теж ділитимемо? Сашка тобі, Роман – мені?
– Ще чого! Вони залишаться зі мною! А ти можеш забиратися разом зі своїм сином!
– Отже, питання вирішено? – Олена перестала посміхатися і твердо дивилася чоловікові у вічі.
Такого натиску Андрій не чекав, тож нічого не відповів і вискочив із квартири, голосно гримнувши дверима.
***
Вони одружилися п’ять років тому. У Олени від першого шлюбу був дев’ятирічний син Олег.
Наявність дитини не зупинила Андрія. Він був впевнений, що запросто порозуміється з хлопчиком.
Але не тут було. Олег ніяк не хотів на контакт. Грубив, не слухався, ігнорував вітчима.
А коли в сім’ї з’явилися близнюки, Олег остаточно пішов у себе. Він був впевнений, що мамі він більше не потрібен, а вже її чоловікові – й поготів.
Олена розуміла, що відбувається із сином. Усіми шляхами намагалася зберегти з ним добрі стосунки.
Іноді це у неї виходило, іноді – ні. Але Олена не сумувала. Знала: підлітковий вік – це ще випробування і для дітей, і для їхніх батьків.
І тільки-но Олег трохи заспокоївся, навіть став нормально ставитися до молодших братів, як сталося неймовірне.
Бабуся з дідусем, батьки батька Олега, купили хлопчику квартиру.
Чому? Все просто.
З їхнім єдиним сином стався нещасний випадок. Втративши його, батьки усвідомили, що тепер єдиний, хто залишився у них – це онук.
Ось вони й вирішили забезпечити його житлом. Тим більше, що до повноліття Олега залишалося всього нічого.
Здавалося б: треба радіти такому подарунку, але саме з цієї квартири у сім’ї Олени почалися серйозні проблеми.
Андрій сердився неймовірно. Як же! Він заробив на квартиру лише до сорока років, а цьому хлопцю – лише шістнадцять, а в нього вже є власне житло! Причому краще, ніж у нього!
Хіба це справедливо? І помчало.
Ні з того, ні з цього Андрій почав погано відгукуватися про батька хлопчика, ганити його батьків. Олегу теж діставалося.
Він, бачите, виріс таким же «поганим», як його тато, і таким же хитрим, як дідусь із бабусею.
Олена заступалася за сина та батьків колишнього чоловіка. Навіть наводила їх у приклад, мовляв, ось які молодці – подбали про майбутнє єдиного онука.
– І чому ти називаєш їх хитрими? – питала вона в Андрія, – ти ніколи їх не бачив, нічого про них не знаєш.
– Порядні люди таких подарунків не роблять! Пройдисвіти! Точно! Ще й продумані! Дивись, онуку, який у твоєї мами чоловік-невдаха! Твій тато був у сто разів кращий!
– Не знала, що в тебе така багата фантазія, – усміхнулася Олена, – І звідки це береться? Ну, подумай: навіщо їм це все? Вони просто люблять онука, от і все. А ти проблему розігруєш.
– Нічого я не розігрую. Знаю я таких, всі вони одним миром мазані, – парирував чоловік, – ти краще скажи, що ми з квартирою робитимемо?
– У сенсі? І чому ми? – Здивувалася Олена, – квартира належить Олегу, він і буде нею розпоряджатися.
– Цей хлопець?! – видихнув Андрій, – ти серйозно?
– Досить, я не буду з тобою це обговорювати, та ще в такому тоні, – образилася Олена.
– А що тут обговорювати? – Чоловік заводився все більше і більше, – Треба здати її і все. Гроші зайвими не бувають.
– Ще пропозиції будуть? – Крижаним тоном запитала Олена.
– Моя мама вважає, що цю квартиру треба продати, – згадав Андрій пораду матері, – а гроші поділити між усіма нашими дітьми.
– Невже? – усміхнулася Олена, – А яке відношення наші з тобою діти і твоя мама мають до квартири Олега? І навіть якщо він її продасть, то це його гроші. Не наші. А твоя мама, якщо так за онуків переживає, нехай наслідуватиме приклад моїх колишніх свекра зі свекрухою, і купить кожному онуку по квартирі. Ну, чи нехай на навчання розщедриться.
– Що ти несеш? – Андрій схопився, – Звідки у моєї матері такі гроші?!
– Ось саме, – спокійно відповіла Олена, – тож нехай свої перераховує, а на чуже не зазіхає.
– Ну, знаєш, це надто, – процідив Андрій крізь зуби, – я від тебе такого не чекав.
– Я теж не очікувала, що тебе так накриє від заздрощів, – прямо сказала Олена, – І що ти обмірковуватимеш, як обібрати мою дитину, якій так несподівано пощастило…
Сварки в будинку відбувалися все частіше та частіше. Олена категорично відмовлялася здавати квартиру Олега, Андрій сердився, що не може вплинути на дружину.
А тут і Олег підключився. Заявив, що хоче жити один і що всі ці розбірки його дістали.
Олена не знала, що робити і вирішила порадитися з матір’ю першого чоловіка. Вона завжди ставилася до свекрухи з повагою та інтуїтивно відчула, що саме вона може щось слушне підказати.
Свекруха вислухала Олену і поставила лише одне запитання:
– А чому ти не хочеш здавати квартиру? Ми, чесно кажучи, думали, що ти так і вчиниш. Грошей збереш. У Олега все попереду, вони йому знадобляться.
– Розумієте, – Олена трохи зніяковіла. – Все так. Тільки не вдасться в мені грошей назбирати. Усі вони підуть на сім’ю. Чоловік на них розраховуватиме. Я цього не хочу. Він – батько моїх молодших синів, ось хай і думає, як їх утримувати. У будь-якому разі, наші спільні діти завжди будуть для нього у пріоритеті. Це очевидно. Тим більше тепер, коли ваш подарунок по суті вивів Андрія на чисту воду.
– Якщо так, то, може, й справді відпустити Олега в самостійне життя? Адже він уже дорослий хлопчик, – подумала вголос свекруха.
– Рано йому жити одному, – зітхнула Олена, – Він, звичайно, дорослий, але ще зовсім дитина. Проблем не наробив би. Останнім часом сам не свій ходить. З Андрієм сваряться як кішка із собакою. Я так втомилася від цього. Додому не хочеться йти.
– А знаєш, що? – свекруха несподівано засяяла, – Я знаю вихід!
– І який?
– Хай Олег переїжджає до нас! Його квартиру ми самі здамо і самі ж розпоряджатися доходом. Мені здається, він буде не проти. Як вважаєш? У всякому разі, поговори з ним, раптом погодиться? Тоді і він нарешті заспокоїться, і квартира стане недосяжною для твоєї родини.
Олег погодився. Перебрався до бабусі з дідусем. Там у нього з’явилася своя кімната, його перестали ображати, оточили турботою та увагою. Пояснили, як і для чого збиратимуться кошти зі здачі його квартири.
– Поїдеш вчитися – гроші тобі стануть у нагоді, – говорила бабуся, – Але, якщо ти проти, ми готові обговорити твою пропозицію…
Олег не міг повірити, що з ним можна розмовляти ось так, що комусь цікава його думка і тому одразу погодився.
А Андрій тим часом не стримував невдоволення:
– Ні, ну ти нормальна взагалі? Віддати такі гроші незрозуміло кому!
– Ну, тобі незрозуміло, – Олена знову посміхалася, – А мені все ясно. Так що заспокойся, любий. І забудь ти про ту квартиру. Навіщо тобі переживати за чуже майно? У нас своїх проблем вистачає.
Легко сказати: «Забудь»…
