Олена лягла на диван і ввімкнула телевізор. Черговий серіал про багатих і бідних не викликав інтересу, але хоч би відволікав від важких думок. Останні тижні видалися непростими – сімейні розбірки вимотували сильніше, ніж робота у бухгалтерії.
Все почалося з того, що сестра чоловіка Ірина розлучилася і залишилася сама з маленькою дитиною. Свекруха відразу запропонувала їй переїхати до них, але в двокімнатній квартирі й так було тісно. І тоді погляди всіх кинулися на Олену.
– Олено, у тебе ж є окрема квартира, – почала здалеку свекруха. – Ти б не могла пустити туди Ірину з Михайликом? Хоч на якийсь час, поки вона не встане на ноги.
Олена напружилася. Квартира дісталася їй у спадок від діда, вона вклала в неї чимало сил та коштів, зробивши гарний ремонт. Здавати її за копійки родичам зовсім не хотілося.
– Ганно Іванівно, там тільки ремонт закінчився, у мене там все нове, – спробувала заперечити жінка. – Михайлик маленький, може щось зіпсувати…
– Та облиш ти, Олено, – втрутився чоловік Сергій. – Ірина акуратна, доглядає дитину. Не чужі люди.
«Ось саме що не чужі, – подумала Олена. – З чужими хоч договір можна укласти».
Але вголос сказала:
– Давайте я подумаю, гаразд?
На цьому розмова тимчасово затихла, але ненадовго. За кілька днів свекор знову порушив цю тему:
– Олено, ну що ти все думаєш? Ірині подітися нікуди, не на вулицю ж їй іти з дитиною.
– Вікторе Семеновичу, у неї є де жити – з вами, – спробувала заперечити Олена.
– Так у нас тісно, сама знаєш. А в тебе ціла двохкімнатна квартир порожня.
– Вона не порожня, я її збираюся здавати.
– От і добре, Ірі будеш здавати.
Олена зітхнула. Пояснювати, що з Іри багато не візьмеш, а вона не хоче втрачати дохід від квартири, було марно. Її б не зрозуміли.
Увечері вона спробувала поговорити із чоловіком:
– Сергію, ну зрозумій, це моя квартира. Я хочу сама вирішувати, кому і за скільки її здавати.
– Олено, ну ти що, своїх не виручиш? – насупився Сергій. – Іра зараз у скрутному становищі, треба допомогти.
– А чому саме я повинна допомагати? У неї є батьки, є ти – рідний брат. Чому ви не скинетеся їй на оренду житла?
– Так у нас зайвих грошей немає! – обурився чоловік. – А в тебе квартира простоює.
– Вона не простоює, я ж кажу – я її здаватиму!
– Ну ось і здавай Ірі, яка різниця?
– Велика різниця! – не витримала Олена. – Я не хочу зв’язуватися із ріднею. Потім не виселиш, якщо що.
Сергій ображено глянув на дружину:
– Ну ти даєш, Олено. Я думав, ти добріша. Рідна сестра потрапила в біду, а ти тільки про гроші думаєш.
– До чого тут доброта? – обурилася Олена. – Це бізнес. Я що, повинна всіх родичів забезпечувати житлом?
На цьому розмова зупинилася – Сергій демонстративно пішов дивитися футбол.
А за кілька днів пролунав грім. У гості прийшла сама Ірина з маленьким Михайликом.
– Олено, я чула, ти готова нам допомогти з житлом? – З порога почала вона. – Це так благородно з твого боку.
Олена здивувалася:
– Е-е… Іра, ми ще нічого не вирішили…
– Як не вирішили? – здивувалася жінка. – Мені Сергій сказав, що все гаразд, можна в’їжджати хоч завтра.
– Що?! – Олена повернулася до чоловіка. Той розвів руками:
– Ну, а що такого? Я був певен, що ти погодишся.
– Сергію, ми ж не обговорювали це! – обурилася Олена. – Я нічого не обіцяла.
– Як це не обіцяла? – Втрутилася Ірина. – Ви що, смієтеся? У мене дитина маленька, нам жити нема де.
– Іро, у тебе є, де жити – з батьками, – втомлено сказала Олена.
– Ось саме, з батьками! – сплеснула руками Ірина. – У тісноті, у спеці! А в тебе квартира пустує.
– Вона не пустує, я її здаватиму, – поправила Олена.
– Ну ось і здай мені! – вигукнула Ірина. – Я платитиму, скільки скажеш!
– Правда? – примружилася Олена. – Скільки ти готова платити?
Ірина зам’ялася:
– Ну… тисяч пʼять на місяць? Більше я поки не потягну…
Олена гірко посміхнулася:
– Ірино, ринкова ціна – п’ятнадцять мінімум. Я не можу здавати тобі за такі копійки.
– Що?! – обурилася Ірина. – Ти що, на рідній сестрі чоловіка наживатись зібралася?
– До чого тут нажива? – Втомлено сказала Олена. – Це мій прибуток, я не можу його втрачати.
– Яка ти меркантильна! – театрально похитала головою Іра.
Тут у розмову втрутився маленький Михайлик. Він схопив вазу зі столу і з гуркотом упустив її на підлогу.
– Ой, вибач, будь ласка! – захвилювалася Ірина. – Він ненароком!
Олена мовчки дивилася на уламки вази. Ось і доказ її хвилювань щодо безпеки ремонту.
– Гаразд, я бачу, нам тут не раді, – підібгала губи Ірина. – Ходімо, Михайлику.
Коли за ними зачинилися двері, Олена повернулася до чоловіка:
– Ну, і навіщо ти їм наобіцяв?
– А що мені робити? – розвів руками Сергій. – Мати з батьком насіли, Ірина плаче… Я думав, ти увійдеш у становище.
– У чиє становище я повинна входити? – стомлено запитала Олена. – У твоє? В Іринине? А в моє хтось увійде?
– Олено, ну ти що? – здивувався Сергій. – Ми ж одна родина. Потрібно допомагати один одному.
– Родина – це ми з тобою, – заявила Олена. – А решта – родичі.
І я не зобов’язана вирішувати їхні проблеми за власний рахунок.
Сергій ображено відвернувся і пішов на кухню. А Олена розуміла, що це ще не кінець історії. Попереду чекали непрості розмови зі свекрами та, можливо, сімейна сварка. Але відступати вона не збиралася. Зрештою, це її квартира і вона має право розпоряджатися нею на свій розсуд.
Дзвінок телефону зупинив її роздуми. На екрані висвітлилося ім’я свекрухи.
– Ну, привіт, зрадниця, – пролунав у слухавці гнівний голос Ганни Іванівни. – Як ти могла так образити Іриниу? Вона ж залишилася сама з дитиною на руках!
Олена глибоко зітхнула. Схоже, все починалося.
Олена зібралася з силами і відповіла:
– Ганно Іванівно, давайте не будемо…
Але свекруха не дала їй договорити:
– Ні, давай поговоримо! Як ти можеш бути такою бездушною? Рідна сестра чоловіка залишилася без даху над головою, а ти…
– У неї є дах над головою – ваша квартира, – твердо сказала Олена.
– Значить, гроші тобі дорожчі за сім’ю? Яка ти черства стала, Олено, – сумно зітхнула свекруха. – А ми думали, така гарна невістка…
– Тобто гарна невістка – це та, яка мовчки віддає свою власність? – не витримала Олена.
– Не пересмикуй! – розсердилася Ганна Іванівна і поклала слухавку.
Увечері у Олени відбулася ще одна неприємна розмова – з чоловіком.
– Ну що, задоволена? – похмуро запитав Сергій. – Усю сім’ю проти себе налаштувала.
– Я нікого не налаштовувала, – спокійно відповіла Олена. – Просто відстоюю свої інтереси.
– Які інтереси? – обурився чоловік.
– Сергію, давай начистоту, – сказала Олена. – Тобі не здається, що ти забагато береш на себе? Вирішуєш за мене, розпоряджаєшся моєю власністю…
– Я думав, у нас все спільне, – буркнув Сергій.
– Спільне – це те, що ми нажили разом, – заперечила Олена. – А цю квартиру я отримала у спадок. І тільки я вирішую, як нею розпорядитись.
Сергій демонстративно відвернувся і мовчки вийшов із кімнати.
Наступні тижні пройшли, як у тумані. На Олену тиснули з усіх боків – дзвонили свекри та сестра чоловіка. Усі намагалися натиснути на жалість, совість, почуття обов’язку. Сергій демонстративно мовчав і вдавав, що її не існує.
Але Олена стояла на своєму. Вона розуміла, що варто поступитися один раз – і на неї перекладуть вирішення всіх сімейних проблем. А вона не готова нехтувати своїми інтересами заради чужого комфорту.
Поступово розпал пристрастей почав спадати. Ірина все-таки знайшла орендовану квартиру, хай і не таку хорошу, як хотілося. Свекри змирилися, хоч і продовжували під час зустрічі докірливо зітхати.
Найскладніше було з чоловіком. Сергій ніяк не міг прийняти позицію дружини і продовжував ображатися. Олена намагалася поговорити з ним, пояснити свою думку, але він не хотів слухати.
– Ти змінилася, – сказав він одного разу. – Стала якоюсь чужою.
– Я не змінювалася, – відповіла жінка. – Просто навчилася відстоювати свої інтереси. І ти теж міг би цьому повчитися.
Сергій лише махнув рукою.
Олена розуміла, що їхні стосунки дали тріщину. Можливо, непоправну. Але вона не шкодувала про своє рішення. Зрештою, сім’я – це партнерство, а не вічні поступки та нехтування своїми інтересами з одного боку. І якщо чоловік цього не розуміє – що ж, значить, їм мабуть не по дорозі.
