Життєві історії

Олена була в захваті від майбутньої свекрухи! Ольга Олексіївна ще при знайомстві сказала: – Лізти у ваші стосунки я не збираюся. Сама в минулому натерпілася, тож постараюся не стати сварливою свекрухою. Якщо ви любите один одного, я тільки рада за вас! – Мамо, ми хочемо жити в моїй кімнаті, якщо ти не проти! – прямо сказав Віталій. Олена напружилася, чекаючи, що зараз мати нареченого їм відмовить. – Зрозуміло, – кивнула Ольга Олексіївна. – Я й сама хотіла це запропонувати. Але мене є тільки одне прохання… – Ну от і почалося, – подумала Олена й почула несподівану умову Ольги Олексіївни

Олена була в захваті від своєї майбутньої свекрухи! Ольга Олексіївна, мати її нареченого Віталія, ще при знайомстві сказала:

– Лізти у ваші стосунки я не збираюся. Сама в минулому натерпілася, тож постараюся не стати сварливою свекрухою.

Напружено і насторожено Олена тоді дивилася в яскраво–блакитні очі зовсім не старої жінки, намагаючись розгадати: чи є в її словах каверза. Проте побачила лише легку мережу зморшок–промінчиків, що з’явилися, коли Ольга Олексіївна тепло та простодушно посміхнулася:

— Якщо ви любите один одного, я тільки рада за вас.

– Мамо, ми хотіли б облаштуватися в моїй кімнаті, якщо ти не проти! – узяв зраділий Віталій «бика за роги», озвучивши плани на сімейне життя з обраницею, і Олена напружилася, чекаючи на протест чи якісь складні умови.

– Зрозуміло, – кивнула Ольга Олексіївна, підкладаючи у тарілку майбутній невістці рулетик із курки. – Я й сама хотіла це запропонувати. Місця у нас у квартирі вистачить, а з приводу побутових питань завжди можна домовитися. Але мене є тільки одне прохання…

«Ну от і почалося», – подумала Олена й почула несподівану умову Ольги Олексіївни:

– Кімната, в якій ви плануєте жити, дуже вдало розташована. Я там завжди розсаду вирощую, а коли настає час – везу у село. Тож, якщо в тебе, Олено, є якісь кімнатні квіти, які ти хочеш сюди привезти, їм доведеться знайти альтернативне місце.

– Думаю, у цьому немає жодної проблеми. У мене до рослин взагалі немає схильності.

Ольга Олексіївна знову посміхнулася, її чудові очі немов засяяли зсередини неземною теплотою, і пообіцяла:

– Зрозуміло, я намагатимусь бути максимально делікатною.


Пізніше розповівши своїй мамі про успішне знайомство з майбутньою свекрухою, Олена сказала:

– Ольга Олексіївна пропонувала найближчими вихідними організувати зустріч, щоб обговорити всі нюанси. Кількість гостей. Місце святкування. Меню і таке інше.

– То, начебто, ви весілля на липень планували? Зараз тільки лютий. Навіщо так поспішати, якщо ти й твій Віталік хотіли влаштувати скромну урочистість?

– Починаючи з травня Ольга Олексіївна переїжджає за місто. У неї там, у селі, невеликий будинок з ділянкою, на якій вона всякі фрукти-овочі вирощує. Ой, ти просто не уявляєш, мамо! У Віталіка в кімнаті ціла оранжерея з розсадою, а коли мені Ольга Олексіївна розповіла про своє захоплення – у неї очі як аквамарини були.

– А що, у Віталія така стара мати, що її до землі тягне? – скептично уточнила жінка, і отримала несподівану відповідь.

– Ні! Вона Віталіка рано народила ще коли студенткою була. Значить, Ольга Олексіївна – приблизно твоя ровесниця.

– Тоді я взагалі не розумію. Який може бути переїзд за місто у п’ятдесят із невеликим років? Вона що, така багата, може собі дозволити не працювати?

– Ні, мамо. Ольга Олексіївна працює, причому програмісткою і дуже непогано заробляє. Вона мені фото свого будинку показувала – повне захоплення. Там всі зручності. Так що вона працює прямо з села, поєднуючи зі своїм хобі.

– Порпається в землі, якщо може собі дозволити купити все, що завгодно? На мою думку, вона дивачка. І взагалі, городництво – це для стареньких, яким нема чого робити. Навіщо себе так сильно завантажувати фізично, якщо можна провести час більш насичено та цікаво? Це ж кінець манікюру, як мінімум. І навіщо?

Олена знизала плечима:

– Ну, не знаю. Ось зустрінешся з нею і розпитаєш про причини, які її змушують займатися розсадою та рештою.

Дивлячись на свою маму, наречена засумнівалася, що жінки порозуміються, і залишалося тільки сподіватися на їхню розсудливість. До того ж, заспокоювала думка про те, що навряд чи їм згодом доведеться часто й довго бачитися.


При знайомстві, організованому мамою Віталія, Світлана одразу запропонувала:

– Ольго Олексіївно, давайте, по-простому, по-родинному спілкуватися? Без по-батькові і всяких на «ви»?

Усміхнувшись, Ольга погодилася:

– Звичайно. До того ж, ми приблизно ровесниці.

Світлана із задоволенням їла частування, що були на столі, а потім відзначила:

– Просто неймовірно смачно, і кетчуп смачний. Мені такого ніколи не траплялося. І етикетки щось я не бачу. Злетіла, чи що?

– Ні. Це я сама приготувала, – сказала Ольга, щоки якої зашарілися від почутої похвали.

– Ой, а в мене немає жодних кулінарних здібностей, – зітхнула Світлана. – І взагалі, я погано розумію, як можна свій вільний час витрачати на те, щоби стояти біля плити.

Смачно, звісно, але це просто якесь архаїчне заняття. Мені здається, можна знайти набагато цікавіше проведення часу. Ти ж, як я розумію, самотня, але в нашому з тобою віці можна знайти чоловіка.

Ось ти по відділах для садівництва тиняєшся, а все літо, як сказав Віталік, у селі сидиш. Там точно нормального чоловіка знайти неможливо! Ти ж просто в лещатах свого захоплення, яке заважає тобі стати щасливою.

Ольга не стала сперечатися з майбутньою родичкою і відстоювати своє право займатися тим, чим хочеться, але за столом запала незатишна тиша.

Незручний момент спробувала згладити Олена:

– Мамо, у всіх – різні захоплення. Кожна людина має право розважатися як їй хочеться.

– Ну, звісно, – кивнула Світлана. – Я й не сперечаюся. Просто висловила свою думку. Сподіваюся, Олечко, ти не образилася на мою прямоту?

Господиня не стала роздмухувати з невеликого нерозуміння сварку, і залишок обіду пройшов спокійно.

Намагаючись якось потішити Ольгу, Світлана постаралася загладити почуття незручності:

– Як чудово, що ти запропонувала у себе наших молодят поселити, бо я ні житлом, ні грошима допомогти особливо не можу. У мене в особистому житті дещо намічається. Важко, мабуть, тобі доведеться, але, можливо, Віталій та Олена незабаром хоча б на перший внесок за житло назбирають.

Молодята перезирнулися, а Ольга широко посміхнулася свасі:

– Думаю, жодних проблем у нас під час спільного проживання не виникне.


У процесі довгих роздумів наречений та наречена намагалися об’єднати бажання відсвяткувати урочисту подію з комфортом із вельми скромним бюджетом.

У результаті, Олена з дозволу Ольги вирішила влаштувати вечірку у неї в сільському будинку:

– Зараз такі ціни на всяких базах відпочинку, що просто ого-го. Причому ще й вимоги всілякі висувають. Тож ваш будинок – єдиний нормальний вихід. Ви не переживайте. Вам нічого готувати не доведеться. Ми з Віталіком все замовимо в ресторані. Усього 9 гостей планується. Четверо наших друзів, мати зі своїм кавалером, ну, і ви. Помістимося?

– Звичайно, – відповіла Ольга, яка не хотіла псувати стосунки з нареченою сина і сподівалася, що дача та подвірʼя витримають купу від гостей. – Тільки треба буде, щоб Віталій заздалегідь під’їхав і допоміг підготувати місце для урочистостей.

– Чудово! Дякую вам величезне! – вигукнула від радості Олена і кинулася обійматися з майбутньою свекрухою.


Дзвінок від мами застав Віталія в той момент, коли він разом із нареченою був у Світлани, яка попросила замінити фільтр для води.

Чоловік, відповідаючи, поставив телефон на гучний зв’язок і його майбутня теща мимоволі чула всю розмову.

– Віталію, як буде час, приїжджай до мене разом з Оленою. Треба прикинути, де всіх розмістити, трохи прибрати подвірʼя перед такою важливою подією. Ще у мене ідея з’явилася живими квітами у контейнерах прикрасити все. З’їздимо в садовий центр, купимо розсаду, яка вам сподобається, потім посадимо там, де буде найвдаліше. До липня якраз усе має на повну силу розквітнути.

У міру того, як Ольга говорила, на обличчі Світлани відображалась гидливість, і після завершення розмови Віталія з мамою вона прямо заявила:

– Ти їй син, ось ти й допомагай! А моїй дочці нема чого в землі порпатися. У неї, між іншим, манікюр! Що потім зі шкірою буде?

Олена згідно кивала, але все–таки поїхала з нареченим до його мами. Квітучий травень був гарний, і можна було тільки здогадуватися, наскільки ефектно виглядатиме сад у липні.

Ользі було приємно побачити сина й невістку, і разом вони без особливих суперечок склали докладний план справ. В результаті ретельної підготовки, переважно проведеної силами господині будинку, весілля пройшло чудово, а овочеві консерви та соуси, поставлені на стіл на додаток до не надто вдалої їжі з ресторану, виявилися дуже доречними.

Світлана та її супутник Аркадій їхали останніми. Ольга, проводжаючи їх, вручила, як раніше іншим гостям, кілька банок і попросила сваху:

– Будь ласка, порожні банки потім поверни! Кришки не треба, бо я їх щоразу нові використовую. А ось банки ці – дуже зручні і за обсягом, і формою.

– Ой, а з чого це? – запитала Світлана. – Ось коли повні банки мені на обмін привезеш, тоді й отримаєш свою дорогоцінну тару. Нам із Аркадієм, до речі, особливо сподобався томатний соус із базиліком. Ось його більше нам принеси. І солоних огірків – ще баночку.

У блакитних очах Ольги здивування швидко змінилося веселими іскорками, і вона розставила все по місцях:

– Ой, а з чого це? Ти що, вирішила банки взяти собі? Я заготовки роблю не для того, щоб виконувати чиїсь забаганки.

Даремно ти, Світлано, прийняла мою доброту за слабкість. Ти повелася на стереотип. Думаєш, якщо я всі твої єхидні зауваження терпіла, то й хамити мені можна?

Те, що я вже склала в пакет, забирай, але ти, Світлано, не розраховуй, що атракціон щедрості продовжиться.

Аркадій буквально потягнув свою супутницю, яка хотіла з’ясувати стосунки зі свахою, яка іронічно спостерігає за парочкою.

Коли вони сіли в таксі, Ольга зітхнула:

– На щастя, здається, від осинки цього разу народилася апельсинка, і Олена нічим свою матір не нагадує…

Вам також має сподобатись...

Ніна підливала огірки, коли подзвонив телефон. Дзвонила свекруха. – Ніно. Нам треба серйозно поговорити, – відразу сказала Марина Леонідівна. – Слухаю, – зітхнула Ніна. – Ніно, що ти робиш? Зовсім Миколу заїздила. Розумію, що ти сумуєш. Так приїхали б разом. – почала свекруха. – Я не розумію ви про що? – здивувалася Ніна. – Як не розумієш? Він до обіду з батьком працює, а потім їде до вас.Уяви, скільки він вже наїздив за тиждень, – пояснила Марина Леонідівна. – Я нічого не розумію. Ми Миколу вже тиждень не бачили! Так куди ж він їзде? – здивовано запитала Ніна, нічого не розуміючи

Андрій прокинувся рано. Сонно потираючи очі чоловік вирушив на кухню. Він обійняв та поцілував дружину, що возилася біля плити, сів за стіл. Віра щоранку готувала йому каву, але цього разу вона робила це якось надто довго. – Кохана, я за окулярами, не сідай снідати без мене! – чоловік, наспівуючи собі щось під ніс, пішов у спальню. За хвилину Андрій знову повернувся на кухню вже з окулярами, нарешті сфокусував свій погляд на дружині і застиг… перед ним стояла зовсім не його дружина Віра. Андрій здивовано дивився на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Ольга Олексіївна розвішували випраний одяг на подвірʼї. Там у неї спеціально були натягнуті мотузки між двох стовпчиків. Раптом біля воріт зупинилося таксі. Ольга Олексіївна здивована підняла голову. З машини вийшла її внучка Віра і одразу кинулась до господині. – Привіт, бабусю! – обійняла вона її. В цей час, якийсь високий хлопець в окулярах, вийняв з багажника речі і таксі собі поїхало… – Віро, це хто ще такий?! – ахнула Ольга Олексіївна. – І що це тут взагалі відбувається?! Жінка дивилася на несподіваних гостей, нічого не розуміючи

Віктор пішов від Тетяни, і почав жити з Валентиною. Валя йому книжки читає, вірші про кохання… А він радіє! Але минув якийсь час і набридло йому це все. Став Віктор часто колишню дружину згадувати. Як його Тетянка смачно готує, які пироги пишні в неї виходять. Як білизну прасує, і про справи його випитує… А Валентина тільки, дивиться на нього, а обід не готовий! Засумував Віктор. А якось зустріла його Тетяна біля сільського магазину, глянула на нього і ахнула