Життєві історії

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Світлана сиділа біля дзеркала і дивилася на себе в дзеркало. За рік з’явилося сиве волосся, а всього 38 років. Ось вже рік вона живе після розлучення. Яке воно життя? Спогади повернули її в той час, коли вони розлучалися з Віктором.

Скільки було сліз, він її ревнував на порожньому місці. До 35 років Світлана розцвіла, як рожевий бутон. Чоловіки оберталися їй услід. А вона кохала свого Віктора. Він сердився, все намагався дізнатися чи зраджує вона йому чи ні.

Навіть слідкування влаштував у свій вихідний. Світлана працювала за містом, додому підвозив заводський автобус, далі йшла пішки, недовго хвилин 15.

– Замість зарядки, – завжди говорила Світлана чоловікові.

Дорогою заходила в магазин і з пакетом поверталася додому. Так йшов рік, другий. Народився син. Здавалося, що ще треба чоловікові. Первенця народила, спадкоємця.

Але ревнощі його не проходили.

Зараз дивлячись на себе у дзеркало, вона згадувала, як Віктор уперше влаштував їй сварку.

– Де ти була? – вигукував він.

– Не сварися, Дмитрика розбудиш, ми в парку гуляли, – спокійно відповіла Світлана.

– Я дзвонив сто разів, ти не відповідала, – не вгамомувався Віктор.

– Зарядка сіла, вибач.

Він йшов на балкон . Заспокоювався не одразу. Іноді вибачався. Світлана його прощала, так вони жили далі. Минуло три роки Світлана вийшла на роботу. Стало ще гірше. Варто затриматися на 10-15 хвилин, одразу питання:

– З ким була?

Потім пішли образи. А вона на все закривала очіа. Нікому не скаржилася. Розуміла, кому вона з дитиною потрібна. Мама живе далеко. Скаржитися свекрусі на поведінку сина, якось вона спробувала. Маргарита Семенівна їй різко відповіла:

– Підозр без підстав не буває. Мій Вітя за таке, без підстав говорити не стане.

Більше вона їй не розповідала. Після черговї сварки тихо плакала, щоб ніхто не чув. Було шкода сина. Він усе це бачив, тільки плакав, нічого не розуміючи.

Стояв літній, погожий день, нічого не віщувало біди. Світлана, повертаючись, додому на зупинці зустріла однокласницю.

-Світлано, ти, ну тебе не впізнати прямо королева стала – захоплено говорила Марія. — Ти когось із наших бачила? А підемо в кафе стільки треба розповісти.

Світлана не дуже хотіла, розуміла, що вдома буде знову сварка. А потім подумала:

– Ну, скільки можна?

Вона зателефонувала чоловікові:

-Вітя, я подругу зустріла, Марію пам’ятаєш, ми посидимо трохи в нашому кафе.

Вітя хотів заперечити, як завжди, але Світлана сказала таким тоном, він не встиг їй навіть заперечити.

Звичайно, вона затрималася не на годину. Додому повернулася вже пізно. Вже з порога почалася сварка. Раптом Світлана, не чекаючи від себе, різко сказала:

– Тебе, щось не влаштовує, подавай на розлучення, Я втомилася закривати на все очі. Ще раз ображатимеш на розлучення подам сама.

Так воно і сталося, через тиждень, наприкінці місяця. Довелося затриматись на роботі. Вона була бухгалтером. Директор сказав все закінчити сьогодні.

Світлана зателефонувала додому.

-Віктор у нас аврал, кінець місяця сам розумієш Я все швидко постараюся зробити. Не сердись.

Повернулася не надто пізно, розуміючи, що буде сварка. Взяла роботу додому. Вдома на неї чекала серйозна розмова. Він сварився, що йому набридли її затримки. Її відмовки. Вона мовчки сиділа за компом і звітувала. Це ще більше дратувало Віктора.

Заплакав син, Світлана встала, зневажливо подивилася на чоловіка і пішла заспокоювати синочка.

Через півгодини вийшла і рівним голосом сказала:

-Вікторе, давай розлучимося, я так більше не можу.

Він сварився, бігаючи довкола неї. А вона мовчки складала звіт.

Вранці після роботи вона заїхала до ЗАГСу і подала заяву на розлучення. Її заява для нього була здивуванням. Він не думав, що вона так з ним вчинить. Їх розвели по суду. На аліменти Світлана не подавала. Віктор ще довго переїжджав із її квартири.

За цей рік Світлана повернула впевненість у себе, навчилася говорити ні. Більше не плакала. Звільнилася з колишньої роботи. Подруга допомогла влаштуватися в комерційну фірму на велику зарплату, більше не потрібно сидіти ночами наприкінці місяця.

Вона посміхнулася до свого відображення і голосно сказала собі:

-Ти Все зробила правильно Світлана.

Багато жінок зазнають опиняються в подібних ситуаціях. Закривають на все очі із різних причин. Так може тривати багато років. Може час поставити собі запитання:

-Чи варто закривати очі?

А ви, як думаєте дорогі читачі, правильно вчинила Світлана?

Вам також має сподобатись...

Федір прокинувся рано, але вставати не поспішав. Неділя, вихідний, можна й поніжитися в ліжку… – Федоре, ти чого лежиш?! – гукнула його з кухні дружина Ольга. – Нас батьки чекають! – Ольго, я не зрозумів, які ще батьки? – здивовано запитав чоловік. – Мої! – ахнула Ольга. – Твої тесть із тещею. Я ж учора тобі казала, що поїдемо до них на Великдень. Ти погодився. Щось змінилося, чи що? – Ох змінилося, Олечко… Я до твоїх батьків сьогодні їхати не буду! – Так, а що ж там таке сталося?! – Ольга дивилася на чоловіка і не розуміла, що відбувається

Олена прокинулася рано, чоловіка вдома вже не було. Жінка швидко приготувала сніданок, нагодувала сина, відправила в школу, а сама поспішила на роботу. Додому Олена повернулася ближче вечора. – Привіт Ілля, а де тато? – запитала вона у сина, зрозумівши, що чоловіка вдома ще немає. – Не знаю. Я як повернувся його не було, – відповів син. Олена зателефонувала до Івана, але він не відповідав. – Та що ж це таке! – захвилювалася жінка. Але за декілька годин, на мобільнику висвітився номер Івана. Олена взяла слухавку і застигла від почутого 

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Алла сиділа з мамою на кухні та пила чай. – Мамо, а де мій подарунок? – Алла кинула погляд на стіл. – Щось я не бачу своєї вази… – Ой, я її переставила, – сказала Олена Павлівна. – Вона на шафі, стоїть. – Ти не проти, якщо я на неї гляну. Хочу таку ж купити свекрусі, – сказала Алла і підвелася, щоб глянути на вазу. – Доню, не треба! – несподівано вигукнула мама і перегородила доньці дорогу. – Ти маєш дещо дізнатися! Олена Павлівна знову сіла на крісло, важко видихнула і все розповіла доньці. Алла вислухала матір і застигла від почутого