Життєві історії

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Світлана сиділа біля дзеркала і дивилася на себе в дзеркало. За рік з’явилося сиве волосся, а всього 38 років. Ось вже рік вона живе після розлучення. Яке воно життя? Спогади повернули її в той час, коли вони розлучалися з Віктором.

Скільки було сліз, він її ревнував на порожньому місці. До 35 років Світлана розцвіла, як рожевий бутон. Чоловіки оберталися їй услід. А вона кохала свого Віктора. Він сердився, все намагався дізнатися чи зраджує вона йому чи ні.

Навіть слідкування влаштував у свій вихідний. Світлана працювала за містом, додому підвозив заводський автобус, далі йшла пішки, недовго хвилин 15.

– Замість зарядки, – завжди говорила Світлана чоловікові.

Дорогою заходила в магазин і з пакетом поверталася додому. Так йшов рік, другий. Народився син. Здавалося, що ще треба чоловікові. Первенця народила, спадкоємця.

Але ревнощі його не проходили.

Зараз дивлячись на себе у дзеркало, вона згадувала, як Віктор уперше влаштував їй сварку.

– Де ти була? – вигукував він.

– Не сварися, Дмитрика розбудиш, ми в парку гуляли, – спокійно відповіла Світлана.

– Я дзвонив сто разів, ти не відповідала, – не вгамомувався Віктор.

– Зарядка сіла, вибач.

Він йшов на балкон . Заспокоювався не одразу. Іноді вибачався. Світлана його прощала, так вони жили далі. Минуло три роки Світлана вийшла на роботу. Стало ще гірше. Варто затриматися на 10-15 хвилин, одразу питання:

– З ким була?

Потім пішли образи. А вона на все закривала очіа. Нікому не скаржилася. Розуміла, кому вона з дитиною потрібна. Мама живе далеко. Скаржитися свекрусі на поведінку сина, якось вона спробувала. Маргарита Семенівна їй різко відповіла:

– Підозр без підстав не буває. Мій Вітя за таке, без підстав говорити не стане.

Більше вона їй не розповідала. Після черговї сварки тихо плакала, щоб ніхто не чув. Було шкода сина. Він усе це бачив, тільки плакав, нічого не розуміючи.

Стояв літній, погожий день, нічого не віщувало біди. Світлана, повертаючись, додому на зупинці зустріла однокласницю.

-Світлано, ти, ну тебе не впізнати прямо королева стала – захоплено говорила Марія. — Ти когось із наших бачила? А підемо в кафе стільки треба розповісти.

Світлана не дуже хотіла, розуміла, що вдома буде знову сварка. А потім подумала:

– Ну, скільки можна?

Вона зателефонувала чоловікові:

-Вітя, я подругу зустріла, Марію пам’ятаєш, ми посидимо трохи в нашому кафе.

Вітя хотів заперечити, як завжди, але Світлана сказала таким тоном, він не встиг їй навіть заперечити.

Звичайно, вона затрималася не на годину. Додому повернулася вже пізно. Вже з порога почалася сварка. Раптом Світлана, не чекаючи від себе, різко сказала:

– Тебе, щось не влаштовує, подавай на розлучення, Я втомилася закривати на все очі. Ще раз ображатимеш на розлучення подам сама.

Так воно і сталося, через тиждень, наприкінці місяця. Довелося затриматись на роботі. Вона була бухгалтером. Директор сказав все закінчити сьогодні.

Світлана зателефонувала додому.

-Віктор у нас аврал, кінець місяця сам розумієш Я все швидко постараюся зробити. Не сердись.

Повернулася не надто пізно, розуміючи, що буде сварка. Взяла роботу додому. Вдома на неї чекала серйозна розмова. Він сварився, що йому набридли її затримки. Її відмовки. Вона мовчки сиділа за компом і звітувала. Це ще більше дратувало Віктора.

Заплакав син, Світлана встала, зневажливо подивилася на чоловіка і пішла заспокоювати синочка.

Через півгодини вийшла і рівним голосом сказала:

-Вікторе, давай розлучимося, я так більше не можу.

Він сварився, бігаючи довкола неї. А вона мовчки складала звіт.

Вранці після роботи вона заїхала до ЗАГСу і подала заяву на розлучення. Її заява для нього була здивуванням. Він не думав, що вона так з ним вчинить. Їх розвели по суду. На аліменти Світлана не подавала. Віктор ще довго переїжджав із її квартири.

За цей рік Світлана повернула впевненість у себе, навчилася говорити ні. Більше не плакала. Звільнилася з колишньої роботи. Подруга допомогла влаштуватися в комерційну фірму на велику зарплату, більше не потрібно сидіти ночами наприкінці місяця.

Вона посміхнулася до свого відображення і голосно сказала собі:

-Ти Все зробила правильно Світлана.

Багато жінок зазнають опиняються в подібних ситуаціях. Закривають на все очі із різних причин. Так може тривати багато років. Може час поставити собі запитання:

-Чи варто закривати очі?

А ви, як думаєте дорогі читачі, правильно вчинила Світлана?

Вам також має сподобатись...

Ірина готувала вечерю, коли з роботи повернувся чоловік і поклав на стіл конверт із зарплатою. – Це все? – здивувалася Ірина. – Тобі скільки не дай – все мало, – буркнув Олег. – Я давно помітила, що ти даєш мені менше грошей, – вона кивнула у бік купюр на столі. – Може, поясниш, причину? – А чому я маю пояснювати? – спитав Олег байдужим тоном. – Видно, доведеться мені до вашої бухгалтерії зателефонувати, – сказала Іра. – Не смій! – не витримав Олег. – Що, переживаєш, що правду дізнаюся?! – єхидно процідила дружина. – Яку ще правду? – Олег здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Христина вирішила познайомити свого коханого Михайла зі свої дідусем. Їхали вони досить довго. – Мій дідусь недавно оцей будиночок придбав у селі, – сказала Христина, коли вони вийшли з машини. – Каже, йому дуже подобаються ці місця… – Христино, внучечко моя люба! – вийшов з хати старий. – Проходьте, проходьте в будинок! Я, правда, тут не один живу, наречена у мене є, тож не соромтеся… Всі троє зайшли в хату. – Проходьте! – не вгавав дідусь. – Вірочко, став чайник! Тут моя внучечка приїхала, і не сама! Михайло глянув на наречену дідуся Христини й очам своїм не повірив

Михайло з Марію після роботи поїхали до супермаркету, купили продукти та виришили додому. Марія відкрила двері квартири своїм ключем, зайшли в коридор. – Давай пакети мені, я віднесу на кухню, розпакую, – сказала Марія. Михайло віддав пакети дружині, а сам почав знімати куртку. – Це що тут таке! – раптом вигукнула Марія. – Ти чого голосиш? – здивувався чоловік. – Ходи сюди, сам все побачиш! – пояснила вона. Михайло швидко зняв куртку, роззувся, зайшов на кухню і застиг від побаченого

Таня прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. Вона вийшла в коридор, відкрила, і побачила на порозі молоду, незнайому жінку. – Ви хто? – одразу поцікавилася Таня. – Це не важливо, – єхидно посміхнулася гостя. – Я прийшла подивитися на свою майбутню квартиру! – На яку квартиру? – не зрозуміла Таня. – На вашу! Вона ж скоро стане моєю! То ж пропустіть мене, я хочу оглянути кімнати, щоб зрозуміти, що першочергово треба змінити! – незнайомка відсторонила Тетяну вбік і пройшла всередину. – Що ви таке говорите! Це моя квартира! – здивовано вигукнула Тетяна, не розуміючи, що відбувається