Життєві історії

Валентина з чоловіком Геннадієм поїхали весною в село. – Щось сусідка наша Ірина зовсім їздити перестала, – глянула на сусіднє подвірʼя Валентина. – Все заросло… І тут раптом вона побачила, як хтось… Відкриває сусідські ворота! На подвір’я заїхали аж дві машини. З першої вийшли два молоді чоловіки й жінка. З другої – молодий хлопець і старша жінка. Вона їм усім гукнула: – Так, дітки, давайте сумки несемо в будинок! Інструмент – туди, в сарай! А решту зараз вирішимо! – Дивись, Геннадію, схоже наша Ірина продала таки хату, – прокоментувала побачене Валя… А наступного дня знову приїхали дві машини… Але інші! – Дивись, Геннадію! – Валентина застигла від здивування.

Тільки-но стало тепліше, Валентина з Геннадієм зазбиралися в село на дачу.

Після того, як вони вийшли на пенсію, дача стала для них найкращим місцем для літнього відпочинку.

Природа у них надзвичайно красива, і річка і ліс поряд.

Та й сад і город – хороша підмога на пенсії. Валентина з чоловіком потроху садили собі. Зручно ж пішов на город і все своє до столу зірвав!

Та й потім усю зиму вони і з картопелькою своєю, і з цибулею і часничком, і з солоними огірочками. А яблука які запашні, пиріжки з ними просто смакота.

Своє щось зовсім інший смак має. Після своєї картоплі, та огірків і покупне не захочеться їсти.

Саме село було у них старе, маленьке, всі один одного знають. Поруч ще село є на кілька будинків, і там тепер одні старі люди живуть.

І що ще приваблювало – до міста далеко. Чужі й випадкові люди до них рідко заїжджали.

Вранці під вікнами птахи співають і снують не боячись. За сараєм їжачок живе, а на полі, яке вздовж лісу, часто зайці бігають.

Краса!

– Ну що, Геннадію, зараз після зими порядок наведемо, а там дивися й Оленка нам онука привезе, тож сумувати не будемо! – раділа Валентина Василівна.

У місті вони з донькою далеко один від одного жили. Бачилися не часто, а влітку все по-іншому.

Онук Денис в село так і поривався. Йому з дідом цікаво, та й бабуся готує смачно і в неї для Дениса завжди є час.

Ну а внук їй допомагає поливати грядки. Привчати до роботи треба обов’язково!

– Щось сусідка наша Ірина зовсім їздити перестала. І минулий рік слаба була, тому й не приїжджала. Подвірʼя її зовсім заросло, та й хату пора в порядок привести, – поглядала на сусіднє подвірʼя Валентина.

І тут раптом вона побачила, як хтось… Відкриває сусідські ворота!

На подвір’я заїхали аж дві машини. З першої вийшли два молоді чоловіки й жінка.

З другої – молодий хлопець і старша жінка. Вона їм усім гукнула:

– Так, дітки, давайте ці сумки несемо в будинок! Інструмент туди, в сарай, а решту зараз вирішимо!

І всі зразу підхопили сумки, дістали з машини лопати, граблі, ще щось і пішли за жінкою…

– Дивись, Геннадію, схоже наша Ірина Ігорівна продала все-таки свою дачу, – прокоментувала побачене Валя.

– Ну може й правильно, що продала, – підійшов до дружини Геннадій, і теж визирнув у вікно. – Їй самій важко, а в неї сестра молодша в селі. Туди їздити буде. А нова господиня я дивлюсь енергійна, та й помічників в неї багато…

– Діловита жінка, – сказала Валя. – Дітям своїм зразу команди роздала, кому що робити. Та й добре. А то минулого року на тій ділянці комарів було в траві, дістали. А вона порядок наведе, он як узялася!

Сусідка й справді взялася до справи діловито.

Чоловіки дістали з машини саджанці і почали садити, де вона показала.

Цілий день щось тягали, їхали, привозили і знову розвантажували. Паркан відремонтували, довго поралися з водопроводом – він був старий та іржавий.

Надвечір молодь роз’їхалася. Але що дивно – наступного дня знову приїхали дві машини… Але інші!

– Дивись, Геннадію, дивно як, – здивувалася Валентина. – Знову приїхали, хто старший, хто молодший, а вона ними командує і всім каже – діти, давайте це робити чи ось це. Невже вона має стільки дітей?!

І треба ж було їх так добре виховати, що вони матері постійно їздять допомагати!

У нас Оленка, звісно, хороша донька, але без чоловіка Дениса виховує, турбот багато, і так часто вона до нас не приїжджає.

А тут то одні, то інші, прямо дива якісь!

– А ти б, Валю, сходила і познайомилася з новою сусідкою, – запропонував Геннадій. – Аніж говорити. Та й по-людськи це буде, а то вирішить, що сусіди непривітні.

– Не знаю, незручно якось…

Але тут все само собою вирішилося. Пролунав стукіт у двері, а потім двері самі й відкрилися.

– Сусіди, можна до вас?! – сказала гостя. – Я познайомитися зайшла, тепер поряд з вами буду жити. Сподіваюся, що ми порозуміємося!

Валентина зраділа.

– А я якраз хотіла до вас іти знайомитися, а ви вже тут! – сказала вона. – Ну ласкаво просимо до нас. У нас тут і природа, і люди хороші.

– Я так і подумала, тільки давай на «ти». І не дивися, що я така молода, мені вже під сімдесят, але я не здаюся. Тож на “ти” і на ім’я! Я – Ніна, – широко посміхаючись сказала їм нова сусідка.

Валя теж розквітла в посмішці – схоже хороша жінка.

– Дуже приємно, а я Валентина! А чоловіка мого Геннадій звуть.

– Як же ж добре, що ви вдвох, а я одна, ну та нічого…

– Та в тебе такі помічники, Ніно, що не дадуть сумувати! Які в тебе діти гарні! – похвалила її у відповідь Валя.

– Це ще таке, скоро онуків почнуть возити, буде зовсім весело! – погодилася Ніна. – Ну я пішла, справ багато, хлопці скоро приїдуть будинок фарбувати, треба до цього підготуватися. Одразу попереджаю, що фарба без різкого запаху, я вам клопоту не завдам!

І Ніна пішла додому.

– Яка швидка, треба ж, навіть старша за нас, а раз, два, я навіть чай не встигла запропонувати! – схаменулася Валя.

– Запропонуєш іще, Ніна така товариська, думаю, що ви з нею подружитеся, ще набридне! – засміявся Геннадій.

І він мав рацію…

Ніна раз у раз забігала до Валі, а Валя бігала до сусідки.

То Ніні треба було про колір фарби порадитися, то вони розсаду й насіння обговорювали. Потім один одному давали на посадку щось своє.

Та й чай пили і відпочивали за бесідою то у Валі, то у Ніни вдома.

Але що приємно, Ніна була така делікатна, що не набридала.

І Валі незабаром стало здаватися, що вони вже давно знайомі.

Тепер Валентина з Геннадієм уже знали, що Ніна самотня жінка.

Заміж вона не вийшла, як сама сказала, сміючись – не взяв ніхто.

Багато років працювала у школі вчителькою, тепер на пенсію вийшла.

А приїжджають до неї її колишні учні, їх за стільки років у неї дуже багато.

– Якось на вулиці до мене літній чоловік підбігає з вигуком:

– Ніно Іванівно, це я, Микола, ваш учень!

Я так і обімліла. А потім згадала його, такий гарний був хлопчик. Вчився середньо, але такий старанний!

Це був мій перший рік роботи, самій було зовсім ще мало років.

А тепер мені скоро сімдесят, а першим учням – під шістдесят… Неймовірно просто! – сміялась Ніна.

– А ми думали це твої діти, ще дивувалися, що їх так багато, – сказала Валя. – Ти ж їх дітьми називала.

– Ну так, на урок приходжу і кажу їм: – Привіт діти. Звичка, та й своїх немає, а цим я душу віддавала, звісно, це мої діти! Хтось поїхав, хтось забув, а є ті, хто досі мене потребує. Скоро мені “онуків” привозитимуть, як тільки облаштуємо все в будинку.

– Та ти що?! От ти багата, Ніно, от душа в тебе яка щедра!

– А кудиж я без них? І вони радо, хто чим допомагають, самі пропонують. Ну а я обіцяла до першого класу когось підготувати, когось підтягнути.

А комусь і в інститут допомогти вступити. Так що є в мене і діти, й онуки, не обділила мене доля!

Діти Ніни Іванівни приїжджали щовихідних, тож будинок незабаром уже був пофарбований.

Трава пострижена, доріжки плиткою викладені, і все дуже швидко!

І тепер був не тільки порядок на подвірʼї, а й гойдалка з’явилася, і батут, і альтанка і навіть надувний басейн. Все модно, по сучасному, не якесь старе!

А потім і онуки приїхали.

Денис одразу з одним хлопчиком подружився. Вони були одного віку. Ніна Іванівна з обома хлопцями займалася то одним предметом, то іншим.

Та так успішно, що Денис і таблицю множення вивчив, яка йому ніяк не давалася. І вірші тепер знав. Так вправно вміла все це вкласти в юні голови Ніна Іванівна.

На середину літа стало відомо, що незабаром у сусідки буде ювілей.

І хоча до неї приїдуть її численні дітки й онуки, але Ніна Іванівна, звісно, і своїх нових друзів Валю й Геннадія запросила.

Машин приїхало багато, частину поставили у Валі з Геннадієм на подвірʼї і біля воріт.

Готувати Ніні дітки не дали. Самі привезли всього. На вулиці столи поставили, мангал притягли…

Діти гралися й купалися в басейні. Добре погода була чудова. І все це виглядало так, наче величезна родина у мами зібралася.

Оленка теж приїхала. Вона завжди до батьків влітку приїжджала на дачу.

Ну і звісно їх усіх разом покликали.

Денис уже з хлопцями подружився, та й Валя з Ніною стали хорошими подругами.

– Подивися, хто з твоєю Оленою сидить, бачиш? – легко підштовхнула плечем Валю Ніна, коли вони сиділи за столом.

Як з’ясувалося, вона вміла не тільки голосно, як вчителька, команди роздавати, а й коли треба тихо підказувати.

– Це дуже хороший хлопчик, Вадим у дитбудинку жив, а вчився у нашій школі. Спочатку губився, соромився, що він з дитбудинку. Але потім мені вдалося його переконати, що це не його вина, і він добре школу закінчив.

І друзів у нього повно, працює, квартира своя, але поки що не одружений.

І мені здається, що твоя Олена йому дуже сподобалася!

Ніна Іванівна не помилилася. Ось що значить досвід.

Вадим запропонував підвезти Олену додому, а до осені Денис по секрету сказав бабусі й діду, що дядько Вадим хоче стати йому татом.

– Бабусю, він так і сказав, що він сам без батька ріс, і це зовсім неправильно! І що він любить маму і мене і дуже хоче жити з нами, якщо я не проти. Ну я й погодився, а що мені такий тато теж подобається!

Ось так, несподівано, Валентина й Геннадій навіть майже поріднилися зі своєю новою сусідкою Ніною, що ще міцніше їх здружило і зблизило.

Бувають такі люди, в яких так багато добра, любові, тепла й терпіння, що вони дарують його людям.

Вони притягують все хороше, але їхня душа немов вимагає тут же ж поділитися з ближнім.

І щасливий той, кому зустрінеться така людина, як проста вчителька Ніна Іванівна…

Вам також має сподобатись...

Владислав ще солодко спав, коли пролунав настирливий дзвінок телефону. Чоловік взяв слухавку. – Алло, – сонно сказав він. – Владику, нарешті ти взяв слухавку! – почувся радісний голос тещі Ніни Семенівни. – Як ти почуваєшся? – Нормально… – відповів Владислав. – Що сталося? – Я тут подумала… – почала теща. – У тебе зараз складний час, після звільнення і всього такого… Владислав скривився. Його нещодавно звільнили з роботи, де він пропрацював майже десять років. – Так ось, – продовжила теща. – Я пропоную тобі роботу! Владислав вислухав, що за роботу пропонує теща і застиг від почутого

Тамара Іванівна запросила в гості сусідку Аліну. – Посидимо по-сусідськи, чаю поп’ємо! – сказала жінка. – Я пиріг спечу з вишнями. Мій син Олег його дуже любить, і тобі сподобається! Аліна погодилася. Вона красиво вдяглася – чорні штани, светр, туфельки… А як же ж?! Молодий Олег прийде! Аліна взяла коробку цукерок, та й пішла в гості… Олега ще не було, Тамара Іванівна посадила Аліну за стіл. Господиня принесла свіжий пиріг. – Син скоро прийде, – сказала вона. Жінки розговорилися. Аліна якраз розповідала про свою сім’ю, як тут зʼявився Олег! Аліна глянула в його бік і побіліла від побаченого

Тетяна Іванівна була вдома, коли у двері наполегливо подзвонили. Тетяна Іванівна відкрила двері. На порозі стояла її сусідка Людмила Петрівна. Та аж поперхнулася, побачивши господиню… З картонною короною на голові! – Щось хотіли? – запитала як нічого й не сталося Тетяна Іванівна. – Так, ти мене заливаєш! – сказала та. – У тебе з батареї вода, у мене вся стіна мокра. І ти що оце наділа? Сусідка вказала на корону. – Про що це ви? – здивувалася Тетяна Іванівна. – Та ось, корона! – вигукнула сусідка. – Про що ви, на мені немає жодної корони, – здивувалася хазяйка. Людмила Петрівна не могла нічого зрозуміти

До Ганни та Олексія у гості приїхали тесть з тещею, та сестра дружини з чоловіком. Господарі прийняли гостей, посадили за стіл. – Ой, Ганно, неси-но сюди свої фірмові огірочки! Я дуже за ними скучила! – скомандувала Оля і хитро підморгнула сестрі. – Вагітна? – на одному подиху запитала Ганна, і її очі засвітилися від щастя. – Так! – Ольга скромно почервоніла. – І помідори теж давай! Ганна на радощах одразу побігла до льоху, жінка нахилилася до полиці, де стояли всі закрутки і…застигла від побаченого