Життєві історії

Михайло повертався додому. Чоловік відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. – Кохана, я вдома! – одразу гукнув він. – Я такий голодний! Є щось перекусити? У відповідь була тиша. – Дивно, невже пішла кудись? – подумав чоловік, роззувся і пройшовся по квартирі. Олени ніде не було. Михайло набрав номер дружини – телефон не відповідав. – Та що ж це таке! – захвилювався він. Чоловік зайшов на кухню, щоб випити води, як раптом на кухонному столі він помітив якусь записку. Михайло прочитав її, і застиг від прочитаного

Михайла покинула дружина, про це він дізнався, коли повернувся додому з нічної зміни. Речей Олени немає, на столі записка: – Михайло, не можу більше тобе обманювати, у мене інший чоловік, я пішла до нього. Не могла тобі сказати особисто, та й по телефону теж, вважала за краще залишити записку. Я розумію, що для тебе це буде важко, але ж ти чоловік – витримаєш. Мені поки не дзвони та не шукай мене, мені треба звикнути, все переосмислити, та й тобі теж. Я сама тобі потім зателефоную».

Спершу Михайло не повірив своїм очам, ще раз перечитав записку. Потім ще раз перевірив у шафах – все ж таки немає речей дружини. Усвідомлення неприємних подій ще до нього не дійшло. Та що там «неприємних» – світ звалився, але все хотілося вірити, що це якийсь жарт дружини, розіграш. Михайло подзвонив Оленіі – телефон вимкнено. Він зателефонував рідній сестрі дружини – та нічого не зрозуміла спросоння, попросила передзвонити пізніше і теж відключила телефон. Він зателефонував тещі, з якою був у добрих стосунках.

– Ганно Іванівно, як же так? – мало не плачучи спитав Михайло.

Теща зітхала і довго не могла підібрати слова.

– Михайло, я все знала, сварила Оленку, але вона нічого і слухати не хотіла – бігала потай до свого Стаса.

– Яка в нього адреса?

– Я не скажу, бо ти наробиш ще чогось. Та й за тебе переживаю – цей Стас якийсь там накачений спортсмен, широкий у плечах і тебе на півголови вищий. Трохи згодом, Михайле, все з Оленою з’ясуєш.

– І давно у них роман?

– Кілька місяців вже. Я сварила Олену, але вона мене не слухала. Заячекай, любий, вона з тобою зв’яжеться. Добре, що ви хоч дітей не народили, все в тебе потім буде добре…

Михайло закінечив розмову. Ковтаючи сльози, він весь час намагався зв’язатися з дружиною по телефону, але вона була недоступна. Від розпачу він кинувся на диван, обличчям у подушку, і плачучи трохи згодом заснув.

Три роки вони прожили з Оленою. Нехай три роки – це невеликий термін, але Олену він просто любив. Так, дітей заводити вони не поспішали, хотіли пожити для себе, але ці три роки були чудовими і навіть жодного лиха останні місяці не віщували. Ну хіба що тільки Михайло працювати став удвічі більшим і майже не спав, щоб заробити дружині на дорогий телефон – вона дуже про нього мріяла. І ось пізня осінь – гроші накопичені, лежать на рахунку, а Олена пішла до іншого.

Олена зателефонувала лише наступного дня.

– Повертайся назад, люба, я тобі все пробачу.

– Ні, Михайле, не повернуся. Хоч ти й добрий хлопець, але я закохалася. Так, я винна. Давай я на розлучення сама подам.

– Де ти зараз живеш?

– Яке це має значення? Далеко живу за містом.

Обчислити де саме живе Олена, не склало труднощів – у дружини подружка дуже балакуча. Заміський будинок виявився майже сільським – простеньким, хоч двоповерховим. У дворі ходила якась жінка, вона покликала з дому Олену, та вийшла на вулицю, за нею слідом крокував той самий Стас. Так, накачений , з таким Михайлу не впоратися.

– Якісь проблеми? – Зарозуміло запитав він у візитера.

– Все нормально, Стасе, йди додому, я поговорю сама.

Стас зник у будинку.

– Повернися, я тебе дуже прошу! Ти що – повелася на цього чи заміський будинок?

– Просто покохала. Михайле, наші стосунки вже вичерпувалися, ти постійно працював, а я ось у спортзал почала ходити від нудьги, ми зі Стасом там і познайомилися. Я ж тобі казала – міняй роботу, щоб без нічних змін, що ти до цього таксі причепився?

– Ти хотіла телефон, я назбирав.

– Залиш ці гроші собі, мені ще куплять його.

– Твій крутий чоловік? А що це за жінка на подвір’ї? Хатня робітниця?

– Ми живемо з батьками Стаса, це його мати.

– Ух ти – матусин синочок! До таких років свого житла не придбав? У нас все ж таки своя квартира.

– Ну, спадкова від бабусі – теж не твоє досягнення. Пробач, Михайле, мені час. Все, що потрібно – вже сказано, я не повернуся. І взагалі – давай розлучимося, я виходжу заміж за Стаса.

– Цей твій красень тебе не любитиме так, як я! У нього на обличчі написано, що він гульвіса!

Але Олена вже закрила хвіртку. Потяглися дні, місяці, особливо складно Михайлу було після розлучення і коли йому сказали, що Олена вийшла заміж. Тяжко, дуже важко. Але все-таки трохи відпустив, Михайло приглядав собі нову наречену. За цей час він схуд і навіть відпустив борідку, а на накопичені гроші прикупив машину кращу, щоб таксувати. І ось одного разу, на заправці, він звернув увагу на одну парочку, що сидить у кафе. Це було в травні, через півтора роки як його покинула Олена. Так, хлопець явно Стас, цого ні з ким не переплутаєш. Але поруч із ним не Олена, а якась мініатюрна брюнетка – сидить, кокетує з ним, а той її обіймає за плечі і щось шепоче на вушко.

Ось це так, а це вже цікаво! Михайло одягнув сонячні окуляри, замовив каву і сів неподалік за столик із телефоном у руках. Він вдавав, що щось читає у телефоні, а сам записував на відео, як парочка захоплена невинними поцілунками. Коли парочка сіла в свою машину, Михайло заскочив у свою і далі за ними. Нічого не підозрююча парочка заїхала до заміського лісу. Відеореєстратор зняв, як машина Стаса зупинилася, і парочка почала пристрасно цілуватися на узбіччі. Ну все, цього достатньо!

Вже вдома, коли Михайло скачав відео на свій ноутбук, він довго думав – відсилати це Олені в особисті повідомлення чи ні. Минулі образи взяли своє, і Михайло натиснув кнопку «надіслати». Нехай Олена дізнається, на кого вона колишнього чоловіка проміняла. Олена нічого не відповіла, але через два дні до Михайла з’явився Стас і почав сваритися.

– Який же ти негідник! Ти розумієш, що ти накоїв?

– Що, пішла від тебе Олена? – усміхнувся Михайло. – Так ось – спробуй, відчуй, як це важко! І я хіба негідник, а не ти? Хто заміжню жінку з сім’ї відвів?

– Та ти розумієш, що Олена нещодавно завагітніла, а ти своїми відео все зіпсував – сталася біда!

– По-перше, я не знав про її вагітність, а по-друге, це ти все зіпсував, не було чого їй зраджувати.

Стас важко видихнув і пішов. У Михайла раптом виникло почуття провини – а чи правильно він зробив, що надіслав це відео! Вже чужа сім’я… Через місяць він зустрів на вулиці Олену – вона якось вся змарніла, але все ж Михайлу дружньо посміхнулася.

– Ти вже вибач! – сказав Михайло. – Може, даремно я тобі відео надіслав.

– Все нормально, навпаки – дякую. Я здогадувалась про невірність Стаса, але доказів не було. А так би жила зі зрадником, та ще й народила б.

– Ну, може знову зійдемося в такому разі?

– Та ні, почуттів вже ніяких немає, навіщо сходитися? Гаразд, бувай.

– Бувай.

На тому й розійшлися. А ближче до кінця літа Михайло вже розпочав стосунки з іншою дівчиною. Почуття до Олени на той час у нього теж пройшли.

Вам також має сподобатись...

Ірина напекла пирогів і стала чекати у гості своїх доньок. Вчора вона подзвонила до Олени і Наталки, попросила зайти, бо має до них серйозну розмову. Ближче вечора у двері подзвонили. – Мамо, це ми! – озвалися доньки. Ірина відкрила і запросила дівчат на кухню. – Ну, що там сталося? – одразу запитала Олена. Ірина важко опустилася на стілець. – Ой сталося дівчатка, сталося… Навіть не знаю з чого почати, – важко видихнула мати і зупинилася. – Мамо, розповідай, не тягни…, – поквапила Наталя. І Ірина все розповіла донькам. Наталя та Олена вислухали матір і застигли від почутого

Світлана вже кілька днів літала, як на крилах. Їй не вірилося, що нарешті це сталося, і вони з Олегом стануть батьками! Минув ще тиждень. Сумнівів бути не могло – вона чекає дитину! Світлана приготувала святкову вечерю і покликала гостей. Жінка весь вечір сиділа в передчутті, як зрадіє її чоловік Олег, коли все дізнається! Олег і гості вже кілька разів питали її, з якого приводу вони тут зібралися? Та Світлана незворушно мовчала… І ось прийшов кур’єр і приніс якогось листа, адресованого Олегу. Олег розкрив конверт і оторопів від побаченого

Сергій Миколайович приїхав у рідне село, де він народився. Він вирішив попрощатися… Чоловік добре знав, що будинок його дитинства, був проданий покійними батьками, і давно вже знесений. Він припаркував машину неподалік від місцевого базарчика і вирушив у бік своєї рідної вулиці. По дорозі був квітковий кіоск. – Квітів купити, чи що? – раптом подумав Сергій Миколайович. Усередині кіоску сиділа продавчиня пенсійного віку. – Що шукаємо, юначе?! – грайливо звернулася вона до нього. – Дружині, чи коханці? Ой стривай, любий, це ти чи що?! – Не зрозумів? – здивувався Сергій Миколайович. Чоловік не знав, що й думати

Петро з Ганною сиділи на кухні й вечеряли. – Ох, Ганнусю, які ж смачні голубчики ти накрутила! – нахвалював дружину Петро. – Так і тануть у роті! Ой, я ж мав тобі дещо сказати. У нас поживе Кариночка. І вона, до речі, теж голубці любить… – А хто така Кариночка, Петре?! – ахнула Ганна. – Я щось жінок із таким ім’ям серед твоїх родичок не пригадую. Хто ця жінка, Петре? Поясни мені, будь ласка! – Карина – це моя колишня дружина! – Колишня?! І що вона тут забула?! – Ганна дивилася на чоловіка і не вірила своїм вухам