Життєві історії

Максим запросив свою колегу Олену поїхати з ним на вечірку за місто. Йому просто не було з ким піти! Але хлопець не сказав дівчині, що це день народження його матері… У день свята Олена зустріла Максима у брючному костюмі. Хлопцю сподобалося. Він забрав коробку з подарунком, купив квіти й вони попрямували на свято. Біля будинку батьків Максима Олена вийшла з машини здивована. – Максиме, це що?! – ахнула вона. – Ти куди мене привіз?! – Тихше, – сказав він. – Посидимо, відпочинемо, смачно поїмо. Максим обійняв дівчину, познайомив з мамою. Вони зайшли в будинок і тут Максима аж побілів від побаченого

Максим були улюбленим і єдиним сином у мами, Анастасії, улюбленим онуком у бабусі Ліди та невлаштованим у житті неробою у батька Петра.

Все це разом вносило в життя молодого чоловіка певний комфорт та купу дискомфорту. Причому не ясно, яка з цих куп переважувала.

Одна радість, сімʼя жила в їхньому будинку за містом, віддавши квартиру Максиму.

Але радість затьмарювалася тим, що батько (особливо він) чи мама могли зʼявитися до нього ввечері будь-якого дня, звісно, не попередивши. Так собі звичка. Дуже часом нервувала.

Тільки розслабишся з друзями чи подружкою під келих гарного ігристого й піци, як двері відчиняються, і ось вам гості.

При цьому мама вдавала, що рада гостям, і тільки після їхнього відходу виказувала синові, що вона думає про всі ці посиденьки.

Батько ж іноді й приєднувався до компанії, хильне ігристого чи пінного, закусить неабияким шматочком піци і скаже багатозначно, що всім пора вже по домівках.

Ну, а якщо заставали сина з дівчиною, що, правда, траплялося рідко, то одразу йшли. Але потім йшли розпитування: хто така, як довго знайомі тощо…

На вихідних Максим іноді навідувався до батьків у їхнє миле сімейне гніздечко, де всім керувала бабуся.

Мама нещодавно вийшла на пенсію, тож відпочивала душею й тілом, а батько ще працював у водоканалі.

Сина приймали з великою радістю, пригощали домашніми стравами, мама з бабусею були чудовими господинями.

Максим відсипався після напруженого трудового тижня, ходив із батьком на риболовлю, взимку катався на лижах.

Загалом, все йшло чудово, якби не мамине прагнення одружити його якнайшвидше.

Тут їй не було рівних!

Кого вона тільки йому не сватала! Дочок та внучок своїх численних знайомих. Всі як одна були не в його смаку – тихі, скромні й непоказні.

Але це ще пів біди. Просто з ними й розмови якось не виходило. Або мовчали, червоніючи, або відповідали щось невиразне…

Цього разу Максим із задоволенням провів вихідний у родинному колі і хотів було виїхати недільного вечора, щоб уникнути ранкових заторів у понеділок. Але мама вмовила:

– Максимчику, ну бабуся пиріг готує! Залишися, куди поїдеш на ніч?

І він здався на радість бабусі та мамі і під схвальне поплескування по плечу батька.

Ось тільки вранці довелося встати о шостій годині, щоб встигнути поснідати і поїхати на роботу, попередньо заскочивши додому, щоб переодягнутися.

– Синку, знаю, що ти звик приїжджати через раз. Але пообіцяй мені, що наступної суботи – ти в нас! Не забудеш?

– Мамо, як я можу забути про твій день народження. Звісно, ​​приїду. Ти мені сама ще разів п’ять на тижні подзвониш із нагадуваннями.

Але мама пропустила його слова повз вуха і продовжила діловитим тоном:

– Ганна Олексіївна приїде з донькою. Пам’ятаєш, я казала тобі. Між іншим, дуже серйозна дівчина.

– Ма-а-а-мо, скільки можна! Я ж просив, що не треба запрошувати ніяких серйозних дівчат! Ну що це таке зрештою?!

Бабуся мовчки поставила на стіл тарілку з гарячим пирогом, дала каву. А мама сиділа поруч і тихо казала синові:

– Мені не подобається, що ти ніяк не визначишся. І дівчата твої несерйозні. А тобі сорок скоро! Коли ти візьмешся за розум, Максиме?

– Мені тридцять два поки що! – невдоволено буркнув він.

– Ну… Четвертий десяток, я хотіла сказати. Роки пролетять і не помітиш. Я тебе дуже прошу, придивися до дівчини.

– Гаразд, все, я поїхав. Бо в заторах стоятиму.

Він швидко обійняв маму з бабусею і поїхав, а вони стояли на ґанку і махали йому вслід. Максим же ж міркував дорогою, що не поїхати на мамин день народження він не може. Але це чергове знайомство виводило з себе!

І тут йому на думку спала ідея. Кілька днів тому він випадково познайомився з дівчиною.

Зранку йшов дощ. Дівчина стояла на зупинці, повній людей, і махнула рукою, він пригальмував. Вона швидко склала свою парасольку і сіла на заднє сидіння.

– Куди вам? – запитав він.

– Якщо по дорозі, то до меблевого салону, якщо ні, то…

– По дорозі, не хвилюйтеся, – відповів Максим і глянув на пасажирку в дзеркало.

Симпатична сіроока блондинка. Дорогою сказала, що працює продавцем-консультантом. Більше, власне, ні про що не говорили, доїхали до магазину і дівчина, подякувавши, квапливо зникла за дверима модного салону.

Від сплати за проїзд Максим по-джентльменськи відмовився.

А потім знайшов на задньому сидінні її парасольку. Забула похапцем! І в нього раптом виникла ідея! Він відвезе дівчині парасольку і запросить в суботу із собою на мамин день народження. Просто так, по-дружньому.

Щиро сказати, дівчина йому дуже сподобалася. Як кажуть іноді: “зачепила”. І зовнішність, і манери. Та ще й весна на вулиці! Чим не пора, щоб завести нове знайомство? Каблучки в неї на пальці немає, це він побачив. Значить, є шанс!

Максим збирався на зустріч ретельно, хоч весняний день і був знову дощовим. Але це йому тільки на руку. Він одягнув свій елегантний плащ, і після роботи зайшов у меблевий салон.

Дівчину він побачив одразу, але вона була зайнята з парою покупців, і він не заважав.

Максим вийшов з магазину, подивився на час закриття і під’їхав у призначену годину.

Вона вийшла на вулицю, коли вже трохи стемніло, а дощ так і йшов.

Дівчина підняла комір плаща, а до неї вже поспішав Максим.

Миттю розкрив над нею її парасольку і побачив, як засяяли її очі! Йому здалося, що дівчина зраділа зустрічі. А може, парасольці?

– Ось приїхав повернути вам вашу парасольку.

– Дуже мило, дякую, – відповіла вона.

Познайомились. Дівчину звали Діана. Гарненька, слів немає! У цьому Максим знову переконався і, набравшись сміливості, запросив її підвезти. Вона не відмовилася. І навіть кави вони випила з ним у новому кафе на бульварі.

А перед розставанням він дав їй свій номер телефону і спитав:

– Може, ви вважитимете мою пропозицію й не дуже коректною, але я хотів би запросити вас у суботу…

Він не договорив. Дівчина легенько торкнулася його руки і зупинила на півслові:

– Максиме, вибачте. Я не зможу в суботу. І взагалі, якось надто несподівано це все. Я вам подзвоню, гаразд. І підвозити мене не треба. Он мій будинок навпроти.

Діана розкрила свою парасольку, попрощалася і пішла. Ось і все. Щойно сподобалася дівчина, одразу облом.

Він сів у машину і поїхав додому, де на нього вже чекав батько з черговою перевіркою, як Максим це називав.

– Ну і весна цього року! Одні суцільні дощі. Ти де затримався за такої погоди?

Він пояснив в двох словах. Вони повечеряли з батьком, і той залишився ночувати. Максим був тільки радий. Шахи, пінне, чоловічі розмови.

– Ти на матір не ображайся і не засмучуй її через дрібниці. Ну запрошує вона цих дівчат, поводь себе невимушено. Ти їм нічим не зобов’язаний.

– Та я все розумію, тату. Тільки це вже трохи дістало.

– Ну-ну, не гарячкуй, – сказав батько. – Мати поганого не бажатиме.

На тому вони й розійшлися. Наступного дня була п’ятниця, завтра мамин день народження. Подарунок був уже обраний і придбаний. Чайний сервіз із тонкої порцеляни, майже такий самий, як її улюблений, який вона не забрала з собою на дачу, а залишила синові.

Він користувався ним дуже дбайливо. Але знав, що мама любила приймати з ним гостей, та й сама часом діставала тоненькі чашки, коли готувала торт, наприклад, і влаштовувала гарне чаювання. Ось він і купив їй заміну. Знав, що мати зрадіє.

У п’ятницю в офісі він оглянув своїх співробітниць, як на підбір. Вії, нігті, макіяж. Офісні костюми в обтяжку, ніжки, каблучки.

Але на роботі він романів не заводив, хоч і ловив на собі інколи зацікавлені погляди.

Ось і зараз, всі зайняті справою, а Оленка сидить у задумі, вдає, що працює і дивиться на нього, точніше, поглядає.

Максим знав, що вона має нареченого, але вона легковажно дала йому зрозуміти якось за чашкою кави в буфеті, що не проти була б провести разом вечір-другий. Наречений у вічних роз’їздах, а їй банально нудно.

Сьогодні, мабуть, якраз був такий день, і, судячи з її похмурого настрою, вона буде змушена нудьгувати на самоті. І чим не пара? Прийде він з цією Оленою на мамине свято, і розвіє всі сумніви та надії на те, що зацікавлений у якомусь знайомстві.

Потім, правда, доведеться витрачатися на таксі, щоб відправити Олену додому. Зате й мама більше не запрошуватиме нікого, раз і назавжди зникне таке бажання.

Звісно, краще було б прийти з Діаною. Вона скромніша, та й симпатичніша. Але що робити, якщо вибір не великий і не на його користь? Він покликав Олену на каву і запитав:

– У суботу не зайнята? Хочеш зі мною на дачу з’їздити, на святковий обід? – деталі уточнювати він не став.

– З ночівлею? – запитала дівчина, радісно блиснувши очима.

– Як вийде, – відповів він багатозначно, і Оленка погодилася.

– Одне прохання, – додав він наостанок. – Не в міні-бікіні, гаразд? Публіка буде солідна й консервативна.

– Міні-бікіні давно не в моді, не помітив? – спитала Олена, хоча у самої спідниця була помітно вище звичайної довжини.

З’явилася вона в результаті у брючному костюмі – сама елегантність. Максиму сподобалося.

Він забрав коробку з подарунком, упаковану гарним сріблястим папером. Вони заїхали по квіти й попрямували на сімейне свято, про яке Оленка мала дуже невиразне уявлення.

Вони під’їхали до будинку, і тоді Олена, здивована до глибини душі, вийшла з машини й запитала:

– Максиме, це що?! Ти куди мене привіз?!

– Тихо. Посидимо, відпочинемо, смачно поїмо.

Але тут на ґанку з’явилася мама з не менш здивованим обличчям, аніж у Оленки.

І на ньому було написано приблизно те саме:

«Це хто? Ти кого привів?»

Але Максим обійняв дівчину за талію і повів до будинку, познайомив з мамою.

Оленка повелася гідно, посміхнулася, привіталася.

І вони нарешті зайшли в будинок, повний гостей. Всі чомусь заметушилися, підійшли до Максима з Оленою, почали галасливо вітати.

Тільки мама з бабусею стояли осторонь і не видно було батька. Але нарешті він з’явився і запросив усіх до столу.

І тут Максима аж побілів від побаченого.

У самому кінці столу сиділа мамина знайома Ганна Олексіївна, а поряд з нею її донька…

Діана!

Це було неймовірно! Дівчина привіталася з ним, а він почервонів до кінчиків вух.

Ні, ну треба ж так вляпатися?!

Але всі почали вітати маму. Стіл справді був чудовий, хазяйки постаралися, навіть Оленка повеселішала.

А Максим якось і забув про подругу. Він дивився на Діану, йому хотілося поговорити з нею, але вона весь час відводила очі.

І все ж таки він знайшов хвилину. Поки Олена була на ґанку, а гості голосно розмовляли між собою, він підсів до Діани й сказав:

– Зустріч століття! Привіт, Діано. Ось сюди я тебе й хотів запросити, а ти вже була зайнята, виявляється.

– Так, Максиме. Як чудово, що всі ми тут сьогодні зібралися. У тебе чудова мама, і виглядає приголомшливо! І твоя дівчина мені сподобалася.

– Діано, послухай. Це моя співробітниця. І все. А покликав я її…

– Та годі тобі, не пояснюй. Я теж не хотіла йти, коли мама сказала, що тут буде молодий, неодружений чоловік. Просто не хотілося її ображати, от і прийшла. Телефон у мене є, я подзвоню.

Це було вище за всілякі похвали! Як, як вона могла зрозуміти все з пів слова! Тут на порозі знову з’явилася Оленка, підійшла до них з Діаною й сказала:

– Слухай Максиме. Щойно мені мій подзвонив, сказав, що сьогодні ввечері повертається. Мені додому треба терміново. Виклич таксі. Вибачте, дівчино, я відволічу Максима на хвилину…

Діана кивнула, Максим додзвонився в таксі, Олені поклали у пластиковий контейнер великий шматок торта.

Вона подякувала всім і поїхала. А бабуся вже перемила новий чайний сервіз і накрила стіл до чаю…

…Максим не відходив від Діани ані на крок. Обидві мами дивилися на них і в їхніх очах читалася радість.

Настав квітень. Максим і Діана почали зустрічатися, між ними зародилося нарешті те особливе почуття, та непереборна симпатія, яка є не чим іншим, як передвісником кохання.

Але найголовніше це те, що вони завжди розуміють один одного з півслова.

Кажуть, що кохання, народжене навесні, найкрасивіше, найпоетичніше і сповна обдаровує закоханих ароматом щастя.

Сподіватимемося, що так і є…

Вам також має сподобатись...

Віра запекла ароматну курочку і чекала на чоловіка з роботи. Відкрилися вхідні двері, додому повернувся Павло. – Привіт! Вечеря вже готова, – усміхнулася Віра, вийшовши в коридор. – Чудово, я швидко в душ і будемо вечеряти, – якось підозріло відповів Павло. Віра повернулася на кухню, почала ставити вечерю на стіл. Через декілька хвилин на кухню зайшов Павло, в руках у нього була дорожня сумка. – Ти куди зібрався? – здивувалася Віра. – Кохана… Я тобі за все вдячний! Але я йду від тебе! – заявив чоловік. – Як йдеш? Чому? – Віра здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається 

Світлана зайшла в будинок до свекрухи. – Мамо, я вам сиру принесла! Домашній, від Ніни Степанівни! – гукнула вона з коридору. – Дякую, Світлано. Поклади в холодильник, – відгукнулася Ганна Петрівна. Світлана, брязкаючи підборами, пройшла на кухню. Раптом, її погляд миттєво помітив краєчок паперу, який виглядав з-під скаретини на кухонному столі. – Що це там, мамо? Документи якісь? – зацікавилася Світлана. – Та, старі квитанції розбираю, – сказала свекруха. – А чому ховаєте? – невістка рішуче потягла за листок. – Дайте я гляну! Світлана пробігла очима по тексту і застигла від прочитаного

Надії зрадив чоловік Євген. Вона виставила його зі своєї квартири і сказала, щоб ішов жити до коханки. Пройшов час. Якось Євген прийшов до Надії без попередження. – Чого тобі? – запитала вона. – Пів року як розійшлися, а ти все ходиш. – Мені нема де жити! – сказав Євген. – Не виписуй мене з квартири! – І що? – запитала Надія. – Я маю вирішувати твої проблеми? Ти начебто дорослий хлопчик. Як по чужих жінках бігати, так у мене дозволу не питав! – Тоді мені доведеться піти на крайні заходи! – сказав Євген. – На які? – запитала Надія. – Я розповім нашому сину твою таємницю. Нашу таємницю! Надія застигла від обурення

Галина Миколаївна запросила невістку Ольгу і сина Марка на дачу. Вранці в суботу молоді вирушили в магазин, де купили все необхідне – курку, м’ясце для шашлику, свіжі овочі й фрукти, а також інгредієнти для торта… Увечері, завантажені сумками, вони під’їхали до дачі. Галина Миколаївна з усмішкою на обличчі вискочила зустрічати гостей і покликала всіх до хати. На столі вже стояли тарілки з нарізкою ковбаси й сиру, два простих салати – один зі свіжих овочів із часником, інший – з квасолі та сухариків. – Чим багаті! – задоволено усміхнулася Галина Миколаївна. Вся родина сіла за стіл вечеряти. І тут Ольга зрозуміла несподіване