Життєві історії

Троє дорослих дітей втратили батька, а за пів року не стало і їхньої матері… Прожили батьки довге життя, важке, але щасливе. Діти, онуки, і навіть правнуки приїхали попрощатися! Були племінники, сусіди, друзі… Валентина була старшою з дітей. Далі була сестра Ольга і молодший брат Роман. Спадщина залишилася не аби яка, тільки будинок батьків. Валентина з Ольгою вже збирали речі на переїзд, коли приїхав молодший брат Роман. – Олю, мені треба з тобою серйозно поговорити, – раптом сказав він. – Справа дуже термінова! Ольга здивовано дивилася на брата, не розуміючи, що таке відбувається

Троє дорослих дітей втратили батька, а за пів року не стало і їхньої матері.

Прожили батьки довге життя, важке, але щасливе. Діти, онуки, і навіть правнуки приїхали попрощатися. Племінники, сусіди, друзі.

Валентина була старша з дітей. Далі сестра Ольга і молодший Роман.

Спадщина залишилася не аби яка, тільки будинок в якому вони й жили.

А жили вони там разом із старшою донькою Валентиною.

Валя ніколи не була одружена, з дитинства була слаба. Так вже вийшло.

Тепер вона залишилася сама і повністю розгублена.

Ольга не збиралася залишати сестру, вони з чоловіком планували забрати її з собою. Про це вже давно була розмова з батьками, та й чоловік Ольги зовсім був не проти.

Валентина з Ольгою вже збирали речі, коли приїхав молодший брат Роман.

– Олю, мені треба з тобою серйозно поговорити, – раптом сказав він. – Справа дуже термінова!

Ольга здивовано дививлася на брата, не розуміючи, що відбувається.

– Ну давай поговоримо, – сказала Ольга.

– Прогуляємось?

– Ну ходімо.

– Що з будинком робити будемо? Мені б гроші не завадили. І ще! Ти навіщо до себе Вальку береш, грошей хочеш зайвих отримати?!

– Ти про що? Я батькам обіцяла. Валя житиме зі мною. Вона й сама цього хоче…

– Я б її в інтернат прилаштував. Там за нею догляд буде кращий.

– Ти про що думаєш? Її батьки нікуди не віддали, все життя з нею. Валі шістдесят років, я на пенсії, нам буде добре разом.

– Ага! А потім ти, коли отримаєш її спадщину, здаси її сама!

– Як ти міг таке подумати! Думаєш я її беру через гроші?

– Ти не гарячкуй. Сама подумай. Третину отримати чи половину, різниця велика. Прилаштуємо її, а дім на двох поділимо. Я вважаю, що так буде правильно.

– Ти зовсім, чи що?! Третина і так їй належить! Ти не знав? А решта на всіх трьох. Вона є слаба.

– Треба її вмовити все віддати нам. Їй же ж нічого не треба. А мені дуже потрібні гроші. Я навіть тобі згоден продати свою частку. Я б з тобою й не розмовляв, та Валя мені відмовила.

– Ти просив її віддати свою частку тобі?! За це ти її в інтернат? Поясни, що з тобою відбувається?!

– Гроші просто потрібні. Терміново потрібна квартира синові, внесок на квартиру. А ще я втратив роботу. Раніше мати з батьком допомагали, а тепер…

– Заради цього ти продати рідну сестру готовий?! Шукай покупців. Я віддам тобі свою частку, а Валю не чіпай. Але й потім до нас не лізь!

– Та вона тобі не сестра, нам не сестра. Не рідна, а тільки двоюрідна. Тітка Катерина наша відмовилася від неї, а батьки взяли. Молода вона була, та ще й дитина слаба. Її спадщина має бути в тій родині. Хіба ти не знала?

– Ні. Але це нічого не змінює. Вони давно відмовилися від неї і навіть не згадують, вона наша.

– Ти як мати Тереза. Не має права вона на наш спадок. Дім наш. Ми є рідними дітьми батькам.

– А я думаю, що ти нам не рідний. Стільки років тебе знаю, а ти все собі вигоду шукаєш. Батьки тобі допомагали, а тобі все мало. Твоя дружина зіпсувала тебе.

– То як моя пропозиція?

– Я вже заплуталася в твоїх пропозиціях і вже передумала, не буду я свою частку віддавати. Нехай усе буде за законом.

– Що ви за сестри такі?!

– Ти нормально не міг усе пояснити? Ти й Валентині сказав, що вона чужа?

– Сказав, хай знає!

– Ось тепер сам вирішуй, хто у нашій родині чужий.

Валентина переїхала до сестри. У великому будинку вона мала свою кімнату. Будинок батьків продали, всі гроші поділили, як і належить за законом.

У Романа все налагодилося, роботу знайшов. Взяв невелику квартиру в кредит, але вже після розлучення. Свою частку у квартирі, де жив із дружиною переписав на сина, нехай ділять, як хочуть. Це через них він мав негаразди. Через них та через свою дурість. До пенсії встигне розплатитися за квартиру.

Із сімейним життям довелося попрощатися. Адже це дружина йому підкинула ідею з поділом спадщини. Спочатку Валентину потрібно було забрати до себе, отримати її частку, а потім віддати в інтернат, чи ще кудись. Але вона не погодилася жити із братом, його дружина їй не подобалася.

Тепер він часто думає про свою помилку. Втратив сестер. Чужий, зовсім чужий…

Вам також має сподобатись...

Ганна Сергіївна приїхала до себе на дачу. Жінка важко відчинила двері у старенький будинок, оглянула всі кімнати. – Ех, і як я тепер буду без тебе Андрійку? – сказала сама до себе Ганна Сергіївна, згадуючи свого чоловіка, якого не стало півроку тому. Весь десь жінка наводила лад у будинку. Ближче вечора насмажила картоплі на вечерю, повечеряла і зазбиралася спати. Ганна лежала у ліжку і довго не могла заснути, все їй у цому будинку нагадувало про її Андрія. І раптом вона аж підскочила з ліжка! Їй на думку спала несподівана ідея

Михайло тільки-но повернувся з роботи, як у двері подзвонили. – Ви хто? – запитав Михайло, відкривши двері. – Ми нічого не купуємо, можете одразу йти. На порозі стояв незнайомий чоловік. – Дочку мою поклич, – прохрипів незнайомець. – Христину! – Ви помилилися дверима, – спробував виставити чоловіка Михайло. – Моя дружина – сирота, у неї немає батьків. – То вона тобі нічого не розповідала! – єхидно сказав гість. – Є в неї батько! Рідний! – Для чого, тоді Христина мене обманювала? – Михайло здивовано дивився на гостя, не розуміючи, що відбувається

Тітка Зіна дістала святкову сукню. Її сусід, дід Ігор, одягнув найкращий кожух. Він підішов до сусідської хвіртки і постукав до Зіни. – Ну що, сусідко, підемо гуляти?! – запитав він. – Стривай трохи, – відповіла Зіна. – Ти йди поки сам. Ось моїх закруток до столу візьми дві банки. Ігор забрав банки і пішов у місцеве кафе… Тітка Зіна востаннє подивилася в дзеркало і зібралася було йти, як раптом почула звук двигуна. – Миколка приїхав, внучик! – вигукнула вона і вибігла на ґанок. Біля воріт зупинилася машина. З неї вийшла молода жінка. – Це хто ще така? – прошепотіла Зіна. Вона придивилася уважніше і ахнула від несподіванки

Леся з чоловіком вирішили збудувати будинок. Ділянка вже була – на місці старої хати діда. Так і вирішили. Будинок збудували. Леся почала розбирати мотлох у старій хаті. Дійшло діло до горища. Чого там тільки не було! Залізні ліжка, старі простирадла й фіранки, банки, величезні двадцятилітрові пляшки. У найдальшому кутку Леся знайшла ​​велику іржаву скриню. – Що ж там може бути? – здивовано подумала вона. Леся відкрила скриню. Всередині лежав тільки зошит і маленький залишок олівця. Це був щоденник її покійної матері. Леся читала й не помічала часу. Вона відкрила передостанню сторінку і не повірила своїм очам! Вона прочитала ім’я свого батька