– Вибач, Сашко, мені пора додому. І так весь вечір з тобою провів. Дружина сваритиметься, – Володимир ляснув по столику долонями. – А ти куди?
Олександр знизав плечима.
– Моя тобі порада, йди додому і помирись з Галею. Вона жінка симпатична, дивись, як би не забрав хтось, поки ти бовтаєшся невідомо де.
«Та кому вона потрібна», – хотів було за звичкою сказати Олександр, але осікся.
А й справді, стільки жінок довкола, а він думає про Галю.
– І як ти взагалі так? Гаразд. Бувай, – Володимир встав і пішов до виходу.
Олександр озирнувся на всі боки. За сусідніми столиками сиділи парочки і компанії. Йому стало незатишно одному.
Він покликав рукою офіціантку.
– Розрахуйте мене.
Та кивнула і пішла, але невдовзі повернулася і поклала перед ним невелику папку з чеком усередині. Сума виявилася вдвічі більшою за ту, на яку він розраховував. І чого викаблучувався? Дарма відмовився розділити оплату навпіл із Володькою. Олександр дістав картку і вклав у папку, молячись подумки, щоб грошей на ній вистачило. Готівка ще знадобиться.
Незабаром дівчина повернулася, простягла йому картку з усмішкою й пішла. Олександр видихнув. Він завжди вважав, що дружина забагато витрачає грошей, бурчав. А за тиждень, що жив поза домом, всю заначку витратив.
Звичайно, їв у кафе, перші дні оплачував готель, вечеряв там же ж в ресторані, та ще й гульбанив через своє нещасливе життя.
Коли зрозумів, що остаточно розориться, домовився з охоронцем, що той пускатиме його ночувати в офіс. Платив охоронцю готівкою. Куди подітися?
Сидів у кафе, вичікуючи час, коли всі підуть, і він зможе повернутися в офіс, Або гуляв торговим центром. Сьогодні ненадовго до нього приєднався Володька.
Все, треба щось вирішувати. Не можна так жити далі. Володька має рацію.
Олександр вийшов надвір і зіщулився. Після теплої зали кафе на вулиці здалося холодно. Ще б пак, весна, різниця між денною і нічною температурою велика. Може, й справді, додому? Ні, гульбанив. Миритися треба серйозним. І Олександр поплентався до будівлі офісу.
Охоронець впустив його, нагадав, щоб не вмикав світло. Якщо хтось із співробітників ненароком побачить, його звільнять.
Олександр віддав йому гроші і піднявся на третій поверх. Посвітив телефоном, щоб відімкнути кімнату відпочинку.
Почепив на спинку стільця піджак і ліг на незатишний, шкіряний диван, закинув руки за голову і заплющив очі. Але сон не йшов.
Перед тим, як заснути, щодня в різних подробицях згадував, як познайомився з Галею. Струнка кароока дівчина йому відразу сподобалася. Вона стояла на вулиці і розмовляла з кимось по телефону. Якби він тоді був один, може б і не підійшов до неї. Але поруч стояли Володька й Ігор, і він, відчуваючи їхню підтримку, впевнено підійшов до дівчини.
– Здрастуйте, як вас звуть?
Вона здивовано глянула на нього. Але він виглядав таким серйозним, що вона несміливо сказала:
– Галя.
– Яке гарне ім’я. А я Олександр.
З того часу вони разом уже майже двадцять чотири роки. З них одружені двадцять три. Він любив її, та й зараз любить. Може не так, як раніше, але любить. Тільки на цьому незатишному холодному дивані і зрозумів це. І навіщо він залишився тоді у бухгалтерки? Чого шукав у неї?
Звичайно, він міг би піти до бухгалтерки Люби, вона б зраділа. Ні. Тоді точно ніколи б не зміг виплутатися з усієї цієї безглуздої історії.
Олександр часто помічав на собі жіночі погляди, легко загравав із продавчинями в магазині. Він знав, що подобається жінкам. Навіть шкодував, що не вільний, що поряд іде його дружина.
Тепер він часто гуляв по торговому центру один, витрачаючи час до вечора.
Жінки, як і раніше, ковзали по ньому поглядами, але в нього чомусь не виходило виглядати впевненим у собі, а жарти виходили пласкими й несмішніми. Виходить, поряд з нею, для неї старався виглядати крутим і кмітливим.
Та й перед ким красуватися? Одні дуже молоденькі, інші непривабливі.
Він, як і раніше, виглядав добре. Обідньої перерви заїжджав додому, поки дружина на роботі, а донька в інституті. У коридорі стояла валіза з його речами. Олександр ставав під душ, голився і переодягався, діставав з валізи чергову акуратно складену сорочку. Брудну кидав у пральну машину. Не викидати ж. А коли закінчаться чисті сорочки, що робитиме? На нові гроші не лишилося.
Сьогодні вдень теж заїжджав додому і бачив розвішані у ванній на мотузочці випрані сорочки. Чи це не натяк, що Галя готова пробачити його? Вона свята жінка, а він… На очі набігли сльози. Переодягся і пішов, доки дочка не повернулася з інституту.
Володька має рацію. Треба йти миритися до дружини.
Чоловік видний, хоч куди. Не остання людина у компанії. Дружина симпатична, а одягнеться, так і зовсім красуня.
Донька розумниця, навчається в університеті на третьому курсі. І чого йому не вистачало?
Олександр повернувся на бік, затиснувши складені долоні між колінами. Він раптом згадав, як місяць тому забув про день народження дружини. Добре, що дочка нагадала.
– Тату, ти вже вибрав мамі подарунок?
– Ще вибираю, – збрехав він.
– Ти що? Часу лишилося зовсім мало, – сказала Ліза.
– А коли мати святкуватиме? У суботу?
– Так, але ти маєш подарувати їй подарунок і квіти точно у день народження.
– А на який день припадає ця радісна дата? – Олександр вдав, що підраховує в голові.
– На четвер.
– Цього четверга? А сьогодні що у нас?
– Вівторок. Тату, ти що, забув про мамин день народження? У неї ювілей, а ти навіть подарунка не купив, – обурилася Ліза.
– Ох, – видихнув Олександр. – Час, дякувати Богу, є. А про щось казала тобі, натякала, що хоче?
– Ні, але я знаю. Коли її подруга Людмила розповіла, що ходить в басейн, мама тоді сказала, що теж хотіла б.
– Дякую, дочко. Куплю мамі найкрасивіший букет. Про абонемент мамі жодного слова.
– Міг би й не казати, – образилася Ліза.
У четвер він зранку подарував шикарний букет і конверт з абонементом на рік у найкрутіший басейн у місті. Крім відвідування басейну, вона за абонементом зможе відвідувати і тренажерний зал. Олександр і сам був не проти сходити туди для підтримки форми.
Хіба він думав, що цей подарунок йому теж боком вилізе?
Галя стежила, щоб штани чоловіка були напрасовані, чисті сорочки висіли в шафі, він вчасно ходив у перукарню, купувала йому дорогі парфуми й дезодорант. Він ішов додому і знав, що на плиті на нього завжди чекає смачна вечеря, а Ліза клянчитиме гроші.
– Татусю, ти найкращий у світі, – дякувала вона йому і цілувала в щоку.
Він знав, що його люблять і чекають. А тепер він лежить в якомусь офісі в темряві…
І жінки дивилися на нього вже не так зацікавлено. Наче залишившись один, він втратив ціну. Знаєте, як чайна пара. Чашка розбилася, залишилося одне блюдце, хоч і гарне, а нікому вже не потрібне.
А тиждень тому до нього підійшла бухгалтерка Люба, гарна така, у світлих кучерях, і попросила відвезти її додому з паперами і ноутбуком, щоб удома попрацювати.
А чого не підвезти? Вона нічого така, вся з себе. Він допоміг донести до квартири важкі папки. Люба запропонувала чаю, мовляв, пиріг учора спекла, а їсти нема кому.
Пиріг смачний, тільки злукавила Люба, не сама пекла. Галя теж така часто в кулінарії купує.
– І куди чоловіки дивляться?.. – наминаючи смачний пиріг, казав він.
Йому б піти одразу після чаю, поки Люба не почала скаржитися на життя, як їй погано й самотньо одній, те се… А йому було ніяково відразу піти. Люба все намагалася доторкнутися до нього, пригорнутися. А потім на столі з’явилася пляшечка ігристого.
Отямився Олександр, коли за вікном уже стемніло. Так поспішав додому, що нічого не встиг придумати. Щось мимрив, виправдовувався… Галина побачила на комірі сорочки слід помади і все зрозуміла.
– Значить, ось навіщо ти купив абонемент? Натякав що повна? А я тебе бачила. Була вчора в районі твого офісу, чекала на тебе, щоб разом додому їхати. Бачила вас… Сивина в бороду, а біс у ребро? У тебе дочка доросла, а ти… Не соромно? Бачити тебе не можу.
Він став боронитися.
– І піду. На тобі світ клином не зійшовся. Пошкодуєш, але пізно буде. За мною черга вишикується, а ось ти без мене пропадеш…
Галя підбігла до вікна, визирнула.
– Щось черги ніякої не бачу, – посміхнулася вона.
Він пішов, гримнувши дверима. Не до Люби, в готель поїхав. Люба на роботі підійшла, запрошувала до себе, але не пішов. Не любить він її. Занадто нав’язлива, безсоромна. Та й нічого особливого. З Галею простіше.
В обідню перерву заїжджав додому. У коридорі стояла валіза з його одягом. Галя зібрала. Але Олександр вдавав, що натяку не розуміє і валізу не забирав. Він швидко приймав душ, переодягався, міняв сорочку. Сьогодні вдень він знову заїжджав додому. Валіза стояла на місці. Він притулився до халата Галі на вішалці у ванній, вдихнув рідний запах. До горла підступила грудка. Ніхто йому, крім неї, не потрібен. Після роботи покликав у кафе Володьку.
– Чого не жилося? Лізі вже двадцять один, так і дивися заміж вийде, онуки підуть. І ніхто не назве тебе дідом, – спробував вправити йому мізки Володька. – Галя твоя одна не залишиться. А квартира? Ділитимеш?
«Правий, тисячу разів правий Володька. Але по телефону з’ясовувати стосунки не буду. Завтра ввечері поїду додому…», – вирішив Олександр і нарешті заснув.
Після роботи він покрутився трохи машиною містом і поїхав додому. Піднявся на поверх і відчув дивовижний запах їжі.
Як він скучив за їжею Галі! А раптом уже хтось до неї у гості прийшов? Для кого наготувала? Він відчинив двері і влетів на кухню, не роздягаючись. За столом сиділи Галя, Ліза і якийсь мужик до нього спиною.
– Тату, як добре, що ти прийшов! – скочила зі стільця дочка. – Сідай. Це Вадим, мій друг, а це мій тато, Олександр Михайлович.
Хлопець встав, простягнув йому руку. Зовсім молодий. Олександр глянув на дружину. Здалося, чи вона змарніла? Галина поступилася йому своїм місцем, поставила перед ним тарілку з м’ясом і картоплею.
Потім Ліза пішла проводжати свого нареченого.
– І тобі пора, – сказала Галя, прибираючи зі столу посуд.
– На мене ніхто не чекає. Я в готелі спочатку жив, потім в офісі спав. Я не брешу. Було всього один раз. Вибач мені. Я не можу без тебе, без вас із Лізою.
– Скажи краще, без квартири, без улюбленого дивану не можеш, – єхидно сказала Галина.
– І без них теж. Тільки зараз зрозумів, як тебе люблю. Тобі ж погано без мене, я ж бачу.
Тут Ліза повернулася.
– Мамо, тату, помиріться вже. Мамо… Досить плакати ночами.
«Плаче, значить, думає про мене. Вже легше», – стрепенувся Олександр.
Але Галина мовчала.
– Мамо…
– Нехай залишається, але спатиме на розкладачці.
– Та хоч на підлозі, – полегшено зітхнувши Олександр.
Коли він вийшов у коридор вішати куртку, валіза стояла на місці.
Вони не розмовляли. Олександр був радий, що йому дозволили залишитися вдома, боявся, що знову посваряться.
Вранці рано пішов на роботу, щоб уникнути незручності. А увечері вирішив зустріти Галину після роботи. Під’їздив і побачив, що Галина вже підходить до зупинки.
Вийшов із машини і пішов наздоганяти її. Незручно кричати на всю вулицю. Коли треба, автобуса не дочекаєшся, а тут одразу підійшов до зупинки, і Галина одна з перших сіла у нього. Олександр зайшов також. Двері мазнули його по спині, зачиняючись.
В годину пік народу в автобусі повно. Він став пробиратися до дружини. На нього шикали, сварилися. Нарешті він став за її спиною.
– Дівчино, нарешті я вас наздогнав. Хочете, вгадаю, як вас звуть? У вас гарне ім’я, – сказав він, схиливши голову до її плеча.
Люди ще не заспокоїлися, бурчали на нього.
– Чого розкричалися? Не бачите, чоловік свою долю зустрів, – голосно сказала літня жінка.
І всі разом замовкли. Олександр обдарував жінку вдячною посмішкою.
– А ти чого? Чоловік до неї з усією душею, а вона мовчить, – пробурчала жінка.
Галина почала пробиратися до виходу. Олександр не відставав. До них знову сварилися. Якось вони таки вийшли з автобуса на зупинці.
– Чого тобі треба? – Галя різко обернулася до нього.
Олександр раптом обійняв її міцно, не даючи змоги вибратися. Автобус стояв, чекав перемикання світлофора, хтось у вікні показав йому відстовбурчений вгору великий палець. Потім автобус поїхав, а вони так і стояли.
– Пробач мені, – сказав він. – Я без тебе жити не можу.
Всю дорогу додому Олександр говорив, якісь нісенітниці, казав, що немає йому вибачення, але все ж таки сподівається, що Галя його простить.
Він без неї ніхто і нічого. Тільки зрозумів це, мало не втративши її.
А коли вони зайшли у квартиру, то він помітив, що валізи там більше не було…
